трипільське сонце
повагом сходить у моєму залізному, чорному від чайного нальоту, кухлі
приємно заповнює ароматом перегнилого листя келію нашу в три дерев'яних накати
на стрілецькі галети мащу солодкий квітковий мед у стіках, ним і смакую
перед ворожим штурмом, який почнеться як завше по сіряку, на світанку,
ніби за розкладом на кінець моєї зміни
хлопці поки дрімають у закутках, бачучи в снах
голих дівчат, що манять до себе в обійми, гукаючи кожного по імені
а я випускаю у повітря хижого, сірого, мов сокола, мавіка:
він випурхує з укриття ревучи, між покарлючені гілки дерев, розрізаючи моторами
затишшя передсвітанкового рожевого неба
він бачить
як з туманних, обдертих, кострубатих посадок випірнають теплові сигнатури коробочок,
вагітні руснявими безтямними організмами
"почалося", - кричу я у "міт" черговому, дуже оперативному,
"прокидайтеся", - кричу у чат ефпівішникам,
що теж подрімали в жовтневих обвітрених бліндажах
"до завтра"- махають тоненькими рученятами дівчата у снах моїх пацанів
і ніяк не хочуть відпускати
русаки вибігають з коробочок, намагаючись добігти до зеленки полями
і я споряджаю свого сокола ребристими ефками та колючими вогами
упевнено його направляю у бій
терзати та розкладати на клаптики безликі тіла,
шмаття яких розкидує на стебелля здичавілих амброзій й полину
жужики-камікадзи жалять і розтинають ворожі коробочки,
перетворюючи їх у безформну металеву масу
макабра на темних долинах править бал
з густих яремних вен вибалок і байраків
іде горлом чорна смердюча русаковська кров
стодвадцятка нашпиговує животи стелевими зернами
жоден з них не дійде до нашої піхоти і зітреться у ранкову імлу, як примара
ми відбиваємося
і я поступаюся робочим місцем пілота
і мов беззахисний пес у лежанку, заглиблююсь у свій продірявлений, обшматаний спальник

а тим часом сонце трипільське груди розправляє все ширше
наді мною напівсонним, над пацанами, що розливають окріп по кухлях, над нашою келією
переповненою запахами гнилого листя