Казка

За морями, за горами, у зеленому лісі, біля невеличкого села, жили-були собі різні звірята. Не знали вони горя та біди, бо доброго мали володаря. А володарем на той час у них був могутній та справедливий Лев. Любили звірі та поважали його. Завжди радились з ним, і цар завжди намагався розсудити їх справедливо.
Та одного разу перший радник царя старий Вовк, який пережив уже не одного володаря на своєму віку й усім вмів прислужитися, сказав:
- Великий царю! Дуже раді ми, що саме ти правиш нами. Ще не було у лісі такого мудрого та справедливого правителя, відколи він існує. Але ми усі тут звірі дикі. І є в нас один великий ворог - Людина. Усі ми боїмося її, бо не знаємо, як поводитися з нею. Та уяви, як добре було б породичатися з тваринами, котрі живуть поряд з Людиною та щодня спілкуються з нею. Тоді ти запануєш не лише над лісовою звіриною, а й над домашніми тваринами . Як думаєш, царю? Добре я кажу?
Замислився цар звірів, насупив брови та й відповідає:
- Добре мовиш, Вовче-старче. Діло говориш. Але ж як нам з ними породичатися, коли ми з давніх-давен ворогуємо. Лисиця полює за півниками та курочками; твої, Вовче, побратими-вовки викрадають з отари овечок, а ведмідь забирає мед із людських пасік, навіть зайчик і той робить шкоду, обгризаючи молоді деревця та крадучи капусту і моркву з людських городів. То які ж ми можемо бути родичі? Не вийде з цього нічого, Вовче.
- А я гадаю, що вийде. Ось послухай.
І старий Вовк почав розповідь:
- Ти, володарю, скличеш лісову Раду та накажеш декільком підданим розвідати, хто у них, свійських тварин, найголовніший, про кого Людина найбільше дбає та любить. І тоді на наступній Раді, вислухавши усіх та все зваживши, ти вибереш собі Царицю серед домашніх тварин. Отак ми би й породичалися. То що скажеш, Царю?
Знову насупився мудрий Лев. Привабила його пропозиція старого радника, та непокоїло, чи складеться усе так, як каже Вовк. Але знав Лев, що усі його поради завжди були мудрими, тому погодився.
От наступного дня на головній галявині зібрав цар Лев лісову Раду. Посходилась, позліталась та позбігалась така сила-силенна звірини та птаства, що ніде будо й листочку впасти. Хвилювалися, бо ніхто навіть не здогадувався, чого це їх раптом зібрали. На галявину вийшов Лев. Він промовив до свого лісового народу:
- Мій народе - звірі, птахи, та всі, хто сьогодні прийшов сюди і хто вболіває за рідний ліс та своїх діток! Багато років, що ми тут живемо, основним нашим ворогом була Людина. Не один із нас поліг від цього могутнього ворога. Невже так буде і з нашими дітьми, і з дітьми наших дітей? Нам потрібно змінити такий порядок на свою користь. Отож я вам наказую… - і розповів цар-Лев усьому зібранню про свій задум.
- Отож ідіть, розвідайте, - закінчив він. - А коли повернетесь, ми знову зберемось та вирішимо, хто буде нашою Царицею.
Розійшлися звірі.
Першим пішов на розвідини Зайчик-Вихваляйчик.
Підійшов він до хатини, що стояла з самого краю села, обійшов її нишком та пострибав швиденько на свою улюблену грядочку. Подумав: накопаю собі морквинки на вечерю та капусточки на борщик, тоді вже й справу зроблю. Та тільки копнув лопаткою морквинку, як чує:
- Няв-няв, а що ж це ти тут робиш? Навіщо ти до нашої морквинки причерився? Я зараз покличу господаря, то він тобі й покаже, як красти.
Злякався Зайчик.
- Ой, не клич, Кицуню, господаря. Я тобі наступного разу з лісу мишку принесу на сніданок.
- Принесеш, не обманеш?
