ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2024.06.20 04:36
Уже запахло розімліле літо
Густим настоєм липового цвіту,
А вітер намагається безсило
Випростувати б’уряни похилі.
Уже троянди ясним цвітом повні
Дрімають німо в тиші невимовній,
А розпашіла височінь безкрая
На хмари перламутрові чекає.

Артур Курдіновський
2024.06.20 01:50
Верлібром він ніколи не писав.
Увесь він був в рядках твердої форми.
Він вуха затуляв від крику горну,
У септимах він бачив міць октав.

Вона любила тільки вільний стиль:
По склу металом, крилами по небу.
Метафори складні - лише про себе...

Самослав Желіба
2024.06.19 21:41
А немає за що мене "на місце ставити", Соболю. Вірш суто гумористичний і без переходу на особистості, на відміну від твоїх пашквілів. Тут зовсім інший рівень культури (і це відчутно).

Микола Соболь
2024.06.19 20:21
Цікаво Редакція майстерень желібу на місце поставить чи пальчика посмокче і зробити вигляд, що все добре?

Самослав Желіба
2024.06.19 17:43
А наш би Соболь
Втричі більше написав –
Лиш дай паперу.

Іван Потьомкін
2024.06.19 17:33
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся

Самослав Желіба
2024.06.19 17:18
Я всміхнувсь тобі,
І ти мені зненацька,
На єдину мить.

Світлана Пирогова
2024.06.19 13:43
О, як же на душі буває кепсько,
Коли розчарувався у любові,
Неначе дощ химерний б'є в обличчя.
Байдужий вітер виє й гірко кличе
Туди, де загубили, ніби кепку,
Чуттєвості дарунок, ніжне слово.

Дорога вже закидана камінням,

Юрій Гундарєв
2024.06.19 09:26
Лети, мій вороне, лети крізь наш одвічний лютий. Обабіч смерті, вздовж мети. Наші гріхи спокутуй. Крізь вщент посліплих янголят, крізь згарища та хащі. Через засніжені поля, де міцно сплять найкращі… Цю сторінку мого щоденника присвячую поету з Черн

Микола Соболь
2024.06.19 06:39
Водограй струмує прохолоду.
День липневий – це суцільний пал.
Із жагою п’є голубка воду,
потяги приходять на вокзал.
Від жари зомліли геть таксисти,
ціни різко вгору поросли,
вже п’ятсот, кого везли за триста,
прибуває поїзд із Москви.

Віктор Кучерук
2024.06.19 04:42
Щоб порушити морок мовчання
Та прогнати з душі чорний сум, -
Розбуди мене світлом світання
І позбав нісенітниці дум.
Доторкнися до тіла рукою,
Опісля порожнечі розлук, -
Притулися до серця щокою,
Щоб почути тепло його й стук.

Артур Курдіновський
2024.06.19 01:26
толерантний вірш з дієслівними римами)

Хлопчик неслухняний
Харків обстріляв.
Випустив ракету
І рахує ґав.
Як так можна, хлопче?
Ти ж бо чийсь синок!

Юрко Бужанин
2024.06.18 23:10
Подзвони просто так мені,
Надихни мене тим на вірш.
І гнітючі думки сумні
Щезнуть врозтіч – подзвониш лиш.

Злине голос чарівний твій...
Сім метафор – сім кольорів
Розфарбують листок – сувій,

Ольга Олеандра
2024.06.18 08:47
У день новий – як відкривати світ,
наповнений множинними дивами:
в незвідане, в хвилююче захд
душевними охочими ногами,
обзорини, вслухання і контакт
з собою через світу дивовижі –
нові містки і ниточки, відтак
нова спроможність стать для себе ближ

Микола Соболь
2024.06.18 08:21
Ми стали різними, на диво,
на переплетенні доріг.
Всього за мить твій погляд хтивий
вщерть спепелити мене міг.
Але пророцтво не збулося,
не діють чари на землі.
Не спокушуся на волосся,
чужа віднині ти мені.

