![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.05.20
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Борис Тен (1897 - 1983) /
Поеми
Одіссея Пісня 16
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Одіссея Пісня 16
ЗМІСТ ШІСТНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ: Телемах приходить до Евмея, і той приймає його з великою радістю. Він посилає Евмея в місто сповістити Пенелопу про повернення сина. Одіссей, підкоряючись Афіні, відкривається Телемахові; вони обмірковують разом, як умертвити женихів. Тим часом ці останні, підбурювані Антіноєм, змовляються вчинити замах на Телемахове життя; але Амфіном радить їм насамперед довідатись про Зевсову волю. Пенелопа, дізнавшись про їх змову, докоряє Антіноєві; Еврімах лицемірно намагається її заспокоїти. Евмей повертається до своєї оселі.
УПІЗНАННЯ ОДІССЕЯ ТЕЛЕМАХОМ
![](images/prfoto.gif)
* * *
Вдосвіта встав Одіссей, і з божистим удвох свинопасом
Стали сніданок собі готувати, вогонь розпаливши,
А пастухів вони пасти свиней перед тим відрядили.
Враз підійшов Телемах, але чуйні собаки гавкучі
5] Все ж не загавкали. Та спостеріг Одіссей богосвітлий -
Пси завиляли хвостами, і кроки людини почув він,
І до Евмея озвався, промовивши слово крилате:
«Хтось там, Евмею, до тебе прийшов, - якийсь твій товариш
Чи із знайомих хто-небудь, - не гавкають чуйні собаки,
10] Тільки хвостами виляють, та й кроки чиїсь-то я чую».
Ще не скінчив він і мови цієї, як син його любий
Став на поріг. Свинопас здивовано з місця схопився
Й виронив посуд із рук, в якому іскристе вино він
Саме з водою мішав. До господаря кинувсь назустріч,
15] Голову став цілувати, й ясних його ока обидва,
Й руки обидві, а з лиць його сльози ряснії збігали.
Так наче батько, що рідного в щирій любові вітає
Сина, який з чужини по десятому році вернувся,
Одинака, що пізно родився, тривоги завдавши, -
20] Так Телемаха божистого став свинопас богосвітлий
І обнімати, й всього цілувать, наче смерті уник він.
Врешті спромігся крізь сльози промовити слово крилате:
«Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не думав
Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос!
25] Ну-бо, заходь же, дитя моє любе, дай глянуть на тебе,
Втішитись дай, що ти прямо сюди з чужини повернувся!
Ти-бо не часто у нас, пастухів, тут у полі буваєш,
Більше у місті живеш. І як тобі не остогидне
Бачити там увесь час юрбу женихів знахабнілих!»
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Так воно й буде, татуню. Прибув я сюди задля тебе,
Щоб і побачити навіч тебе, й твоє слово почути,
Чи то удома ще мати моя, чи, може, із нею
Інший вже хтось одруживсь, Одіссеєве ж ложе самотнє
35] Навіть уже й не застелене, лиш павутинням запнуте».
В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
«Досі душею незламна вона і весь час непохитна
Дома сама пробуває, і в смутку й сльозах безустанних
Ночі безсонні і дні їй безрадісно довгі минають».
40] Мовивши так, він од нього прийняв мідногострого списа,
Й через камінний поріг увійшов Телемах тоді в хату.
З місця свойого підвівсь перед ним Одіссей, його батько.
Та Телемах його стримав і мовив, озвавшись до нього:
«Гостю, сиди! Для себе ми й інше тут знайдемо місце
45] В нашій хатині. Ось чоловік цей мене десь посадить».
Так говорив він, і сів той на місце своє. Свинопас же
Свіжого віття накидав, овечим накрив його руном.
Сів на цім місці тоді й улюблений син Одіссеїв.
Потім в мисках дерев'яних подав свинопас їм печене
50] М'ясо, яке від вечері вчорашньої в нього лишалось,
В кошики плетені хліба з верхом поклав їм небавом,
В чаші кленовій вино розмішав їм, як мед той, солодке,
Справивши все це, він проти божистого сів Одіссея.
Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
55] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Богоподібного врешті спитав Телемах свинопаса:
«Звідки, татуню, прибув цей чужинець? І як мореплавці
В нашу Ітаку його привезли? І що то за люди?
Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас він дістався».
60] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
«Зараз, дитя моє любе, всю правду тобі розповім я.
Хвалиться він, що родом з просторого Криту походить,
Що в багатьох він містах побував, серед різного люду,
В довгих блуканнях, - таку божество йому випряло долю.
65] Зараз же він, з корабля переїжджих феспротів утікши,
В хату до мене прийшов, - його я тобі доручаю.
Зробиш, як знаєш, а він допомоги благає твоєї».
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Словом, Евмею, своїм боляче мені серце ти вразив.
70] Як же у домі своєму чужинця я можу прийняти?
Ще молодий-бо, на руки свої я покластись не можу,
Щоб захиститись од мужа, що кривдити нас починає.
Мати моя своїм серцем і досі ще надвоє важить -
Чи залишатись зі мною і дому свого пильнувати,
ь Ложе шануючи мужове й славу свою у народі,
Чи за котримсь із ахеїв піти, найзначнішим між тими,
Хто її сватає, з тим, хто дарунків приносить найбільше.
Гостя ж чужинця, якщо вже прибув до твойого він дому,
В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве,
80] Меч йому дам двоєсічний і пару сандалій на ноги
І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне.
А якщо хочеш, то сам в цій хатині ти ним попіклуйся,
Я ж йому й одіж сюди надішлю, і все, що потрібно
Для харчування, щоб ти з товариством своїм не втрачався.
До женихів же у місто іти йому в кожному разі
Я б не дозволив, бо надто нахабні вони і зухвалі.
Не поглумились би з нього на прикрість мені і досаду.
А одному, хоч би й дужому, проти громади такої
Важко що-небудь зробить, - все одно вони будуть сильніші».
90] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
«Друже, якщо і мені тут вільно втрутитися в мову, -
Любе моє виривається серце з грудей, коли чую,
Скільки безчинств женихи, як розказуєш ти, натворили
В домі твоїм, проти волі такого, як ти, чоловіка.
95] От що скажи мені: ти добровільно піддавсь їм чи, може,
Всі тебе люди ненавидять, голосом ведені божим?
Чи на братів нарікаєш, бо вправі на них покладатись,
Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.
Був би такий я, як ти, молодий і з такою ж душею,
іоо ци Одіссея б я був бездоганного син, а чи й сам він, -
Вернеться ще він з блукань, ще дає на те доля надію, -
Хай мені голову вражий зітне чужоземець, якщо я
Згубою сам не нагряну на всіх женихів знахабнілих,
До Одіссея, сина Лаерта, у дім увійшовши.
105] Хоч би юрбою мене одного вони всі й подолали,
Краще убитим у домі своєму волів би я бути
Й трупом лягти, ніж без краю на їхні безчинства дивитись,
Як зневажають гостей моїх, як по світлицях чудових
Наших челядниць, служебних жінок, безсоромно безчестять,
110] Як розливають вино і всі прощають припаси
Так безрозсудно, безтямно, без краю-кінця і без глузду».
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Зараз, чужинче, одверто всю правду тобі розповім я:
Ні ворожнечі до мене в народі, ні гніву немає,
115] Не нарікав на братів я, що вправі на них покладатись
Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.
