ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2023.09.30 13:21
Попри всякої негоди
І всіляких перепон,
Не зникають ляльководи -
Негараздів еталон…
Наче мухи обліпили.
Жмуть і жмуть зо всіх сторін.
Ех, мені б такої сили,
Не смоктав би анальгін...

Юрій Гундарєв
2023.09.30 09:30
У перший день жовтня рівно о дев‘ятій вся Україна зупиниться, щоб хвилиною мовчання вшанувати світлу пам‘ять наших захисників і захисниць, які віддали своє життя у боротьбі з жорстоким ворогом, і з вдячністю згадати й подумки помолитися за тих, хто із збр

Тетяна Левицька
2023.09.30 08:42
Хай кине в мене камінь той, хто без гріха,
і я йому вклонюся ницо, як святому,
хоча не кланялась, крім Господа, нікому,
сльоза полинна неабияка гірка.

Пробачаться мої провини, бо хіба
на терезах усе злобливе переважить?
Хотіла від свого життя барв

Віктор Кучерук
2023.09.30 07:23
Всюди знати має кожен
В непростий для світу час,
Що научимо й поможем
Тим, хто звернеться до нас.

Ро-До-Си – красива назва,
Скрізь шанована людьми,
Бо розумні та уважні,

Микола Соболь
2023.09.30 03:20
Росою вересень умився
й пішов собі за виднокрай,
лишивши яблука у мисці
для жовтня, йди його стрічай,
нехай не бідкається красень,
що сивіє щоранку сад,
така краса, на вітах рясно
ще дозріває виноград…

Микола Дудар
2023.09.29 21:22
Не знаю як вам, мені сумно без Півдня.
Сержант старшині, пам’ятаю, нерівня…
Не плачу, не скиглю… усе це наївно,
Тим паче, що знову, безсоння в обіймах…

Дістало падлюче, як завжди, зненацька.
Та сила у нас в усіх гайдамацька
У Матінки - Неньки, у К

Володимир Каразуб
2023.09.29 13:29
Колись ти була таємничою як світанок
На вокзальній станції,
З пустими перонами, лавами,
Лункою залою і вицвілими плафонами.
Вітер погойдував кронами лип і зривав каштани,
Поодинокі птахи пролітали над лісом за колією,
А потім здалеку вчувалось гудін

Володимир Бойко
2023.09.29 10:54
Дубляни на Дублін Галич на Галац Балту на Балтімор Тульчин на Тульчу Закупне на Закопане Монастириська на Монте-Карло Рівне на Равенну Вільнянськ на Вільнюс Тальне на Таллінн Кути на Калькутту Буки на Баку

Микола Соболь
2023.09.29 07:23
Час летить. Не стомлюються коні.
Був алюр, тепер уже галоп.
Ранок воду п’є на підвіконні,
а йому б чайку лише ковток.
Можна й кави. Та вона дорожча.
Про десерти маритися зась.
На болоті заспівала троща,
до картоплі буде і карась.

Віктор Кучерук
2023.09.29 05:05
У бабусиній оселі
Нині сумно Даніелі,
І з бабусею в кімнаті
Їй не хочеться гуляти, -
Тож вмовляє самотужки
Добродушну боягузку
Відпустити на годину
До гайочка по ожину,

Марія Дем'янюк
2023.09.28 21:12
Осінь - кольору полум'я свічі:
Вогник вдячності та молитов.
Сяєвом жовтим сповита земля,
Свічі-дерева запалені знов.

Осінь голубить, осінь шепоче,
Осінь тебе обійняти хоче,
Осінь до серця свого пригортає,

Марія Дем'янюк
2023.09.28 21:12
Осінь - кольору полум'я свічі:
Вогник вдячності та молитов.
Сяєвом жовтим сповита земля,
Свічі-дерева запалені знов.

Осінь голубить, осінь шепоче,
Осінь тебе обійняти хоче,
Осінь до серця свого пригортає,

Микола Дудар
2023.09.28 20:54
Згубивсь. Відстав. Приліг. Спочинув.
Набрав дзвіночок сам собі
Згадав усе… і ту дівчину,
Що перестрілись у журбі…

А краєвид торкнув долоні
І підштовхнув з обійм до дій…
І прошептав наживо промінь:

Віктор Михайлович Насипаний
2023.09.28 20:54
Вільне місце у маршрутці.
Сів малий хлопчак гарненько.
Стала поруч в сірій куртці
Повна жіночка старенька.

