ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Хельґі Йогансен
2023.01.31 09:44
Я бачив рай. Тримав твої долоні,
Все відчував, та рухатись не міг.
Гаряча кров пекла вогнем у скронях
І танув я, неначе мокрий сніг.

Здавалось так, що хором стоголосим
Кругом твоє лунало лиш ім’я.
Твої уста, каштанове волосся

Софія Цимбалиста
2023.01.31 07:23
Зневіра часто ходить поруч.
З'являється тоді,
коли бракує сил йти далі.
Вона спустошує усе.
Робить порожнім до того
сповнене натхненням серце.
Вона завжди близько.
Завжди там, де її не чекаєш.

Віктор Кучерук
2023.01.31 06:18
Безмовні хмари пурпурові
Тривожить душу на зорі, -
Відтінків полум'я і крові
Помалу більшає вгорі.
Зі сходу зводиться заграва
Та небом шириться скоріш, -
Чому ж так холодно і тьмаво,
І огортає смуток вірш?..

Юрій Лазірко
2023.01.31 03:31
день набухає
мов брунька
вибухне
в сім хіросім
смерті іуди-цілунки –
зими завжди
на часі

Юрій Лазірко
2023.01.31 03:28
мов із душ у едемі
крила
він любив її стан
і світ
і обожнював слово
мила

у казковому

Юрій Лазірко
2023.01.31 03:25
зелено я хлопець зелений
є капуста добра у мене
зелену капусту насічу
і волам хвоста я накручу

зелено я хлопець зелений
є капуста добра у мене
зелену капусту заслужив

Хельґі Йогансен
2023.01.30 18:31
Я гладив ніжний шовк твого волосся,
Ловив солодкий подих на устах.
В жарких обіймах (справді чи здалося?)
Сказала ти, що повністю моя.

Легенький блюз у темряві кімнати
І твій тонкий напівприкритий стан…
Спинився час і простір розірвався,

Ярослав Чорногуз
2023.01.30 18:27
Помер Дмитро Павличко — блискучий поет, перекладач, публіцист, наш український класик, титан праці, велет українського духу, один з провісників незалежної України як народний депутат Верховної ради України, який боровся у рядах УПА за її незалежність, сл

Сергій Губерначук
2023.01.30 17:13
Збудиш – нікуди не дінешся!
Бо мені на роботу.
Ой, Оксанко, ти тужишся, силишся –
і народжуєш … ноту.
А я? Орю, сію, мелю.
Тим не менше, кого я люблю.
Тим, хто бачить мої вчинки,
не менше розцвітуть барвінки,

Вікторія Лимар
2023.01.30 17:10
Рідний дім – це той, в якому
Сняться добрі, гарні сни.
Де зцілити можна втому.
Не лежить тягар вини.

Де зустрінуть на порозі.
Рушничок, гарячий чай…
Де душа спочити зможе

Володимир Каразуб
2023.01.30 15:36
Ніч зійшла в долину пустощів
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки с

Гриць Янківська
2023.01.30 15:04
Жодного слова. І тиша така громовержна.
Помисли-стіни розкрадені в снах по цеглині.
Тільки без думки як збудуватись людині?
Тиша – непевність. Тиша завжди застережна.

Осені таїнство кислим кагором сповнить
Душі зів'ялі, тавруючи землю смутком.
Пі

Іван Потьомкін
2023.01.30 12:06
Соснам заздрю, що, мов скалолази,
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…

Віктор Кучерук
2023.01.30 03:43
Сіється надмірно
Мжичка по землі, –
Вишгород вечірній
Заховавсь в імлі.
Ні вогню, ні звуку,
Сиро без ладу, –
Милу взяв за руку
Й бережно веду.

Олександр Сушко
2023.01.30 02:52
Віктор Кучерук

Не соромся розкішного тіла
І не бійся уважних очей, -
Вже від збудження позолотіли
Соковиті сосочки грудей.

Ледве видиме лоно, мов квітка

Микола Дудар
2023.01.29 21:25
… і навіть сніг покинув двір.
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Борис Тен (1897 - 1983) / Поеми

 Одіссея Пісня 5
ЗМІСТ П'ЯТОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ СЬОМИЙ І ДАЛІ ДО КІНЦЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШОГО ДНЯ:
Рада богів. Вони посилають Гермеса до німфи Каліпсо з наказом негайно відпустити Одіссея. Каліпсо дає Одіссеєві знаряддя, потрібні для побудови плота. За чотири дні судно готове, і на п'ятий день Одіссей відпливає, одержавши від Каліпсо все потрібне в дорозі. Сімнадцять днів плавання триває благополучно. На вісімнадцятий день Посейдон, повертаючись від ефіопів, упізнає в морі Одіссея, що плив на легкому своєму плоті; він насилає бурю, яка руйнує пліт; але Одіссей одержує від Левкотеї намітку, яка рятує його від затоплення; цілих три дні носять Одіссея бурхливі хвилі; нарешті надвечір третього дня він виходить на берег феакійського острова Схерії.

