ЗМІСТ ШІСТНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ: Телемах приходить до Евмея, і той приймає його з великою радістю. Він посилає Евмея в місто сповістити Пенелопу про повернення сина. Одіссей, підкоряючись Афіні, відкривається Телемахові; вони обмірковують разом, як умертвити женихів. Тим часом ці останні, підбурювані Антіноєм, змовляються вчинити замах на Телемахове життя; але Амфіном радить їм насамперед довідатись про Зевсову волю. Пенелопа, дізнавшись про їх змову, докоряє Антіноєві; Еврімах лицемірно намагається її заспокоїти. Евмей повертається до своєї оселі.

УПІЗНАННЯ ОДІССЕЯ ТЕЛЕМАХОМ


* * *

Вдосвіта встав Одіссей, і з божистим удвох свинопасом

Стали сніданок собі готувати, вогонь розпаливши,

А пастухів вони пасти свиней перед тим відрядили.

Враз підійшов Телемах, але чуйні собаки гавкучі

5] Все ж не загавкали. Та спостеріг Одіссей богосвітлий -

Пси завиляли хвостами, і кроки людини почув він,

І до Евмея озвався, промовивши слово крилате:

«Хтось там, Евмею, до тебе прийшов, - якийсь твій товариш

Чи із знайомих хто-небудь, - не гавкають чуйні собаки,

10] Тільки хвостами виляють, та й кроки чиїсь-то я чую».

Ще не скінчив він і мови цієї, як син його любий

Став на поріг. Свинопас здивовано з місця схопився

Й виронив посуд із рук, в якому іскристе вино він

Саме з водою мішав. До господаря кинувсь назустріч,

15] Голову став цілувати, й ясних його ока обидва,

Й руки обидві, а з лиць його сльози ряснії збігали.

Так наче батько, що рідного в щирій любові вітає

Сина, який з чужини по десятому році вернувся,

Одинака, що пізно родився, тривоги завдавши, -

20] Так Телемаха божистого став свинопас богосвітлий

І обнімати, й всього цілувать, наче смерті уник він.

Врешті спромігся крізь сльози промовити слово крилате:

«Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не думав

Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос!

25] Ну-бо, заходь же, дитя моє любе, дай глянуть на тебе,

Втішитись дай, що ти прямо сюди з чужини повернувся!

Ти-бо не часто у нас, пастухів, тут у полі буваєш,

Більше у місті живеш. І як тобі не остогидне

Бачити там увесь час юрбу женихів знахабнілих!»

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Так воно й буде, татуню. Прибув я сюди задля тебе,

Щоб і побачити навіч тебе, й твоє слово почути,

Чи то удома ще мати моя, чи, може, із нею

Інший вже хтось одруживсь, Одіссеєве ж ложе самотнє

35] Навіть уже й не застелене, лиш павутинням запнуте».

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

«Досі душею незламна вона і весь час непохитна

Дома сама пробуває, і в смутку й сльозах безустанних

Ночі безсонні і дні їй безрадісно довгі минають».

40] Мовивши так, він од нього прийняв мідногострого списа,

Й через камінний поріг увійшов Телемах тоді в хату.

З місця свойого підвівсь перед ним Одіссей, його батько.

Та Телемах його стримав і мовив, озвавшись до нього:

«Гостю, сиди! Для себе ми й інше тут знайдемо місце

45] В нашій хатині. Ось чоловік цей мене десь посадить».

Так говорив він, і сів той на місце своє. Свинопас же

Свіжого віття накидав, овечим накрив його руном.

Сів на цім місці тоді й улюблений син Одіссеїв.

Потім в мисках дерев'яних подав свинопас їм печене

50] М'ясо, яке від вечері вчорашньої в нього лишалось,

В кошики плетені хліба з верхом поклав їм небавом,

В чаші кленовій вино розмішав їм, як мед той, солодке,

Справивши все це, він проти божистого сів Одіссея.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

55] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Богоподібного врешті спитав Телемах свинопаса:

«Звідки, татуню, прибув цей чужинець? І як мореплавці

В нашу Ітаку його привезли? І що то за люди?

Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас він дістався».

60] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

«Зараз, дитя моє любе, всю правду тобі розповім я.