Віктор Кучерук
2024.06.18 05:57
Іще далеко до світання,
Іще палає з тріском хмиз, –
Ще не втомило споглядання
Твого обличчя дивних рис.
Я ще та ще обводжу оком,
Допоки жар пашить оцей, –
Таку спокусливо-глибоку
Тісну щілинку між грудей.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Самослав Желіба
2024.05.20

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Борис Тен (1897 - 1983) / Поеми

 Одіссея Пісня 21
ЗМІСТ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ: Пенелопа приносить Одіссеєві лук і стріли; побачивши їх, Евмей і Філотій проливають сльози; Антіной насміхається з них. Телемах встановлює жердини для стріляння й пробує натягнута лука; Одіссей подає йому знак, щоб він залишив лук. Женихи марно намагаються його натягнути. Одіссей відкривається Евмеєві і Філотію; вони готуються вмертвити женихів. Після невдалої Еврімахової спроби натягти лук Антіной пропонує відкласти стріляння До наступного дня. Одіссей просить, щоб йому дозволили зробити спробу; женихи проти цього, але за наказом Телемаха лук подано Одіссеєві; він його натягує, стріляє і влучає в ціль.

ЛУК ОДІССЕЇВ


* * *

Думку тоді подала ясноока богиня Афіна

Мудрій Ікарія доньці, славетній умом Пенелопі, -

Лук женихам принести для змагань в Одіссеєвім домі

Й сиве залізо подати - страшного убивства початок.

5] Вийшла по сходах високих на верх вона власного дому,

Вигнутий тонко із міді в долоню міцну захопила

Ключ дуже гарний із держальцем зручним слонової кості.

В глиб вона дому пішла з жінками служебними разом

Аж у комору, де в схові скарби владареві лежали -

10] Золото, мідь і залізо, в труді наполегливім куте.

Поряд із луком тугим лежав сагайдак там, набитий

Стрілами, що вилітають із свистом і стогоном з лука.

В дар Одіссей їх одержав, як був в Лакедемоні гостем,

Від Еврітіда Іфіта, що був на безсмертного схожий.

15] Стрілись в Мессені вони, в Ортілоха розумного домі.

Мав Одіссей там борги постягать, що були йому винні

Люди цілої країни Мессенської. Перевезли-бо

На кораблях многовеслих з Ітаки до себе мессенці

Триста овець густорунних, ще й разом із їх пастухами.

20] Ще юнаком Одіссей у цій справі послом до них їздив

В дальню дорогу, - старійшини й батько його посилали.

Що ж до Іфіта - він коней шукав, - аж дванадцять пропало

В нього кобил та мулів, придатних уже до роботи.

Згодом вони до недолі і смерті його спричинились

25] В час, коли з Зевсовим сином, відважним душею Гераклом,

Славним у подвигах мужніх, він бачивсь, до нього прийшовши.

Гостя свого він убив у власному домі своєму!

Не посоромивсь тоді ні ока богів, ані столу,

Де, нечестивий, його частував він. Так гостя убивши,

30] Позабирав він з конюшень кобил його міцнокопитних.

Отже, шукаючи їх, Іфіт з Одіссеєм зустрівся,

Дав йому лука, що в дар від великого мав він Евріта, -

Той залишив його сину, вмираючи в домі високім.

А Одіссей йому гострий дав меч та ще й списа міцного -

35] Щирої дружби завдаток. Та сісти їм разом до столу

Й ближче спізнатися не довелося, - раніше син Зевсів

Вбив Еврітіда Іфіта, що був на безсмертного схожий,

І Одіссеєві лук дарував. Та, йдучи у походи

На кораблях чорнобоких, не брав Одіссей із собою

40] Лука того, а як спогад про любого друга він дома

Завжди його залишав і носив у своїй лиш країні.

От до дверей підійшла Пенелопа, в жінках богосвітла,

Переступила дубовий поріг, що колись його тесля

Гладко увесь обтесав і вирівняв брусся по шнуру,

45] Вправив одвірки міцні і двері світлисті навісив.

Ремінь вона від дверного кільця відв'язала швиденько,

Вставила ключ у щілину і, засув відсунувши тихо,

Двері штовхнула. І раптом вони заревли тоді, наче

Бик, що на луках пасеться. Ревли отак двері прегарні,

50] Діткнуті мідним ключем, і враз розчинилися навстіж.

Вийшла вона на високий поміст, де у неї стояли

Скрині, що повні до верху одежі були запашної.