ПЛІТ ОДІССЕЇВ


* * *

Щойно проснувшись, Еос із постелі Тіфона ясного

Встала, щоб світло нести і смертним усім, і безсмертним.

Вже на нараду зібрались боги, і сидів поміж ними

Зевс громовладний, що всіх перевищує міццю своєю.

5] їм не забула Афіна про всі Одіссеєві лиха

Розповісти, - турбувалась, що в німфи він так забарився.

«Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!

Хай ні один володар берлоносний не буде ласкавий,

Лагідний, добрий; нехай, справедливості в серці не знавши,

10] Завжди жорстокий, вчиняє неправду злочинну, якщо вже

Не пам'ятає ніхто Одіссея божистого в бідних

Людях, що ними колись він правив, як батько ласкавий.

Терплячи лихо тяжке, на острові нині сидить він

В домі у німфи Каліпсо, яка силоміць його й досі

15] Держить у себе, й не може він в рідну країну вернутись.

Ні кораблів веслохідних не має він там, ні супутців,

Щоб помогли йому їхати лоном широкого моря.

Любого сина його вороги замишляють убити

Десь по дорозі додому, - вістей про батька питати

20] В Пілос священний поїхав він та в Лакедемон преславний».

Відповідаючи, Зевс, що хмари збирає, промовив:

«Що за слова в тебе линуть, дитя, крізь зубів огорожу?

Чи не сама-бо ти думку колись подала і пораду,

Як Одіссею, вернувшись додому, за себе помститись?

25] Ти проведи Телемаха уміло, адже ти це можеш,

Щоб неушкоджений він до своєї прибув батьківщини,

А женихи щоб ні з чим на своїм кораблі повернулись».

Мовивши це, Гермеса гукнув він, коханого сина:

«Знов, як і завжди, ти нашим, Гермесе, провісником будеш;

Німфі скажи пишнокосій про вирок ти наш непохитний:

Щоб повернувся до дому свого Одіссей витривалий,

Тільки б не смів його хтось із богів чи людей супроводить,

Хай на плоту, міцно збитім, пливе і, хоч лиха зазнає,

В Схерію широкоскибу на день аж двадцятий прибуде,

35] В землю феаків, що їх ріднею вважають безсмертним.

Серцем вони і його, як безсмертного бога, вшанують

І кораблем відішлють у рідну його батьківщину,

Золота стільки, і міді, й одежі йому надававши,

Скільки з-під Трої, свою одержавши здобичі пайку,

40] Він не привіз би ніколи, хоч би й повернувся щасливо.

Доля судила і рідних побачить йому, і вернутись

В високоверху оселю і в рідну свою батьківщину».

Так він сказав, і гонець послухав його світлосяйний:

Зразу ж до ніг золоті підв'язав він ізнизу підошви,

45] Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим

І по воді, й по безкраїх просторах землі його носять.

Жезл він у руки узяв, що ним, коли схоче, то людям

Склеплює втомлені очі, а інколи будить поснулих.

Швидко з жезлом тим полинув могутній гонець світлосяйний

50] І, обминувши Перею, на море з етеру спустився

Та понад хвилями низько літав, мов чайка крилата,

Що, в буйнохвильному морі безкрайому ловлячи рибу,

Крила потужні свої оббризкує в піні солоній, -

Наче та чайка, Гермес по хвилях ширяв незліченних.

55] Щойно до острова він у просторах далеких дістався,

На суходіл тоді вийшов Гермес з фіалкового моря

Й далі пішов до печери великої, де пишнокоса

Німфа жила, - на ту пору якраз він застав її дома.

Полум'я в неї велике палало на вогнищі, й запах

60] Кедра сухого й пахучої туї далеко по всьому

Острові линув. Вона ж виводила пісні дзвінкої

І, золотим на кроснах керуючи човником, ткала.

Ліс зеленів густолистий навколо печери тієї -

Вільха росла, і тополі стрункі, й запашні кипариси;

65] Птахи у вітті густому гніздилися ширококрилі -

Яструби й сови, а з ними іще й прибережні ворони

Довгоязикі, що з моря прожиток собі здобувають.

Там же, навколо печери глибокої, скрізь винограду

Порозросталися лози, дозрілими фонами пишні.

70] І недалеко одне біля одного воду прозору

Чисті чотири джерела струмили у сторони різні.

А навкруги килимами м'якими з селери й фіалок

Луки стелилися. Навіть безсмертний, сюди надійшовши

Й глянувши, зачудувався б і в серці відчув насолоду.

75] В захваті щирому тут зупинився гонець світлосяйний.

Потім, коли надивився і тим свою душу натішив,

Він увійшов у простору печеру. Глянувши тільки,

Зразу ж його упізнала Каліпсо, в богинях пресвітла,

Бо один одного вічні не можуть богове не знати,

80] Навіть коли б між собою й ніколи вони не стрічались.

