Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
2026.11.02
23:38
щодо творів отих неумисних
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
2026.11.02
22:38
У москалеві присутній синдром вищості, але відсутній синдром вартості.
Найбільша небезпека для цивілізації – дикуни, які вважають себе цивілізованими.
Дідька чортом не настрашиш, а путіна Трампом.
Основні функції диявола нині виконує путін.
Об
2026.11.02
20:59
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
2026.11.02
20:38
Над світом білим почорніли тучі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
2026.11.02
16:24
Поплач дощем, журливий листопаде!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Томас-Стернз Еліот. Нобелівська промова [1]
Отож мушу спробувати висловитися опосередковано, виклавши вам мою інтерпретацію важливості Нобелівської премії з літератури. Якби йшлося просто про визнання заслуг і популярності автора за межами його країни й в іншомовних середовищах, то заледве можна було б когось із нас, поетів будь-якої доби, уважати гіднішим такої відзнаки, ніж інші. Але бачу в Нобелівській премії дещо більше і відмінне од такого визнання. Присуджувана представникам різних народів, вона, як мені видається, радше означає, що людину, за певним актом милості, обрано виконувати особливу, нову для неї роль і стати особливим символом. Відбувається церемонія, через котру на людину покладають певну функцію, якої вона не виконувала раніше. Отже, питання не в тому, чи людина гідна такої високої нагороди, а в тому, чи зможе вона виконувати приписану їй функцію: бути представником – наскільки взагалі це може зробити людина – чогось набагато важливішого за цінність того, що вона написала.
Зазвичай поезію вважають найбільш територіально прив’язаним мистецтвом. Живописом, скульптурою, архітектурою, музикою можуть насолоджуватися всі, хто їх бачить або чує. Але мова – особливо мова поезії – це зовсім інша матерія. Поезія, може здаватися, радше розділяє народи, ніж об’єднує їх.
Але, з другого боку, мусимо пам’ятати: якщо поезія створює перешкоди, то сама ж вона мотивує нас до їх подолання. Насолоджуватися поезією, створеною іншою мовою, означає насолоджуватися розумінням народу, який говорить тою мовою, і не можемо досягти цього розуміння жодним іншим шляхом. Також можемо подумати про історію поезії в Європі та про великий вплив, який здатна чинити поезія однією мовою на поезію іншою; мусимо пам’ятати про величезний борг кожного значного поета перед іншомовними поетами, а не лише його краянами; ми могли б поміркувати про те, що поезія будь-якої країни й будь-якою мовою занепала і загинула б, якби не діставала живлення від інших мов. Коли поет говорить до свого народу, його словами говорять голоси всіх іншомовних поетів, які вплинули на нього. Водночас він звертається до молодших іншомовних поетів, а вони, своєю чергою, перекажуть частку його світобачення і певною мірою дух його народу – своєму народові. Почасти через вплив на інших поетів, почасти через переклади, у яких ці іншомовні поети на свій манір відтворюють його вірші, почасти через читачів його мовою, які самі не є поетами, поет може сприяти взаєморозумінню народів.
Звичайно, у творчості кожного поета багато речей знаходитимуть відгук лише в людях, котрі мешкають у тому самому регіоні або говорять тою самою мовою, що й поет. Проте є сенс у вислові «поезія Європи» й навіть – «поезія світу». Гадаю, саме в поезії люди різних країн і мов – хоча це очевидно лише невеликій меншості в будь-якій країні – дістають розуміння одне одного, а воно, яким би частковим не було, однаково істотне. І сприймаю присудження Нобелівської премії з літератури поетові передусім як утвердження наднаціональної поезії. Саме з цією метою необхідно час від часу нагороджувати поета: отож стою перед вами не завдяки моїм власним заслугам, а як символ – принаймні на якийсь час – певного значення поезії.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Томас-Стернз Еліот. Нобелівська промова [1]
Переклав Василь Білоцерківський
Коли я почав думати про те, щó мушу сказати вам цього вечора, то хотів лише дуже просто висловити моє поцінування високої честі, якою вшанувала мене Шведська академія. Але зробити це належно вийшло не таким-то простим завданням: як професіонал маю справу зі словами, одначе тут я втратив владу над ними. Просто зазначити: я усвідомив, що здобув найвищу міжнародну відзнаку, якою можна нагородити письменника, – означало б лише повторити те, що вже знає кожен. Визнати, що я не гідний цієї премії, означало б кинути тінь сумніву на мудрість Академії; мою похвалу Академії за її нагороду можна було б витлумачити, що я, як літературний критик, потверджую її визнання мене як поета. Тому чи можу попрохати вас сприйняти як само собою зрозуміле, що в мить, коли я довідався про присудження мені цієї премії, пережив природні для кожної людини почуття: захват, марнославство, радість від лестощів і роздратування незручностями через те, що за ніч я перетворився на людину публічну? Якби Нобелівська премія була такою самою нагородою, як і будь-яка інша, лише вищого рангу, я ще міг би спробувати знайти слова мого поцінування її, а позаяк ця премія особлива, і по суті відрізняється од інших, то важко знайти слова, відповідні моїм теперішнім почуттям.
