ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Проза

 «АНА РЪИНА»: Волошкові очі Франції (продовження 5)
Розділ VІ. МІЖ КОЛИСКАМИ ТА ПРЕСТОЛОМ, АБО КИРИЛИЧНИЙ ПІДПИС НА ЛІЛЕЯХ ФРАНЦІЇ

Земля Капетингів дихала вогкістю та залізом, коли у весняний день тисяча п’ятдесят другого року над Суассоном прокотився перший крик немовляти. Усміхнена Анна схилилася над колискою сина, і в її очах, де ще вчора відбивалося далеке золото київських бань, спалахнуло нове, французьке сонце. Вона назвала його Філіпом («Той, хто любить коней») – іменем, що пахло грецькими фоліантами, де оживали в часі легенди про античних героїв, та візантійською величчю мужніх воїнів, іменем, яке західні барони вчилися вимовляти з неприхованою суворістю. Ось вона, місія чужинки з далекого Руського моря: подарувати тривалість роду, що заледве жеврів на межі згасання. Згодом це ім’я стане оберегом ще для п’яти королів цієї землі.
Один за одним до її лона приходили нові душі – Роберт, чий шлях виявився коротким, мов спалах зірки; Емма, у чиєму серці проростало зерно майбутньої святості; та Гуго, якому судилося понести хрестоносні знамена до самого Єрусалима. Чотири живі фортеці наче красномовна відповідь французькому двору, що вороже шепотівся за її спиною.
Батько маленьких принців та принцеси Емми, король Генріх вічно блукав далеко від дому – у туманах війни, приборкуючи бойовим мечем бунтівних васалів. Поки чоловік міряв конем свої непокірні володіння, в королівських покоях Анна творила свій тихий, але непохитний материнський всесвіт. Вона тримала у руках не меч, а чарівне смарагдове перо, подароване колись на щастя її батьком Ярославом у книжній палаті князівського терема. В її мудрій та вольовій опіці перо набувало щоразу нових, незбагненно яскравих відтінків коштовного смарагду і лагідно промінилось золотоносним жаром. Світла магія розливалась довкола з подвійною силою. Молода мати водила тоненькими пальцями дітей по пергаментах, вчила їх наслухати красу і вагу слова там, де інші зважали лише на передзвін важкої зброї.
Поки лицарі ставили грубі хрести замість підписів своїми смертоносними ножами, її рука впевнено писала слов’янською в’яззю: «Ана Ръина» – себто «Анна Регіна». Королева, яка вміла читати таємниці світу. І старий король схиляв голову перед цими знаннями. «За згоди моєї дружини Анни», – звучало у залах Суассона та Парижа з його королівських уст. Навіть гордовитий Рим у листах Папи Миколи ІІ зачудовано схилявся перед мудрістю жінки, що принесла світло у темні ліси Галлії та в похмурий замок Його Величності:
«Твоя мудрість, королево, є щитом для цього дому».

***
…А потім… А потім прийшов Реймс. Рік тисяча п'ятдесят дев'ятий. Запах ладану і миру, шепіт молитви над тяжко хворим королем. Сім літ її первістку Філіпу. Він кладе у соборі в присутності сотень душ свою дитячу долоньку на древню книгу, привезену його матір’ю з далекого загадкового Києва. Маленький принц присягає на тепер уже Реймському Євангелії на вірність Франції. Анна бачила це і знала: її руська кров назавжди вросла у лілеї цієї землі*.

«Вона не віддала його нянькам,
не дозволила зробити з нього лише залізного вершника.
Вона вчила його бачити світ крізь літери,
чути музику мов і думати, перш ніж карати.
Малий королевич тримав перо,
поки його батько стискав руків'я меча».

…Четвертий день серпня тисяча шістдесятого року приніс холодну звістку. Серце Генріха зупинилося. Анна залишилася наодинці з чужою країною, хижими баронами, підступами двору, тримаючи за руки малолітніх дітей.
«У Валгаллі й на землі немає місця для слабкості, Анушко», – раптом долинув до Королеви-удови голос її матері… Інгігерди. Темно-сірі очі княгині Русі, наче дві важкі дощові хмари, зазирали глибоко в її зболену душу.
«Скандинавська сталь, мамо, і київське золото – вони не ламаються», – відповіла вона їй своїм внутрішнім голосом і пекуча сльоза розуміння обпалила її повіки. Вона більше не була «гостею» в королівських палатах. «Ана Ръина»… Вона була Матір'ю короля. Вона стала першою Регенткою, чия воля відтепер мала правити Францією.

______
*Лілея Франції (відома як Флер-де-Ліс, фр. fleur de lys — «квітка лілії») — це всесвітньо відомий геральдичний символ, який протягом багатьох століть слугував офіційною емблемою королів Франції та династії Бурбонів. Графічно він має вигляд стилізованої квітки з трьома пелюстками, що з'єднані внизу стрічкою або кільцем. У середньовічній Європі лілія втілювала божественне право монарха на престол та вважалася знаком найвищої шляхетності. Три пелюстки квітки в католицькій традиції символізують єдність Бога-Отця, Сина і Святого Духа. У християнстві біла лілія є традиційним атрибутом Діви Марії.

Далі буде.





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2026-06-26 11:04:54
Переглядів сторінки твору 172
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.965 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.994 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Наша міфологія, проза
Автор востаннє на сайті 2026.11.16 14:28
Автор у цю хвилину відсутній