Та не знайшов Одіссея, відважного серцем, в печері, -

Як і раніш, той на скелі сидів прибережній, і плакав,

Смутком, слізьми і риданням свою розриваючи душу,

І в неозору морську далечінь крізь сльози дивився.

85] І запитала в Гермеса Каліпсо, в богинях пресвітла,

В крісло чудове, блискуче його посадивши гостинно:

«З чим же то, золотожезлий Гермесе, до мене прийшов ти,

Гостю мій любий та гожий? Не часто буваєш ти в мене.

Що тобі треба, скажи, - спонукає-бо серце зробити

Все, що я в силі зробить, усе, що зробити можливо.

Прошу, заходь, щоб могла як гостя тебе я прийняти».

Мовивши це, богиня поставила стіл перед гостем,

Повний амбросій, червоний нектар із водою змішала;

Із задоволенням їв і пив тут гонець світлосяйний,

95] А як уволю поснідав і їжею дух підкріпив свій,

То до богині звернувся і в відповідь мовив до неї:

«Ти мене, бога, питаєш, богине, чого завітав я, -

Щиро тобі розповім, як сама ти того побажала.

Зевс наказав мені йти сюди, йшов я не з власної волі.

100] Хто б це хотів добровільно пробігти солоного моря

Простір безкрайній? То й близько тут місця не видно, де люди

Жертви священні богам в гекатомбах приносили щедрих.

Та неможливо веління егідодержавного Зевса

Переступати й богам або ухилятись від нього.

105] Мовить він, муж найнещасніший тут пробуває у тебе

З тих, що Пріамове місто колись дев'ять літ воювали,

А на десятий, в руїну його обернувши, додому

їхали; та, повертавшись, Афіну вони прогнівили,

Й вітер вона лиховійний і хвилю страшну їм наслала.

110] Товариші його славні усі там загинули марно,

Тільки його сюди вітер заніс і хвиля пригнала.

Отже, велить тобі Зевс якнайшвидше його відпустити,

Бо не загинути десь від рідних і любих далеко -

Доля судила і рідних побачить йому, і вернутись

115] В високоверху оселю і в милу його батьківщину».

Так він сказав, і жахнулась Каліпсо, в богинях пресвітла,

Та, до Гермеса звернувшись, промовила слово крилате:

«О, які заздрі, які ви, богове, над міру жорстокі!

Як вас гнівить, коли явно богиня із смертним розділить

120] Ложе і любого їй за свого визнаватиме мужа!

Так, коли мужем взяла Оріона Еос розоперста,

Дуже їй заздрили ви, що в небі живете безжурно,

Поки, здогнавши в Ортігії, ніжними стрілами з лука

Золотошатна убила його Артеміда пречиста.

125] Так, коли, серця послухавши, пишноволоса Деметра

На цілині, уже ораній тричі, кохання і ложе

Стала ділить з Ясіоном, - недовго було невідомо

Зевсові це, і блискучим його поразив він перуном.

Заздрите нині й мені ви, що смертного маю за мужа.

130] Я ж врятувала його, коли на розбитому кілі

Він опинивсь, - корабель його бистрий перуном блискучим

Зевс ущент розтрощив серед винно-пурпурного моря.

Товариші його знатні загинули всі в тій дорозі,

Тільки його сюди вітер приніс і хвиля пригнала.

135] Я ж і кохала його, й годувала, й безсмертним зробити

Пообіцяла, щоб він уже зовсім не старів ніколи.

Та неможливо веління егідодержавного Зевса

Переступати й богам або ухилятись від нього.

Раз того Зевс вимагає й наказує, - хай уже їде

140] В море пустинне, мені ж - нема його як виряджати:

Ні кораблів веслохідних у мене нема, ні супутців,

Щоб помогли йому їхати лоном широкого моря.

Все ж я готова порадить його, не таївши нічого,

Як йому цілим-здоровим до рідного краю вернутись».

145] Відповідаючи, мовив тоді їй гонець світлосяйний:

«Тож відпусти його швидше, побійся ти Зевса гнівити,

Щоб і тобі його гніву зазнать не прийшлось незабаром».

Мовивши це, віддалився могутній гонець світлосяйний.

Зевсову волю від нього почувши, німфа-владарка

До Одіссея, відважного серцем, відразу ж побігла.

На прибережній він скелі сидів, і від сліз його очі

Не висихали, солодке життя по краплині стікало

В тузі по дому, й до німфи душа його вже не лежала,

Ночі, проте, мимоволі проводити з нею він мусив

155] В гроті глибокім, хоч сам не бажав, а вона лиш бажала.

Вдень же на скелі стрімкій над берегом моря сидів він,

Смутком, слізьми і риданням свою розриваючи душу,

І в неозору морську далечінь крізь сльози дивився.