Лиш малий устати хоче, -
Та у сміх. Його спиняє:
- Ще посидь! Не треба, хлопче.

Євген Федчук
2023.09.28 14:35
Миколка в лісі назбирав грибів
І вже було додому повертався,
Як чує – хтось по стежці наближався.
Тож він бігом за кущиком присів.
З’явились два десятки вояків,
Хто в чому та з тризубом на кашкетах.
Хто з автоматом, хто із пістолетом.
«Свої!» - мел

Володимир Бойко
2023.09.28 11:32
Болград на Бєлград Луцьк на Пуцк Самбір на Сомбор Крюків на Краків Кобеляки на Кобленц Козятин на Кайзерслаутерн Берегово на Берген Любінь на Люблін Седнів на Сідней Брусилів на Брюссель
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Світлана Луценко
2023.07.27

Ліанна Ракурс
2023.05.29

Петро РУДЬ
2023.05.28

Ірина Бесчетнова
2023.04.06

На Кой
2023.03.09

Марина Хрумало
2023.03.01

Теді Ем
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Мацко (1978) / Проза

 Кошеня.
Одного осіннього холодного ранку маленьке сіре кошеня висунуло свою голівку з-під старої порваної пачки, що валялась в місцевому парку. Оглянулось. Навкруги нікого не було, лише опале листя та безліч дерев. Тихенько мявкнуло. Та ніхто не відізвався. Ще раз, і ще. Тиша. Ні братиків, ні сестер, ні рідної матусі. Воно було тут одне. Скільки тут пролежало не памятало. У маленькій голівці пропливали лише теплі милі картинки. Згадало тепло материної шубки та смак молочка, яке воно посапуючи та прицмокуючи пило. Потім якісь руки, що забрали його з матір’ю, запхнули у пачку та понесли кудись. А потім мати кудись зникла. Воно довго її чекало. Та коли вже чекати стало не сила і дуже захотілось їсти, кошеня вирішило вилізти. Від туги воно знову жалібно мявкнуло.
У животику знову тихенько завуркотіло. Але де ж взяти їсти? Всюди холод, мокрота, вітер. Але ось якийсь приємний запах! Кошеня з останніх сил побрело у тому напрямку. Дерева, дерева, стежина, кущі. За кущами воно побачило будинок біля якого метушились люди.
Це було невеличке кафе. У ньму переважно засиджувались не дуже вибагливі та не зовсім пристойні клієнти. За будинком стояв великий мангал на якому готували найходовішу для цього закладу страву – шашлики. І хоч вони були надто пережарені та пересолені, бажаючих завжди було вдосталь. Біля мангалу височіла купа сміття. Об’їдки, шматки сала, обглоданих кісток та й всякий непотріб. Сюди і притягувало усяких бездомних собак, котів, щурів. Та й що тільки там не водилось. Від купи сміття йшов сморід перемішаний з запахом жареного м’яса.
Туди й побрело маленьке голодне кошеня. Особливу увагу його привернула невеличка кісточка, на якій ще були залишки м’яса. Кошеня зраділо. Тепер вдасться втамувати голод. Але тільки воно підійшло до кісточки та відкрило ротик, щоб посмакувати, як великий чорний кіт заступив йому дорогу та так саданув кошеняті лапою, що воно аж перекинулось.
- Це моя кістка! Геть звідси! Бо приб’ю. – блиснули злобою зелені очі.
Кошеняті набігли сльози жалю. Та що ж вдіяти? Куди йому тягатись з здоровенним котом? Воно віднайшло десь у кущах стару обглодану собаками та мухами кістку й посмоктавши її там і заснуло.
Наступний день видався не кращим за цей. Кошеняті знову нічого не перепало. Великі собаки та кішки все, що було їстивне, одразу роздирали між собою. Всі вони були подерті та подрапані від щоденних сутичок за їжу. Але інакше вижити не вдавалось. Цей день кошеня також провело без рісочки в роті. Напитись вдалось з якоїсь брудної калюжі. А перекусити окрайцем, який кинули хлопчаки, що пробігали парком. Увечері воно, блукаючи парком, знову надибало свою пачку в якій його сюди принесли. Там і заснуло. На третій день вилазити з пачки воно вже не могло і не хотіло. Пройшло ще кілька днів.
Знову прокинувшись наче увісні кошеня відчуло, що у голівці у нього паморочиться, щось наче ввижається, трусить всього. Воно вже кілька днів нічого не їло і не пило. Враз промигнула сіренька з полосками пухнаста шубка. Рідні риси.
- Мамо! Мамо, це ти?
