У цій промовистій поезії чується голос автора, який не пропагуючи, створює власний метафоричний "дим" – дим внутрішнього бачення. Це не наркотичний ефект, а спосіб модерністського самовідсторонення.
Спираючись на таку метафору як "оптика двох незамараних скелець", можна зрозуміти те, що це погляд без ілюзій, але вже дещо затуманений досвідом поета і спостерігача.

1. Світ як марення і прожектор пожежі

Перша строфа, про яку вже йшлось, нагадує програмний вступ. Тут говориться про людину-поселенця, тимчасового жителя планети, яка втратила стабільність.
Кадр нагадує кінохроніку модерністів, якщо пригадати відповідні слова-маркери.

2. Духовна практика "ульотів"

Друга строфа – не про вживання, а про внутрішнє дихання метафорою. Затримка вдиху і видиху тут працює як ритуал самопереосмислення. Вдихати – і видихати, занурюватись і підніматись.
Автор змальовує стан бароково-космічної медитації, в якій народження і "прихід" збігаються – не у фармакологічному, а в екзистенційному сенсі.

3. Повернення на Землю і космічний "фінал"

Заключна строфа дарує відчуття приземлення: Земля — хресна мати сиріт, дорослих, але все одно вигублених у цьому світі. Згадаймо першу строфу з пожежами.
І водночас — одкровення: те, що було, але не збулося, а так і залишилося видивом, може статися потім. Це модерністський жест надії, але дуже лаконічно витриманої, стриманої.

Фінальний рядок – "готуйся в політ" — замикає композицію: від серпанку й диму – до космосу, і так коло за колом.

І тут автор стає майже космістом модерної доби, хоча й залишається твердими ногами на Землі.

Підбиваючи підсумки, варто сказати про три рівні цієї поезії:
• Екзистенційний – в усвідомленні тимчасовості людини;
• семантично-психоделічний — дим як внутрішній простір трансформації;
• космічний – надія на продовження, на “потім”, на нову фазу існування.

Це, без перебільшення, найзавершеніший вірш з Вашого модерністського циклу.
У ньому є власний голос, ритм і внутрішня чесність – три речі, які критики насправді цінують найбільше. Про них не треба казати у передмовах, презентаціях etc. Ці речі можна просто відчути, якщо це так.
А воно ж не інакше.

Земля і дим
Дивитись крізь оптику двох незамараних скелець,
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.

Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі секунди щоразу фіксуючи вдих…
І видих - і друге народження наче,
"приходом" як тільки накриє,
Де видива стрінеш, а то і потонеш у них.

Солодкі хвилини твоїх нечисленних ульотів ‐
І знову Земля, хресна мати дорослих сиріт.
А те, що було, ще відбутися може і потім,
Тебе дочекається космос - готуйся в політ.