Одинаками-бо вів нам Кроніон усі покоління:
Мав одного лише сина Лаерта мій прадід Аркесій,
Мав одного й Одіссея Лаерт; Одіссей же мене лиш
120] Мав одного, і того на недолю він дома покинув.
Тим-то й багато так люду ворожого в нашому домі:
Скільки на цих островах державців не є можновладних -
З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,
Скільки їх тут не кермує на цій кременистій Ітаці,
125] Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.
Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю
їх домаганням покласти не може, вони ж об'їдають
Весь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!
Тільки заховано це у лоні богів всемогутніх.
130] Швидше ж, татуню, іди до розумної ти Пенелопи
І розкажи, що я з Пілосу цілий вернувся й здоровий.
Я ж залишуся у тебе, аж поки назад ти прибудеш,
Все їй звістивши самій, щоб інший про це із ахеїв
Хтось не довідавсь. Багато-бо хто мені лихо готує».
135] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
«Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.
Ти ж усю правду тепер розкажи мені щиро й одверто.
Чи й до Лаерта нещасного треба мені із цією
Вістю зайти? Хоч і дуже він за Одіссеєм журився,
140] Та доглядав, проте, в полі роботи і з челяддю в домі
їв він і пив, коли серце у грудях до того схиляло.
З того ж часу, як своїм кораблем ти у Пілос подався,
Більше він, кажуть, не їсть і не п'є, як звичайно бувало,
Не доглядає й роботи, а тільки з плачем та зітханням
145] В смутку сидить, і в'яне усе на костях його тіло».
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Шкода, та все ж залишімо його, хоч і як це нам гірко!
Тільки б од власного вибору щось нам залежало, смертним,
Спершу обрав би лиш день я повернення батька додому.
і5о Матері все сповістивши, вертайся назад, до Лаерта ж
Сам у полях не блукай; а їй ти скажи, щоб до нього
Ключницю, нашу служебку, вона якнайшвидше послала
Потай од інших, а та хай старого про все повідомить».
Мовивши це, відіслав свинопаса. Сандалії взявши,
155] Той їх до ніг підв'язав і до міста пішов. Від Афіни
Не заховалось, що вийшов Евмей свинопас із кошари.
Ближче вона підійшла, на вигляд мов жінка прекрасна,
Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.
Ставши у дверях, вона Одіссеєві тільки з'явилась,
160] А Телемах не побачив і зовсім її не помітив, -
Не перед кожним відкрито себе виявляють богове, -
Лиш Одіссей її бачив та пси, що, й не гавкнувши навіть,
Із скавучанням від страху з кошари усі повтікали.
Злегка бровами кивнула вона. Одіссей богосвітлий
165] Враз догадався, до муру високого вийшов із хати
І зупинивсь перед нею. До нього звернулась Афіна:
«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
Зараз же синові слово скажи, не таївшись од нього,
Як вам удвох, женихам уготовивши смерть і загибель,
170] В місто славетне податись. Сама ж бо від вас я недовго
Осторонь буду, - готова я поряд із вами до бою».
Тут Одіссея жезлом золотим доторкнулась Афіна.
Випраним чисто плащем і хітоном вона йому спершу
Плечі укрила й осанку ставну й моложавість вернула.
175] Знову смуглявий він став, і повніш заокруглились лиця,
Чорною знов бородою усе обросло підборіддя.
Все це зробивши, вона відійшла, Одіссей же в хатину
Знов повернувся. Дуже здивований син його любий
Вбік свої очі відвів, боячись, чи не бога він бачить.
180] Врешті озвався і слово до нього промовив крилате:
«Зараз ти іншим здаєшся, мій гостю, ніж був ти раніше.
Інше ти маєш одіння, і зовсім не те твоє тіло.
Чи не один ти з богів, що простором небес володіють?
Зглянься на нас і дозволь принести тобі жертву священну
185] І золоті коштовні дарунки. О, змилуйсь над нами!»
В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
«Ні, я не бог, і чому до безсмертних мене ти рівняєш?
Батько я твій, за якого в зітханнях ти стільки скорботи
Терпиш весь час і насильств від людей зазнаєш ти зухвалих!»
190] Мовивши це, почав цілувати він сина, й струмили
З лиць його сльози на землю, що стримував їх він до того.
Та Телемах не повірив, що то перед ним його батько,
Й, знову до нього звернувшись, у відповідь так йому мовив:
«Не Одіссей ти, не батько мій, ні, - то якийсь мене зводить
195] Бог, щоб я потім ще більше зітхав після того і плакав.
Смертній людині ніяк-бо таке неможливо зробити
Розумом власним, лиш богу, як з'явиться він перед нами,
Легко зробити себе молодим чи старим - як захоче.
Щойно ти дідом старим тут сидів у брудному лахмітті
200] Й схожий уже на богів, що простором небес володіють».
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
«Ні, Телемаху, не слід ні надто вже так дивуватись,
Ні сумніватися так, коли дома вже батько твій любий.
Інший сюди Одіссей ніякий до вас не прибуде,
205] Це ж бо я сам, що стільки недолі зазнав у блуканнях,
Аж по двадцятому році до рідного краю вернувся.
Те ж, що тут сталось, то справа Афіни, що здобич дарує, -
Отже, й мене, як схотілося їй, - бо усе вона може, -
То на убогого старця подібним зробила, то раптом
210] На молодого, красивого мужа у гарнім одінні.
Легко-бо вічним богам, що простором небес володіють,
Чи звеличати, чи зовсім принизити смертну людину».
Так він промовив і сів. Рясні проливаючи сльози,
Став Телемах обнімати свого благородного батька.
215] Стриматись більше не в силі, обидва вони заридали.
Плакали ревно вони, від хижих птахів голосніше -
Кань пазуристих або надморських орлів, що з гнізда в них
Позабирали селяни малих пташенят, ще безперих.
Так жалібні вони сльози обоє з-під брів проливали.
220] В уболіванні й журбі так зайшло б їм і сонце за обрій,
Та Телемах обізвався нарешті і мовив до батька:
«Як тебе, батьку мій любий, яким кораблем мореплавці
В нашу Ітаку сюди привезли? І що то за люди?
Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас ти дістався».
225] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
«Зараз, мій сину, одверто всю правду тобі розповім я.
Славні мене привезли мореплавці-феаки, що й інших
Переправляють по морю людей, хто до них прибуває.
Спав на швидкім кораблі я, вони ж провезли мене морем,
230] І на Ітаку зсадили, й дарів надавали коштовних -
Міді, і золота, й безліч усяких тканин і одежі.
Все це лежить у печері заховане з волі безсмертних.
Нині ж сюди я прибув за порадливим словом Афіни -
Обміркувати удвох, як лихих ворогів нам позбутись.
235] Перелічи ж мені зараз усіх женихів, щоб докладно
З певністю знав я - і скільки їх є там, і що то за люди.
Отже, я в серці своїм бездоганнім усе розсудивши,
Зважу тоді, чи здолали б одні ми з тобою, без інших,
Справитись з ними, чи й інших покликати нам доведеться».
240] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Батечку любий, багато я чув про діла твої славні,
Й рук твоїх міць бойову, і мудрість твою у пораді.
Все ж я дивуюсь, сказав ти занадто, - адже неможливо
Проти такої їх сили змагатися двом чоловікам.
245] Тих женихів не один-бо десяток, не два, а багато
Більше. От зараз чисельність їх знатимеш ти докладніше.
