Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бандура (1950) /
Проза
А щастя поруч із нещастям ходить
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А щастя поруч із нещастям ходить
Якось , їдучи відвідати свою сестричку, в якої з фронту під Краматорськом повернувся дуже важко поранений внук, я почув цікаву історію одного давнього кохання.
Тоді йому, моєму супутнику, колишньому студенту Львівської політехніки, було рівно двадцять, коли він вперше побачив її, просту, худеньку, але надзвичайно вродливу сільську красуню, струку, з глибокими як криницí на степовій полтавщині очима, дев'ятикласницю, на сільській молодіжній, як тепер кажуть, дискотеці ( хоча відтоді музичні диски у нас з'явились років лише так через двадцять).
Після танцю з нею студент попросив дозволу провести дівчину до її дому. А потім була та перша і остання їх щаслива ніч під старими липами в цвіту. І перші несміливі зустрічі очей, довгі, мовчазні як вічність, і той гарячий дотик ніжних губ, і поцілунки вогняні...І на той час навіть цвіркуни замовкли, аби щось почути з шепоту двох нічних постатей, але марно, - аж поки з хати за дівчиною на подвір'я не вийшла мати,-
- Ти в хату йтимеш, чи так і стоятимеш до ранку?
І вони прощалися, ще довго тримаючись за руки та дивлячись одне на одного, передчуваючи, що наступна зустріч буде. Але вона буде не скоро. Через кілька десятиліть, нещасть і тяжких життєвих випробувань.
Повернувшись до хати, та поринаючи ще і ще раз усю решту ночі в ті солодкі і хвилюючі миті під липою, хлопець вранці почув від своєї матері, яка щойно вернулась з перемовин зі знайомими тої дівчини, дуже погані речі про його дівчину. Але він не повірив цьому і пішов усе вияснити до хати під липами. Кликав, просив, та дівчина не вийшла. Хоча була вдома. Чому не вийшла, чи мати не пустила, чи боялась, а може дійсно його мати говорила про неї таки неприємну правду? Розсердившись, він пішов додому, написав що чув, поклав у конверт її фотографію і заніс до дому дівчини під її двері.
А на другий день батьки хлопця, ще не так довго тут погостювавши, вирішили чомусь негайно їхати з села разом з ним у своє місто. Так творилася жорстока і підступна несправедливість, неправда і обман, який привів до багатьох нещасть і горя у житті обох колись так палко закоханих молодих людей. Різні думки лізли в голову молодого хлопця про таку причину відмови дівчини вияснити, що насправді трапилось. З'явилось навіть його несвідоме, ще забобонне для його молодого віку припущення про якусь нечисту силу, що завадила їхньому коханню. А може дівчина просто хотіла насміятися з його почуттів? Так за легендами в сиву давнину закохували в себе та насміхалися над молодими закоханими хлопцями русалки, мавки, перевертні та відьми, що жили в болотяній місцевості, мимо тваней та біля ставків та річок. Відьма кохання? Та ні!!! Не може така краса людська , як в неї, творити зло! А нечиста сила, вона не живе в русалках, водяних та відьмах! Вона сидить в живих людях! Боже, які важкі Твої випробування - розпізнати в людях неправду, а вона і є та нечиста сила, - хитре та вивершене лукавство людське! Пройшло рівно дванадцять місяців- не рік, а саме 365 довгих як зимова тінь днів, і він знову в тому селі, де липа, де ставок, де вона... І от вона. Він знайшов її на роботі, в перші хвилини по приїзді, сумну, мовчазну, ображену через повернення ним її світлини і листа із пекучою для неї неправдою. Вона не захотіла спілкуватися. Потім його "випадково" перестріли сільські хлопці, сказавши, що дівчина веліла більше не тривожити її ніколи. На жаль, він повірив їм. Але, як через десятиліття з'ясувалось, дівчина таких доручень нікому не давала. Кривосвідчив один заздрісник їхньому коханню.