Отож мушу спробувати висловитися опосередковано, виклавши вам мою інтерпретацію важливості Нобелівської премії з літератури. Якби йшлося просто про визнання заслуг і популярності автора за межами його країни й в іншомовних середовищах, то заледве можна було б когось із нас, поетів будь-якої доби, уважати гіднішим такої відзнаки, ніж інші. Але бачу в Нобелівській премії дещо більше і відмінне од такого визнання. Присуджувана представникам різних народів, вона, як мені видається, радше означає, що людину, за певним актом милості, обрано виконувати особливу, нову для неї роль і стати особливим символом. Відбувається церемонія, через котру на людину покладають певну функцію, якої вона не виконувала раніше. Отже, питання не в тому, чи людина гідна такої високої нагороди, а в тому, чи зможе вона виконувати приписану їй функцію: бути представником – наскільки взагалі це може зробити людина – чогось набагато важливішого за цінність того, що вона написала.
Зазвичай поезію вважають найбільш територіально прив’язаним мистецтвом. Живописом, скульптурою, архітектурою, музикою можуть насолоджуватися всі, хто їх бачить або чує. Але мова – особливо мова поезії – це зовсім інша матерія. Поезія, може здаватися, радше розділяє народи, ніж об’єднує їх.
Але, з другого боку, мусимо пам’ятати: якщо поезія створює перешкоди, то сама ж вона мотивує нас до їх подолання. Насолоджуватися поезією, створеною іншою мовою, означає насолоджуватися розумінням народу, який говорить тою мовою, і не можемо досягти цього розуміння жодним іншим шляхом. Також можемо подумати про історію поезії в Європі та про великий вплив, який здатна чинити поезія однією мовою на поезію іншою; мусимо пам’ятати про величезний борг кожного значного поета перед іншомовними поетами, а не лише його краянами; ми могли б поміркувати про те, що поезія будь-якої країни й будь-якою мовою занепала і загинула б, якби не діставала живлення від інших мов. Коли поет говорить до свого народу, його словами говорять голоси всіх іншомовних поетів, які вплинули на нього. Водночас він звертається до молодших іншомовних поетів, а вони, своєю чергою, перекажуть частку його світобачення і певною мірою дух його народу – своєму народові. Почасти через вплив на інших поетів, почасти через переклади, у яких ці іншомовні поети на свій манір відтворюють його вірші, почасти через читачів його мовою, які самі не є поетами, поет може сприяти взаєморозумінню народів.
Звичайно, у творчості кожного поета багато речей знаходитимуть відгук лише в людях, котрі мешкають у тому самому регіоні або говорять тою самою мовою, що й поет. Проте є сенс у вислові «поезія Європи» й навіть – «поезія світу». Гадаю, саме в поезії люди різних країн і мов – хоча це очевидно лише невеликій меншості в будь-якій країні – дістають розуміння одне одного, а воно, яким би частковим не було, однаково істотне. І сприймаю присудження Нобелівської премії з літератури поетові передусім як утвердження наднаціональної поезії. Саме з цією метою необхідно час від часу нагороджувати поета: отож стою перед вами не завдяки моїм власним заслугам, а як символ – принаймні на якийсь час – певного значення поезії.
[1] Виголошено на Нобелівському прийнятті у Стокгольмі 10 грудня 1948 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Томас-Стернз Еліот. Принагідні вірші (вибране)"
• Перейти на сторінку •
"Костянтин Кузнецов, Ізраїль Ямпольський. Князь скрипки [1]"
• Перейти на сторінку •
"Костянтин Кузнецов, Ізраїль Ямпольський. Князь скрипки [1]"
Про публікацію