Близько до нього підходить і мовить в богинях пресвітла:

160] «Годі тобі, бідолашний, журитися так і весь вік свій

Тут марнувати! Я вже тебе й відпустити готова.

Йди ж бо великі дерева рубай та міддю збивай з них

Пліт широкий; а потім помостом із брусся його ти

Високо встелиш, щоб виніс тебе він крізь море імлисте.

Хліба, й води, і вина червоного дам я доволі,

165] Щоб у дорозі голод свій мав би ти чим вдовольнити,

В шати тебе одягну і пошлю тобі вітер попутний,

Тільки б ти цілий-здоровий до рідного краю вернувся,

Як побажали боги, що простором небес володіють,

170] Значно сильніші від мене як розумом, так і ділами».

Мовила - й світлий жахнувсь Одіссей, у нещастях незламний,

І, обізвавшись до неї, він слово промовив крилате:

«Не поворот мій, богине, щось інше ти маєш на думці!

Перепливти на плоту мені кажеш страшну й небезпечну

175] Моря глибінь, що нелегко й швидкі кораблі рівнобокі

Перепливають її, утішені Зевсовим вітром!

Наперекір тобі, я на пліт той не вийду нізащо,

Поки не зважишся клятву велику, богине, зложити,

Що не замислиш ти більше мені аніякого лиха».

'«° Так він сказав, і всміхнулась Каліпсо, в богинях пресвітла,

Й, гладячи руку, назвала його на ім'я, і сказала:

«Хитрий же ти, Одіссею, тямущий ти, не легковажний,

Раз ти до мене з таким надумав звернутися словом!

Будьте ж ви свідками, земле і небо широке над нами,

185] І під землею Стіксові води, - це клятва страшенна,

Більшої клятви уже й між богів не буває блаженних, -

Що не замислю тобі я ніякого іншого лиха.

Думаю й мовлю я так, як самій би собі я бажала

Радить, коли б і мені яка трапилась в тому потреба.

190] Маю-бо розум і я справедливий, і в грудях у мене

Дух не залізний, а здатний до жалощів та милосердя».

Мовивши це, вперед вирушає в богинях пресвітла

Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.

Так у печеру глибоку ввійшли - богиня і смертний;

195] Сів він у крісло чудове, з якого підвівся недавно

Вісник Гермес, - а німфа на стіл перед ним становила

їжу всіляку й напої, що люди їх смертні вживають.

Поряд сідає й сама з божистим вона Одіссеєм,

Вносять амбросію їм із нектаром солодким служниці,

200] Й руки до поданих страв одразу ж вони простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Перша озвалась до нього Каліпсо, в богинях пресвітла:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Отже, ти справді бажаєш на рідну свою батьківщину

205] Зараз же їхати? Що ж, хай щастя тобі усміхнеться!

Все ж якби серцем довідавсь ти, скільки недолі зазнати

Ще тобі суджено, поки дістанешся рідного краю,

То залишився б зі мною оселю ти цю пильнувати

Й став би безсмертним. Та ні, ти водно лише бачити прагнеш

210] Власну дружину, всі дні за нею ти серцем нудьгуєш,

Тільки ж ні вродою я, ні станом своїм перед нею

Наче нітрохи не гірша. Ніяк-бо воно й неможливо

Смертній з безсмертними зростом своїм чи красою змагатись».

В відповідь знову до неї озвавсь Одіссей велемудрий:

215] «Ти не гнівися, владарко богине! І сам-бо я добре

Знаю, наскільки і постаттю, й зростом своїм, і красою

Гірш виглядає від тебе розумна моя Пенелопа.

Смертна вона, ти ж безсмертна, і старість тобі невідома.

Та лиш до неї я прагну й цілісінькі дні пориваюсь

220] Все ж повернутись додому й побачити день повороту.

А як з богів мене хтось розіб'є в винно-темному морі -

Стерплю я, маю-бо в грудях бідою гартоване серце.

Стільки я досі намучився, стільки біди натерпівся

В хвилях морських, що нехай тепер станеться й це вже зі мною».

225] Так говорив він, а сонце зайшло, й потемніло навколо.

Вдвох під склепіння печери глибокої разом зайшовши,

Розкошували коханням вони, сам на сам залишившись.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Зразу свій плащ і хітон Одіссей тут накинув на себе,

230] Вбралась і німфа у довге сріблясто-блискуче одіння,

Ніжне й тонке, золотим пояском пречудовим ошатний

Стан свій стягнула, й ясною наміткою голову вкрила,

І почала Одіссея відважного в путь виряджати.

Мідну велику сокиру дала, до рук відповідну,

235] З лезом, обабіч нагостреним добре й насадженим міцно

На топорище з оливного дерева, гарне на вигляд.

