ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2024.06.20 04:36
Уже запахло розімліле літо
Густим настоєм липового цвіту,
А вітер намагається безсило
Випростувати б’уряни похилі.
Уже троянди ясним цвітом повні
Дрімають німо в тиші невимовній,
А розпашіла височінь безкрая
На хмари перламутрові чекає.

Артур Курдіновський
2024.06.20 01:50
Верлібром він ніколи не писав.
Увесь він був в рядках твердої форми.
Він вуха затуляв від крику горну,
У септимах він бачив міць октав.

Вона любила тільки вільний стиль:
По склу металом, крилами по небу.
Метафори складні - лише про себе...

Самослав Желіба
2024.06.19 21:41
А немає за що мене "на місце ставити", Соболю. Вірш суто гумористичний і без переходу на особистості, на відміну від твоїх пашквілів. Тут зовсім інший рівень культури (і це відчутно).

Микола Соболь
2024.06.19 20:21
Цікаво Редакція майстерень желібу на місце поставить чи пальчика посмокче і зробити вигляд, що все добре?

Самослав Желіба
2024.06.19 17:43
А наш би Соболь
Втричі більше написав –
Лиш дай паперу.

Іван Потьомкін
2024.06.19 17:33
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся

Самослав Желіба
2024.06.19 17:18
Я всміхнувсь тобі,
І ти мені зненацька,
На єдину мить.

Світлана Пирогова
2024.06.19 13:43
О, як же на душі буває кепсько,
Коли розчарувався у любові,
Неначе дощ химерний б'є в обличчя.
Байдужий вітер виє й гірко кличе
Туди, де загубили, ніби кепку,
Чуттєвості дарунок, ніжне слово.

Дорога вже закидана камінням,

Юрій Гундарєв
2024.06.19 09:26
Лети, мій вороне, лети крізь наш одвічний лютий. Обабіч смерті, вздовж мети. Наші гріхи спокутуй. Крізь вщент посліплих янголят, крізь згарища та хащі. Через засніжені поля, де міцно сплять найкращі… Цю сторінку мого щоденника присвячую поету з Черн

Микола Соболь
2024.06.19 06:39
Водограй струмує прохолоду.
День липневий – це суцільний пал.
Із жагою п’є голубка воду,
потяги приходять на вокзал.
Від жари зомліли геть таксисти,
ціни різко вгору поросли,
вже п’ятсот, кого везли за триста,
прибуває поїзд із Москви.

Віктор Кучерук
2024.06.19 04:42
Щоб порушити морок мовчання
Та прогнати з душі чорний сум, -
Розбуди мене світлом світання
І позбав нісенітниці дум.
Доторкнися до тіла рукою,
Опісля порожнечі розлук, -
Притулися до серця щокою,
Щоб почути тепло його й стук.

Артур Курдіновський
2024.06.19 01:26
толерантний вірш з дієслівними римами)

Хлопчик неслухняний
Харків обстріляв.
Випустив ракету
І рахує ґав.
Як так можна, хлопче?
Ти ж бо чийсь синок!

Юрко Бужанин
2024.06.18 23:10
Подзвони просто так мені,
Надихни мене тим на вірш.
І гнітючі думки сумні
Щезнуть врозтіч – подзвониш лиш.

Злине голос чарівний твій...
Сім метафор – сім кольорів
Розфарбують листок – сувій,

Ольга Олеандра
2024.06.18 08:47
У день новий – як відкривати світ,
наповнений множинними дивами:
в незвідане, в хвилююче захд
душевними охочими ногами,
обзорини, вслухання і контакт
з собою через світу дивовижі –
нові містки і ниточки, відтак
нова спроможність стать для себе ближ

Микола Соболь
2024.06.18 08:21
Ми стали різними, на диво,
на переплетенні доріг.
Всього за мить твій погляд хтивий
вщерть спепелити мене міг.
Але пророцтво не збулося,
не діють чари на землі.
Не спокушуся на волосся,
чужа віднині ти мені.

