Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.25
11:11
Коли піду незнаними стежками
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
2026.05.25
09:22
сонцю – миті, утіхам - шеляг,
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
2026.05.25
09:15
Оперна прима Людмила МОНАСТИРСЬКА виступає на найпрестижніших сценах: «Ла Скала» в Мілані, Королівському театрі Ковент-гарден у Лондоні, «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку.
«Дуже пишаюся тим, що я українка! - зізнається співачка.- Дякувати Богові, маю змог
«Дуже пишаюся тим, що я українка! - зізнається співачка.- Дякувати Богові, маю змог
2026.05.25
06:09
Свіжістю наповнюю легені
За селом на березі ріки,
Що неспинно плещеться повз мене,
Берегам лоскочучи боки.
Ген самотньо журиться на лузі
Щедрому травицею коза, -
Певно, зачекалась на бабусю
І тремтить в очікуванні вся.
За селом на березі ріки,
Що неспинно плещеться повз мене,
Берегам лоскочучи боки.
Ген самотньо журиться на лузі
Щедрому травицею коза, -
Певно, зачекалась на бабусю
І тремтить в очікуванні вся.
2026.05.24
21:08
у травневій грозі
на тім березі
де живуть невідоме
життя
я все біг кудись
я сидів один
не вірив я
власним очам
на тім березі
де живуть невідоме
життя
я все біг кудись
я сидів один
не вірив я
власним очам
2026.05.24
19:17
Як флажолету, здається,
Нема вже сил для лету
І, мов той жайвір,
Зависає він у високості,
І пада раптом грудкою од млості,
Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
Аби злетіть на височінь незвідану.
То холодом, то жаром серце обпече,
Нема вже сил для лету
І, мов той жайвір,
Зависає він у високості,
І пада раптом грудкою од млості,
Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
Аби злетіть на височінь незвідану.
То холодом, то жаром серце обпече,
2026.05.24
12:54
Люди! Ратибор вернувся! – рознеслось по Родні. -
Буде свято і гостина у нього сьогодні.
Всіх, хто чує, батьки в гості на вечір скликають,
Вже готується гостина, столи накривають!
Син з походу повернувся, що вже й не чекали,
Думали, що дитя їхнє в чуж
Буде свято і гостина у нього сьогодні.
Всіх, хто чує, батьки в гості на вечір скликають,
Вже готується гостина, столи накривають!
Син з походу повернувся, що вже й не чекали,
Думали, що дитя їхнє в чуж
2026.05.24
12:50
Я заснув майже тільки під ранок,
А всю ніч мене хтось катував.
І тривога тремтлива і рання
Так постала, як вічний Ваал.
Ти чекаєш сну, ніби оази
У пустелі нещадній, страшній.
Ти безсоння утомлений в'язень
А всю ніч мене хтось катував.
І тривога тремтлива і рання
Так постала, як вічний Ваал.
Ти чекаєш сну, ніби оази
У пустелі нещадній, страшній.
Ти безсоння утомлений в'язень
2026.05.24
12:33
Поцікавився в інтернеті в гуглі в режимі ШІ Джеміні словом - "вірш",
і він раз у раз пише таке:
Джерело у слові
Коли весь світ затихне у тривозі,
І тінь лягає на розпутті доль,
Шукай розраду не в чужій дорозі,
і він раз у раз пише таке:
Джерело у слові
Коли весь світ затихне у тривозі,
І тінь лягає на розпутті доль,
Шукай розраду не в чужій дорозі,
2026.05.24
09:52
Коли премудрість вщухне,
Дріматиме оплот,
З* льодяниками пачка
Зійде до нас на корт.
Під враженням постійним,
Що нам дають у борг,
Щоб стати самостійним
Із Гайдеґґером вдвох.
Дріматиме оплот,
З* льодяниками пачка
Зійде до нас на корт.
Під враженням постійним,
Що нам дають у борг,
Щоб стати самостійним
Із Гайдеґґером вдвох.