Потім, подавши тесло, обточене гладко, у дальній

Острова край повела, де великі зростають дерева -

Вільха, й тополі стрункі, і сосни, до неба високі,

з"» Давній отой сухостій, для плавби особливо придатний.

Тож показавши йому, де великі зростають дерева,

Знову додому вернулась Каліпсо, в богинях пресвітла.

Став він дерева рубати, і вмить закипіла робота:

Двадцять дерев він зрубав, обчистив сокирою віття,

245] Гладко усе обтесавши, бруси по шнуру обрівняв він.

Свердел тим часом принесла Каліпсо, в богинях пресвітла,

Балки усі просвердлив ним і злагодив він їх докупи:

Шворнями їх позбивав та ще й закріпив їх скобами.

Розміру саме такого, яким досвідчений тесля

250] Вшир та уздовж окреслює суден вантажних основу, -

Саме таким і зробив Одіссей той пліт свій завбільшки.

Палубу зверху уклав він, рядами з боків приладнавши,

Густо підпори і дошки великі на них настеливши.

Щоглу поставив і рею на ній прикріпив для вітрила,

255] Потім стерно приладнав, щоб плотом тим зручніш керувати.

Огородив його далі він віттям вербовим навколо,

Щоб захищатись од хвиль, і гілля ще наклав для баласту.

Німфа внесла для вітрил полотна, у богинях пресвітла.

Взявся й за цю він роботу і добре упорався з нею.

260] Линви до рей прив'язав, а до низу - канати й кодоли,

Й пліт свій підоймою врешті спустив він у море священне.

День аж четвертий минув, поки всю докінчив він роботу.

П'ятого дня відпустила його богосвітла Каліпсо,

В шати пахучі вдягнувши й скупавши його на дорогу.

Міх йому з гарним вином у запас положила богиня,

Другий - з водою міх величезний, із їжею - третій

Шкурятянйк, а в ньому ще й ласощів різних багато.

Теплий вітрець попутний услід йому німфа послала,

Й радісно вітру віддав паруси Одіссей богосвітлий.

270] Сів за стерно він і зразу ж плотом заходивсь керувати

Вправно, і сон дрімотний йому не спадав на повіки, -

Він у Плеяди вдивлявся, у пізній захід Волопаса

Та у Ведмедицю, - інші ще Возом її називають.

Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона,

275] Тільки один до купань в Океані-ріці не причетний.

Отже, Каліпсо йому наказала, в богинях пресвітла,

Віз той ліворуч од себе, прямуючи морем, лишати.

Плив уже днів він сімнадцять, широким прямуючи морем.

На вісімнадцятий день показалися гори тінисті

280] Краю феаків, і зовсім туди вже було недалеко, -

В морі туманнім, як щит бойовий, їх земля виглядала.

Від ефіопів вертався тим часом землі потрясатель, -

Він ще від пагір Солімських здаля Одіссея побачив,

Як той по морю пливе, і розгнівався серцем ще дужче;

285] Грізно мотнув головою і так сам до себе промовив:

«Лишенько! Мабуть, щось інше уже ухвалили безсмертні

Про Одіссея за час, поки був я в землі ефіопській.

Ось він вже близько країни феаків, де вирватись має

З зашморгу лиха й нещасть, що його настигають невпинно.

290] Ні, ще немало, кажу, йому горя належить набратись!»

Мовивши це, він хмари зігнав і, у руки тризубець

Свій ухопивши, море розбурхав, вітрів усіх буйні

Подуви враз розбудив і чорними хмарами землю

Й море усе оповив, - ніч темна із неба нависла.

295] Східний Евр і Зефір противійний, народжений ясним

Небом Борей і Нот полуденний вже хвиль назганяли.

Серце й коліна тоді Одіссеєві враз затремтіли, -

Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа:

«Ох, і нещасний же я! І що тепер буде зі мною?

300] Дуже боюсь, що правду богиня мені віщувала,

Як говорила, що, перше ніж рідного краю дістатись,

В морі біди натерплюся, - усе це збувається нині.

Скільки-бо хмар назганявши, безкрає вповив ними небо

Зевс, і море розбурхав глибоке, й вітрів усіх буйні

305] Подуви враз розбудив, - це, напевно, моя вже загибель!

Втроє і вчетверо ви щасливіші, данаї, що смертю

На рівнині полягли біля Трої, в догоду Атрідам!

Краще б убили й мене, і долю свою я прийняв би

В день той, коли незліченні троянці мене закидали

310] Мідними списами біля убитого сина Пелея, -

З честю й мене поховали б, і славу я мав би в ахеїв.

Нині ж печальною смертю загинуть мені доведеться».

Щойно він вимовив це - із шумом страшним величезн»

Хвиля згори налетіла на пліт і у вир закрутила.

315] Сам він далеко від плоту упав і стерно із ослаблих

Випустив рук; у жахливій завії вітрів протилежних

Переламало якраз посередині щоглу високу;

Рею з вітрилом зірвало й далеко закинуло в море.