Хвалиться він, що родом з просторого Криту походить,

Що в багатьох він містах побував, серед різного люду,

В довгих блуканнях, - таку божество йому випряло долю.

65] Зараз же він, з корабля переїжджих феспротів утікши,

В хату до мене прийшов, - його я тобі доручаю.

Зробиш, як знаєш, а він допомоги благає твоєї».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Словом, Евмею, своїм боляче мені серце ти вразив.

70] Як же у домі своєму чужинця я можу прийняти?

Ще молодий-бо, на руки свої я покластись не можу,

Щоб захиститись од мужа, що кривдити нас починає.

Мати моя своїм серцем і досі ще надвоє важить -

Чи залишатись зі мною і дому свого пильнувати,

ь Ложе шануючи мужове й славу свою у народі,

Чи за котримсь із ахеїв піти, найзначнішим між тими,

Хто її сватає, з тим, хто дарунків приносить найбільше.

Гостя ж чужинця, якщо вже прибув до твойого він дому,

В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве,

80] Меч йому дам двоєсічний і пару сандалій на ноги

І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне.

А якщо хочеш, то сам в цій хатині ти ним попіклуйся,

Я ж йому й одіж сюди надішлю, і все, що потрібно

Для харчування, щоб ти з товариством своїм не втрачався.

До женихів же у місто іти йому в кожному разі

Я б не дозволив, бо надто нахабні вони і зухвалі.

Не поглумились би з нього на прикрість мені і досаду.

А одному, хоч би й дужому, проти громади такої

Важко що-небудь зробить, - все одно вони будуть сильніші».

90] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:

«Друже, якщо і мені тут вільно втрутитися в мову, -

Любе моє виривається серце з грудей, коли чую,

Скільки безчинств женихи, як розказуєш ти, натворили

В домі твоїм, проти волі такого, як ти, чоловіка.

95] От що скажи мені: ти добровільно піддавсь їм чи, може,

Всі тебе люди ненавидять, голосом ведені божим?

Чи на братів нарікаєш, бо вправі на них покладатись,

Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.

Був би такий я, як ти, молодий і з такою ж душею,

іоо ци Одіссея б я був бездоганного син, а чи й сам він, -

Вернеться ще він з блукань, ще дає на те доля надію, -

Хай мені голову вражий зітне чужоземець, якщо я

Згубою сам не нагряну на всіх женихів знахабнілих,

До Одіссея, сина Лаерта, у дім увійшовши.

105] Хоч би юрбою мене одного вони всі й подолали,

Краще убитим у домі своєму волів би я бути

Й трупом лягти, ніж без краю на їхні безчинства дивитись,

Як зневажають гостей моїх, як по світлицях чудових

Наших челядниць, служебних жінок, безсоромно безчестять,

110] Як розливають вино і всі прощають припаси

Так безрозсудно, безтямно, без краю-кінця і без глузду».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Зараз, чужинче, одверто всю правду тобі розповім я:

Ні ворожнечі до мене в народі, ні гніву немає,

115] Не нарікав на братів я, що вправі на них покладатись

Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.

Одинаками-бо вів нам Кроніон усі покоління:

Мав одного лише сина Лаерта мій прадід Аркесій,

Мав одного й Одіссея Лаерт; Одіссей же мене лиш

120] Мав одного, і того на недолю він дома покинув.

Тим-то й багато так люду ворожого в нашому домі:

Скільки на цих островах державців не є можновладних -

З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,

Скільки їх тут не кермує на цій кременистій Ітаці,

125] Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.

Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю

їх домаганням покласти не може, вони ж об'їдають

Весь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!

Тільки заховано це у лоні богів всемогутніх.

130] Швидше ж, татуню, іди до розумної ти Пенелопи

І розкажи, що я з Пілосу цілий вернувся й здоровий.

Я ж залишуся у тебе, аж поки назад ти прибудеш,

Все їй звістивши самій, щоб інший про це із ахеїв

Хтось не довідавсь. Багато-бо хто мені лихо готує».

135] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

«Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.

Ти ж усю правду тепер розкажи мені щиро й одверто.

Чи й до Лаерта нещасного треба мені із цією

Вістю зайти? Хоч і дуже він за Одіссеєм журився,

140] Та доглядав, проте, в полі роботи і з челяддю в домі

їв він і пив, коли серце у грудях до того схиляло.

