О так, хотілося знайти з того вихід, чи хоча б його позначити - твердіше, вже без попередньої розгубленості. Переносячи суто виокремлене "я" - в щось більш загальне - в насолоду подиху і гармонійних співзвучностей продовження життя тут і зараз.
Але без Кольта важко. )

А хто має бути в моїй поезії, пане Юхиме? Ви, ви, ви?

Бажано, щоби ЛГ або автор вгадувався, а не виставлявся.

Кому бажано?

Я не можу, не маю права наполягати на цій думці. Тому пишу «бажано», бо істина останніх інстанцій не моя.
Поясню: Вашому літгерою все щось не так і все щось не те.
Не доводьте ситуацію до суперечок, а творіть.
Сперечатися з Вами – марна справа. Ви обрали свій шлях у літературі і будете його захищати.

Так, буду захищати. Це правда. А Ваше зауваження вважаю висмоктаним з пальцю. "Вашому літгерою все щось не так і все щось не те". Це тема, яку я обираю сам. Всім подобатися не можу.

І що означає "не доводьте ситуацію до суперечок"? Ви для чого написали мені коментар? Мабуть, для того, щоб я відреагував. Чи Вам непотрібна реакція? Але якщо писати коментарі самому собі, це вже шизофренія термінальної стадії імені Костирі.

Особисто Вам нічого не писалось. Ви почали ставити питання неконструктивного змісту. Потім не сподобалося слово «бажано». А це вже початок суперечки. Про що я хотів би сказати, так це про те, що критики та теоретики (від Арістотеля до сучасних дослідників поетики) сходяться на тому, що індивідуальність поета має виявлятися через оригінальність художнього мислення, образів та мови, а не через банальне декларування власних образ на світ.
Перегляньте свої вірші, будь ласка.

Можна замовити рецензію у «Пиріжкарень Асорті». Там є фахівці.
На все добре.

Ще раз повторююю: у Вашому коментарі - конструктиву нуль. І критики теж. Ніким ще не запроваджена якась шкала "банально-небанально". А причепитися можна й до стовба.

А Ви причепились до сказаного, причому автору вірша. І потім почалось.
«На все добре» Ви мали почути.

Я почув. Щоб надалі було справді "на все добре", намагайтеся не згадувати мене. На все добре.

Так, дякую за увагу, - хотілося й хочеться в міру сил підтримати А. Курдіновського, стримати від сутінних поглядів.

Костире, ти хоча б вже мовчав і не ганьбився, нобелівський лауреате ти наш!

Але і справді, ви зачепили важливі теми, які важливо осмислювати, і там є різні зрізи. Ви, нмсд, ніби розкриваєте вступну частину, малюєте картину, в якій чимало з нас побували, а далі можливі розгалуження. Тож я спробував пройти одним із них.
Дякую за подібну можливість, нехай і дещо спрощену в моєму випадку певною рішучістю з характером ймовірної заключності.

В будь-якому разі дякую за увагу.

Процитую витяги з відомих творів:

Від напруги палець сильніше, ніж треба, натиснув на курок, гримнуло просто в землю. (А. Кокотюха)

Кармелюк виймає пістолет, оглядає його, цокає курком. (С. Васильченко)

Якась сила поза його волею сильно, владно штовхнула в руки, руки самі хапливо піднесли рушницю до плеча, націлились і потягли за курок. (В. Винниченко)

З повагом і без жодних претензій, Ю.С.