Сп'явшись навшпиньки, зняла із кілка вона лук скорострільний

Разом з налучнем світлястим, що був він загорнутий в ньому.

55] Сіла у крісло вона, поклала собі на коліна

Лук владаря, напучень ізнявши, й заплакала гірко.

А вдовольнивши зажурене серце плачем многослізним,

До женихів родовитих вона увійшла у господу

З луком тугим, несучи у руках сагайдак, весь набитий

60] Стрілами, що вилітають із свистом і стогоном з лука.

Вслід їй служниці скриню велику внесли, що лежало

Міді багато у ній і заліза - вся зброя державця.

До женихів увійшовши, окраса жінок богосвітла,

Стала вона під одвірком, що дах підпирав надійно,

65] Лиця закрила собі світлистим, ясним покривалом;

З нею обабіч стояли обидві служниці дбайливі.

До женихів вона зразу озвалась тоді і сказала:

«Слухайте всі, женихи невгамовні! Цей дім облягли ви,

Щоб безнастанно весь час отут їсти і пити, бо надто

70] Довго господаря дома немає. Тож виправдань інших

Ви не здолаєте дати, крім того, що має з вас кожен

Намір посватать мене і взяти собі за дружину.

Що ж, женихи, для цього почніть між собою змагання.

Дам ось великий вам лук богорівного я Одіссея.

75] Хто тятиву якнайлегше у спритних долонях натягне

Й всі он дванадцять сокир крізь вушка стрілою прошиє, -

Разом із ним я піду, залишивши подружню оселю,

Гарну, й красиву таку, і набутку всілякого повну, -

Мабуть, не раз і вві сні я згадувать буду про неї».

80] Мовивши так, богосвітлому каже вона свинопасу

Лук той подать женихам і покласти їм сиве залізо.

Взяв із сльозами Евмей і поклав перед ними ту зброю.

Плакав також волопас, господарів лук упізнавши.

Лаять їх став Антіной, на ім'я окликаючи, й мовив:

85] «Ех, селюки ви дурні! У вас думка лише про сьогодні.

Нащо, нікчеми, ви сльози ллєте і цій жінці у грудях

Серце хвилюєте? Біль і без того їй душу проймає

З дня, що назавжди від неї коханого взяв чоловіка.

Отже, сидіть собі мовчки та їжте, а плакать за двері

90] Геть забирайтесь відціль, тільки лук не забудьте лишити,

Щоб женихи до змагань могли стати безпечно. Нелегко,

Думаю, буде нам лук цей натягувать, струганий гладко.

Поміж усіх тут присутніх немає-бо жодного мужа,

Як Одіссей був. На власні я очі колись його бачив

95] І пам'ятаю, хоч сам іще хлопцем малим тоді був я».

Так говорив він, а серцем у грудях плекав ще надію,

Що тятиву він натягне й стрілу крізь залізо пропустить.

Справді ж, то перший стріли разючої мав скуштувати

З сміливих рук Одіссея, якого у нього ж у домі

100] Так він безчестив, ще й інших на те підбиваючи друзів.

Отже, озвалась до них Телемахова сила священна:

«Горенько! Розуму зовсім мене сам Кроніон позбавив!

Матінка люба моя, розсудлива завжди й розумна,

Каже, що заміж виходить за іншого й дім покидає,

105] Я ж тільки знаю сміюсь та серцем безумним радію!

Що ж, женихи, починайте змагання за цю нагороду!

Жінки такої тепер не знайти ні в ахейській країні,

Ні у священному Пілосі, ні в Арголіді й Мікенах,

Ні на Ітаці самій, ні на чорній землі суходолу.

110] Знаєте це ви й самі. Навіщо ж хвалить мені матір?

Не допускайте ж п'яних відмовок і не відкладайте

Лучних надалі змагань, щоб могли ми їх бачити врешті.

Спробую я у стрілянні із лука і сам позмагатись.

Як тятиву б натягнув я й стрілу пропустив крізь залізо,

115] То не смутила б тоді моя мати мене, і за іншим

З дому тоді не пішла б, і мене не лишала б самого,

Раз уже вмію тримати прекрасну я батькову зброю».

