Розділ 1. Латентні громадянські війни
Навіть протягом офіційно мирного часу в історії кожної країни світу відбуваються локальні та латентні війни. Частіше всього вони мають кримінальний характер, або відбуваються в країнах, де править диктатура. На відміну від повномасштабних військових конфліктів приховані громадянські війни здебільшого непомітні з першого погляду. В багатьох випадках частина населення країни в якій іде війна про неї може й не здогадуватись.

У другій половині XX століття відбулась низка прихованих воєнних конфліктів. До них належала латентна громадянська війна в Італії (1969 - 1980-ті роки) - теракти і зіткнення на вулицях італійських міст. Учасниками латентного громадянського конфлікту були неофашистські та ліворадикальні марксистські угруповання. Третьою стороною була італійська мафія. В історії Італії цей період позначений як "свинцеве десятиліття" або "свинцеві роки".

Другим латентним громадянським конфліктом стало протистояння комуністичного уряду та Вільної Профспілки "Солідарність" у Польській народній республіці.

Третім таким конфліктом стала громадянська війна у Перу (1980 - 2000) між урядовими силами та ліворадикальними організаціями. Половина часу цієї війни припала на диктатуру Альберто Фухіморі.

До латентних громадянських війн XXI століття належать масові заворушення мігрантів у Франції, що періодично спалахують від вересня - жовтня 2005 року. Це перший міжетнічний громадянський конфлікт між нащадками імігрантів, чисельність яких зростає та корінним населенням, яке невпинно зменшується.

Другим латентним громадянським конфліктом є війна наркокартелів у Мексиці, котра триває протягом двадцяти років (від 2006 року). Це кримінальний військовий конфлікт між мексиканськими наркокартелями, поліцією та урядовими військами.

Факт наявності латентної громадянської війни в СРСР протягом двох останніх десятиліть і досі заперечується офіційною історичною наукою і до недавнього часу всіляко приховувався, з огляду на те що війна носила мафіозно-кримінальний характер і тотально охопила все радянське суспільство. За нерозголошенням факту наявності в СРСР прихованого громадянського конфлікту донедавна пильно стежила репресивна психіатрія.

Розділ 2. Передумови конфлікту

Наприкінці 1950-х років було прийнято нову програму Комуністичної Партії Радянського Союзу, що передбачала побудову матеріальної бази для комунізму до 1980 року. Економічна частина програми передбачала щорічне зростання економіки на 9 %.

Одночасно Центральний економічно-математичний інститут Академії Наук СРСР розробив доповідь "Прогноз розвитку радянської економіки 1970 - 1980-ті", в якій було передбачено що при збереженні існуючих тенденцій до 1980 року країну очікує економічний спад, який переросте в кризу. В доповіді було запропоновано схему реструктуризації щоб запобігти кризі. Зокрема, було запропоновано тимчасово знизити темпи зростання промисловості, перевести її на сучасні технології, забезпечивши майбутній розвиток і убезпечивши країну від розвалу споживчого ринку під зростаючим натиском незадоволеного попиту.

Доповідь була прочитана головою Державну і членом ЦК КПРС М. К. Байбаковим. Байбаков запросив до себе директора ЦЕМІ М. П. Федоренко та академіка М. В. Келдиша і зажадав знищити доповідь як "антипартійний" і "антирадянський" документ, що суперечить програмі партії.

Таким чином, М. П. Федоренко виявився, за оцінкою М. Я. Петракова, в сартрівській екзистенційній ситуації: "або ти знищуєш цей документ - плід роботи твого інституту, або ми знищуємо твій інститут".

Вранці в Нескучному саду М. П. Федоренко разом зі своїм шофером на розведеному вогнищі спалили всі три примірники доповіді. Так було відкрито шлях майбутній катастрофі[1].



До середини 1960-х років економіка Радянського Союзу динамічно розвивалася. Найвищим її досягненням небезпідставно можна вважати перший політ у космос 12 квітня 1961 року, який здійснив радянський громадянин Юрій Гагарін. Позитивний наслідок також мали хрущовські реформи, які разом із тим, через непослідовність партійного керівництва, призвели до загострення низки проблем, зокрема із продовольством. Як наслідок, в різних місцях СРСР відбулися народні виступи та заколоти, найвідомішим з яких став новочеркаський 1 - 2 червня 1962 року. Практично всі вони були жорстоко придушені центральною владою.

14 жовтня 1964 року Пленум ЦК КПРС звинуватив Микиту Сергійовича Хрущова у волюнтаризмі та розвалі економіки і усунув його з посади першого секретаря КПРС. Новим керівником партії та де-факто держави став Леонід Ілліч Брежнєв. Між 1964 і 1982 роками ніяких системних реформ в країні не проводилось, - Дана епоха отримала назву "Застій". Замість оголошення настання комунізму в 1980 році, було офіційно проголошено що в Радянському Союзі настав "розвинутий соціалізм", що начебто є останньою формацією перед комунізмом, яку "не побачив" "волюнтарист" Хрущов.

З кінця 1960 - х років у країні почали повільно наростати кризові явища, котрі набули системного характеру.