Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18

Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Львівські музичні салони польської та австрійської шляхти дихали важким шовком, пудрою та солодким ароматом бджолиних свічок. Тогочасна публіка Лемберга була вибагливою, але водночас провінційно ласою до гучних сенсацій. Афіші міста, надруковані жирним готичним шрифтом, кричали лише одне слово: W. A. MOZART FILS (Моцарт-син). Його власне ім'я «Франц» просто стирали ради бренду.
Коли Франц Ксавер виходив на сцену, зала вибухала оваціями ще до першого акорду. Але Ксавер знав: ці аплодисменти – данина не його славі. Публіка йшла не на нього. Засліплені величчю прізвища, львівські аристократи заплющували очі й намагалися почути у його грі відлуння «Чарівної флейти». Навіть коли він писав свої перші галицькі речі – як-от тужливі Варіації на тему української пісні «У сусіда хата біла» – публіка шукала в них віденське сонце, а не львівський дощ. Щоразу після вигуків «Браво!» його обпікав арктичний холод. Вечорами він підходив до батькового портрета на стіні:

КСАВЕР:
– Навіщо ти залишив мені це ім'я? Воно як королівський плащ, який волочиться по львівській грязюці. Мене кличуть "Во́ві" лише для того, щоб викликати твого духа. Я замерзаю у цьому Лемберзі, де я – лише твоя жива декорація.

ГОЛОС БАТЬКА (АМАДЕЯ) (лунає крізь шум зливи за вікном):
– Сину, я кликав тебе так, бо в твоїх очах бачив світло, те єдине, що було ще не потьмарене від брудної слави. Лемберг – це твій чистий аркуш. Напиши на ньому музику, якої я б ніколи створив. І ще… Знайди ту єдину людину, яка назве тебе Францом».

Далі буде.