- Принесу. Та я тут не за морквинкою та не за капусточкою. Вислав мене мій Цар розвідати, хто тут у вас, домашніх тварин, найголовніший. Хоче собі Царицю вибрати.
- Найголовніший? Царицю, кажеш? То, напевно, таки я тут найголовніша. Бо без мене куди? Погризуть миші все зерно. А без нього ні хліба не спечеш, ні вареників не наліпиш. Скажи, що я найголовніша, нехай робить Царицею мене.
- Ти? - здивувався Зайчик. - Щось не віриться мені. Ну добре, Кицуню, а після тебе хто ж буде найголовнішим на господарстві?
- А після мене вже, звичайно, Корова.
- Корова? Що ж у неї такого цінного? - питає Зайчик. - Скільки її бачу, то тільки те й робить, що ходить по лузі та траву скубе, ще й притолочить так, що мені ніде й попастися.
- А тим вона, Зайчику, і цінна, що вона травички смачної лугової наскубе, а потім дає дуже смачненьке та корисне молочко… няв-няв.
- Оце і все? - питає Зайчик.
- Зачекай, бо мені при думці про молочко аж слинка потекла, - облизалася Киця і продовжила: - Ні, не все. З того молочка господиня робить і масло, і сметанку, що у підвалі в глечику стоїть, і сир, з якого потім варить смачні вареники. Та й взагалі господар каже, що Корова - то їхня годувальниця. Та годі мені з тобою теревенити. Все, що знала, - розповіла, а ти й вирішуй. А я побіжу у погріб, до глечика зі сметанкою. Вже дуже ти мені апетиту нагнав. Бувай. А про мишку пам'ятай. Наступного разу без неї не приходь, а то миттю господаря гукну.
Зайчику вже й перехотілося щось красти на грядці. Взяв лише одну солоденьку морквинку для діток та й пострибав у ліс.
Другою вирушила у розвідку Лисичка. Підкралася вона тихенько до господарського курятника - та й хапнула! Півника за хвостика, що наобережно задрімав на варті. Півник лише крильцями змахнув.
- Ой-ой-ой, Лисичко, відпусти мене, будь ласка. Я тільки вперше на варті. Хочеться ще трошки пожити, - почав благати Півник.
- Добре, відпущу я тебе сьогодні. Поживи ще трохи, підрости… Але сьогодні діло у мене до тебе є. Скажи мені, хто у вас на господарстві найголовніший.
- Що ж, це не важко, - впевнено відповів Півник, - найголовніші - мої сестри-курочки. Вони ж кожного дня стільки яєчок господині несуть, що вже нікуди їх дівати.
- Ой, не вірю я тобі, Півнику. Та гаразд, нехай буде так. А скажи, хто після курочок найголовніший.
Задумався Півник.
- О згадав! Після курочок найголовніша, напевно, Корова.
- Корова? - здивувалась Лисичка. - А чому ж це?
- Бо найбільше господар з нею часу проводить. І пасти її жене, і вдома годує, і напуває, і миє. А колись, я чув, він казав господині: Корова - наша годувальниця. Отак, Лисичко, а тепер відпусти.
- Добре, Півнику, біжи, - сказала Лисичка і, махнувши хвостиком, побігла у лісок.
Наступним у село побрів Вовчик-братик. Він вирішив розпитати про все свого далекого родича - пса Сірка, котрий давно приятелював із Вовчиком і ніколи не відмовляв йому у допомозі. От підійшов він до Сіркової будки.
- Ти що тут робиш серед білого дня? А як тебе господар тут застане? – занервував Сірко.
- Не сердься, Сірко. Твої господарі, я бачив, пішли у поле пшеницю жати, то ж будуть аж ввечері.
- Ну добре, розповідай, яку маєш до мене справу? - погодився Сірко.
- Та от, хоче наш Цар знати, хто у вас, домашніх тварин, найголовніший, щоб вибрати собі Царівну, та щоб ми породичалися.
- Найголовніший, кажеш?! Так це всім відомо: я найголовніший. Я дім, худобу, птицю охороняю. Як же без мене?