З того часу багато води пропливло нашим сивим Дніпром. Вони стали порізно одруженими, появилися окремо в кожного свої сім'ї, діти, внуки, навіть вже правнуки. А самі овдовіли. Тільки не забувалася чомусь обом їх та перша місячна чарівна ніч...
Якось йому трапилось побувати на батьківщині своєї матері, де колись тримав за руки її, ту найпершу, яку так ніжно і довго цілував. Це був день, коли одна його далека родичка, подружка тої незабутньої для нього дівчини відкрила йому правду, що саме сталося в той далекий час . А трапилось так, що його мати через чужих людей передала дівчині, що її син буде інженером, а вона для нього не пара, бо не хоче вчитися далі у виші (а насправді, як з'ясувалося, жила вона одна з матір'ю і вчитися далі дійсно не було за що). Тому вона в розпачі і не вийшла в той далекий ранок до нього, а ще з передчуттям, що її ,невчену, не сприймуть батьки хлопця. Для нього ця новина була як вибух вулкану зла. І він вирішив повернутись до неї ще раз. З надією і любов'ю.
Мама, подумав він, що так любила його, яка вчила в школі дітей про те, що всі люди рівні, - як вона могла так жорстоко позбавити його першого справжнього кохання? Для чого? Адже вона сама пережила біль і злидні після втрати свого батька у лихоліття повоєнних часів своєї молодості...
Господи! Чи довго ще світ розділятиме коханих на багатих і бідних? Бо ж Господи, нема в коханні такого поділу. Є лиш або кохання, або тяга за грошима. Серединки немає.
Сивий літнього віку чоловік переді мною, худорлявої статури з чітко вираженим вольовим обличчям їхав на своє...освідчення . До неї, тої першої... На прощення і вирок, з надією та вибухнулим знову тим незабутим почуттям любові, можливо ще сильнішим, ніж тоді..
Але чи прийме вона тепер його зізнання? Я відважився таки запитати його,-
-Вона вас чекає?
-Так, -з вологими очима відповів він.- І сказала, що й досі кохає.
І ви знаєте,- я повірив їм обом.
Тоді йому, моєму супутнику, колишньому студенту Львівської політехніки, було рівно двадцять, коли він вперше побачив її, просту, худеньку, але надзвичайно вродливу сільську красуню, струку, з глибокими як криницí на степовій полтавщині очима, дев'ятикласницю, на сільській молодіжній, як тепер кажуть, дискотеці ( хоча відтоді музичні диски у нас з'явились років лише так через двадцять).
Після танцю з нею студент попросив дозволу провести дівчину до її дому. А потім була та перша і остання їх щаслива ніч під старими липами в цвіту. І перші несміливі зустрічі очей, довгі, мовчазні як вічність, і той гарячий дотик ніжних губ, і поцілунки вогняні...І на той час навіть цвіркуни замовкли, аби щось почути з шепоту двох нічних постатей, але марно, - аж поки з хати за дівчиною на подвір'я не вийшла мати,-
- Ти в хату йтимеш, чи так і стоятимеш до ранку?
І вони прощалися, ще довго тримаючись за руки та дивлячись одне на одного, передчуваючи, що наступна зустріч буде. Але вона буде не скоро. Через кілька десятиліть, нещасть і тяжких життєвих випробувань.
Повернувшись до хати, та поринаючи ще і ще раз усю решту ночі в ті солодкі і хвилюючі миті під липою, хлопець вранці почув від своєї матері, яка щойно вернулась з перемовин зі знайомими тої дівчини, дуже погані речі про його дівчину. Але він не повірив цьому і пішов усе вияснити до хати під липами. Кликав, просив, та дівчина не вийшла. Хоча була вдома. Чому не вийшла, чи мати не пустила, чи боялась, а може дійсно його мати говорила про неї таки неприємну правду? Розсердившись, він пішов додому, написав що чув, поклав у конверт її фотографію і заніс до дому дівчини під її двері.
