ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.09.19 23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник

Тетяна Левицька
2026.09.19 22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»

Іван Потьомкін
2026.09.19 21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до

Ольга Садкова
2026.09.19 20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.

Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,

Юрій Лазірко
2026.09.19 16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...

1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.

Артур Курдіновський
2026.09.19 15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б

Борис Костиря
2026.09.19 15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.

Артур Сіренко
2026.09.19 12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг

Вячеслав Руденко
2026.09.19 09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,

Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів

Віктор Кучерук
2026.09.19 06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн

Ірина Вовк
2026.09.19 06:28
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ «Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш». Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо

С М
2026.09.18 21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз

Мирон Шагало
2026.09.18 20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.

Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув

хома дідим
2026.09.18 18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри

Ольга Береза
2026.09.18 17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками

Ольга Садкова
2026.09.18 14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Томас-Стернз Еліот. Нобелівська промова [1]

Переклав Василь Білоцерківський

Коли я почав думати про те, щó мушу сказати вам цього вечора, то хотів лише дуже просто висловити моє поцінування високої честі, якою вшанувала мене Шведська академія. Але зробити це належно вийшло не таким-то простим завданням: як професіонал маю справу зі словами, одначе тут я втратив владу над ними. Просто зазначити: я усвідомив, що здобув найвищу міжнародну відзнаку, якою можна нагородити письменника, – означало б лише повторити те, що вже знає кожен. Визнати, що я не гідний цієї премії, означало б кинути тінь сумніву на мудрість Академії; мою похвалу Академії за її нагороду можна було б витлумачити, що я, як літературний критик, потверджую її визнання мене як поета. Тому чи можу попрохати вас сприйняти як само собою зрозуміле, що в мить, коли я довідався про присудження мені цієї премії, пережив природні для кожної людини почуття: захват, марнославство, радість від лестощів і роздратування незручностями через те, що за ніч я перетворився на людину публічну? Якби Нобелівська премія була такою самою нагородою, як і будь-яка інша, лише вищого рангу, я ще міг би спробувати знайти слова мого поцінування її, а позаяк ця премія особлива, і по суті відрізняється од інших, то важко знайти слова, відповідні моїм теперішнім почуттям.
Отож мушу спробувати висловитися опосередковано, виклавши вам мою інтерпретацію важливості Нобелівської премії з літератури. Якби йшлося просто про визнання заслуг і популярності автора за межами його країни й в іншомовних середовищах, то заледве можна було б когось із нас, поетів будь-якої доби, уважати гіднішим такої відзнаки, ніж інші. Але бачу в Нобелівській премії дещо більше і відмінне од такого визнання. Присуджувана представникам різних народів, вона, як мені видається, радше означає, що людину, за певним актом милості, обрано виконувати особливу, нову для неї роль і стати особливим символом. Відбувається церемонія, через котру на людину покладають певну функцію, якої вона не виконувала раніше. Отже, питання не в тому, чи людина гідна такої високої нагороди, а в тому, чи зможе вона виконувати приписану їй функцію: бути представником – наскільки взагалі це може зробити людина – чогось набагато важливішого за цінність того, що вона написала.
Зазвичай поезію вважають найбільш територіально прив’язаним мистецтвом. Живописом, скульптурою, архітектурою, музикою можуть насолоджуватися всі, хто їх бачить або чує. Але мова – особливо мова поезії – це зовсім інша матерія. Поезія, може здаватися, радше розділяє народи, ніж об’єднує їх.
Але, з другого боку, мусимо пам’ятати: якщо поезія створює перешкоди, то сама ж вона мотивує нас до їх подолання. Насолоджуватися поезією, створеною іншою мовою, означає насолоджуватися розумінням народу, який говорить тою мовою, і не можемо досягти цього розуміння жодним іншим шляхом. Також можемо подумати про історію поезії в Європі та про великий вплив, який здатна чинити поезія однією мовою на поезію іншою; мусимо пам’ятати про величезний борг кожного значного поета перед іншомовними поетами, а не лише його краянами; ми могли б поміркувати про те, що поезія будь-якої країни й будь-якою мовою занепала і загинула б, якби не діставала живлення від інших мов. Коли поет говорить до свого народу, його словами говорять голоси всіх іншомовних поетів, які вплинули на нього. Водночас він звертається до молодших іншомовних поетів, а вони, своєю чергою, перекажуть частку його світобачення і певною мірою дух його народу – своєму народові. Почасти через вплив на інших поетів, почасти через переклади, у яких ці іншомовні поети на свій манір відтворюють його вірші, почасти через читачів його мовою, які самі не є поетами, поет може сприяти взаєморозумінню народів.
Звичайно, у творчості кожного поета багато речей знаходитимуть відгук лише в людях, котрі мешкають у тому самому регіоні або говорять тою самою мовою, що й поет. Проте є сенс у вислові «поезія Європи» й навіть – «поезія світу». Гадаю, саме в поезії люди різних країн і мов – хоча це очевидно лише невеликій меншості в будь-якій країні – дістають розуміння одне одного, а воно, яким би частковим не було, однаково істотне. І сприймаю присудження Нобелівської премії з літератури поетові передусім як утвердження наднаціональної поезії. Саме з цією метою необхідно час від часу нагороджувати поета: отож стою перед вами не завдяки моїм власним заслугам, а як символ – принаймні на якийсь час – певного значення поезії.













[1] Виголошено на Нобелівському прийнятті у Стокгольмі 10 грудня 1948 р.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2026-06-20 19:38:13
Переглядів сторінки твору 87
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.850
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2026.08.19 01:08
Автор у цю хвилину відсутній