ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Проза

 «АНА РЪИНА»: Волошкові очі Франції (продовження 6)
Розділ VIІ. ТУРНІР ЗА СЕРЦЕ КОРОЛЕВИ

«Коли настане час, і кам’яні замки чужинців почнуть неволити твою чисту душу, не шукай порятунку в молитвах чи книгах. Шукай його там, де дерева розмовляють із вітром. Твій справжній трон буде не з золота, а з обіймів чоловіка, якого обере твоє шалене серце», – так велика княгиня Інгігерда, проводжаючи юну Анну в далеку дорогу, заворожила на рунах її Долю.
Минуло багато років. Дівчинка з київських хоромів перетворилася на величну Королеву Франції. Але пророцтва дитинства нікуди не зникли – вони чекали свого часу в гущавині Санліського лісу.

Вона сиділа біля вузького вікна Санліського замку, але бачила не похмурі ліси Валуа, а золоті бані київського Подолу. Роки у Франції навчили її бути міцною як залізо: носити важку корону цієї суворої землі, ставити впевнений підпис латиною під державними актами та самотужки вести за руку малого сина-королевича Філіпа крізь тенета палацових інтриг. Проте під парчею королівського одягу билося спрагле любляче серце, яке так і не змогли закувати в тенета льоду холодні стіни Парижа.
Її краса в літах зрілості набула особливого, магнетичного відтінку. Золотаве волосся, що колись нагадувало колосся київських степів, тепер було схоже на стримане, благородне золото. Очі, волошкові й глибокі, більше не ховали дівочого смутку – у них світилася гордість жінки, яка пізнала силу своєї влади, але понад усе прагнула простої людської ніжності.
Вона була витонченою, мов лілія з герба Капетингів, але трималася з величчю руської княжни. Для французьких лицарів Анна залишалася недосяжною біло-кам’яною вежею, поки в її житті знову не з'явився він – лицар-вогонь, витязь-мефістофель Рауль де Крепі. Чоловік із пристрасним поглядом і неприборканим жаром у серці, єдиний, хто бачив у ній не символ держави, а жінку.
Ради неї Рауль пішов на безумство: викрав королеву під час полювання, зрікся першої дружини та кинув виклик самій церкві. І Анна, яка все життя підкорялася державному обов'язку, вперше обрала с е б е.
***

…Це сталося ще задовго до смерті короля Генріха, навесні 1054 року на великому лицарському турнірі в Санлісі, куди з'їхалися наймогутніші васали корони. Молода, сповнена красою материнства королева Анна, сиділа на королівській трибуні поруч із чоловіком. Сонце пробилося крізь ранкові хмари, і її волошкові очі світилися з-під золотого вінця.
Раптом на залите сонцем поле виїхав новий вершник. На ньому не було розкішних золочених обладунків, лише важка сіра кольчуга і чорний щит без герба. Його вороний кінь шаленів, б'ючи копитами землю. Це був молодий Рауль де Крепі – бунтівний граф, про чию дику вдачу та непокірність короні вже ходили легенди.
Одним точним і хижим ударом списа Рауль вибив із сідла найкращого королівського лицаря. Натовп вибухнув криком. Молодий граф осадив гарячого коня прямо перед королівською трибуною. Він зняв важкий залізний шолом, і Анна затамувала подих.
Йому було трохи за двадцять. Обличчя – засмагле, з різкими, майже вовчими рисами, а темні, шалені очі дихали такою первісною силою та волею, що Анна миттєво згадала рунічний завіт матері Інгігерди: «Ти зустрінеш свого вовка в дикому лісі».
Рауль не схилив голови перед королем Генріхом. Замість цього його зухвалий, палкий погляд упився прямо в обличчя Анни. Він підняв на вістрі свого списа шовкову стрічку, яку щойно виборов у поєдинку, і протягнув її до трибуни.
– Для Королеви, чиї очі тримають у собі небо далекої Русі! — прогримів його гучний, зухвалий голос на все поле.
Король Генріх незадоволено насупився, відчувши приховану загрозу в цьому жесті непокірного васала. Але Анна повільно підвелася. Її серце, яке досі спало в кам'яних стінах Парижа, раптово забилося так шалено, ніби хотіло подолати корсет сукні. Смарагдове перо, сховане у її таємній кишені, знову стало гарячим, мов розпечене залізо.
Вона зробила крок уперед і прийняла стрічку з його списа. Їхні погляди зустрілися всього на мить, але в цій миті вже була записана вся їхня майбутня доля: і таємний лист, і втеча в ніч, і анафема Папи Римського.
Рауль виклично усміхнувся, одягнув шолом, розвернув коня і зник у хмарі куряви, залишивши Анну наодинці з палаючим вогнем, який уперше в житті спалахнув у її королівських грудях.


Далі буде.





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2026-06-27 06:48:51
Переглядів сторінки твору 178
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.965 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.994 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Наша міфологія, проза
Автор востаннє на сайті 2026.11.16 14:28
Автор у цю хвилину відсутній