З цими словами він раптом підвівся й з плечей своїх скинув

Плащ пурпуровий і гострий свій меч, що висів на раменах.

120] Передусім поставив сокири, для них прокопавши

Довгий рівчак, рядком усі вирівняв їх він по шнуру

Й землю кругом утоптав. Усі дивувались ахеї,

Як їх поставив доладно, хоч досі цього і не бачив.

Він відступив до порога, щоб спробувать лук натягнути.

125] Тричі з великим зусиллям зігнути його намагався,

Тричі снаги бракувало, але не втрачав він надії

І тятиву натягнути, й стрілу пропустить крізь залізо.

Може б, її натягнув учетверте, напруживши сили,

Та Одіссей, лиш кивнувши чолом, намагання ці стримав.

130] Знову озвалась до них Телемахова сила священна:

«Горенько! Видно, й лишусь я слабкий та безсилий, чи надто

Я молодий і на руки свої ще покластись не можу,

Щоб захиститись від мужа, що кривдити нас починає.

Спробуйте ж ви, що від мене, мабуть, набагато сильніші,

135] Лук натягнути, - давайте почнім уже наші змагання!»

Мовивши так і на землю поставивши лук біля себе,

Тут же його до дверей прислонив він, обтесаних гладко,

Поряд із ним і стрілу притулив до окільця дверного,

Потім, вернувшись, сів він у крісло, з якого підвівся.

140] Саме тоді обізвався до них Антіной, син Евпейта:

«Товариші, чергою всі зліва направо ставайте,

З місця почавши того, відкіля нам вино наливають».

Так говорив Антіной, і подобалось всім його слово.

Перший з усіх женихів підвівся Леод, син Ойнопа.

145] Був він на жертвах у них ворожбит, при кратері чудовій

Завжди сидів іздаля. Та йому не були до вподоби

Всі ці безчинства зухвалі, й осуджував тих женихів він.

Першим і лук Одіссеїв із гострою взяв він стрілою

І відступив до порога, щоб спробувать лук натягнути,

150] Та не зігнув - незвичні та ніжні зомліли відразу

Руки його. Звернувсь тоді до женихів він і мовив:

«Друзі, не міг натягнуть я, хай спробує інший хто-небудь!

Лук цей для духа й душі багатьох із мужів найзначніших

Прикростей може завдать. Набагато-бо краще умерти,

155] Ніж животіти, позбувшись того, задля чого весь час тут

Всі ми збирались, чого день у день ми так довго чекали.

Мабуть, і зараз іще не один сподівається й прагне

Заміж узяти собі Пенелопу, жону Одіссея,

Кожен, хто спробує лук той невдало, нехай зрозуміє -

160] Іншу належить йому із ахеянок, гарно убраних,

Сватати, віном її добиваючись. Вийде за того

Заміж вона, хто більш принесе їй і хто їй судився».

Мовивши так і на землю поставивши лук біля себе,

Тут же його до дверей прислонив він, обтесаних гладко,

165] Поряд із ним і стрілу притулив до окільця дверного,

Потім, вернувшись, сів він у крісло, з якого підвівся.

Лаять Леода почав Антіной і на нього кричати:

«Що за слова крізь зубів огорожу проскочили в тебе!

Буйні, страшні ці розмови твої я з обуренням слухав!

170] Лук цей для тіла й душі багатьох із мужів найзначніших

Прикростей може завдать, якщо й ти натягнути не можеш.

Що ж, не таким тебе мати поважна на світ породила,

Щоб тятиву натягнути умів ти і стріли пускати.

Знайдуться тут женихи благородні, що швидко натягнуть».

175] Мовивши це, звернувсь до Мелантія він, козопаса:

«Ну-бо, Мелантію, живо огонь розпали у господі,

Потім великий ослін, накривши руном, ти поставиш,

Далі з комори внесеш туди лою кружало велике,

Щоб, розігрівши його, ним лук юнаки намастили

180] І, натягнувши той лук, почали б уже наші змагання».

Так він сказав, і вогонь неугасний роздмухав Мелантій,

Потім великий ослін, накривши руном, він поставив,

Далі з комори приніс туди лою кружало велике;

Лук юнаки намастили й натягувать стали. Та лука

185] Все ж натягнуть не могли - бракувало для цього їм сили.