Це було лише марення. Але саме воно пробудило його та наче додало сили, щоб далі боротися за життя. Ні я не залишусь тут! Вони всі такі злі! Навіть кісточки не дадуть. То ж і я таким буду! Кошеня знову побрело знайомою стежиною. Та було це вже не те кошеня, що з добром та надією йшло вперше шукати їжу. Тепер це було страшне, худюще, з злипшим настовбурченим, наче колючки, хутром створіння, яке на усіх дивилось хворобливо-голодноми очима. Кошеня підійшло до смітника. З маленьких груденят вирвався не мявкіт, а страшний хриплий рик. Уся звірина на смітнику оглянулась на нього і принишкла. Кошеня, мов у тумані, підійшло до найбільшого шматка м’яса і вгризлось у нього зубами. Ніхто йому заважати не посмів. Усім було лячно. Маленьке кошеня зайняло рівне місце на смітнику.
Тепер воно вже не боялось нікого. За ласий шматок їжі воно могло тепер перегризти горло навіть самому старому чорному коту. Кожного дня, вилазячи з старої пачки, де й був його дім, кошеня настовбурчувало шерсть, випускало кігті, виставляло гострі зуби і було схожим на дику кішку. Його на смітнику так і прозвали „Тигреня”.
Але повертаючись ввечері додому воно ставало знову маленьке та безпорадне. Засинаючи воно жалібно мявкотіло сумуючи за мамою та її ласкою. Воно зрозуміло, що вижити зможе лише показуючи свої гострі зуби та кігті. Собою кошеня могло бути лише на самоті.
Так минула холодна зима і почалась весна. Сніг розтанув. Пробудилась перша травичка. Кошеня вже вжилось у свою роль „тигреняти” і все важче йому було скинути цю маску залишаючись наодинці. Сьогодні він навіть образив маленьке собача, яке, як і воно колись, приблукало на їхній смітник. Та кошеня тепер було головним на смітнику і не мало права когось жаліти. На душі було важко та гидко. Воно раніше ніж звичайно повернулось у свою домівку і тихо плакало.
Раптом кошеня почуло якісь кроки. Виглянуло. По стежині йшла маленька дівчинка і щось наспівувала. Вона була така гарна і мила, що кошеня забуло, що потрібно втекти. А може й не захотіло тікати? Навпаки вилізло з-під пачки і дивилось на дівча. Вона помітила кошеня.
- Ой, яке ти гарне! – вигукнула вона. – ти чиє?
Кошеня завмерло. Притиснулось спинкою до пачки і не ворухнулось. Тікати? Та у її голосі забриніли такі добрі нотки, що кошеняті раптом сильно захотілось, щоб ця дівчинка погладила його. Було дуже страшно, та це бажання виявилось сильніше. І коли дівчинка нахилилась та простягнула руку, кошеня лише ще більше напружилось. Але не втікло. Дівчинка ніжно гладила маленьке тільце, яке ще ніколи не знало ласки. А кошеня приймаючи це тепло і добро від дівчинки заспокоїлось і солодко муркотіло.
- Ходи зі мною. Я тебе зігрію. – сказала дівчинка і взяла кошеня на руки. Пригорнула до себе. – Не бійся маленьке. Я любитиму тебе.
Кошеня вже не боялось. Воно було щасливе. Воно зуміло перебороти себе та довіритись цій маленькій дівчинці. Більше воно не хотіло бути злим та жорстоким „тигреням”. Воно хотіло лише цих теплих рук і з великої вдячності легенько тернулось носиком до її щоки.

Жостокий світ, жорстокий час. Часто щось потрібно виривати зубами. Але у кожному всередині живе те маленьке кошеня, яке чекає ласки й тепла, щоб більше не одягати грізної маски. „Я любитиму тебе”. – три слова, які найгрізнішого звіра перетворять знову у маленьке лагідне кошеня.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-18 18:43:58
Переглядів сторінки твору 6214
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 3.902 / 5.5  (3.729 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 3.902 / 5.5  (3.729 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2009.07.27 17:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-07-15 13:14:41 ]
Ось ще би образ Ірино, долучити цього кошеняти і було би зовсім гарненько.
Через редакційну форму...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Філіппов (Л.П./Л.П.) [ 2008-11-17 22:02:07 ]
Намагайтесь позбуватись русизмів.
Мораль - така річ, на яку варто лише делікатно натякнути.