- Так то воно так, але хто ж тоді після тебе найважливіший? - допитується Вовк.
- Ну, це вже важче, але стривай, чув я не раз, коли з господарем бігав у поле корову на випас гнати, що корова - то їхня годувальниця. А більше я нічого не знаю.
- От спасибі тобі, Сірко. Як тільки матиму якусь смачну кісточку, обов'язково принесу. А зараз бувай, - та й побіг у ліс.
Подався у село Їжачок-Колючок. От іде він, іде через поле до села, аж раптом бачить назустріч йому прямує Людина. Їжачок ще маленький був, тож злякався страшенно, аж носика сховав під свій колючий кожушок.
Чоловік підійшов до Їжачка, взяв його на руки та й каже:
- Не бійся мене, маленький, я тобе не скривджу. Та скажи, що ти робиш тут, серед поля, у такий ранній час?
- Мій Цар наказав розвідати, хто у вас у домашньому господарстві найголовніший. А без цього хоч не повертайся, - похнюпився Їжачок.
- Ну, не сумуй, я тобі зараз усе розповім. У моєму господарстві усі головні: кішка миші ловить, щоби зерно не трубили, курочки яєчка несуть, які ми їмо, пес Сірко господарство охороняє, щоби ніхто нічого не поцупив. Та й усі інші не менш важливі: хтось м'ясо смачне дає, хтось вранці нам співає, а хтось нам життя звеселяє. І все ж таки, годувальницею нашою є Корова.
- Корова? - здивувався Їжачок і швиденько побіг до лісу, навіть не озираючись.
За наказом царя Лева знову зібралися на головну галявину звірі. Цар мовив:
- Ну що, виконали ви мій наказ? Вивідали, хто у Людини на господарстві найголовніший?
- Так, так, Володарю, - загули звірі.
- Тож говоріть, хто буде вашою Царівною, - і надав слово Зайчику.
Розповів Зайчик Цареві і усьому лісовому народу свою пригоду.
- Добре, Зайче, справився ти зі своїм завданням. Тепер говори ти, Лисице.
Розповіла й Лисиця, що чула від Півника. А за нею й Вовчик. От дійшла черга до Їжачка-Колючка. Вийшов він перед звіриною та й каже:
- А я, Володарю, говорив із самою Людиною та у неї довідався, хто у господарстві найголовніший. Це - Корова. Так сказала сама Людина.
- Молодець, Їжачок, ти добре справився із своїм завданням, -похвалив Лев. - А тепер настала та мить, коли ми повинні вирішити, хто ж буде у нас Царицею. З того, що ви мені розповіли, зрозуміло, що кожен у госодарстві важливий та вважає себе найголовнішим, але всі ви додали, що Корова - годувальниця. І сама Людина сказала так. Отож, слухайте мій наказ: Царицею вашою буде від сьогодні Корова. Лети, Сороко-білобоко, та сповісти це домашнім тваринам та й самій Царівні, що відтепер між нами мир. Будемо тепер ходити один до одного у гості й ніхто не має права скривдити іншого без дозволу Царя та Цариці.
- Ти, Вовче, будеш їсти лише тих овечок та кізочок, що вже немічні та непотрібні у господарстві, та яких тобі виділить нова Цариця, - звернувся Цар до Вовка.
- Ти, Ведмедику, теж будеш питати дозволу, перш ніж залізти на людську пасіку. І так усі, хто полюбляв красти з людського господарства. Їсти будете тепер лише те, що нам виділить Цариця-Корова. Чули всі мій наказ, звірі?
- Чули, чули, - загуло між громадою. - Нехай живе нова Цариця!
З того часу між дикими звірами та домашніми тваринами запанував мир. Пес Сірко зачастив у гості до Вовчика, Котик з гостинцями, морквою та капустою, забігав до Зайчика, а Гусочка з гусенятами тепер сміливо мандрували лісом у пошуках смачної травички.
Отак і породичалися між собою колишні вороги, і дякували за це Царю-Леву та Цариці-Корові, бо вони правили справедливо.