Віктор Кучерук
2024.06.18 05:57
Іще далеко до світання,
Іще палає з тріском хмиз, –
Ще не втомило споглядання
Твого обличчя дивних рис.
Я ще та ще обводжу оком,
Допоки жар пашить оцей, –
Таку спокусливо-глибоку
Тісну щілинку між грудей.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Артур Курдіновський
2023.12.07

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Мацко (1978) / Проза

 Кошеня.
Одного осіннього холодного ранку маленьке сіре кошеня висунуло свою голівку з-під старої порваної пачки, що валялась в місцевому парку. Оглянулось. Навкруги нікого не було, лише опале листя та безліч дерев. Тихенько мявкнуло. Та ніхто не відізвався. Ще раз, і ще. Тиша. Ні братиків, ні сестер, ні рідної матусі. Воно було тут одне. Скільки тут пролежало не памятало. У маленькій голівці пропливали лише теплі милі картинки. Згадало тепло материної шубки та смак молочка, яке воно посапуючи та прицмокуючи пило. Потім якісь руки, що забрали його з матір’ю, запхнули у пачку та понесли кудись. А потім мати кудись зникла. Воно довго її чекало. Та коли вже чекати стало не сила і дуже захотілось їсти, кошеня вирішило вилізти. Від туги воно знову жалібно мявкнуло.
У животику знову тихенько завуркотіло. Але де ж взяти їсти? Всюди холод, мокрота, вітер. Але ось якийсь приємний запах! Кошеня з останніх сил побрело у тому напрямку. Дерева, дерева, стежина, кущі. За кущами воно побачило будинок біля якого метушились люди.
Це було невеличке кафе. У ньму переважно засиджувались не дуже вибагливі та не зовсім пристойні клієнти. За будинком стояв великий мангал на якому готували найходовішу для цього закладу страву – шашлики. І хоч вони були надто пережарені та пересолені, бажаючих завжди було вдосталь. Біля мангалу височіла купа сміття. Об’їдки, шматки сала, обглоданих кісток та й всякий непотріб. Сюди і притягувало усяких бездомних собак, котів, щурів. Та й що тільки там не водилось. Від купи сміття йшов сморід перемішаний з запахом жареного м’яса.
Туди й побрело маленьке голодне кошеня. Особливу увагу його привернула невеличка кісточка, на якій ще були залишки м’яса. Кошеня зраділо. Тепер вдасться втамувати голод. Але тільки воно підійшло до кісточки та відкрило ротик, щоб посмакувати, як великий чорний кіт заступив йому дорогу та так саданув кошеняті лапою, що воно аж перекинулось.
- Це моя кістка! Геть звідси! Бо приб’ю. – блиснули злобою зелені очі.
Кошеняті набігли сльози жалю. Та що ж вдіяти? Куди йому тягатись з здоровенним котом? Воно віднайшло десь у кущах стару обглодану собаками та мухами кістку й посмоктавши її там і заснуло.
Наступний день видався не кращим за цей. Кошеняті знову нічого не перепало. Великі собаки та кішки все, що було їстивне, одразу роздирали між собою. Всі вони були подерті та подрапані від щоденних сутичок за їжу. Але інакше вижити не вдавалось. Цей день кошеня також провело без рісочки в роті. Напитись вдалось з якоїсь брудної калюжі. А перекусити окрайцем, який кинули хлопчаки, що пробігали парком. Увечері воно, блукаючи парком, знову надибало свою пачку в якій його сюди принесли. Там і заснуло. На третій день вилазити з пачки воно вже не могло і не хотіло. Пройшло ще кілька днів.
Знову прокинувшись наче увісні кошеня відчуло, що у голівці у нього паморочиться, щось наче ввижається, трусить всього. Воно вже кілька днів нічого не їло і не пило. Враз промигнула сіренька з полосками пухнаста шубка. Рідні риси.
- Мамо! Мамо, це ти?