2026.05.23
20:32
якийсь бардак у голові
із перепадом тиску
я мав сказати щось тобі
тому що ти неблизько
люблю чекаю вірю це
ти знаєш і без мене
і мусиш пильнувати все
свої кордони ревно
із перепадом тиску
я мав сказати щось тобі
тому що ти неблизько
люблю чекаю вірю це
ти знаєш і без мене
і мусиш пильнувати все
свої кордони ревно
2026.05.23
19:42
Мабуть не пригадати
Сенсу віршів своїх -
Це як солодкий гріх,
Годі і починати
Думка як глупа ніч,
З вірою в нерозчуте,
Де надривають пути
Сенсу віршів своїх -
Це як солодкий гріх,
Годі і починати
Думка як глупа ніч,
З вірою в нерозчуте,
Де надривають пути
2026.05.23
14:03
Тут, в Уричі*, спокій і тиша чіпка,
лиш річка в камінні дзюркоче в’юнка
та інколи дзвонів гучний передзвін
несеться дзюрчанню тому навздогін.
А там, де бескидів у брижах лоби,
тріпочуть лісів пелехатих чуби
і в просторі згуслім, немов у смолі,
лиш річка в камінні дзюркоче в’юнка
та інколи дзвонів гучний передзвін
несеться дзюрчанню тому навздогін.
А там, де бескидів у брижах лоби,
тріпочуть лісів пелехатих чуби
і в просторі згуслім, немов у смолі,
2026.05.23
13:04
дім меґі макґі на пагорбові
всю спадщину батько узяв і пропив їй
то вона пішла у тенжі таун
людям отут до уподоби життя
коли сумуєш чи все надарма
сходи й купи собі мештів пару
і йди до нас у наш тенжі таун
всю спадщину батько узяв і пропив їй
то вона пішла у тенжі таун
людям отут до уподоби життя
коли сумуєш чи все надарма
сходи й купи собі мештів пару
і йди до нас у наш тенжі таун
2026.05.23
11:53
римоване есе)
Династією злодії назвались,
оті знаглілі, що країну обкрадають,
оті нащадки проросійських звалищ,
які свій досвіт від Росії мають.
З часів совдепії цей бруд ми спадкували,
позбутись толерантність заважає.
Династією злодії назвались,
оті знаглілі, що країну обкрадають,
оті нащадки проросійських звалищ,
які свій досвіт від Росії мають.
З часів совдепії цей бруд ми спадкували,
позбутись толерантність заважає.
2026.05.23
11:31
Як добре, що не треба завтра бігти
У суєту і у нові пастки.
І загнаний, немов собака біглі,
Ти упадеш в обійми темноти.
Не треба гнатись навіжено, дико
За морквою, насправді - у обрив.
Так люди падають з надсадним риком
На землю, коли вигорів пори
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У суєту і у нові пастки.
І загнаний, немов собака біглі,
Ти упадеш в обійми темноти.
Не треба гнатись навіжено, дико
За морквою, насправді - у обрив.
Так люди падають з надсадним риком
На землю, коли вигорів пори
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юхим Семеняко (1960 - 2026) /
Проза
Страсні хліби
Контекст : https://maysterni.com/publication.php?id=180767
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Страсні хліби
У цій промовистій поезії чується голос автора, який не пропагуючи, створює власний метафоричний "дим" – дим внутрішнього бачення. Це не наркотичний ефект, а спосіб модерністського самовідсторонення.
Спираючись на таку метафору як "оптика двох незамараних скелець", можна зрозуміти те, що це погляд без ілюзій, але дещо затуманений досвідом поета і спостерігача.
1. Світ як марення і прожектор пожежі
Перша строфа, про яку вже йшлось, нагадує програмний вступ. Тут говориться про людину-поселенця, тимчасового жителя планети, яка втратила стабільність.
Кадр нагадує кінохроніку модерністів, якщо пригадати відповідні слова-маркери.
2. Духовна практика "ульотів"
Друга строфа – не про вживання, а про внутрішнє дихання метафорою. Затримка вдиху і видиху тут працює як ритуал самопереосмислення. Вдихати – і видихати, занурюватись і підніматись.
