Вітаю всіх! Сьогодні хочу поділитися з вами своїм досвідом і, певною мірою, професійним болем.
Я активно практикую в сфері психіатрії та психотерапії, проте завжди позиціоную себе насамперед як психіатра. Для мене нейронні зв'язки, нейромедіатори та робота мигдалеподібного тіла завжди будуть у пріоритеті. Проте сьогодні мова піде про мій перший психотерапевтичний інструмент — гіпнотерапію.

Я опанував цей метод на старті кар'єри. Володію ним не те щоб віртуозно, але без пробілів у базі, і мого рівня цілком вистачало для практики. Проте роки досвіду привели мене до усвідомлення, що у XXI столітті гіпноз є повним анахронізмом. І ось чому я від нього відмовився.

1. Магічне мислення проти доказовості

Найперша перешкода — очікування пацієнтів. Середньостатистична людина ставить гіпнотерапію в один ряд з екзорцизмом, спіритизмом або магічним обрядом. Очікується диво: терапевт клацне пальцями і проблема зникне. Насправді ж гіпнотерапія — це суха математика алгоритмів, а не містика. Невідповідність очікувань реальності лише гальмує прогрес.

2. Директивність та домінування терапевта

Гіпноз — директивна методика. В цьому процесі «блищить» особистість терапевта, його авторитет та голос. Пацієнт залишається пасивним виконавцем інструкцій. Тут немає місця для творчого опрацювання чи критичного аналізу пацієнтом свого стану, що є фундаментом сучасної терапії.

3. Ефект «вимкненої свідомості»

Механізм гіпнозу — вплив на несвідоме через загальмовану певним чином свідомість. На практиці це означає, що пацієнт не отримує реального життєвого досвіду подолання проблеми. Результат стається ніби «в обхід» свідомості. Людина прокидається з результатом, до якого вона не йшла своїми ногами.

4. Метафора «загубленого гаманця»

Це моя власна метафора і головний аргумент проти методу. Уявіть побутову ситуацію: ви прийшли з роботи, поклали гаманець на стіл. Ви точно знаєте, де він. Через годину збираєтесь у магазин і розраховуєте взяти його з того самого місця.
А тепер уявімо, що поки ви відпочивали, хтось (наприклад, дружина чи чоловік) вирішив «навести лад» і мовчки переклав гаманець у шухляду. Ви підходите до столу — гаманця немає. Починається паніка, хаотичний пошук, роздратування: «Я ж точно залишав його тут!».

Приблизно те саме відчуває ваша психіка після гіпнозу. Критичне мислення чітко пам'ятає, що проблема була. Коли після сеансу воно вмикається і «бачить», що проблеми немає, але не розуміє, куди вона поділася (бо не зафіксувало процес трансформації), починається активний пошук. Саме цей механізм призводить до частих зривів ремісії — значно частіших, ніж у будь-якому іншому методі.

5. Боротьба за суб'єктність

Сучасна психотерапія передбачає навчання, інструменти саморегуляції, зворотний зв'язок та тривалу роботу. Це процес, де ви несете відповідальність за свої зміни.
Пацієнт, який обирає гіпноз, часто свідомо чи несвідомо знімає з себе будь-яку відповідальність, повністю віддаючись у руки «майстра». Я переконаний, що відновлення самооцінки та відбудова кордонів неможливі через пасивність. Суб'єктність виборюється лише через усвідомлені зусилля.

Я обираю методи, які дають вам не ілюзію зникнення проблеми, не перекладання влади над собою в руки гіпнотерапевта, а формують реальні навички керування своїм життям.

Дякую всім! Бережіть критичне мислення та довіряйте науці!



01.03.2026