Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роман Бойчук (1984) /
Проза
Гумореска «МАРШРУТКА»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гумореска «МАРШРУТКА»
Кожен з Вас напевно знає, що таке «МАРШРУТКА»
Й як за часто вона з «відтам» з’являється «тутка»?
Особливо в ті моменти, коли треба махом…
Кому куди: на роботу, на базар, до свахи…
От і в мене, якось зранку, виникла потреба,
Та як потім виявилось, то страшна проблема!
Певно з добрих півгодини стою на зупинці!
А то зима, псячий холод, - відмерзли всі кінці!
Аж тут лізе «черепаха» - маршрутка кохана,
Та так помалу, гій би везла з яйцями Івана!
Під’їжджає трохи ближче, аж глип, - чисте чудо,
Як там мають ся вмістити із зупинки люди?!
Аж по швам тріщить маршрутка, стільки в ній народу.
Є надія, що як стане, трохи вийде люду.
Ай-я, де там?! Лізе далі, навіть ся не спинить!
А водій у бік зупинки навіть ся не дивить!
Тут вже чую ззаду мене хтось ся матюкає,
А з переду якась жінка кляне, проклинає!
Так вже всім нам ці маршрутки в печінки ся в’їли,
Але всі стоять, чекають – може щось над’їде?
Не минуло й хвилин двадцять, як їде наступна,
А у мене окрім пальців вже відмерзла й.., дупа!
То ще півбіди маршрутку оту дочекатись,
Гірша друга половина – у неї запхатись.
Особливо, коли ззаду чоловік десь з тридцять,
А з переду, трохи менше, десь напевно з двадцять.
І як тільки перед нами та маршрутка стала,
Та тридцятка, що позаду – вперед ся попхала!
Із маршрутки хоче вийти лиш одна людина.
Бідолаха так ся просить, аж пирскає слина.
Якась баба, що спереду зачала кричати:
- «Ти один, а нас багато й нас не подолати!»
Й ціла наша п’ятдесятка в маршрутку ся пхає,
Ну, а той, що на порозі, кричить-викрикає:
- «Люди добрі, майте совість, дайте най я злізу!»
П’ятдесятка преться в двері і ніхто не влізе.
А мене вже так стиснули, ноги так стоптали,
Мою сумку, що на плечах, геть чисто порвали!
Довго думали-гадали, як в маршрутку влізти,
Й кожен думав: «Як залізу, би було як злізти?»
Ну, а тото сиротятко, що в дверях стояло –
Перед водієм маршрутки на коліна впало.
Та й зачало скиглити: -«Панночку таксисте,
Випустіть в свої двері, бо ззаду вже тисне!»
А водій що мав робити, мусів ся змирити,
Бо з мороженим народом трудно говорити.
І як тільки таксист добрий відкрив свою браму,
О тоді все й почалося, не на жарт, на правду…
Першов пхнулась у маршрутку баба із торбами;
Якийсь шустрий прошмигнув між її ногами.
А одного так пихнули, що той впав на руки;
По руках йому пройшлися тої баби внуки.
Але довго не простояв у цікавій позі, -
Його пхнули зі словами: - «Не стій на дорозі!»
Через нього перескочила одна молодиця
Й ненароком наступила йому на мізинця.
Той з словами-матюками на ноги підвівся,
І, зціпивши зуби з болі – в штани обмочився (задивився).
До проходу підштовхнули бабу із баньками.
Баба баньки перед себе, робить крок ногами…
Ну, а так, як було слизько, то і баба впала
І всім своїм габаритом прохід блокувала.
Ясне діло баньки трісли й полились компоти,
А хтось крикнув із натовпу: - «Порвете колготи!»
А у відповідь почулось: «Колготи – дурниця!
Люди добрі, майте совість, - поверніть спідницю!»
Й дивлюсь, дійсно, лізе жінка через тоту бабу:
Без спідниці, в одних майтках ще й з ярличком ззаду!
А за нею, зовсім слідом, пре якийсь хлопака,
Пре й не видить, що стоїть, там де в баби…банка!
Ну нарешті спільним тиском й ту бабу запхали.
Ледве двері ся закрили. Але ж ми, зостались?!
І стояли, як сироти, померзлі аж сині.
Й задумались: «Чи приїде ще маршрутка нині?»