Тільки з Дуліхію тут п'ятдесят їх і двоє добірних
Є юнаків, а з ними ще й шестеро є челядинців.
З Сами їх двадцять чотири сюди прибуло чоловіка,
250] З Закінту двадцять ахеїв до того ж наїхало юних
Та із самої Ітаки дванадцять мужів найзнатніших.
Є з ними разом окличник Медонт, і пісняр божественний,
Є ще й прислужники два, досвідчені різати м'ясо.
Отже, якби ми наважились вийти на всіх, хто є в домі,
255] Не довелось би зазнать нам гіркої, страшної відплати.
Краще зміркуй, чи не можна знайти нам собі оборонців, •'
Зваж, хто душею прихильний до нас в обороні нам став би».
В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
«Тим-то й скажу тобі я, ти ж послухай мене й пам'ятай це;
260] Зваж-но, чи досить того, що й батько наш Зевс, і Афіна
Нам допоможуть, чи треба нам інших шукать оборонців».
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Ті, кого ти називаєш, найкращі для нас оборонці.
Хоч вони й високо в хмарах живуть, на людей вони інших
265] І на безсмертних богів свою владу відтіль простягають».
В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
«Лиш небагато часу вони будуть обоє лишатись
Осторонь бійки завзятої, щойно поміж женихами
Й нами зав'яжеться справа Ареєва в домі моєму.
270] Ти ж, як тільки світанок настане, йди швидше додому
І з женихами зухвалими там перебудеш тим часом.
Трохи пізніше й мене свинопас запровадить до міста
В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда.
Хоч і почнуть мене в домі твоєму вони зневажати,
275] Серцем своїм і зневаги, й образи ті знось терпеливо.
Хоч би й за ноги по хаті за двері мене волочили
Й навіть ударили чимось, - дивися й на це ти спокійно,
Стиха ласкавими лиш умовляй їх словами безчинства
Ці припинити. Тільки, напевно, вони умовлянь тих
280] Вже не послухають. Близько-бо день, що їх вирішить долю.
Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
Щойно Афіна до серця вкладе мені це велемудра,
Я головою кивну тобі. Ти ж, це помітивши, зразу
Зброю, для бою придатну, всю, скільки не є її в домі,
285] Скрізь позбирай і склади десь на поверсі в затишнім схові
Разом усю. Женихів же, як це спостерігши, про неї
Стали б питати, солодкими знов заспокоїш словами:
«Я її виніс од диму. На ту вона зброю й не схожа,
Що залишив Одіссей, як походом подався до Трої, -
290] Вся від дихання вогню почорніла вона й пошкарубла.
Ще й важливішу Кротон у серце поклав мені думку:
Як би, упившись вином і сварку якусь розпочавши,
Ви не поранили тут один одного та не зганьбили
Сватання й учти. Бо тягне до себе людину залізо».
295] Тільки для нас ти обох два мечі приготуй, і два списи,
Й два із бичачої шкури щити, щоб у руки узяти,
Як нападать почнемо. Женихам же Паллада Афіна
З Зевсом-порадником розум цілком затуманять тим часом.
Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
300] Якщо ти справді мій син і походженням з нашої крові,
Хай не почує ніхто, що тут Одіссей, в своїм домі,
Ані Лаерт, ані той свинопас хай нічого не знає,
Ані з домашніх хто-небудь, ні навіть сама Пенелопа.
Тільки удвох - я і ти - будем настрої знати жіночі,
305] Й чоловіків-челядинців ми можемо так перевірить.
Хто з них шанує нас, хто нас боїться у серці своєму
Й хто ні пошани до нас, ні поваги нітрохи не має».
Відповідаючи, син йому ось що промовив пресвітлий:
«Батьку мій, в твердості серця мого ще не раз ти, гадаю.
Впевнишся, - досі у нім легкодухості ще не бувало.
Та невелика, проте ж, і користь для обох нас, гадаю,
Буде із того, - подумати трохи й над цим попрошу я.
Довго тобі по своїх довелось би ходить володіннях,
Поки про кожного все б ти розвідав. А в домі спокійно
315] Нищили б наше тим часом майно ті зухвальці без жалю.
Що ж до жінок, то їх перевірити й зараз прошу я -
Хто з них тебе не шанує й яка поміж ними невинна.
Чоловіків же по їхніх кошарах, проте, я не хтів би
Перевіряти, - встигнемо це ми й пізніше зробити,
320] Якщо ти й справді мав знак від Зевса-егідодержавця».
Так між собою вони провадили стиха розмову.
А до Ітаки міцний корабель вже підплинув тим часом -
Той, що на Пілос возив Телемаха і всіх його друзів.
Зразу ж, як тільки зайшли уже в глибоководну затоку,
325] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий,
Снасті потому позносили з нього пособці відважні,
А подарунки до Клітія в дім віднесли вони цінні.
Потім окличника в дім послали вони Одіссеїв,
Щоб повідомлення він передав Пенелопі розумній,
330] Що Телемах наказав корабель припровадити в місто,
Сам же лишився у полі, та хай не боїться нічого
Мужня владарка, й слізьми вона ревними хай не вмліває.
Отже, зустрілись окличник тоді й свинопас богосвітлий,
Що з однаковою вістю до жінки тоді поспішали.
335] А до домівки божистого володаря підійшовши,
Перед всіма на подвір'ї жінками окличник промовив:
«Вже твій улюблений син, володарко, додому вернувся».
До Пенелопи тоді й свинопас підійшов і тихенько
Все розповів їй, що син її любий звелів розказати.
з40] А як доручення повністю виконав, зразу ж подався
Він до свиней своїх, дім і подвір'я її залишивши.
А женихи зажурились, уражені звісткою тою,
Натовпом вийшли вони з господи за мур височенний
І кружкома проти брами вхідної усі посідали.
345] Перший тоді Еврімах, син Поліба, між ними озвався:
«Друзі, велику вдалось Телемахові справу здійснити,
Путь цю відбувши зухвалу! А ми ж говорили - не вдасться!
Отже, на воду чорний спустім корабель щонайкращий,
Вірних зберім веслярів і вирядім їх якнайшвидше,
350] Хай сповістять вони тих, щоб негайно додому вертались».
Ще не скінчив він і слів цих, коли Амфіном, обернувшись,
Вгледів, що вже корабель їх - у глибоководній затоці
Й люди спускають вітрила і весла уже прибирають.
Він од душі розсміявся і так до присутніх промовив:
355] «Нічого їх сповіщати, ось тут вони вже, у затоці!
Може, з богів хто сказав їм, а може, й самі вони в морі
Бачили той корабель, а догнати його не здолали».
Так він сказав, а вони повставали й на берег побігли.
На суходіл уже витягли там корабель чорнобокий,
Всі уже й снасті позносили з нього пособці відважні.
Потім юрбою на площу самі подалися, нікому
Ні з молодих, ні з старих не дозволивши з ними сидіти.
Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:
«Горе! Боги із біди чоловіка цього врятували!
Цілими днями на скелях, овіяних вітром, сиділи
Наші дозорці позмінно. А вже як заходило сонце,
Ми не на суші спокійно проводили ніч, а на морі
В бистрім своїм кораблі дожидали ясного світанку,
На Телемаха чигаючи, щоб захопить його й тут же
370] Вбити. А бог тим часом додому його допровадив.