Сам, захлинаючись, довго тримавсь він, проте, під водою.

320] Виринуть швидко хвиля велика йому заважала

Й одяг обтяжував той, що дала богосвітла Каліпсо.

Зрештою виринув він, плюючись безустанно водою

Гірко-солоною, що з голови його звільна струмила.

Змучений тяжко, про пліт свій розбитий, проте, не забув він,

325] Кинувся в хвилю за ним і, швидко його наздогнавши,

Сів посередині саме, уникнувши смерті близької.

Хвиля й туди і сюди той пліт течією носила.

Наче північний Борей восени по рівнині ганяє

Всохлі терни й будяки, що разом сплелись колючками,

330] Так і вітри над морською пучиною пліт той носили:

То його Нот перекине Борею, щоб гнав кудись далі,

То його Евр віддає Зефірові знов на поталу.

Кадма дочка, Левкотея, узріла його, струнконога;

Смертна раніш, називалась Іно й говорила по-людськи,

335] Нині ж в глибинах морських вона божеські почесті має.

Зглянувшись над Одіссеєм, що так бідував серед моря,

Мовби та чайка, злетіла вона над простором безкраїм,

Сіла з ним поруч на пліт і так почала говорити:

«Бідний, чого ж Посейдон, землі потрясатель, страшенно

340] Так розлютився, що стільки оце надіслав тобі лиха?

Та не погубить тебе, хоч і дуже того він бажає.

От що тепер ти зроби, - не здаєшся-бо ти нерозумним.

Скинь усю одіж із себе й віддай тоді пліт свій по хвилях

Вітру носити, а сам, гребучи руками уперто,

В землю феаків пливи, де судилось тобі врятуватись.

На, розгорни під своїми грудьми цю намітку нетлінну, -

З нею ні злої біди, ні загибелі ти вже не бійся.

Тільки, коли суходолу руками своїми торкнешся,

Зразу ж зніми цю намітку і в море закинь винно-темне,

Далі від суші, а сам повернися та йди собі прямо».

Мовивши це, віддала богиня йому ту намітку;

Чайкою в море широке, що так хвилювалось навколо,

Знову поринула, й чорна умить її хвиля покрила.

Світлий замисливсь тоді Одіссей, у нещастях незламний;

355] Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного серця:

«Горе мені! Чи не знову пряде якийсь підступ на мене

Хтось із безсмертних, лукаво мій радячи пліт залишити?

Та не послухаюсь я, бо, як бачу на власні я очі,

Ще та далеко земля, де, казала вона, мій рятунок.

360] От як зроблю я, й, здається мені, це буде найкраще:

Поки оці деревини ще купи триматися будуть,

Доти сидітиму тут і терпітиму всякі напасті;

Тільки тоді, як пліт мені хвиля дощенту розтрощить,

Кинуся вплав, - нічого вже кращого тут не придумать».

365] Поки отак він серцем своїм і думками вагався,

Хвилю велику підняв Посейдон, землі потрясатель,

Страшно високу, важку, крутоверху, і кинув на нього.

Так от, як скирту соломи сухої той вихор бурхливий

Раптом підхопить і всю її в різні розкидає боки, -

370] Порозкидало так хвилею пліт. На одній деревині

Верхи вчепивсь Одіссей, немов на коні скаковому,

Одяг увесь поскидав, що дала йому світла Каліпсо,

Потім собі під грудьми розгорнувши намітку нетлінну,

Кинувсь у хвилю він сторч головою й, розкинувши руки,

375] Мав уже плинути. Знов це побачив землі потрясатель,

Грізно мотнув головою і так сам до себе промовив:

«Лиха на суші зазнавши, тепер ще поплавай по морю,

Поки дістанешся ти до людей, годованців Зевса.

Лаять, надіюсь, не будеш, що мало завдав тобі лиха».

380] Мовивши це, батогом він по конях шмагнув буйногривих

І аж у Еги помчав, де була його славна оселя.

Інше замислила тут ясноока Зевсова донька:

Всім піднебесним вітрам вона вільні шляхи зав'язала,

Стихнуть звеліла усім і спокійно лягти спочивати,

385] Бистрого тільки Борея лишила і згладила хвилі,

Щоб до самої землі веслолюбних феаків дістатись

Міг Одіссей богорідний і Кер там і смерті уникнуть.

Так він два дні і дві ночі по хвилі бурхливій носився,

Серце йому віщувало не раз недалеку загибель.

390] Тільки як третю осяяла днину Еос пишнокоса,

Вщухнув поривчастий вітер, і море безмежне окрила

Тиша безвітряна. Вгору піднісшись на хвилі високій,

Глянув він пильно, і от - недалеко вже землю побачив.

Так наче діти радіють, коли вже одужує хворий

395] Батько, що довго лежав, виснажливі терплячи болі,

Й чахнув дедалі все більш, божеством замучений лютим,

Врешті ж боги їм на радість його увільнили з недуги, -

Так же зрадів Одіссей, як дерева і землю побачив.