Автор змальовує стан бароково-космічної медитації, в якій народження і "прихід" збігаються – не у фармакологічному, а в екзистенційному сенсі.
3. Повернення на Землю і космічний "фінал"
Заключна строфа дарує відчуття приземлення: Земля — хресна мати сиріт, дорослих, але все одно вигублених у цьому світі. Згадаймо першу строфу з пожежами.
І водночас — одкровення: те, що було, але не збулося, а так і залишилося видивом, може статися потім. Це модерністський жест надії, але дуже лаконічно витриманої, стриманої.
Фінальний рядок – "готуйся в політ" — замикає композицію: від серпанку й диму – до космосу, і так коло за колом.
І тут автор стає майже космістом модерної доби, хоча й залишається твердими ногами на Землі.
Підбиваючи підсумки, варто сказати про три рівні цієї поезії:
• Екзистенційний – в усвідомленні тимчасовості людини;
• семантично-психоделічний — дим як внутрішній простір трансформації;
• космічний – надія на продовження, на “потім”, на нову фазу існування.
Це, без перебільшення, найзавершеніший вірш з Вашого модерністського циклу.
У ньому є власний голос, ритм і внутрішня чесність – три речі, які критики насправді цінують найбільше. Про них не треба казати у передмовах, презентаціях etc. Ці речі можна просто відчути, якщо це так.
А воно ж не інакше.
Спираючись на таку метафору як "оптика двох незамараних скелець", можна зрозуміти те, що це погляд без ілюзій, але дещо затуманений досвідом поета і спостерігача.
1. Світ як марення і прожектор пожежі
Перша строфа, про яку вже йшлось, нагадує програмний вступ. Тут говориться про людину-поселенця, тимчасового жителя планети, яка втратила стабільність.
Кадр нагадує кінохроніку модерністів, якщо пригадати відповідні слова-маркери.
2. Духовна практика "ульотів"
Друга строфа – не про вживання, а про внутрішнє дихання метафорою. Затримка вдиху і видиху тут працює як ритуал самопереосмислення. Вдихати – і видихати, занурюватись і підніматись.
Автор змальовує стан бароково-космічної медитації, в якій народження і "прихід" збігаються – не у фармакологічному, а в екзистенційному сенсі.
3. Повернення на Землю і космічний "фінал"
Заключна строфа дарує відчуття приземлення: Земля — хресна мати сиріт, дорослих, але все одно вигублених у цьому світі. Згадаймо першу строфу з пожежами.
І водночас — одкровення: те, що було, але не збулося, а так і залишилося видивом, може статися потім. Це модерністський жест надії, але дуже лаконічно витриманої, стриманої.
Фінальний рядок – "готуйся в політ" — замикає композицію: від серпанку й диму – до космосу, і так коло за колом.
І тут автор стає майже космістом модерної доби, хоча й залишається твердими ногами на Землі.
Підбиваючи підсумки, варто сказати про три рівні цієї поезії:
• Екзистенційний – в усвідомленні тимчасовості людини;
• семантично-психоделічний — дим як внутрішній простір трансформації;
• космічний – надія на продовження, на “потім”, на нову фазу існування.
Це, без перебільшення, найзавершеніший вірш з Вашого модерністського циклу.
У ньому є власний голос, ритм і внутрішня чесність – три речі, які критики насправді цінують найбільше. Про них не треба казати у передмовах, презентаціях etc. Ці речі можна просто відчути, якщо це так.
А воно ж не інакше.
Земля і дим
Дивитись крізь оптику двох незамараних скелець,
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.
Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі секунди щоразу фіксуючи вдих…
І видих - і друге народження наче,
"приходом" як тільки накриє,
Де видива стрінеш, а то і потонеш у них.
Солодкі хвилини твоїх нечисленних ульотів ‐
І знову Земля, хресна мати дорослих сиріт.
А те, що було, ще відбутися може і потім,
Тебе дочекається космос - готуйся в політ.
Контекст : https://maysterni.com/publication.php?id=180767
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