Отже, подумаймо, як Телемахові тут учинити
Злую загибель, щоб він її вже не уникнув. Я певен,
Поки живий він, не вдасться нам діло своє довершити.
Сам-бо розумний уже і в думках він своїх, і в порадах,
375] Люди ж тугешні до нас прихильності не виявляють.
Діймо ж раніше, ніж сам він ахеїв до площі міської
Всіх позбирає. Бо гаятись довго не буде, я певен,
Гніву свого не гамуючи, перед всіма він розкаже,
Як готували ми смерть йому наглу, але не устигли.
380] Люди ж ті нас не похвалять, про намір лихий наш почувши.
Як би нам лиха вони не вчинили та нас не прогнали
З нашого краю, - тоді в чужину нам іти доведеться.
Упередить його треба й за містом схопити у полі
Чи у дорозі. Скарби всі й запаси його заберемо
385] І між собою по згоді поділимо ми, а домівку
Неньці його віддамо і тому, хто одружиться з нею.
А як моя ця порада вам не до вподоби й ви хтіли б,
Щоб залишивсь він живий і добром володів би отецьким,
То перестаньмо збиратись і серцю приємні достатки
390] Тур проїдати. Нехай її кожен із власного дому
Сватає, віном її добиваючись. Вийде за того
Заміж вона, хто більш принесе і хто їй судився».
Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.
Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,
»з Нісів син ясносвітлий, Арета владущого парость.
Він із Дуліхію був, на пшеницю багатого й трави,
Був водієм женихів і найбільше із них Пенелопі
Мовою був до вподоби, та й серце він мав непогане.
Отже, розсудливо він озвався до них і промовив:
400] «Друзі мої! Ніколи не зважився б я Телемаха
Вбити. Страшна-бо то річ - убивати людину із роду
Володарів. Спитаймо раніше в богів ми поради.
Буде на це нам ухвальний від Зевса великого вирок -
Сам тоді вб'ю я його, ще й усіх вас до того закличу,
405] А заперечать боги - до стримання й я закликаю».
Так говорив Амфіном, і вподобалась їм його мова.
З місць повставали усі й подалися у дім Одіссеїв,
Та, увійшовши, у кріслах вони посідали різьблених.
Спало тим часом на думку тоді Пенелопі розумній
410] До женихів, проте, вийти, надмірно уже знахабнілих.
Знала вона, що для сина її тут загибель готують,
Все розповів їй окличник Медонт, що їх змову підслухав.
Входить владарка в кімнату з жінками служебними разом.
До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,
415] Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,
Й, лиця закривши собі світлистим, ясним покривалом,
До Антіноя з докором звернулася й так говорила:
«Гей, Антіною, підступний зухвальцю! Кажуть про тебе
Люди ітакські, що ти між ровесників - найвидатніший
420] Радою й словом розумним. Та зовсім не так воно справді!
Як, божевільний, посмів Телемахові ти готувати
Смерть і загибель? Чи зважив на тих, що моляться, в кого
Свідком є Зевс? Це ж нечестя - для іншого коїти лихо!
Мабуть, забув, як батько до нас утікав твій од страху
425] Перед своїми ж людьми? Страшний він на себе накликав
Гнів їх за те, що, до зграї тафійських піратів приставши,
Лиха накоїв феспротам, що з нами були у союзі.
Хтіли убить його й любе з грудей його вирвати серце.
Ще й всю поїсти у нього завидну худобу численну.
430] Та Одіссей не пустив їх і стримав, хоч як намагались.
Ти ж його дім об'їдаєш безчесно, шлюбну дружину
Сватаєш, сина шукаєш убити й смутиш мене тяжко.
Тож перестань, вимагаю, та й іншим звели схаменутись».
В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:
435] «Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!
Будь спокійна, нехай твоє тим не тривожиться серце.
В світі такого нема і не буде, такий не родився,
Хто б на сина твого Телемаха смів руку підняти,
Поки живу на землі і поки ще світ я цей бачу!
440] От що скажу я тобі, і справді це так воно й буде:
Кров його чорна відразу ж на списі моїм заструмує!
Городоборець мене Одіссей ще дитям на коліна
Часто до себе садив і шматками печені смачної
З рук годував, ще й червоним давав запивати напоєм.
445] Тим-то мені й Телемах від інших усіх найдорожчий
Приятелів. Запевняю, не варт йому смерті боятись
Від женихів. А від бога, звичайно, її не уникнеш».
Так заспокоював він, а сам готував йому згубу.
Вийшла тоді Пенелопа наверх, у світлисті покої,
4>0] Й за Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки
Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.
До Одіссея й до сина прийшов свинопас богосвітлий
Ввечері, в час, як вони, заколовши свиню однорічну,
Вже готували вечерю. Тим часом Афіна, близенько
455] До Одіссея, сина Лаерта, тоді підійшовши,
Вдарила злегка жезлом і знов обернула у старця
В рванім лахмітті, на те, щоб не міг свинопас упізнати
І не побіг би у дім до розважної він Пенелопи
З вістю, якої б у серці своїм не здолав затаїти.
460] Перший тоді Телемах озвався до нього й промовив:
«Ти вже прийшов, богосвітлий Евмею? Що чути у місті?
Чи повернулись додому оті женихи гордовиті
З засідки вже, чи й досі чатують, хоч я уже дома?»
В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
465] «Якось не спало на думку питати про це й дізнаватись,
Містом ішовши, - серце мене якмерщій спонукало
Переказати сповіщення й швидше додому вернутись.
Товаришів твоїх бистрий посол на путі мені стрівся,
Вісник, - про все він раніше від мене звістив твою матір.
470] Знаю я й інше також, бо власними бачив очима:
Як повертався й над містом вже був я, де пагорб Гермесів,
Раптом побачив швидкий відтіля корабель я, що входив
В нашу затоку. Багато людей метушилось на ньому, -
Аж угинавсь од щитів він увесь і списів двоєсічних.
475] Мабуть, вони це й були, я гадаю, - напевне ж не знаю».
Мовив він це, й Телемахова сила всміхнулась священна,
Глянув він нишком на батька, щоб лиш свинопас не
помітив.
Всю закінчивши роботу, вечерю вони зготували
Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.
480] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Всі про постелю згадали і сну спожили подарунки.
* * *
![](images/prfoto.gif)
Примітки
34-35. Подружнє ложе користувалось у стародавніх греків такою пошаною, що в разі смерті одного з подружжя і нового шлюбу однієї з сторін те ложе залишалось недоторканим.
75. Вдови, які не виходили вдруге заміж, користувались загальною пошаною.
207. Афіна, яка народилася з голови Зевса, вийшовши з неї в повному озброєнні, - богиня-войовниця, - вважалась і богинею воєнної здобичі.
247-252. Загальна кількість перелічених тут женихів дорівнює 108, а коли додати до них ще названих тут челядників тощо, то й значно більша, - тоді як чоловічий покій (мегарон) гомерівського дому, судячи з руїн у Мікенах і Тірінті, вміщав щонайбільше чоловік п'ятдесят.
269. Справа Ареєва - тобто бойова сутичка.
288-290. Від вогнища та від жаровень, якими гомерівські греки опалювали й освітлювали приміщення, в ньому бувало димно.
[532]
381-382. Народні збори мали право прирікати винних на вигнання з рідного краю.