Лиш Антіной з Еврімахом, на бога подібним, не брались -

Два женихів ватажки, відвагою й родом знатніші.

Вийшли тоді одночасно з господи тієї обоє -

І волопас, і свинар Одіссея божистого вірний.

190] Вийшов за ними услід і сам Одіссей богосвітлий.

Як за дверима уже опинились вони й за подвір'ям,

Словом ласкавим озвався до них Одіссей і промовив:

«Хтів би я щось, волопасе й свинарю, сказать вам, та, може,

Краще мовчать? Але дух мій мене говорить спонукає.

195] Чи помогли б Одіссеєві ви, якби тут він неждано

Сам з'явився між нами, якимось приведений богом?

Чи женихам ви тоді помагали б, а чи Одіссею?

Прямо скажіть ви мені, як дух вам наказує й серце».

Відповідаючи, так воловий пастух йому мовив:

200] «Зевсе, наш батьку, якби ж то ти справді здійснив це бажання!

Хай би вернувся цей муж, хай бог приведе його швидше!

Сам би тоді ти побачив, які в мене сила і руки».

Отже, так само й Евмей почав до безсмертних молитись,

Щоб якнайшвидше в свій дім Одіссей велемудрий вернувся.

205] Лиш після того, як справжні він сам у них вивідав мислі,

В відповідь знову до них із такими звернувся словами:

«Це ж бо я сам перед вами! Багато недолі зазнавши,

Аж через двадцять я років вернувся до рідного краю.

Знаю, з челядників всіх в моїм домі приїзд мій жаданий

210] Вам лише двом. Не чув я, щоб інший хто-небудь між ними

Вічних благав би богів додому мене повернути.

Як воно статися має, всю правду обом вам скажу я.

Як женихів гордовитих сам бог через мене здолає,

Вам я обом і жінок приведу, і майном забезпечу,

215] Й поряд з моїм вам будинки поставлю. Ви будете наче

Товариші Телемаха мені чи брати його рідні.

Незаперечну ознаку ще можу я вам показати,

Щоб безсумнівно у серці своїм ви упевнились, хто я, -

Шрам на нозі, де кабан колись іклами білими вдарив,

220] Як із синами Автоліка я полював на Парнасі».

Мовивши це, ізняв він лахміття з великого шраму,

Ті ж тільки глянули, добре господаря зразу ж пізнали;

Мудрого стали вони Одіссея з слізьми обнімати,

В голову й плечі з любов'ю обидва його цілували.

225] В відповідь сам Одіссей цілував їм і голови, й руки.

В уболіванні й журбі так зайшло б їм і сонце за обрій,

Та Одіссей їх і сам уже стримувать став і промовив:

«Годі вже плакати вам і зітхать, а то хтось ще побачить,

Вийшовши з дому сюди, і всім, хто там є, розголосить.

230] Входьте ж по одному в дім, та разом удвох не заходьте, -

Перший - я, а за мною вже ви. І такий буде знак вам:

Мабуть, ніхто із присутніх отут женихів благородних

Дати мені не дозволить ні лука, ні стріл в сагайдаку.

Отже, тоді, богосвітлий Евмею, ти через господу

235] Лук принесеш і даси мені в руки. Жінкам же накажеш

Позачиняти всі двері в господу на засуви щільно.

А як котра з них чи стогін почує, чи крик чоловічий

З замкнених наших покоїв, ні одна з кімнати за двері

Хай не виходить, хай тихо сидить біля праці своєї,

240] Ти ж, богосвітлий Філотію, маєш на брамі знадвору

Засув засунути й зразу ж вірьовкою перев'язати».

З словом цим в дім увійшов, побудований зручно й вигідно,

А увійшовши, сів він у крісло, з якого підвівся.

За Одіссеєм божистим услід його слуги вернулись.

245] А Еврімах уже лука в руках повертав усіляко -

Звідси то звідти його на вогні нагрівав він. Та лука

Все ж натягнути не міг, аж серцем стогнав гордовитим.

Навіть розсердився він і нарешті озвався й промовив:

«Горе! Одна лиш гризота за себе мені і за всіх вас!

