Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.14
13:54
Безсоння випалює розум.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
2026.09.14
12:13
Сірий дощик кропить — буде бабі клопіт:
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
2026.09.14
09:55
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Учора відзначали на болоті
Військового день, так би мовить, флоту.
Так Путін особисто розпинався,
Як він для того флоту постарався.
Зробив непереможним і могутнім.
Аж соромно було усе то чути.
Бо ми ж то добре про той флот їх знаєм.
Де крейсер їх «Москва» відпочиває
І всі ті продірявлені корита,
Що ними дно все чорноморське вкрите.
Згадати б «Адмірала Кузнєцова» -
Ту сороміцьку гордість одне слово.
Вони майстри хвалитися й кричати,
А, щоби путнє щось побудувати,
То в москалів не вистачає тями.
Той крейсер побудований був нами
У місті Миколаєві. Хоча,
Про те, звичайно москалі мовчать,
Що ми його лишень побудували
По тому, що вони спроектували.
Проект, як видно, був дуже тупий,
Тому і крейсер вийшов отакий.
Щоби йому усе ж надійним стати,
Доводити потрібно, доробляти.
Бо він же перший. Тож іще роботи,
Щоб гордістю він став, нарешті, флоту.
Радянського. Але уже так склалось,
Що та держава скоро і розпалась,
В якій нас стільки москалі тримали.
Отож, добро все розділити мали.
Москаль, як Попандопало, ділився
Так, щоби у накладі не лишився.
Флот, як ділили, то уже ж старались,
Щоб все, що плава, їм самим дісталось.
А, що не плава – то нам залишали.
А «Адмірала Кузнєцова»…вкрали.
Вже знали про той поділ, поспішили,
Всіх українців у порту лишили,
А крейсер чимскоріше перегнали
На північ, де украдене те стало
Частиною Північного їх флоту.
Дарма раділа тому та голота.
Бо вкрасти – то всього лише пів діла.
А що б з ним далі москалі робили?
За ним же треба добре доглядати,
Для того слід кебету добру мати.
«Варяг» теж в Миколаєві робили.
Його китайці потім в нас купили
Та довели до розуму, зладнали,
Авіаносець свій найперший мали.
А москалі все «на авось» пустили
Та «гордість свого флоту» загубили.
Він тільки й знав, що увесь час ламався,
Не в морі, а у доках ошивався.
Як вийде в море – то вже було сміху.
Не для страху́ виходив - на потіху.
Так засмердить весь виднокрай, бувало,
За сотні миль присутність відчували.
Був, кажуть, крейсер той авіаносним.
Та в москалів немає іще й досі
Тих літаків, аби з нього злітали.
Питається: навіщо ж тоді крали?
Аби украсти та похизуватись,
З Америкою на рівні змагатись?
Та вийшов сором із тії затії.
На краденому не розбагатієш.
Військового день, так би мовить, флоту.
Так Путін особисто розпинався,
Як він для того флоту постарався.
Зробив непереможним і могутнім.
Аж соромно було усе то чути.
Бо ми ж то добре про той флот їх знаєм.
Де крейсер їх «Москва» відпочиває
І всі ті продірявлені корита,
Що ними дно все чорноморське вкрите.
Згадати б «Адмірала Кузнєцова» -
Ту сороміцьку гордість одне слово.
Вони майстри хвалитися й кричати,
А, щоби путнє щось побудувати,
То в москалів не вистачає тями.
Той крейсер побудований був нами
У місті Миколаєві. Хоча,
Про те, звичайно москалі мовчать,
Що ми його лишень побудували
По тому, що вони спроектували.
Проект, як видно, був дуже тупий,
Тому і крейсер вийшов отакий.
Щоби йому усе ж надійним стати,
Доводити потрібно, доробляти.
Бо він же перший. Тож іще роботи,
Щоб гордістю він став, нарешті, флоту.
Радянського. Але уже так склалось,
Що та держава скоро і розпалась,
В якій нас стільки москалі тримали.
Отож, добро все розділити мали.
Москаль, як Попандопало, ділився
Так, щоби у накладі не лишився.
Флот, як ділили, то уже ж старались,
Щоб все, що плава, їм самим дісталось.
А, що не плава – то нам залишали.
А «Адмірала Кузнєцова»…вкрали.
Вже знали про той поділ, поспішили,
Всіх українців у порту лишили,
А крейсер чимскоріше перегнали
На північ, де украдене те стало
Частиною Північного їх флоту.
Дарма раділа тому та голота.
Бо вкрасти – то всього лише пів діла.
А що б з ним далі москалі робили?
За ним же треба добре доглядати,
Для того слід кебету добру мати.
«Варяг» теж в Миколаєві робили.
Його китайці потім в нас купили
Та довели до розуму, зладнали,
Авіаносець свій найперший мали.
А москалі все «на авось» пустили
Та «гордість свого флоту» загубили.
Він тільки й знав, що увесь час ламався,
Не в морі, а у доках ошивався.
Як вийде в море – то вже було сміху.
Не для страху́ виходив - на потіху.
Так засмердить весь виднокрай, бувало,
За сотні миль присутність відчували.
Був, кажуть, крейсер той авіаносним.
Та в москалів немає іще й досі
Тих літаків, аби з нього злітали.
Питається: навіщо ж тоді крали?
Аби украсти та похизуватись,
З Америкою на рівні змагатись?
Та вийшов сором із тії затії.
На краденому не розбагатієш.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