Це було лише марення. Але саме воно пробудило його та наче додало сили, щоб далі боротися за життя. Ні я не залишусь тут! Вони всі такі злі! Навіть кісточки не дадуть. То ж і я таким буду! Кошеня знову побрело знайомою стежиною. Та було це вже не те кошеня, що з добром та надією йшло вперше шукати їжу. Тепер це було страшне, худюще, з злипшим настовбурченим, наче колючки, хутром створіння, яке на усіх дивилось хворобливо-голодноми очима. Кошеня підійшло до смітника. З маленьких груденят вирвався не мявкіт, а страшний хриплий рик. Уся звірина на смітнику оглянулась на нього і принишкла. Кошеня, мов у тумані, підійшло до найбільшого шматка м’яса і вгризлось у нього зубами. Ніхто йому заважати не посмів. Усім було лячно. Маленьке кошеня зайняло рівне місце на смітнику.
Тепер воно вже не боялось нікого. За ласий шматок їжі воно могло тепер перегризти горло навіть самому старому чорному коту. Кожного дня, вилазячи з старої пачки, де й був його дім, кошеня настовбурчувало шерсть, випускало кігті, виставляло гострі зуби і було схожим на дику кішку. Його на смітнику так і прозвали „Тигреня”.
Але повертаючись ввечері додому воно ставало знову маленьке та безпорадне. Засинаючи воно жалібно мявкотіло сумуючи за мамою та її ласкою. Воно зрозуміло, що вижити зможе лише показуючи свої гострі зуби та кігті. Собою кошеня могло бути лише на самоті.
Так минула холодна зима і почалась весна. Сніг розтанув. Пробудилась перша травичка. Кошеня вже вжилось у свою роль „тигреняти” і все важче йому було скинути цю маску залишаючись наодинці. Сьогодні він навіть образив маленьке собача, яке, як і воно колись, приблукало на їхній смітник. Та кошеня тепер було головним на смітнику і не мало права когось жаліти. На душі було важко та гидко. Воно раніше ніж звичайно повернулось у свою домівку і тихо плакало.
Раптом кошеня почуло якісь кроки. Виглянуло. По стежині йшла маленька дівчинка і щось наспівувала. Вона була така гарна і мила, що кошеня забуло, що потрібно втекти. А може й не захотіло тікати? Навпаки вилізло з-під пачки і дивилось на дівча. Вона помітила кошеня.
- Ой, яке ти гарне! – вигукнула вона. – ти чиє?
Кошеня завмерло. Притиснулось спинкою до пачки і не ворухнулось. Тікати? Та у її голосі забриніли такі добрі нотки, що кошеняті раптом сильно захотілось, щоб ця дівчинка погладила його. Було дуже страшно, та це бажання виявилось сильніше. І коли дівчинка нахилилась та простягнула руку, кошеня лише ще більше напружилось. Але не втікло. Дівчинка ніжно гладила маленьке тільце, яке ще ніколи не знало ласки. А кошеня приймаючи це тепло і добро від дівчинки заспокоїлось і солодко муркотіло.
- Ходи зі мною. Я тебе зігрію. – сказала дівчинка і взяла кошеня на руки. Пригорнула до себе. – Не бійся маленьке. Я любитиму тебе.
Кошеня вже не боялось. Воно було щасливе. Воно зуміло перебороти себе та довіритись цій маленькій дівчинці. Більше воно не хотіло бути злим та жорстоким „тигреням”. Воно хотіло лише цих теплих рук і з великої вдячності легенько тернулось носиком до її щоки.

Жостокий світ, жорстокий час. Часто щось потрібно виривати зубами. Але у кожному всередині живе те маленьке кошеня, яке чекає ласки й тепла, щоб більше не одягати грізної маски. „Я любитиму тебе”. – три слова, які найгрізнішого звіра перетворять знову у маленьке лагідне кошеня.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-18 18:43:58
Переглядів сторінки твору 6369
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 3.902 / 5.5  (3.729 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 3.902 / 5.5  (3.729 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2009.07.27 17:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-07-15 13:14:41 ]
Ось ще би образ Ірино, долучити цього кошеняти і було би зовсім гарненько.
Через редакційну форму...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Філіппов (Л.П./Л.П.) [ 2008-11-17 22:02:07 ]
Намагайтесь позбуватись русизмів.
Мораль - така річ, на яку варто лише делікатно натякнути.