І тепер ми зводим очі до ясного неба
Би Господь нам дав маршрутку таку, як нам треба.
Р. І. Бойчук
Й як за часто вона з «відтам» з’являється «тутка»?
Особливо в ті моменти, коли треба махом…
Кому куди: на роботу, на базар, до свахи…
От і в мене, якось зранку, виникла потреба,
Та як потім виявилось, то страшна проблема!
Певно з добрих півгодини стою на зупинці!
А то зима, псячий холод, - відмерзли всі кінці!
Аж тут лізе «черепаха» - маршрутка кохана,
Та так помалу, гій би везла з яйцями Івана!
Під’їжджає трохи ближче, аж глип, - чисте чудо,
Як там мають ся вмістити із зупинки люди?!
Аж по швам тріщить маршрутка, стільки в ній народу.
Є надія, що як стане, трохи вийде люду.
Ай-я, де там?! Лізе далі, навіть ся не спинить!
А водій у бік зупинки навіть ся не дивить!
Тут вже чую ззаду мене хтось ся матюкає,
А з переду якась жінка кляне, проклинає!
Так вже всім нам ці маршрутки в печінки ся в’їли,
Але всі стоять, чекають – може щось над’їде?
Не минуло й хвилин двадцять, як їде наступна,
А у мене окрім пальців вже відмерзла й.., дупа!
То ще півбіди маршрутку оту дочекатись,
Гірша друга половина – у неї запхатись.
Особливо, коли ззаду чоловік десь з тридцять,
А з переду, трохи менше, десь напевно з двадцять.
І як тільки перед нами та маршрутка стала,
Та тридцятка, що позаду – вперед ся попхала!
Із маршрутки хоче вийти лиш одна людина.
Бідолаха так ся просить, аж пирскає слина.
Якась баба, що спереду зачала кричати:
- «Ти один, а нас багато й нас не подолати!»
Й ціла наша п’ятдесятка в маршрутку ся пхає,
Ну, а той, що на порозі, кричить-викрикає:
- «Люди добрі, майте совість, дайте най я злізу!»
П’ятдесятка преться в двері і ніхто не влізе.
А мене вже так стиснули, ноги так стоптали,
Мою сумку, що на плечах, геть чисто порвали!
Довго думали-гадали, як в маршрутку влізти,
Й кожен думав: «Як залізу, би було як злізти?»
Ну, а тото сиротятко, що в дверях стояло –
Перед водієм маршрутки на коліна впало.
Та й зачало скиглити: -«Панночку таксисте,
Випустіть в свої двері, бо ззаду вже тисне!»
А водій що мав робити, мусів ся змирити,
Бо з мороженим народом трудно говорити.
І як тільки таксист добрий відкрив свою браму,
О тоді все й почалося, не на жарт, на правду…
Першов пхнулась у маршрутку баба із торбами;
Якийсь шустрий прошмигнув між її ногами.
А одного так пихнули, що той впав на руки;
По руках йому пройшлися тої баби внуки.
Але довго не простояв у цікавій позі, -
Його пхнули зі словами: - «Не стій на дорозі!»
Через нього перескочила одна молодиця
Й ненароком наступила йому на мізинця.
Той з словами-матюками на ноги підвівся,
І, зціпивши зуби з болі – в штани обмочився (задивився).
До проходу підштовхнули бабу із баньками.
Баба баньки перед себе, робить крок ногами…
Ну, а так, як було слизько, то і баба впала
І всім своїм габаритом прохід блокувала.
Ясне діло баньки трісли й полились компоти,
А хтось крикнув із натовпу: - «Порвете колготи!»
А у відповідь почулось: «Колготи – дурниця!
Люди добрі, майте совість, - поверніть спідницю!»
Й дивлюсь, дійсно, лізе жінка через тоту бабу:
Без спідниці, в одних майтках ще й з ярличком ззаду!
А за нею, зовсім слідом, пре якийсь хлопака,
Пре й не видить, що стоїть, там де в баби…банка!
Ну нарешті спільним тиском й ту бабу запхали.
Ледве двері ся закрили. Але ж ми, зостались?!
І стояли, як сироти, померзлі аж сині.
Й задумались: «Чи приїде ще маршрутка нині?»
І тепер ми зводим очі до ясного неба
Би Господь нам дав маршрутку таку, як нам треба.
Р. І. Бойчук
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