421-433. Антіноїв батько Евпейт взяв колись участь у грабіжницькому нападі тафійців (сусідів Ітаки з суходолу) на феспротів.
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ: Телемах приходить до Евмея, і той приймає його з великою радістю. Він посилає Евмея в місто сповістити Пенелопу про повернення сина. Одіссей, підкоряючись Афіні, відкривається Телемахові; вони обмірковують разом, як умертвити женихів. Тим часом ці останні, підбурювані Антіноєм, змовляються вчинити замах на Телемахове життя; але Амфіном радить їм насамперед довідатись про Зевсову волю. Пенелопа, дізнавшись про їх змову, докоряє Антіноєві; Еврімах лицемірно намагається її заспокоїти. Евмей повертається до своєї оселі.
УПІЗНАННЯ ОДІССЕЯ ТЕЛЕМАХОМ
![](images/prfoto.gif)
* * *
Вдосвіта встав Одіссей, і з божистим удвох свинопасом
Стали сніданок собі готувати, вогонь розпаливши,
А пастухів вони пасти свиней перед тим відрядили.
Враз підійшов Телемах, але чуйні собаки гавкучі
5] Все ж не загавкали. Та спостеріг Одіссей богосвітлий -
Пси завиляли хвостами, і кроки людини почув він,
І до Евмея озвався, промовивши слово крилате:
«Хтось там, Евмею, до тебе прийшов, - якийсь твій товариш
Чи із знайомих хто-небудь, - не гавкають чуйні собаки,
10] Тільки хвостами виляють, та й кроки чиїсь-то я чую».
Ще не скінчив він і мови цієї, як син його любий
Став на поріг. Свинопас здивовано з місця схопився
Й виронив посуд із рук, в якому іскристе вино він
Саме з водою мішав. До господаря кинувсь назустріч,
15] Голову став цілувати, й ясних його ока обидва,
Й руки обидві, а з лиць його сльози ряснії збігали.
Так наче батько, що рідного в щирій любові вітає
Сина, який з чужини по десятому році вернувся,
Одинака, що пізно родився, тривоги завдавши, -
20] Так Телемаха божистого став свинопас богосвітлий
І обнімати, й всього цілувать, наче смерті уник він.
Врешті спромігся крізь сльози промовити слово крилате:
«Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не думав
Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос!
25] Ну-бо, заходь же, дитя моє любе, дай глянуть на тебе,
Втішитись дай, що ти прямо сюди з чужини повернувся!
Ти-бо не часто у нас, пастухів, тут у полі буваєш,
Більше у місті живеш. І як тобі не остогидне
Бачити там увесь час юрбу женихів знахабнілих!»
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Так воно й буде, татуню. Прибув я сюди задля тебе,
Щоб і побачити навіч тебе, й твоє слово почути,
Чи то удома ще мати моя, чи, може, із нею
Інший вже хтось одруживсь, Одіссеєве ж ложе самотнє
35] Навіть уже й не застелене, лиш павутинням запнуте».
В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
«Досі душею незламна вона і весь час непохитна
Дома сама пробуває, і в смутку й сльозах безустанних
Ночі безсонні і дні їй безрадісно довгі минають».
40] Мовивши так, він од нього прийняв мідногострого списа,
Й через камінний поріг увійшов Телемах тоді в хату.
З місця свойого підвівсь перед ним Одіссей, його батько.
Та Телемах його стримав і мовив, озвавшись до нього:
«Гостю, сиди! Для себе ми й інше тут знайдемо місце
45] В нашій хатині. Ось чоловік цей мене десь посадить».
Так говорив він, і сів той на місце своє. Свинопас же
Свіжого віття накидав, овечим накрив його руном.
Сів на цім місці тоді й улюблений син Одіссеїв.
Потім в мисках дерев'яних подав свинопас їм печене
50] М'ясо, яке від вечері вчорашньої в нього лишалось,
В кошики плетені хліба з верхом поклав їм небавом,
В чаші кленовій вино розмішав їм, як мед той, солодке,
Справивши все це, він проти божистого сів Одіссея.
Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
55] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Богоподібного врешті спитав Телемах свинопаса:
«Звідки, татуню, прибув цей чужинець? І як мореплавці
В нашу Ітаку його привезли? І що то за люди?
Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас він дістався».
60] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
«Зараз, дитя моє любе, всю правду тобі розповім я.
Хвалиться він, що родом з просторого Криту походить,
Що в багатьох він містах побував, серед різного люду,
В довгих блуканнях, - таку божество йому випряло долю.
65] Зараз же він, з корабля переїжджих феспротів утікши,
В хату до мене прийшов, - його я тобі доручаю.
Зробиш, як знаєш, а він допомоги благає твоєї».
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Словом, Евмею, своїм боляче мені серце ти вразив.
70] Як же у домі своєму чужинця я можу прийняти?
Ще молодий-бо, на руки свої я покластись не можу,
Щоб захиститись од мужа, що кривдити нас починає.
Мати моя своїм серцем і досі ще надвоє важить -
Чи залишатись зі мною і дому свого пильнувати,
ь Ложе шануючи мужове й славу свою у народі,
Чи за котримсь із ахеїв піти, найзначнішим між тими,
Хто її сватає, з тим, хто дарунків приносить найбільше.
Гостя ж чужинця, якщо вже прибув до твойого він дому,
В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве,
80] Меч йому дам двоєсічний і пару сандалій на ноги
І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне.
А якщо хочеш, то сам в цій хатині ти ним попіклуйся,
Я ж йому й одіж сюди надішлю, і все, що потрібно
Для харчування, щоб ти з товариством своїм не втрачався.
До женихів же у місто іти йому в кожному разі
Я б не дозволив, бо надто нахабні вони і зухвалі.
Не поглумились би з нього на прикрість мені і досаду.
А одному, хоч би й дужому, проти громади такої
Важко що-небудь зробить, - все одно вони будуть сильніші».
90] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
«Друже, якщо і мені тут вільно втрутитися в мову, -
Любе моє виривається серце з грудей, коли чую,
Скільки безчинств женихи, як розказуєш ти, натворили
В домі твоїм, проти волі такого, як ти, чоловіка.
95] От що скажи мені: ти добровільно піддавсь їм чи, може,
Всі тебе люди ненавидять, голосом ведені божим?
Чи на братів нарікаєш, бо вправі на них покладатись,
Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.
Був би такий я, як ти, молодий і з такою ж душею,
іоо ци Одіссея б я був бездоганного син, а чи й сам він, -
Вернеться ще він з блукань, ще дає на те доля надію, -
Хай мені голову вражий зітне чужоземець, якщо я
Згубою сам не нагряну на всіх женихів знахабнілих,
До Одіссея, сина Лаерта, у дім увійшовши.
105] Хоч би юрбою мене одного вони всі й подолали,
Краще убитим у домі своєму волів би я бути
Й трупом лягти, ніж без краю на їхні безчинства дивитись,
Як зневажають гостей моїх, як по світлицях чудових
Наших челядниць, служебних жінок, безсоромно безчестять,
110] Як розливають вино і всі прощають припаси
Так безрозсудно, безтямно, без краю-кінця і без глузду».
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Зараз, чужинче, одверто всю правду тобі розповім я:
Ні ворожнечі до мене в народі, ні гніву немає,
115] Не нарікав на братів я, що вправі на них покладатись
Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.