250] Я вже не так отим шлюбом журюсь, хоч і це мені прикро,

Є-бо ще й інших багато ахеянок тут, на Ітаці,

Морем омитій, і всюди - по інших містах і країнах.

А що такими себе слабосилими тут показали

Проти божистого ми Одіссея, що й лук натягнути

255] Ми не змогли, то вічна ганьба нам у всіх поколіннях!»

Знову озвався до нього тоді Антіной, син Евпейта:

«Ні, Еврімаху, не буде цього, ти ж і сам розумієш.

Нині вшановують люди на честь Аполлона велике

Свято. Хто ж лука у день цей натягувать мав би? Спокійно

260] Це відкладім. А сокири, що тут їх у ряд встановили,

Хай залишаються, їх-бо, гадаю, ніхто не украде,

До Одіссея, сина Лаерта, в господу зайшовши.

Ну ж бо, хай келихи нам виночерпій наллє аж по вінця,

Щоб, узливанням почавши, ми й лука тугого відклали.

265] А на світанок Мелантію ми, козопасові, скажем

Кіз добірних пригнати, з цілої отари найкращих.

Стегна їх ми славнолукому в жертву складем Аполлону,

Потім візьмемось за лук і закінчимо наші змагання».

Так говорив Антіной, і подобалась їм його мова.

270] Воду окличники стали на руки тоді їм зливати,

Понаповняли кратери питвом юнаки аж по вінця

І між всіма розділили, по келихах рівно розливши.

По узливанні й самі вони випили, скільки хотіли.

Тут, замишляючи хитрість, сказав Одіссей велемудрий:

275] «Слухайте-бо, женихи володарки славетної, - маю

Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.

А особливо тебе, Еврімаху, й тебе, Ангіною

Богоподібний, благаю, подав-бо ти слушну пораду -

Лук залишити сьогодні, на волю богів це поклавши.

280] Завтра ж нам бог перемогу пошле - кому забажає.

Дайте ж но лук мені гладко обточений, щоб перед вами

Спробувать руки і міць свою міг я, чи є ще у мене

Сила, що мав я раніше колись у гнучких своїх м'язах,

Чи змарнували її недоля моя і блукання».

285] Так він сказав, женихи ж обуренням всі запалали

З страху, що справді він зможе обточений лук натягнути.

Лаять чужинця почав Антіной і на нього кричати:

«Ах, приблудо нещасний! Ти розуму зовсім позбувся!

Мало тобі, що на учті спокійно між нас, благородних,

290] Ти ось сидиш, і їси безборонно, і наші розмови

Й бесіди слухаєш тут. Адже досі ніхто із чужинців,

А з жебраків особливо, не слухав ще наші розмови.

Медосолодким вином одурманений ти. Воно шкодить

Кожному, хто його п'є на всю пельку, не знаючи міри.

295] Славному Еврітіону-кентаврові, як до лапітів

Та до відважного духом вождя їх прибув, Пірітоя,

Шкоди воно ж завдало. Вином затуманивши розум,

Бешкету в буйстві накоїв він в домі того Пірітоя.

Гнівом охоплені, з місць своїх разом схопились герої,

300] Витягли разом за двері його і нещадною міддю

Вуха і ніс відтяли. А він, одурманений зовсім,

Так і пішов з божевіллям в своєму безумному серці.

От між людей і кентаврів відтоді пішла ворожнеча, -

Перший же лиха собі і завдав він, вином тоді впившись.

305] Попереджаю й тебе про біду я велику, якщо ти

Лук натягатимеш тут. Співчуття ти ні в кого не знайдеш

В нашій країні, коли ми тебе в кораблі чорнобокім

На суходіл, до Ехета-державця, губителя смертних,

Вирядим. А відтіля вже рятунку нема. Тож спокійно

310] Пий і не дуже спіши з молодими в змагання вступати».

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

«Ні, Ангіною, було б таки несправедливо й негарно

Кривдить гостей Телемаха, що в дім цей до нього приходять!

Справді ти думав, що знайде цей гість у руках своїх силу

315] Лук Одіссеїв як слід натягнуть і, поклавшись на неї,

В дім свій мене поведе і візьме собі за дружину?

Сам в глибині свого серця надії він цеї не має.