А на другий день батьки хлопця, ще не так довго тут погостювавши, вирішили чомусь негайно їхати з села разом з ним у своє місто. Так творилася жорстока і підступна несправедливість, неправда і обман, який привів до багатьох нещасть і горя у житті обох колись так палко закоханих молодих людей. Різні думки лізли в голову молодого хлопця про таку причину відмови дівчини вияснити, що насправді трапилось. З'явилось навіть його несвідоме, ще забобонне для його молодого віку припущення про якусь нечисту силу, що завадила їхньому коханню. А може дівчина просто хотіла насміятися з його почуттів? Так за легендами в сиву давнину закохували в себе та насміхалися над молодими закоханими хлопцями русалки, мавки, перевертні та відьми, що жили в болотяній місцевості, мимо тваней та біля ставків та річок. Відьма кохання? Та ні!!! Не може така краса людська , як в неї, творити зло! А нечиста сила, вона не живе в русалках, водяних та відьмах! Вона сидить в живих людях! Боже, які важкі Твої випробування - розпізнати в людях неправду, а вона і є та нечиста сила, - хитре та вивершене лукавство людське! Пройшло рівно дванадцять місяців- не рік, а саме 365 довгих як зимова тінь днів, і він знову в тому селі, де липа, де ставок, де вона... І от вона. Він знайшов її на роботі, в перші хвилини по приїзді, сумну, мовчазну, ображену через повернення ним її світлини і листа із пекучою для неї неправдою. Вона не захотіла спілкуватися. Потім його "випадково" перестріли сільські хлопці, сказавши, що дівчина веліла більше не тривожити її ніколи. На жаль, він повірив їм. Але, як через десятиліття з'ясувалось, дівчина таких доручень нікому не давала. Кривосвідчив один заздрісник їхньому коханню.
З того часу багато води пропливло нашим сивим Дніпром. Вони стали порізно одруженими, появилися окремо в кожного свої сім'ї, діти, внуки, навіть вже правнуки. А самі овдовіли. Тільки не забувалася чомусь обом їх та перша місячна чарівна ніч...
Якось йому трапилось побувати на батьківщині своєї матері, де колись тримав за руки її, ту найпершу, яку так ніжно і довго цілував. Це був день, коли одна його далека родичка, подружка тої незабутньої для нього дівчини відкрила йому правду, що саме сталося в той далекий час . А трапилось так, що його мати через чужих людей передала дівчині, що її син буде інженером, а вона для нього не пара, бо не хоче вчитися далі у виші (а насправді, як з'ясувалося, жила вона одна з матір'ю і вчитися далі дійсно не було за що). Тому вона в розпачі і не вийшла в той далекий ранок до нього, а ще з передчуттям, що її ,невчену, не сприймуть батьки хлопця. Для нього ця новина була як вибух вулкану зла. І він вирішив повернутись до неї ще раз. З надією і любов'ю.
Мама, подумав він, що так любила його, яка вчила в школі дітей про те, що всі люди рівні, - як вона могла так жорстоко позбавити його першого справжнього кохання? Для чого? Адже вона сама пережила біль і злидні після втрати свого батька у лихоліття повоєнних часів своєї молодості...
Господи! Чи довго ще світ розділятиме коханих на багатих і бідних? Бо ж Господи, нема в коханні такого поділу. Є лиш або кохання, або тяга за грошима. Серединки немає.
Сивий літнього віку чоловік переді мною, худорлявої статури з чітко вираженим вольовим обличчям їхав на своє...освідчення . До неї, тої першої... На прощення і вирок, з надією та вибухнулим знову тим незабутим почуттям любові, можливо ще сильнішим, ніж тоді..
Але чи прийме вона тепер його зізнання? Я відважився таки запитати його,-
-Вона вас чекає?
-Так, -з вологими очима відповів він.- І сказала, що й досі кохає.
І ви знаєте,- я повірив їм обом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