Одинаками-бо вів нам Кроніон усі покоління:
Мав одного лише сина Лаерта мій прадід Аркесій,
Мав одного й Одіссея Лаерт; Одіссей же мене лиш
120] Мав одного, і того на недолю він дома покинув.
Тим-то й багато так люду ворожого в нашому домі:
Скільки на цих островах державців не є можновладних -
З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,
Скільки їх тут не кермує на цій кременистій Ітаці,
125] Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.
Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю
їх домаганням покласти не може, вони ж об'їдають
Весь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!
Тільки заховано це у лоні богів всемогутніх.
130] Швидше ж, татуню, іди до розумної ти Пенелопи
І розкажи, що я з Пілосу цілий вернувся й здоровий.
Я ж залишуся у тебе, аж поки назад ти прибудеш,
Все їй звістивши самій, щоб інший про це із ахеїв
Хтось не довідавсь. Багато-бо хто мені лихо готує».
135] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
«Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.
Ти ж усю правду тепер розкажи мені щиро й одверто.
Чи й до Лаерта нещасного треба мені із цією
Вістю зайти? Хоч і дуже він за Одіссеєм журився,
140] Та доглядав, проте, в полі роботи і з челяддю в домі
їв він і пив, коли серце у грудях до того схиляло.
З того ж часу, як своїм кораблем ти у Пілос подався,
Більше він, кажуть, не їсть і не п'є, як звичайно бувало,
Не доглядає й роботи, а тільки з плачем та зітханням
145] В смутку сидить, і в'яне усе на костях його тіло».
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Шкода, та все ж залишімо його, хоч і як це нам гірко!
Тільки б од власного вибору щось нам залежало, смертним,
Спершу обрав би лиш день я повернення батька додому.
і5о Матері все сповістивши, вертайся назад, до Лаерта ж
Сам у полях не блукай; а їй ти скажи, щоб до нього
Ключницю, нашу служебку, вона якнайшвидше послала
Потай од інших, а та хай старого про все повідомить».
Мовивши це, відіслав свинопаса. Сандалії взявши,
155] Той їх до ніг підв'язав і до міста пішов. Від Афіни
Не заховалось, що вийшов Евмей свинопас із кошари.
Ближче вона підійшла, на вигляд мов жінка прекрасна,
Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.
Ставши у дверях, вона Одіссеєві тільки з'явилась,
160] А Телемах не побачив і зовсім її не помітив, -
Не перед кожним відкрито себе виявляють богове, -
Лиш Одіссей її бачив та пси, що, й не гавкнувши навіть,
Із скавучанням від страху з кошари усі повтікали.
Злегка бровами кивнула вона. Одіссей богосвітлий
165] Враз догадався, до муру високого вийшов із хати
І зупинивсь перед нею. До нього звернулась Афіна:
«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
Зараз же синові слово скажи, не таївшись од нього,
Як вам удвох, женихам уготовивши смерть і загибель,
170] В місто славетне податись. Сама ж бо від вас я недовго
Осторонь буду, - готова я поряд із вами до бою».
Тут Одіссея жезлом золотим доторкнулась Афіна.
Випраним чисто плащем і хітоном вона йому спершу
Плечі укрила й осанку ставну й моложавість вернула.
175] Знову смуглявий він став, і повніш заокруглились лиця,
Чорною знов бородою усе обросло підборіддя.
Все це зробивши, вона відійшла, Одіссей же в хатину
Знов повернувся. Дуже здивований син його любий
Вбік свої очі відвів, боячись, чи не бога він бачить.
180] Врешті озвався і слово до нього промовив крилате:
«Зараз ти іншим здаєшся, мій гостю, ніж був ти раніше.
Інше ти маєш одіння, і зовсім не те твоє тіло.
Чи не один ти з богів, що простором небес володіють?
Зглянься на нас і дозволь принести тобі жертву священну
185] І золоті коштовні дарунки. О, змилуйсь над нами!»
В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
«Ні, я не бог, і чому до безсмертних мене ти рівняєш?
Батько я твій, за якого в зітханнях ти стільки скорботи
Терпиш весь час і насильств від людей зазнаєш ти зухвалих!»
190] Мовивши це, почав цілувати він сина, й струмили
З лиць його сльози на землю, що стримував їх він до того.
Та Телемах не повірив, що то перед ним його батько,
Й, знову до нього звернувшись, у відповідь так йому мовив:
«Не Одіссей ти, не батько мій, ні, - то якийсь мене зводить
195] Бог, щоб я потім ще більше зітхав після того і плакав.
Смертній людині ніяк-бо таке неможливо зробити
Розумом власним, лиш богу, як з'явиться він перед нами,
Легко зробити себе молодим чи старим - як захоче.
Щойно ти дідом старим тут сидів у брудному лахмітті
200] Й схожий уже на богів, що простором небес володіють».
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
«Ні, Телемаху, не слід ні надто вже так дивуватись,
Ні сумніватися так, коли дома вже батько твій любий.
Інший сюди Одіссей ніякий до вас не прибуде,
205] Це ж бо я сам, що стільки недолі зазнав у блуканнях,
Аж по двадцятому році до рідного краю вернувся.
Те ж, що тут сталось, то справа Афіни, що здобич дарує, -
Отже, й мене, як схотілося їй, - бо усе вона може, -
То на убогого старця подібним зробила, то раптом
210] На молодого, красивого мужа у гарнім одінні.
Легко-бо вічним богам, що простором небес володіють,
Чи звеличати, чи зовсім принизити смертну людину».
Так він промовив і сів. Рясні проливаючи сльози,
Став Телемах обнімати свого благородного батька.
215] Стриматись більше не в силі, обидва вони заридали.
Плакали ревно вони, від хижих птахів голосніше -
Кань пазуристих або надморських орлів, що з гнізда в них
Позабирали селяни малих пташенят, ще безперих.
Так жалібні вони сльози обоє з-під брів проливали.
220] В уболіванні й журбі так зайшло б їм і сонце за обрій,
Та Телемах обізвався нарешті і мовив до батька:
«Як тебе, батьку мій любий, яким кораблем мореплавці
В нашу Ітаку сюди привезли? І що то за люди?
Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас ти дістався».
225] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
«Зараз, мій сину, одверто всю правду тобі розповім я.
Славні мене привезли мореплавці-феаки, що й інших
Переправляють по морю людей, хто до них прибуває.
Спав на швидкім кораблі я, вони ж провезли мене морем,
230] І на Ітаку зсадили, й дарів надавали коштовних -
Міді, і золота, й безліч усяких тканин і одежі.
Все це лежить у печері заховане з волі безсмертних.
Нині ж сюди я прибув за порадливим словом Афіни -
Обміркувати удвох, як лихих ворогів нам позбутись.
235] Перелічи ж мені зараз усіх женихів, щоб докладно
З певністю знав я - і скільки їх є там, і що то за люди.
Отже, я в серці своїм бездоганнім усе розсудивши,
Зважу тоді, чи здолали б одні ми з тобою, без інших,
Справитись з ними, чи й інших покликати нам доведеться».
240] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Батечку любий, багато я чув про діла твої славні,
Й рук твоїх міць бойову, і мудрість твою у пораді.
Все ж я дивуюсь, сказав ти занадто, - адже неможливо
Проти такої їх сили змагатися двом чоловікам.
245] Тих женихів не один-бо десяток, не два, а багато
Більше. От зараз чисельність їх знатимеш ти докладніше.
