Сцена 1.

А як, буває, дихається важко…
Не солодко, не глибоко,
бо мертво.
Та наче і ім'я моє затерто
у книзі не перевертнів, а Долі.
І ніби так поволі і поволі
Все сходжу до землі,
(або у глину?)

І ось вони - посніжені магнолії,
але чомусь химерно неозорі…
Нещасна, незахищена Марія!
(чи просто стогін
вилився в мінорі?)
А за вину іще шизофренія
буває (але більше нігілістам…).
А я вкриваюсь соромом, як листям.
Таким пожовклим, наче променистим…
На горе.

Поглянь - уже і руки посірілі,
Поглянь - уже і роки посивілі,
А скільки їх?
У жмені два по десять…
Та все!
Нехай рятують, перехрестять!
І знову, як маленьку,
чисто пестять…
…але прозоре також знає тіні.
(не я старію, то думки злочинні –
за день по сивій-сивій волосині…)

Такі спокійно-ніжні, бо настінні,
години тихо моляться провині.
А я усе дивлюсь свої новини,
і проклинаю ці такі осінні,
холодні зливи,
що розводять вина
моєї крові…

і течуть картини
(і чорно-білі,
біло-кольорові)
солодкими струмками акварелі…
А може і вони в таємній змові
із подихом?
(іде моє говіння.
лишилося засіяти насіння…)

Я винна, винна, я безмежно винна.

…а пам'ятаєш виблиски форелі,
коли на неї падало проміння,
і розтікалось маслом до тремтіння
(і розливалось сонцем повесні);
і заливало райдуги любові
крізь води в лоно
маренням творіння?
Я – ні.

Сцена 2.

Невинна-винно-мертва і нетлінна,
Та винно-винна рутою і тмином.
Я на колінах?
На твоїх колінах
Осанна-змінна-танна і степенна.
Мабуть, іще невпинна,
Бо аренна я наречена,
Матір і дружина…

Я винна, винна, я безмежно винна…

Нерушена-порушена константа,
Щаслива…
Бо атланта, я атланта
Голубила, любила,
відпустила…
Він був прекрасним, наче звуки альта,
І був цілющим, як гаряча мантра.
…бувало, одягала я пуанти,
І говорила, довго говорила,
бо танцювати не ставало сили
і подиху,
і поруху...

А завтра:
я знову винна, нескінченно винна.
(але кому і що -
розсудить глина.)

А як, буває, дихається важко…
(бо завинила; чи іще повинна?)
Так важко, ніби цілий рід на груди
набрав мені гріхів, чуми-полуди...
А згодом каяттям, списом Лонгіна,
набрав життям.

Бо винна, дуже винна.

А як буває дихається, знаєш?
Що зовсім не живеться в ті хвилини:
На вдих – лиш біль, що груди розриває;
На видих – морок тужий і суцільний…
І мимовільні сльози сині-сині
(так-так, я плачу гірко і невпинно)
щоками…
Ну не вічно ж бути сильною?!
…і коли гірко, я буваю дивною,
І б'ю ногами землю, мов дитина.
Бо вільна (ну а може - божевільна).
Провина - на прокльони.
Просто винна.

Я винна, винна, я безмежно винна…