З того ж часу, як своїм кораблем ти у Пілос подався,

Більше він, кажуть, не їсть і не п'є, як звичайно бувало,

Не доглядає й роботи, а тільки з плачем та зітханням

145] В смутку сидить, і в'яне усе на костях його тіло».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Шкода, та все ж залишімо його, хоч і як це нам гірко!

Тільки б од власного вибору щось нам залежало, смертним,

Спершу обрав би лиш день я повернення батька додому.

і5о Матері все сповістивши, вертайся назад, до Лаерта ж

Сам у полях не блукай; а їй ти скажи, щоб до нього

Ключницю, нашу служебку, вона якнайшвидше послала

Потай од інших, а та хай старого про все повідомить».

Мовивши це, відіслав свинопаса. Сандалії взявши,

155] Той їх до ніг підв'язав і до міста пішов. Від Афіни

Не заховалось, що вийшов Евмей свинопас із кошари.

Ближче вона підійшла, на вигляд мов жінка прекрасна,

Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.

Ставши у дверях, вона Одіссеєві тільки з'явилась,

160] А Телемах не побачив і зовсім її не помітив, -

Не перед кожним відкрито себе виявляють богове, -

Лиш Одіссей її бачив та пси, що, й не гавкнувши навіть,

Із скавучанням від страху з кошари усі повтікали.

Злегка бровами кивнула вона. Одіссей богосвітлий

165] Враз догадався, до муру високого вийшов із хати

І зупинивсь перед нею. До нього звернулась Афіна:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Зараз же синові слово скажи, не таївшись од нього,

Як вам удвох, женихам уготовивши смерть і загибель,

170] В місто славетне податись. Сама ж бо від вас я недовго

Осторонь буду, - готова я поряд із вами до бою».

Тут Одіссея жезлом золотим доторкнулась Афіна.

Випраним чисто плащем і хітоном вона йому спершу

Плечі укрила й осанку ставну й моложавість вернула.

175] Знову смуглявий він став, і повніш заокруглились лиця,

Чорною знов бородою усе обросло підборіддя.

Все це зробивши, вона відійшла, Одіссей же в хатину

Знов повернувся. Дуже здивований син його любий

Вбік свої очі відвів, боячись, чи не бога він бачить.

180] Врешті озвався і слово до нього промовив крилате:

«Зараз ти іншим здаєшся, мій гостю, ніж був ти раніше.

Інше ти маєш одіння, і зовсім не те твоє тіло.

Чи не один ти з богів, що простором небес володіють?

Зглянься на нас і дозволь принести тобі жертву священну

185] І золоті коштовні дарунки. О, змилуйсь над нами!»

В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:

«Ні, я не бог, і чому до безсмертних мене ти рівняєш?

Батько я твій, за якого в зітханнях ти стільки скорботи

Терпиш весь час і насильств від людей зазнаєш ти зухвалих!»

190] Мовивши це, почав цілувати він сина, й струмили

З лиць його сльози на землю, що стримував їх він до того.

Та Телемах не повірив, що то перед ним його батько,

Й, знову до нього звернувшись, у відповідь так йому мовив:

«Не Одіссей ти, не батько мій, ні, - то якийсь мене зводить

195] Бог, щоб я потім ще більше зітхав після того і плакав.

Смертній людині ніяк-бо таке неможливо зробити

Розумом власним, лиш богу, як з'явиться він перед нами,

Легко зробити себе молодим чи старим - як захоче.

Щойно ти дідом старим тут сидів у брудному лахмітті

200] Й схожий уже на богів, що простором небес володіють».

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Ні, Телемаху, не слід ні надто вже так дивуватись,

Ні сумніватися так, коли дома вже батько твій любий.

Інший сюди Одіссей ніякий до вас не прибуде,

205] Це ж бо я сам, що стільки недолі зазнав у блуканнях,

Аж по двадцятому році до рідного краю вернувся.

Те ж, що тут сталось, то справа Афіни, що здобич дарує, -

Отже, й мене, як схотілося їй, - бо усе вона може, -

То на убогого старця подібним зробила, то раптом

210] На молодого, красивого мужа у гарнім одінні.

