Переклав Василь Білоцерківський

Коли я почав думати про те, щó мушу сказати вам цього вечора, то хотів лише дуже просто висловити моє поцінування високої честі, якою вшанувала мене Шведська академія. Але зробити це належно вийшло не таким-то простим завданням: як професіонал маю справу зі словами, одначе тут я втратив владу над ними. Просто зазначити: я усвідомив, що здобув найвищу міжнародну відзнаку, якою можна нагородити письменника, – означало б лише повторити те, що вже знає кожен. Визнати, що я не гідний цієї премії, означало б кинути тінь сумніву на мудрість Академії; мою похвалу Академії за її нагороду можна було б витлумачити, що я, як літературний критик, потверджую її визнання мене як поета. Тому чи можу попрохати вас сприйняти як само собою зрозуміле, що в мить, коли я довідався про присудження мені цієї премії, пережив природні для кожної людини почуття: захват, марнославство, радість від лестощів і роздратування незручностями через те, що за ніч я перетворився на людину публічну? Якби Нобелівська премія була такою самою нагородою, як і будь-яка інша, лише вищого рангу, я ще міг би спробувати знайти слова мого поцінування її, а позаяк ця премія особлива, і по суті відрізняється од інших, то важко знайти слова, відповідні моїм теперішнім почуттям.
Отож мушу спробувати висловитися опосередковано, виклавши вам мою інтерпретацію важливості Нобелівської премії з літератури. Якби йшлося просто про визнання заслуг і популярності автора за межами його країни й в іншомовних середовищах, то заледве можна було б когось із нас, поетів будь-якої доби, уважати гіднішим такої відзнаки, ніж інші. Але бачу в Нобелівській премії дещо більше і відмінне од такого визнання. Присуджувана представникам різних народів, вона, як мені видається, радше означає, що людину, за певним актом милості, обрано виконувати особливу, нову для неї роль і стати особливим символом. Відбувається церемонія, через котру на людину покладають певну функцію, якої вона не виконувала раніше. Отже, питання не в тому, чи людина гідна такої високої нагороди, а в тому, чи зможе вона виконувати приписану їй функцію: бути представником – наскільки взагалі це може зробити людина – чогось набагато важливішого за цінність того, що вона написала.
Зазвичай поезію вважають найбільш територіально прив’язаним мистецтвом. Живописом, скульптурою, архітектурою, музикою можуть насолоджуватися всі, хто їх бачить або чує. Але мова – особливо мова поезії – це зовсім інша матерія. Поезія, може здаватися, радше розділяє народи, ніж об’єднує їх.
Але, з другого боку, мусимо пам’ятати: якщо поезія створює перешкоди, то сама ж вона мотивує нас до їх подолання. Насолоджуватися поезією, створеною іншою мовою, означає насолоджуватися розумінням народу, який говорить тою мовою, і не можемо досягти цього розуміння жодним іншим шляхом. Також можемо подумати про історію поезії в Європі та про великий вплив, який здатна чинити поезія однією мовою на поезію іншою; мусимо пам’ятати про величезний борг кожного значного поета перед іншомовними поетами, а не лише його краянами; ми могли б поміркувати про те, що поезія будь-якої країни й будь-якою мовою занепала і загинула б, якби не діставала живлення від інших мов. Коли поет говорить до свого народу, його словами говорять голоси всіх іншомовних поетів, які вплинули на нього. Водночас він звертається до молодших іншомовних поетів, а вони, своєю чергою, перекажуть частку його світобачення і певною мірою дух його народу – своєму народові. Почасти через вплив на інших поетів, почасти через переклади, у яких ці іншомовні поети на свій манір відтворюють його вірші, почасти через читачів його мовою, які самі не є поетами, поет може сприяти взаєморозумінню народів.
Звичайно, у творчості кожного поета багато речей знаходитимуть відгук лише в людях, котрі мешкають у тому самому регіоні або говорять тою самою мовою, що й поет. Проте є сенс у вислові «поезія Європи» й навіть – «поезія світу». Гадаю, саме в поезії люди різних країн і мов – хоча це очевидно лише невеликій меншості в будь-якій країні – дістають розуміння одне одного, а воно, яким би частковим не було, однаково істотне. І сприймаю присудження Нобелівської премії з літератури поетові передусім як утвердження наднаціональної поезії. Саме з цією метою необхідно час від часу нагороджувати поета: отож стою перед вами не завдяки моїм власним заслугам, а як символ – принаймні на якийсь час – певного значення поезії.

[1] Виголошено на Нобелівському прийнятті у Стокгольмі 10 грудня 1948 р.