Тільки з Дуліхію тут п'ятдесят їх і двоє добірних
Є юнаків, а з ними ще й шестеро є челядинців.
З Сами їх двадцять чотири сюди прибуло чоловіка,
250] З Закінту двадцять ахеїв до того ж наїхало юних
Та із самої Ітаки дванадцять мужів найзнатніших.
Є з ними разом окличник Медонт, і пісняр божественний,
Є ще й прислужники два, досвідчені різати м'ясо.
Отже, якби ми наважились вийти на всіх, хто є в домі,
255] Не довелось би зазнать нам гіркої, страшної відплати.
Краще зміркуй, чи не можна знайти нам собі оборонців, •'
Зваж, хто душею прихильний до нас в обороні нам став би».
В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
«Тим-то й скажу тобі я, ти ж послухай мене й пам'ятай це;
260] Зваж-но, чи досить того, що й батько наш Зевс, і Афіна
Нам допоможуть, чи треба нам інших шукать оборонців».
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Ті, кого ти називаєш, найкращі для нас оборонці.
Хоч вони й високо в хмарах живуть, на людей вони інших
265] І на безсмертних богів свою владу відтіль простягають».
В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
«Лиш небагато часу вони будуть обоє лишатись
Осторонь бійки завзятої, щойно поміж женихами
Й нами зав'яжеться справа Ареєва в домі моєму.
270] Ти ж, як тільки світанок настане, йди швидше додому
І з женихами зухвалими там перебудеш тим часом.
Трохи пізніше й мене свинопас запровадить до міста
В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда.
Хоч і почнуть мене в домі твоєму вони зневажати,
275] Серцем своїм і зневаги, й образи ті знось терпеливо.
Хоч би й за ноги по хаті за двері мене волочили
Й навіть ударили чимось, - дивися й на це ти спокійно,
Стиха ласкавими лиш умовляй їх словами безчинства
Ці припинити. Тільки, напевно, вони умовлянь тих
280] Вже не послухають. Близько-бо день, що їх вирішить долю.
Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
Щойно Афіна до серця вкладе мені це велемудра,
Я головою кивну тобі. Ти ж, це помітивши, зразу
Зброю, для бою придатну, всю, скільки не є її в домі,
285] Скрізь позбирай і склади десь на поверсі в затишнім схові
Разом усю. Женихів же, як це спостерігши, про неї
Стали б питати, солодкими знов заспокоїш словами:
«Я її виніс од диму. На ту вона зброю й не схожа,
Що залишив Одіссей, як походом подався до Трої, -
290] Вся від дихання вогню почорніла вона й пошкарубла.
Ще й важливішу Кротон у серце поклав мені думку:
Як би, упившись вином і сварку якусь розпочавши,
Ви не поранили тут один одного та не зганьбили
Сватання й учти. Бо тягне до себе людину залізо».
295] Тільки для нас ти обох два мечі приготуй, і два списи,
Й два із бичачої шкури щити, щоб у руки узяти,
Як нападать почнемо. Женихам же Паллада Афіна
З Зевсом-порадником розум цілком затуманять тим часом.
Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
300] Якщо ти справді мій син і походженням з нашої крові,
Хай не почує ніхто, що тут Одіссей, в своїм домі,
Ані Лаерт, ані той свинопас хай нічого не знає,
Ані з домашніх хто-небудь, ні навіть сама Пенелопа.
Тільки удвох - я і ти - будем настрої знати жіночі,
305] Й чоловіків-челядинців ми можемо так перевірить.
Хто з них шанує нас, хто нас боїться у серці своєму
Й хто ні пошани до нас, ні поваги нітрохи не має».
Відповідаючи, син йому ось що промовив пресвітлий:
«Батьку мій, в твердості серця мого ще не раз ти, гадаю.
Впевнишся, - досі у нім легкодухості ще не бувало.
Та невелика, проте ж, і користь для обох нас, гадаю,
Буде із того, - подумати трохи й над цим попрошу я.
Довго тобі по своїх довелось би ходить володіннях,
Поки про кожного все б ти розвідав. А в домі спокійно
315] Нищили б наше тим часом майно ті зухвальці без жалю.
Що ж до жінок, то їх перевірити й зараз прошу я -
Хто з них тебе не шанує й яка поміж ними невинна.
Чоловіків же по їхніх кошарах, проте, я не хтів би
Перевіряти, - встигнемо це ми й пізніше зробити,
320] Якщо ти й справді мав знак від Зевса-егідодержавця».
Так між собою вони провадили стиха розмову.
А до Ітаки міцний корабель вже підплинув тим часом -
Той, що на Пілос возив Телемаха і всіх його друзів.
Зразу ж, як тільки зайшли уже в глибоководну затоку,
325] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий,
Снасті потому позносили з нього пособці відважні,
А подарунки до Клітія в дім віднесли вони цінні.
Потім окличника в дім послали вони Одіссеїв,
Щоб повідомлення він передав Пенелопі розумній,
330] Що Телемах наказав корабель припровадити в місто,
Сам же лишився у полі, та хай не боїться нічого
Мужня владарка, й слізьми вона ревними хай не вмліває.
Отже, зустрілись окличник тоді й свинопас богосвітлий,
Що з однаковою вістю до жінки тоді поспішали.
335] А до домівки божистого володаря підійшовши,
Перед всіма на подвір'ї жінками окличник промовив:
«Вже твій улюблений син, володарко, додому вернувся».
До Пенелопи тоді й свинопас підійшов і тихенько
Все розповів їй, що син її любий звелів розказати.
з40] А як доручення повністю виконав, зразу ж подався
Він до свиней своїх, дім і подвір'я її залишивши.
А женихи зажурились, уражені звісткою тою,
Натовпом вийшли вони з господи за мур височенний
І кружкома проти брами вхідної усі посідали.
345] Перший тоді Еврімах, син Поліба, між ними озвався:
«Друзі, велику вдалось Телемахові справу здійснити,
Путь цю відбувши зухвалу! А ми ж говорили - не вдасться!
Отже, на воду чорний спустім корабель щонайкращий,
Вірних зберім веслярів і вирядім їх якнайшвидше,
350] Хай сповістять вони тих, щоб негайно додому вертались».
Ще не скінчив він і слів цих, коли Амфіном, обернувшись,
Вгледів, що вже корабель їх - у глибоководній затоці
Й люди спускають вітрила і весла уже прибирають.
Він од душі розсміявся і так до присутніх промовив:
355] «Нічого їх сповіщати, ось тут вони вже, у затоці!
Може, з богів хто сказав їм, а може, й самі вони в морі
Бачили той корабель, а догнати його не здолали».
Так він сказав, а вони повставали й на берег побігли.
На суходіл уже витягли там корабель чорнобокий,
Всі уже й снасті позносили з нього пособці відважні.
Потім юрбою на площу самі подалися, нікому
Ні з молодих, ні з старих не дозволивши з ними сидіти.
Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:
«Горе! Боги із біди чоловіка цього врятували!
Цілими днями на скелях, овіяних вітром, сиділи
Наші дозорці позмінно. А вже як заходило сонце,
Ми не на суші спокійно проводили ніч, а на морі
В бистрім своїм кораблі дожидали ясного світанку,
На Телемаха чигаючи, щоб захопить його й тут же
370] Вбити. А бог тим часом додому його допровадив.
Отже, подумаймо, як Телемахові тут учинити
Злую загибель, щоб він її вже не уникнув. Я певен,
Поки живий він, не вдасться нам діло своє довершити.