Легко-бо вічним богам, що простором небес володіють,

Чи звеличати, чи зовсім принизити смертну людину».

Так він промовив і сів. Рясні проливаючи сльози,

Став Телемах обнімати свого благородного батька.

215] Стриматись більше не в силі, обидва вони заридали.

Плакали ревно вони, від хижих птахів голосніше -

Кань пазуристих або надморських орлів, що з гнізда в них

Позабирали селяни малих пташенят, ще безперих.

Так жалібні вони сльози обоє з-під брів проливали.

220] В уболіванні й журбі так зайшло б їм і сонце за обрій,

Та Телемах обізвався нарешті і мовив до батька:

«Як тебе, батьку мій любий, яким кораблем мореплавці

В нашу Ітаку сюди привезли? І що то за люди?

Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас ти дістався».

225] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

«Зараз, мій сину, одверто всю правду тобі розповім я.

Славні мене привезли мореплавці-феаки, що й інших

Переправляють по морю людей, хто до них прибуває.

Спав на швидкім кораблі я, вони ж провезли мене морем,

230] І на Ітаку зсадили, й дарів надавали коштовних -

Міді, і золота, й безліч усяких тканин і одежі.

Все це лежить у печері заховане з волі безсмертних.

Нині ж сюди я прибув за порадливим словом Афіни -

Обміркувати удвох, як лихих ворогів нам позбутись.

235] Перелічи ж мені зараз усіх женихів, щоб докладно

З певністю знав я - і скільки їх є там, і що то за люди.

Отже, я в серці своїм бездоганнім усе розсудивши,

Зважу тоді, чи здолали б одні ми з тобою, без інших,

Справитись з ними, чи й інших покликати нам доведеться».

240] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Батечку любий, багато я чув про діла твої славні,

Й рук твоїх міць бойову, і мудрість твою у пораді.

Все ж я дивуюсь, сказав ти занадто, - адже неможливо

Проти такої їх сили змагатися двом чоловікам.

245] Тих женихів не один-бо десяток, не два, а багато

Більше. От зараз чисельність їх знатимеш ти докладніше.

Тільки з Дуліхію тут п'ятдесят їх і двоє добірних

Є юнаків, а з ними ще й шестеро є челядинців.

З Сами їх двадцять чотири сюди прибуло чоловіка,

250] З Закінту двадцять ахеїв до того ж наїхало юних

Та із самої Ітаки дванадцять мужів найзнатніших.

Є з ними разом окличник Медонт, і пісняр божественний,

Є ще й прислужники два, досвідчені різати м'ясо.

Отже, якби ми наважились вийти на всіх, хто є в домі,

255] Не довелось би зазнать нам гіркої, страшної відплати.

Краще зміркуй, чи не можна знайти нам собі оборонців, •'

Зваж, хто душею прихильний до нас в обороні нам став би».

В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

«Тим-то й скажу тобі я, ти ж послухай мене й пам'ятай це;

260] Зваж-но, чи досить того, що й батько наш Зевс, і Афіна

Нам допоможуть, чи треба нам інших шукать оборонців».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Ті, кого ти називаєш, найкращі для нас оборонці.

Хоч вони й високо в хмарах живуть, на людей вони інших

265] І на безсмертних богів свою владу відтіль простягають».

В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

«Лиш небагато часу вони будуть обоє лишатись

Осторонь бійки завзятої, щойно поміж женихами

Й нами зав'яжеться справа Ареєва в домі моєму.

270] Ти ж, як тільки світанок настане, йди швидше додому

І з женихами зухвалими там перебудеш тим часом.

Трохи пізніше й мене свинопас запровадить до міста

В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда.

Хоч і почнуть мене в домі твоєму вони зневажати,

275] Серцем своїм і зневаги, й образи ті знось терпеливо.

Хоч би й за ноги по хаті за двері мене волочили

Й навіть ударили чимось, - дивися й на це ти спокійно,

Стиха ласкавими лиш умовляй їх словами безчинства

Ці припинити. Тільки, напевно, вони умовлянь тих

280] Вже не послухають. Близько-бо день, що їх вирішить долю.

Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:

Щойно Афіна до серця вкладе мені це велемудра,

Я головою кивну тобі. Ти ж, це помітивши, зразу

Зброю, для бою придатну, всю, скільки не є її в домі,

285] Скрізь позбирай і склади десь на поверсі в затишнім схові

Разом усю. Женихів же, як це спостерігши, про неї

Стали б питати, солодкими знов заспокоїш словами:

«Я її виніс од диму. На ту вона зброю й не схожа,

Що залишив Одіссей, як походом подався до Трої, -

290] Вся від дихання вогню почорніла вона й пошкарубла.

Ще й важливішу Кротон у серце поклав мені думку:

Як би, упившись вином і сварку якусь розпочавши,

Ви не поранили тут один одного та не зганьбили

Сватання й учти. Бо тягне до себе людину залізо».

295] Тільки для нас ти обох два мечі приготуй, і два списи,

Й два із бичачої шкури щити, щоб у руки узяти,

Як нападать почнемо. Женихам же Паллада Афіна

З Зевсом-порадником розум цілком затуманять тим часом.

Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:

300] Якщо ти справді мій син і походженням з нашої крові,

Хай не почує ніхто, що тут Одіссей, в своїм домі,

Ані Лаерт, ані той свинопас хай нічого не знає,

Ані з домашніх хто-небудь, ні навіть сама Пенелопа.

Тільки удвох - я і ти - будем настрої знати жіночі,

305] Й чоловіків-челядинців ми можемо так перевірить.

Хто з них шанує нас, хто нас боїться у серці своєму

Й хто ні пошани до нас, ні поваги нітрохи не має».

Відповідаючи, син йому ось що промовив пресвітлий:

«Батьку мій, в твердості серця мого ще не раз ти, гадаю.

Впевнишся, - досі у нім легкодухості ще не бувало.

Та невелика, проте ж, і користь для обох нас, гадаю,

Буде із того, - подумати трохи й над цим попрошу я.

Довго тобі по своїх довелось би ходить володіннях,

Поки про кожного все б ти розвідав. А в домі спокійно

315] Нищили б наше тим часом майно ті зухвальці без жалю.

Що ж до жінок, то їх перевірити й зараз прошу я -

Хто з них тебе не шанує й яка поміж ними невинна.

Чоловіків же по їхніх кошарах, проте, я не хтів би

Перевіряти, - встигнемо це ми й пізніше зробити,

320] Якщо ти й справді мав знак від Зевса-егідодержавця».

Так між собою вони провадили стиха розмову.

А до Ітаки міцний корабель вже підплинув тим часом -

Той, що на Пілос возив Телемаха і всіх його друзів.

Зразу ж, як тільки зайшли уже в глибоководну затоку,

325] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий,

Снасті потому позносили з нього пособці відважні,

А подарунки до Клітія в дім віднесли вони цінні.

Потім окличника в дім послали вони Одіссеїв,

Щоб повідомлення він передав Пенелопі розумній,

330] Що Телемах наказав корабель припровадити в місто,

Сам же лишився у полі, та хай не боїться нічого

Мужня владарка, й слізьми вона ревними хай не вмліває.

Отже, зустрілись окличник тоді й свинопас богосвітлий,

Що з однаковою вістю до жінки тоді поспішали.

335] А до домівки божистого володаря підійшовши,

Перед всіма на подвір'ї жінками окличник промовив:

«Вже твій улюблений син, володарко, додому вернувся».

До Пенелопи тоді й свинопас підійшов і тихенько

Все розповів їй, що син її любий звелів розказати.

з40] А як доручення повністю виконав, зразу ж подався

Він до свиней своїх, дім і подвір'я її залишивши.

А женихи зажурились, уражені звісткою тою,

Натовпом вийшли вони з господи за мур височенний

І кружкома проти брами вхідної усі посідали.

345] Перший тоді Еврімах, син Поліба, між ними озвався:

«Друзі, велику вдалось Телемахові справу здійснити,

Путь цю відбувши зухвалу! А ми ж говорили - не вдасться!

Отже, на воду чорний спустім корабель щонайкращий,

Вірних зберім веслярів і вирядім їх якнайшвидше,

350] Хай сповістять вони тих, щоб негайно додому вертались».

Ще не скінчив він і слів цих, коли Амфіном, обернувшись,

Вгледів, що вже корабель їх - у глибоководній затоці

Й люди спускають вітрила і весла уже прибирають.