Отже, нема чого вам своєю журитись душею,

Далі учтуйте собі, - з нічого нічого й не вийде».

320] В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:

«Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!

Хто б таке думав, що він тебе візьме, - нічого не вийде.

Ми боїмося лише від мужів і жінок поговору,

Щоб між ахеями роду низького не мовив хто-небудь:

325] Значно слабіші мужі дружину відважного мужа

Сватають тут, а самі ж і лук натягнути не можуть.

А заблукав сюди зайда, якийся чужинець жебрущий,

Легко лук натягнув і залізо прошив він стрілою.

Так говоритимуть, нам же велике то буде безчестя».

330] Відповідаючи, мовить йому Пенелопа розумна:

«Ні, Еврімаху, для тих уже досить неслави в народі,

Хто не соромиться дім і маєток увесь об'їдати

Славного мужа. Яке ж ви вбачаєте в тому безчестя?

Цей же чужинець і зростом високий, і постаттю дужий,

335] І запевняє, що знатним він може хвалитися батьком.

Дайте ж бо лук йому гладко обточений - хай вже побачим.

От що скажу я тобі, і справді воно так і буде:

Якщо натягне він лук і дасть Аполлон йому славу,

В плащ, і хітон одягну його, й в інше одіння красиве,

340] Гострого дам йому списа від псів і людей захищатись,

Меч йому дам я двосічний і пару сандалій на ноги

І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне».

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Мати моя, кому схочу, то й дам я цей лук, бо, крім мене,

345] Права не має з ахеїв ніхто його дать чи не дати,

Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,

Скільки не є й з островів близ Еліди, багатої кіньми.

Не заборонить ніхто проти волі моєї, як схочу

Дати чужинцеві лук той назавжди - нехай собі носить.

350] Краще до себе вертайся й пильнуй там своєї роботи -

Кросен своїх, веретен - та доглянь, щоб служниці у домі

Всі працювали як слід. А розмови про лук - чоловіча

Справа, найбільше ж - моя, бо я лише в домі господар!»

Подиву повна до себе вернулась тоді Пенелопа,

355] Синове слово розумне їй глибоко в душу запало.

В горницю верхню вона із служницями вийшовши, довго

Плакала за Одіссеєм, за мужем коханим, аж поки

Сном їй солодким повіки звела ясноока Афіна.

Лук же зігнутий узяв і поніс свинопас богосвітлий,

360] А женихи усі разом тоді на весь дім закричали.

Дехто й таке говорив із тих юнаків веледумних:

«Гей, куди це ти лук той несеш, свинопасе нещасний?

Скоро, приблудо, тебе між свиней твоїх там, на безлюдді,

Пси поїдять, що їх сам згодував ти, якщо милосердний

365] Буде до нас Аполлон і всі інші богове безсмертні».

Так вони мовили, він же той лук, де ішов, там і кинув,

Зляканий тим, що усі женихи на весь дім закричали.

Та Телемах з свого боку погрозливо крикнув до нього:

«Тату, лук віднеси! Тож не кожного слухати треба.

370] Хоч я й молодший за тебе, а можу тебе камінцями

Вигнати в поле, адже набагато я силою дужчий.

От якби я так же само й за всіх женихів гордовитих,

Скільки є в домі, був би руками і силою дужчий!

От би напевно тоді я примусив із нашого дому

375] З жахом забратися тих, що чинять отут неподобства!»

Так говорив він, і в відповідь весело зареготали

Всі женихи, й відлягло в них на серці від гніву тяжкого

На Телемаха. Свинар поніс тоді через господу

Лук і його велемудрому дав Одіссеєві в руки.

380] Вмить він гукнув годувшіьницю й мовив старій Евріклеї:

«От що звелів Телемах, розумна моя Евріклеє!

Позачиняй усі двері в господу на засуви щільно.

Вчує ж яка з челядинок чи стогін, чи крик чоловічий

В замкнених наших покоях, ні одна з кімнати за двері

385] Хай не виходить, хай тихо сидить біля праці своєї».

Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово,

І до кімнат, де жили вони, двері сама зачинила.

Вискочив мовчки тоді із дому Філотій за двері

Й браму замкнув, що веде в обгороджене муром подвір'я.