Кинувсь пливти він, щоб швидше на сушу ногами ступити.

400] А на таку вже наблизившись віддаль, щоб поклики чути,

Гомін прибою почув він, що в скелях шумів прибережних, -

З ревом оглушливим хвиля страшенна об берег високий

Билася там і солоною піною все заливала.

Пристані там не було, ні затоки, де б суднам ховатись;

405] Всюди лиш кручі, та скелі суворі, та рифи стирчали.

Серце й коліна тоді Одіссеєві враз затремтіли -

Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа:

«Горенько! Нащо оцю несподівано землю побачить

Дав мені Зевс і стільки зорав я пучини морської,

410] Як за поріг я моря пінистого вийти не можу!

Скрізь лише гостре каміння, і хвиля бушує навколо

З ревом невпинним, і всюди лиш скелі здіймаються голі.

Море при березі дуже глибоке, і ніяк ногами

Дна досягнути у ньому й уникнуть загибелі злої.

415] Тільки-но вилізти схочу, а хвиля мене о стрімчасті

Скелі із силою вдарить, і спроба та марною буде.

А попливу я уздовж узбережжя, можливо, знайду там

Берег пологий де-небудь чи тиху, спокійну затоку, -

Страшно, якщо понесе мене вітер бурхливий в багате

420] Рибою море і знову стогнатиму важко я в ньому;

Чи не нашле якийсь бог злоумисний на мене велику

З моря потвору, що їх Амфітріта годує преславна;

Знаю-бо - лютий на мене преславний землі потрясатель».

Поки отак він серцем своїм і думками вагався,

425] Хвиля страшенна його понесла вже на берег скелястий.

Шкіру зірвало б із нього і кості б йому потрощило,

Та положила на серце йому ясноока Афіна -

Скочить на скелю й двома ухопитись за неї руками;

Стогнучи, виснув на ній, аж поки відхлинула хвиля.

430] Так він уникнув її, та друга, набігши неждано,

Геть його збила зі скелі й відкинула в море далеко.

Як у поліпа морського, коли із нори його вирвать,

В щупальцях вогких дрібні камінці ще тримаються густо,

Так і на скелі стрімчастій з долонь його смілих лишилась

Клаптями шкіра, а сам він під хвилею зник гомінкою.

Всупереч долі загинув би так Одіссей бідолашний,

Та напоумити встигла його ясноока Афіна:

Вирнувши з хвилі, що з ревом на кручі стрімкі набігала,

Вздовж узбережжя поплив, поглядаючи, може, ще знайде

440] Берег пологий де-небудь чи тиху, спокійну затоку.

Так пливучи, аж у гирлі ріки яснохвильної раптом

Він опинився, - те місце здалося йому найзручнішим:

Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний.

Гирло потоку впізнавши, почав він у серці молитись:

445] «Зглянься, хто б ти не був, володарю! До тебе з благанням

Щирим вдаюсь, від погроз Посейдона тікаючи з моря.

Навіть в очах у безсмертних богів заслуговує шани,

Хто у них захисту просить, як я, що, біди натерпівшись,

Нині твою течію і коліна твої обнімаю!

450] Змилуйсь, володарю! Бути твоїм прохачем я волію!»

Так він благав, і затримав той бог течію невгамовну,

Хвилю вповільнив і, тишу створивши навкруг, Одіссея

В гирлі ріки врятував. Уже-бо й коліна у нього,

Й руки міцні задубіли, і серце у морі охляло;

455] Тіло набрякло усе, струмками вода виливалась

З рота і з ніздрів, а сам він без слова лежав, без дихання,

Ледве живий, - бідолаху знесилила втома страшенна.

А як уже опритомнів і дух в його серці зібрався,

Зняв він із себе оту нетлінну намітку богині

460] Й кинув далеко у річку, що плинула в море безкрає.

Швидко її понесла течія, і Іно підхопила

В милі долоні тканину. Він вийшов із річки нарешті,

Ліг в очереті і землю родючу почав цілувати.

Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа:

465] «Ох, як я витерплю це? І що тепер буде зі мною?

Тільки-но я біля річки цю ніч проведу небезпечну,

То на холодній росі та під інеєм лютим я змерзну,

Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати -

Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку.

470] А як на пагорок вийду я цей до тінистого гаю,

Ляжу в гущавині спати, й покинуть мене в ту хвилину

Втома й озноб, і сон мені очі заплющить солодкий, -

Все ж я боюся, щоб звірам за здобич не стати й поживу».

Поміркувавши отак, він вирішив зрештою краще

475] В гай затишний прямувать, що на пагорку ріс недалеко

Тої ріки. До подвійних кущів він пробрався оливних,

Що позростались докупи, з родючими, плідними - дикі.

їх не проймала ні вогка вітрів буревійних потужність,

Ані сягало їх сонця яскравого світле проміння,

480] Не проникали й дощі поміж них, - гущиною такою

Переплелося їх віття. До них Одіссей і подався

Поповзом, вимостив милими там він своїми руками

Ложе широке, бо всюди лежали опалого листя

Купи такі, що під ними і двоє, і троє укритись

485] Взимку могли, яка б не була тоді стужа навколо.

Глянувши, світлий зрадів Одіссей, у нещастях незламний,

Ліг посередині, й зверху ще купу нагріб він на себе.

Як головешку пастух у попелі чорнім ховає

Серед далекого поля, де й близько немає нікого,

490] Сім'я б вогню зберегти й не ходити по нього до інших, -

Так Одіссей заховався у листя. Солодкий Афіна

Сон йому в очі влила і милі зімкнула повіки,

Щоб від тяжкої утоми звільнити його якнайшвидше.

* * *



Примітки

1. Тіфон - старший брат троянського владаря Пріама, коханець богині світання, розоперстої Еос. Вона випросила у Зевса Тіфонові безсмертя, але забула попросити вічної юності, і Тіфон став невмирущим старцем; звідси приказка - жити довше самого Тіфона, тобто досягти глибокої старості. Тіфона (або, як часто пишуть, - Тіто-на) треба відрізняти від гіганта Тіфона (Тіфаона, Тіфоея).

[518]

43. Гонець світлосяйний - епітет Гермеса, див. прим, до І. 38.

50. «І, обминувши Перею...» - На підставі нових досліджень, замість назви «Піерія» (місцевість на північ від Олімпу, в Фракії, де нібито жили музи, так звані піеріди), читаємо «Перея» - місцевість у Фессалії, недалеко від гори Олімпу, на якій жили грецькі боги і з якої Зевс послав Гермеса до німфи Каліпсо. Етер, або ефір - надхмарний простір під небесним склепінням.

51. Гермес у вигляді чайки - див. прим, до І. 319.

163. Пліт - тобто примітивне судно. Плотом (гр. «схедіа») у давньогрецькій поезії часто називали судно взагалі.

184-185. «Будьте ж ви свідками... Стіксові води...» - Клятва водами підземної річки Стіксу вважалась найбільшою з клятв, священною для богів і для людей.

250. Судна вантажні. - Мореплавство стародавніх греків знало два види суден: «довгі кораблі», що призначались для швидких переходів, отже, мали видовжену, гостроконечну форму з нешироким дном і довгими бортами, щоб умістити якнайбільше гребців, і «круглі кораблі», для перевезення вантажів, з широким дном і великим, містким трюмом, що надавало судну майже сферичної форми.

272-275. Морські плавання греки провадили без компаса, орієнтуючись на зорі. Серед перелічених тут сузір'їв найважливішим для грецьких моряків було сузір'я Арктос, або Ведмедиці - Велика й Мала, що ніколи не заходять за обрій північного неба («...до купань в Океані-ріці не причетний»). В стародавній Греції, як і тепер на Україні, Арктос ще називали Возом, бо збирання врожаю і перевезення його на великих чотириколісних возах провадилося у них саме тоді, коли це сузір'я стоїть у небі найвище.

277. Острів німфи Каліпсо, за Гомером, містився на крайньому заході відомого стародавнім грекам світу - недалеко від теперішнього Гібралтару. Отже, вертаючись додому, Одіссей прямує на схід, і сузір'я Віз лишається в нього весь час ліворуч.

283. Пагори Солімські - узвишшя в західній частині Малої Азії, за назвою племені солімів.

295-296. В гомерівську епоху знали чотири вітри відповідно до чотирьох сторін світу: східний вітер - Евр; західний - Зефір, здебільшого м'який і теплий, але часом дощовий, непогожий; південний вітер - Нот, що приносив дощі й тумани; північний - Борей, хо-

[519]

лодний, зимовий вітер. Владарем вітрів вважався Еол - про перебування Одіссея у нього в гостях розповідається в X пісні.

310. Син Пелея - Ахілл, за тіло якого під Троєю точився бій з участю Одіссея.

333-353. Прихована гра слів, побудована на протиставленні імені Левкотеї, білої богині, чорній хвилі, в яку вона поринає.

346. Намітка - тобто хустка з пов'язкою на голові у грецьких жінок, щоб можна було прикривати обличчя, наче серпанком.

445. «Зглянься, хто б ти не був, володарнії» - За віруванням греків, у кожній річці жив однойменний з нею бог. Не знаючи назви річки, до якої приплив Одіссей, він не знає, як назвати її божественного владаря.

488-490. Тут ідеться про давній спосіб видобування вогню, коли нове багаття запалювали від приску старого.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-25 11:20:59
Переглядів сторінки твору 3486
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.893 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.893 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.743
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:10
Автор у цю хвилину відсутній