Він од душі розсміявся і так до присутніх промовив:

355] «Нічого їх сповіщати, ось тут вони вже, у затоці!

Може, з богів хто сказав їм, а може, й самі вони в морі

Бачили той корабель, а догнати його не здолали».

Так він сказав, а вони повставали й на берег побігли.

На суходіл уже витягли там корабель чорнобокий,

Всі уже й снасті позносили з нього пособці відважні.

Потім юрбою на площу самі подалися, нікому

Ні з молодих, ні з старих не дозволивши з ними сидіти.

Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:

«Горе! Боги із біди чоловіка цього врятували!

Цілими днями на скелях, овіяних вітром, сиділи

Наші дозорці позмінно. А вже як заходило сонце,

Ми не на суші спокійно проводили ніч, а на морі

В бистрім своїм кораблі дожидали ясного світанку,

На Телемаха чигаючи, щоб захопить його й тут же

370] Вбити. А бог тим часом додому його допровадив.

Отже, подумаймо, як Телемахові тут учинити

Злую загибель, щоб він її вже не уникнув. Я певен,

Поки живий він, не вдасться нам діло своє довершити.

Сам-бо розумний уже і в думках він своїх, і в порадах,

375] Люди ж тугешні до нас прихильності не виявляють.

Діймо ж раніше, ніж сам він ахеїв до площі міської

Всіх позбирає. Бо гаятись довго не буде, я певен,

Гніву свого не гамуючи, перед всіма він розкаже,

Як готували ми смерть йому наглу, але не устигли.

380] Люди ж ті нас не похвалять, про намір лихий наш почувши.

Як би нам лиха вони не вчинили та нас не прогнали

З нашого краю, - тоді в чужину нам іти доведеться.

Упередить його треба й за містом схопити у полі

Чи у дорозі. Скарби всі й запаси його заберемо

385] І між собою по згоді поділимо ми, а домівку

Неньці його віддамо і тому, хто одружиться з нею.

А як моя ця порада вам не до вподоби й ви хтіли б,

Щоб залишивсь він живий і добром володів би отецьким,

То перестаньмо збиратись і серцю приємні достатки

390] Тур проїдати. Нехай її кожен із власного дому

Сватає, віном її добиваючись. Вийде за того

Заміж вона, хто більш принесе і хто їй судився».

Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.

Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,

»з Нісів син ясносвітлий, Арета владущого парость.

Він із Дуліхію був, на пшеницю багатого й трави,

Був водієм женихів і найбільше із них Пенелопі

Мовою був до вподоби, та й серце він мав непогане.

Отже, розсудливо він озвався до них і промовив:

400] «Друзі мої! Ніколи не зважився б я Телемаха

Вбити. Страшна-бо то річ - убивати людину із роду

Володарів. Спитаймо раніше в богів ми поради.

Буде на це нам ухвальний від Зевса великого вирок -

Сам тоді вб'ю я його, ще й усіх вас до того закличу,

405] А заперечать боги - до стримання й я закликаю».

Так говорив Амфіном, і вподобалась їм його мова.

З місць повставали усі й подалися у дім Одіссеїв,

Та, увійшовши, у кріслах вони посідали різьблених.

Спало тим часом на думку тоді Пенелопі розумній

410] До женихів, проте, вийти, надмірно уже знахабнілих.

Знала вона, що для сина її тут загибель готують,

Все розповів їй окличник Медонт, що їх змову підслухав.

Входить владарка в кімнату з жінками служебними разом.

До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,

415] Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,

Й, лиця закривши собі світлистим, ясним покривалом,

До Антіноя з докором звернулася й так говорила:

«Гей, Антіною, підступний зухвальцю! Кажуть про тебе

Люди ітакські, що ти між ровесників - найвидатніший

420] Радою й словом розумним. Та зовсім не так воно справді!

Як, божевільний, посмів Телемахові ти готувати

Смерть і загибель? Чи зважив на тих, що моляться, в кого

Свідком є Зевс? Це ж нечестя - для іншого коїти лихо!

Мабуть, забув, як батько до нас утікав твій од страху

425] Перед своїми ж людьми? Страшний він на себе накликав

Гнів їх за те, що, до зграї тафійських піратів приставши,

Лиха накоїв феспротам, що з нами були у союзі.

