Наскільки я розумію, Справжня поезія таки починається з правильного балансу між "я" та "ми". Фактично, на рівні "ми" і "нас" - це не Поезія, а лозунгарство.
Диктат "я", без очевидного скерування до гармонії з природою речей - теж не Поезія.
Отже, обережність із отруйним мирським фактором, обережність від мирської залежності - це теж ознака Справжності. І це, вочевидь, стосується будь-якої творчості.
То скільки в нас насправді Справжнього?

Для Поезії важливо й розрізняти простоту від спрощень. Художня простота завжди комплексно насичена (і сенсами й емоціями, тощо), а ось спрощення завжди однобокі, і зазвичай, несуть в собі той чи той ідеологічний характер. Тож, простота - це від природи речей, а спрощення - підлаштування під мирські стереотипи.

Поезія, зрозуміло, не терпить і формалізму. То й прикриватися тим, що це рондель, або сонет, чи інші строгі форми, тому звідси й певна обмеженість у проявах високої словесності - помилково. Насправді, просто ліньки авторам доводити до пуття написане.

Милозвучність. Це не лише про збіг приголосних, в більшій мірі йдеться про природну багатоплановість, достатню прозорість тексту, за яким може виринати далеко не одне тло.

Кількість написаного має значення, бо кількість часто зрештою переходить в якість. Але важливо, через які брами те все з нас виходить. Щось через вищі, дещо посередині, щось через низи. Це відразу помітно і авторові, достатньо тільки задати собі таке запитання - звідки це вийшло насправді. Запитуймо себе. )
Тож, скільки напишеться - стільки напишеться. Без осуду - в нас на порталі чимало тих, котрі випускають в світ, приклеюють до шпальт, як на вуличні стіни, одні й ті самі повідомлення, що вони ніби живі. Це добре, що вони живі, і створюють антураж руху. Ось тільки, якби не лишень зовнішнього, так?
Це стосується, нмсд, і гарної теми, щодо каталізаторів. Особливо цікавий приклад щодо шановних Жадана і Іздрика, на яких часто звертаються мирські погляди (хоча є і ряд інших достойних сучасних авторів, в чомусь більш величних і майстровитих). З повагою ставлюсь до кожного з них. Особливо до Іздрика, що зміг, може, й далі могтиме переборювати власні проблеми задля чогось вищого, наприклад, хорошої літератури, притомної поезії, притомного, світлого життя.
Тим не менше, щодо них обох дуже непогано працюватиме аналогія із порівнянням між діяннями, скажімо, Шиви (не Рудри) і Майя Данави. І той, і той увиразнювали так звані "сідхи".
Шива - подавав їх як особистий досвід Адійоги і дійсні досконалості, що виявляються на шляху саморозвитку живої сутності.
А ось Майя Данава випустив "сідхи", як набір ілюзорностей, в тому числі і для мирського буття. З ними можна бути в тому чи тому напрямку достатньо щасливим, і наче чогось досягнути з того мирського, що потім буде зачищено природою речей ледь не до дна. В цьому різниця між каталізаторами до творчості.
Це тонкий момент для істинної Справжності. І він розділяє юрби, що повністю в мирському середовищі, в омані і нав'язаній фальші, від природного обсягу, в якому усі ми. Ось тільки в мирському ми на голкове вушко, а всім іншим там, куди навіть не дивимося. Це теж про обсяг Справжності, в тому числі, в поезії.
Якщо дещо конкретизувати, то йдеться саме про чистоту гармоній, яка суто в мирському недосяжна. А брудні гармонії в більшому обсязі - не працюватимуть попри всю позірність і підігрування - свідоме чи не свідоме - більшості.
Тому Справжність більшості не помітна. То кого розкручують медіа? Чомусь не велета Низового і йому подібних. І це не випадково.
Бачити і передавати невипадковість не на мирському рівні - теж ознака Поетичної Справжності...