390] Біля сіней корабельна там линва лежала, з начосів

Звита папірусних. Нею він засув зв'язав на воротях,

А повернувшися, сів у крісло, з якого підвівся,

Й на Одіссея зорив. А той на свій лук роздивлявся,

Так його й сяк уважно з усіх розглядаючи боків,

395] Чи не сточили ще рога в відсутність господаря черви.

Дехто й таке говорив, на сусіда свого позирнувши:

«Знається, видно, й на луках приблуда цей злодійкуватий.

Думати можна, що й дома у нього є лук такий самий

Чи змайструвати такого ж він хоче. В руках-бо все крутить

400] Так уже й сяк його цей от на збитки удатний бродяга».

Інші й таке говорили із тих юнаків велемудрих:

«Хай би так само йому і назавжди у всьому щастило,

Як коли-небудь він лука здолає цього натягнути!»

Так женихи говорили. В той час Одіссей велемудрий,

405] Лук свій узявши великий, увесь його пильно оглянув.

Як чоловік у грі на формінзі і співах умілий

Легко струну на кілочок новий натягнути здолає,

Скручену кишку овечу з кінців із обох прив'язавши, -

Так без зусилля свій лук натягнув Одіссей велемудрий.

410] Зразу ж тоді й тятиви правицею злегка торкнувся -

Дзвінко вона пролунала, мов ластівки голос чудесний.

Смуток великий серця охопив женихам, їх обличчя

Зблідли. Сам Зевс громозвучну тут виявив з неба ознаку.

Серцем зрадів витривалий в біді Одіссей богосвітлий

415] З того, що син гнучкомудрого Кроноса дав це знамення.

Бистро узяв він стрілу, що самотньо одна лиш лежала

З краю стола, - усі інші в місткому були сагайдаку

Сховані, - їх на собі ахеї ті мали зазнати.

Взявши за держално лук, почав тятиву від зазубрин

420] Сидьма натягувать він і, націлившись, випустив бистру

З лука стрілу. Анітрохи не схибив він, жодного вушка

Не зачепив у сокирах, усі їх стрілою прошивши

Міднотяжкою. Тоді Одіссей Телемахові мовив:

«Не осоромив тебе, Телемаху, твій гість, у покоях

425] Сидячи цих, - несхибно у ціль я улучив, недовго

Лук цей натягував я. Ще сила моя збереглася,

Марно мені женихи докоряють, даремно безчестять.

Ну, а тепер і вечерю вже час готувати ахеям,

Поки ще видно, а потім ще й іншої втіхи спожити

430] В співах з формінгою, - це наймиліша є учти окраса».

Мовивши так, він бровами повів. Мечем мідногострим

Підперезавсь Телемах, богорівного син Одіссея,

В руки взяв списа свого і ззаду за батьковим кріслом

Став поблизу біля нього, озброєний сяйною міддю.

* * *



Примітки

7. «Ключ дуже гарний...» - явний анахронізм, адже в гомерівську епоху ні замків, ні ключів не знали (див. прим, до І. 441).

120-122. Сокири були поставлені в прокопаному для них рівчаку - очевидно, на подвір'ї, перед домом, а не в самому домі, де щільно втрамбована долівка цього не дозволяла зробити.

145. Обов'язком ворожбита при жертвах було ворожити по нутрощах жертовних тварин, а також доглядати за узливанням з кратери, в якій змішували вино з водою.

148-153. Стародавні греки ставились до своїх жерців без особливої пошани: Леод сидить не на почесному місці за столом, а в лівому кутку біля кратери з розбавленим вином, Антіной одверто глузує з нього, натякаючи на його неробочі руки, які й сам Гомер називає «незвичними та ніжними».

295, 303. Кентаври (напівлюди-напівконі), сп'янівши на весіллі Пірітоя, владаря міфічних лапітів, накинулись на їхніх жінок, - у кривавій бійці, яка виникла з цього приводу, кентаври зазнали поразки.

395. «Чи не сточили ще рога...» - На кінцях лука, для більшої пружності, греки приробляли коров'ячі або інші роги, до яких прикріплялась тятива.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-25 17:14:04
Переглядів сторінки твору 3358
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.893 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.893 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.743
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:10
Автор у цю хвилину відсутній