Хтіли убить його й любе з грудей його вирвати серце.

Ще й всю поїсти у нього завидну худобу численну.

430] Та Одіссей не пустив їх і стримав, хоч як намагались.

Ти ж його дім об'їдаєш безчесно, шлюбну дружину

Сватаєш, сина шукаєш убити й смутиш мене тяжко.

Тож перестань, вимагаю, та й іншим звели схаменутись».

В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:

435] «Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!

Будь спокійна, нехай твоє тим не тривожиться серце.

В світі такого нема і не буде, такий не родився,

Хто б на сина твого Телемаха смів руку підняти,

Поки живу на землі і поки ще світ я цей бачу!

440] От що скажу я тобі, і справді це так воно й буде:

Кров його чорна відразу ж на списі моїм заструмує!

Городоборець мене Одіссей ще дитям на коліна

Часто до себе садив і шматками печені смачної

З рук годував, ще й червоним давав запивати напоєм.

445] Тим-то мені й Телемах від інших усіх найдорожчий

Приятелів. Запевняю, не варт йому смерті боятись

Від женихів. А від бога, звичайно, її не уникнеш».

Так заспокоював він, а сам готував йому згубу.

Вийшла тоді Пенелопа наверх, у світлисті покої,

4>0] Й за Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки

Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.

До Одіссея й до сина прийшов свинопас богосвітлий

Ввечері, в час, як вони, заколовши свиню однорічну,

Вже готували вечерю. Тим часом Афіна, близенько

455] До Одіссея, сина Лаерта, тоді підійшовши,

Вдарила злегка жезлом і знов обернула у старця

В рванім лахмітті, на те, щоб не міг свинопас упізнати

І не побіг би у дім до розважної він Пенелопи

З вістю, якої б у серці своїм не здолав затаїти.

460] Перший тоді Телемах озвався до нього й промовив:

«Ти вже прийшов, богосвітлий Евмею? Що чути у місті?

Чи повернулись додому оті женихи гордовиті

З засідки вже, чи й досі чатують, хоч я уже дома?»

В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

465] «Якось не спало на думку питати про це й дізнаватись,

Містом ішовши, - серце мене якмерщій спонукало

Переказати сповіщення й швидше додому вернутись.

Товаришів твоїх бистрий посол на путі мені стрівся,

Вісник, - про все він раніше від мене звістив твою матір.

470] Знаю я й інше також, бо власними бачив очима:

Як повертався й над містом вже був я, де пагорб Гермесів,

Раптом побачив швидкий відтіля корабель я, що входив

В нашу затоку. Багато людей метушилось на ньому, -

Аж угинавсь од щитів він увесь і списів двоєсічних.

475] Мабуть, вони це й були, я гадаю, - напевне ж не знаю».

Мовив він це, й Телемахова сила всміхнулась священна,

Глянув він нишком на батька, щоб лиш свинопас не

помітив.

Всю закінчивши роботу, вечерю вони зготували

Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.

480] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Всі про постелю згадали і сну спожили подарунки.

* * *



Примітки

34-35. Подружнє ложе користувалось у стародавніх греків такою пошаною, що в разі смерті одного з подружжя і нового шлюбу однієї з сторін те ложе залишалось недоторканим.

75. Вдови, які не виходили вдруге заміж, користувались загальною пошаною.

207. Афіна, яка народилася з голови Зевса, вийшовши з неї в повному озброєнні, - богиня-войовниця, - вважалась і богинею воєнної здобичі.

247-252. Загальна кількість перелічених тут женихів дорівнює 108, а коли додати до них ще названих тут челядників тощо, то й значно більша, - тоді як чоловічий покій (мегарон) гомерівського дому, судячи з руїн у Мікенах і Тірінті, вміщав щонайбільше чоловік п'ятдесят.

269. Справа Ареєва - тобто бойова сутичка.

288-290. Від вогнища та від жаровень, якими гомерівські греки опалювали й освітлювали приміщення, в ньому бувало димно.

[532]

381-382. Народні збори мали право прирікати винних на вигнання з рідного краю.

421-433. Антіноїв батько Евпейт взяв колись участь у грабіжницькому нападі тафійців (сусідів Ітаки з суходолу) на феспротів.