Якось , їдучи відвідати свою сестричку, в якої з фронту під Краматорськом повернувся дуже важко поранений внук, я почув цікаву історію одного давнього кохання.
Тоді йому, моєму супутнику, колишньому студенту Львівської політехніки, було рівно двадцять, коли він вперше побачив її, просту, худеньку, але надзвичайно вродливу сільську красуню, струку, з глибокими як криницí на степовій полтавщині очима, дев'ятикласницю, на сільській молодіжній, як тепер кажуть, дискотеці ( хоча відтоді музичні диски у нас з'явились років лише так через двадцять).
Після танцю з нею студент попросив дозволу провести дівчину до її дому. А потім була та перша і остання їх щаслива ніч під старими липами в цвіту. І перші несміливі зустрічі очей, довгі, мовчазні як вічність, і той гарячий дотик ніжних губ, і поцілунки вогняні...І на той час навіть цвіркуни замовкли, аби щось почути з шепоту двох нічних постатей, але марно, - аж поки з хати за дівчиною на подвір'я не вийшла мати,-
- Ти в хату йтимеш, чи так і стоятимеш до ранку?
І вони прощалися, ще довго тримаючись за руки та дивлячись одне на одного, передчуваючи, що наступна зустріч буде. Але вона буде не скоро. Через кілька десятиліть, нещасть і тяжких життєвих випробувань.
Повернувшись до хати, та поринаючи ще і ще раз усю решту ночі в ті солодкі і хвилюючі миті під липою, хлопець вранці почув від своєї матері, яка щойно вернулась з перемовин зі знайомими тої дівчини, дуже погані речі про його дівчину. Але він не повірив цьому і пішов усе вияснити до хати під липами. Кликав, просив, та дівчина не вийшла. Хоча була вдома. Чому не вийшла, чи мати не пустила, чи боялась, а може дійсно його мати говорила про неї таки неприємну правду? Розсердившись, він пішов додому, написав що чув, поклав у конверт її фотографію і заніс до дому дівчини під її двері.
А на другий день батьки хлопця, ще не так довго тут погостювавши, вирішили чомусь негайно їхати з села разом з ним у своє місто. Так творилася жорстока і підступна несправедливість, неправда і обман, який привів до багатьох нещасть і горя у житті обох колись так палко закоханих молодих людей. Різні думки лізли в голову молодого хлопця про таку причину відмови дівчини вияснити, що насправді трапилось. З'явилось навіть його несвідоме, ще забобонне для його молодого віку припущення про якусь нечисту силу, що завадила їхньому коханню. А може дівчина просто хотіла насміятися з його почуттів? Так за легендами в сиву давнину закохували в себе та насміхалися над молодими закоханими хлопцями русалки, мавки, перевертні та відьми, що жили в болотяній місцевості, мимо тваней та біля ставків та річок. Відьма кохання? Та ні!!! Не може така краса людська , як в неї, творити зло! А нечиста сила, вона не живе в русалках, водяних та відьмах! Вона сидить в живих людях! Боже, які важкі Твої випробування - розпізнати в людях неправду, а вона і є та нечиста сила, - хитре та вивершене лукавство людське! Пройшло рівно дванадцять місяців- не рік, а саме 365 довгих як зимова тінь днів, і він знову в тому селі, де липа, де ставок, де вона... І от вона. Він знайшов її на роботі, в перші хвилини по приїзді, сумну, мовчазну, ображену через повернення ним її світлини і листа із пекучою для неї неправдою. Вона не захотіла спілкуватися. Потім його "випадково" перестріли сільські хлопці, сказавши, що дівчина веліла більше не тривожити її ніколи. На жаль, він повірив їм. Але, як через десятиліття з'ясувалось, дівчина таких доручень нікому не давала. Кривосвідчив один заздрісник їхньому коханню.
З того часу багато води пропливло нашим сивим Дніпром. Вони стали порізно одруженими, появилися окремо в кожного свої сім'ї, діти, внуки, навіть вже правнуки. А самі овдовіли. Тільки не забувалася чомусь обом їх та перша місячна чарівна ніч...
Якось йому трапилось побувати на батьківщині своєї матері, де колись тримав за руки її, ту найпершу, яку так ніжно і довго цілував. Це був день, коли одна його далека родичка, подружка тої незабутньої для нього дівчини відкрила йому правду, що саме сталося в той далекий час . А трапилось так, що його мати через чужих людей передала дівчині, що її син буде інженером, а вона для нього не пара, бо не хоче вчитися далі у виші (а насправді, як з'ясувалося, жила вона одна з матір'ю і вчитися далі дійсно не було за що). Тому вона в розпачі і не вийшла в той далекий ранок до нього, а ще з передчуттям, що її ,невчену, не сприймуть батьки хлопця. Для нього ця новина була як вибух вулкану зла. І він вирішив повернутись до неї ще раз. З надією і любов'ю.
Мама, подумав він, що так любила його, яка вчила в школі дітей про те, що всі люди рівні, - як вона могла так жорстоко позбавити його першого справжнього кохання? Для чого? Адже вона сама пережила біль і злидні після втрати свого батька у лихоліття повоєнних часів своєї молодості...
Господи! Чи довго ще світ розділятиме коханих на багатих і бідних? Бо ж Господи, нема в коханні такого поділу. Є лиш або кохання, або тяга за грошима. Серединки немає.
Сивий літнього віку чоловік переді мною, худорлявої статури з чітко вираженим вольовим обличчям їхав на своє...освідчення . До неї, тої першої... На прощення і вирок, з надією та вибухнулим знову тим незабутим почуттям любові, можливо ще сильнішим, ніж тоді..
Але чи прийме вона тепер його зізнання? Я відважився таки запитати його,-
-Вона вас чекає?
-Так, -з вологими очима відповів він.- І сказала, що й досі кохає.
І ви знаєте,- я повірив їм обом.