Сам-бо розумний уже і в думках він своїх, і в порадах,
375] Люди ж тугешні до нас прихильності не виявляють.
Діймо ж раніше, ніж сам він ахеїв до площі міської
Всіх позбирає. Бо гаятись довго не буде, я певен,
Гніву свого не гамуючи, перед всіма він розкаже,
Як готували ми смерть йому наглу, але не устигли.
380] Люди ж ті нас не похвалять, про намір лихий наш почувши.
Як би нам лиха вони не вчинили та нас не прогнали
З нашого краю, - тоді в чужину нам іти доведеться.
Упередить його треба й за містом схопити у полі
Чи у дорозі. Скарби всі й запаси його заберемо
385] І між собою по згоді поділимо ми, а домівку
Неньці його віддамо і тому, хто одружиться з нею.
А як моя ця порада вам не до вподоби й ви хтіли б,
Щоб залишивсь він живий і добром володів би отецьким,
То перестаньмо збиратись і серцю приємні достатки
390] Тур проїдати. Нехай її кожен із власного дому
Сватає, віном її добиваючись. Вийде за того
Заміж вона, хто більш принесе і хто їй судився».
Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.
Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,
»з Нісів син ясносвітлий, Арета владущого парость.
Він із Дуліхію був, на пшеницю багатого й трави,
Був водієм женихів і найбільше із них Пенелопі
Мовою був до вподоби, та й серце він мав непогане.
Отже, розсудливо він озвався до них і промовив:
400] «Друзі мої! Ніколи не зважився б я Телемаха
Вбити. Страшна-бо то річ - убивати людину із роду
Володарів. Спитаймо раніше в богів ми поради.
Буде на це нам ухвальний від Зевса великого вирок -
Сам тоді вб'ю я його, ще й усіх вас до того закличу,
405] А заперечать боги - до стримання й я закликаю».
Так говорив Амфіном, і вподобалась їм його мова.
З місць повставали усі й подалися у дім Одіссеїв,
Та, увійшовши, у кріслах вони посідали різьблених.
Спало тим часом на думку тоді Пенелопі розумній
410] До женихів, проте, вийти, надмірно уже знахабнілих.
Знала вона, що для сина її тут загибель готують,
Все розповів їй окличник Медонт, що їх змову підслухав.
Входить владарка в кімнату з жінками служебними разом.
До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,
415] Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,
Й, лиця закривши собі світлистим, ясним покривалом,
До Антіноя з докором звернулася й так говорила:
«Гей, Антіною, підступний зухвальцю! Кажуть про тебе
Люди ітакські, що ти між ровесників - найвидатніший
420] Радою й словом розумним. Та зовсім не так воно справді!
Як, божевільний, посмів Телемахові ти готувати
Смерть і загибель? Чи зважив на тих, що моляться, в кого
Свідком є Зевс? Це ж нечестя - для іншого коїти лихо!
Мабуть, забув, як батько до нас утікав твій од страху
425] Перед своїми ж людьми? Страшний він на себе накликав
Гнів їх за те, що, до зграї тафійських піратів приставши,
Лиха накоїв феспротам, що з нами були у союзі.
Хтіли убить його й любе з грудей його вирвати серце.
Ще й всю поїсти у нього завидну худобу численну.
430] Та Одіссей не пустив їх і стримав, хоч як намагались.
Ти ж його дім об'їдаєш безчесно, шлюбну дружину
Сватаєш, сина шукаєш убити й смутиш мене тяжко.
Тож перестань, вимагаю, та й іншим звели схаменутись».
В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:
435] «Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!
Будь спокійна, нехай твоє тим не тривожиться серце.
В світі такого нема і не буде, такий не родився,
Хто б на сина твого Телемаха смів руку підняти,
Поки живу на землі і поки ще світ я цей бачу!
440] От що скажу я тобі, і справді це так воно й буде:
Кров його чорна відразу ж на списі моїм заструмує!
Городоборець мене Одіссей ще дитям на коліна
Часто до себе садив і шматками печені смачної
З рук годував, ще й червоним давав запивати напоєм.
445] Тим-то мені й Телемах від інших усіх найдорожчий
Приятелів. Запевняю, не варт йому смерті боятись
Від женихів. А від бога, звичайно, її не уникнеш».
Так заспокоював він, а сам готував йому згубу.
Вийшла тоді Пенелопа наверх, у світлисті покої,
4>0] Й за Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки
Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.
До Одіссея й до сина прийшов свинопас богосвітлий
Ввечері, в час, як вони, заколовши свиню однорічну,
Вже готували вечерю. Тим часом Афіна, близенько
455] До Одіссея, сина Лаерта, тоді підійшовши,
Вдарила злегка жезлом і знов обернула у старця
В рванім лахмітті, на те, щоб не міг свинопас упізнати
І не побіг би у дім до розважної він Пенелопи
З вістю, якої б у серці своїм не здолав затаїти.
460] Перший тоді Телемах озвався до нього й промовив:
«Ти вже прийшов, богосвітлий Евмею? Що чути у місті?
Чи повернулись додому оті женихи гордовиті
З засідки вже, чи й досі чатують, хоч я уже дома?»
В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
465] «Якось не спало на думку питати про це й дізнаватись,
Містом ішовши, - серце мене якмерщій спонукало
Переказати сповіщення й швидше додому вернутись.
Товаришів твоїх бистрий посол на путі мені стрівся,
Вісник, - про все він раніше від мене звістив твою матір.
470] Знаю я й інше також, бо власними бачив очима:
Як повертався й над містом вже був я, де пагорб Гермесів,
Раптом побачив швидкий відтіля корабель я, що входив
В нашу затоку. Багато людей метушилось на ньому, -
Аж угинавсь од щитів він увесь і списів двоєсічних.
475] Мабуть, вони це й були, я гадаю, - напевне ж не знаю».
Мовив він це, й Телемахова сила всміхнулась священна,
Глянув він нишком на батька, щоб лиш свинопас не
помітив.
Всю закінчивши роботу, вечерю вони зготували
Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.
480] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Всі про постелю згадали і сну спожили подарунки.
* * *
![](images/prfoto.gif)
Примітки
34-35. Подружнє ложе користувалось у стародавніх греків такою пошаною, що в разі смерті одного з подружжя і нового шлюбу однієї з сторін те ложе залишалось недоторканим.
75. Вдови, які не виходили вдруге заміж, користувались загальною пошаною.
207. Афіна, яка народилася з голови Зевса, вийшовши з неї в повному озброєнні, - богиня-войовниця, - вважалась і богинею воєнної здобичі.
247-252. Загальна кількість перелічених тут женихів дорівнює 108, а коли додати до них ще названих тут челядників тощо, то й значно більша, - тоді як чоловічий покій (мегарон) гомерівського дому, судячи з руїн у Мікенах і Тірінті, вміщав щонайбільше чоловік п'ятдесят.
269. Справа Ареєва - тобто бойова сутичка.
288-290. Від вогнища та від жаровень, якими гомерівські греки опалювали й освітлювали приміщення, в ньому бувало димно.
[532]
381-382. Народні збори мали право прирікати винних на вигнання з рідного краю.
421-433. Антіноїв батько Евпейт взяв колись участь у грабіжницькому нападі тафійців (сусідів Ітаки з суходолу) на феспротів.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію