Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я піднявся вже у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я піднявся вже у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
2025.11.16
12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
2025.11.16
11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
2025.11.16
10:21
Лечу крізь час за обрій золотий
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роман Бойчук (1984) /
Проза
ЛЕГЕНДА ПРО ОСIНЬ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛЕГЕНДА ПРО ОСIНЬ
Колись, дуже давно: коли у свiтi панували мир i гармонiя, а замiсть людей Землю заселяли Боги, зароджувалося чимало цiкавих легенд... Як ось, наприклад, ця: загадкова, барвиста, як i сама її героїня, легенда про Осiнь. І так, почнiмо...
В одному чудовому мальовничому куточку Землi, який в тi часи вважався центром всього всесвiту, зустрiлися Богиня достатку Абунденція i Бог дощу ДащБог. Молодi, ще зовсiм юнi Боги закохалися один в одного, i, отримавши дозвiл вiд Головного Бога Зевса, з’єднали своє кохання i поселилися на Золотiй Горi. i народилася у них чарiвна, золотоволоса дiвчинка, яку вони назвали — Осiнь.
З кожним роком дiвчинка робилася все гарнiшою i гарнiшою. Її добротi дивувалися всi. Добре серце Осенi та її неймовiрна врода зачаровувала усiх Богiв-юнакiв. Проте, настав одного разу у всесвiтi переворот, який змусив Головного Бога Зевса переселити всiх Богiв з Землi на єдину Гору Олiмп, у зв’язку з тим, що Землю почали заселяти простi смертнi люди.
Поселивши своїх Богiв на Горi Олiмп, Зевс змушений був також створити зручнi умови для життя смертних, i назначив кожному зi своїх пiдопiчних Богiв вiдповiдне призначення. Так Боговi сонця — дарувати людям тепло, зiгрiвати Землю; Посейдону — панувати над усiма океанами й морями... Кожен Бог мав своє чiтке завдання. Батьки красунi Осенi також мали своє визначене призначення: ДащБог — мав завдання поливати дощем Землю i цим самим допомагати своїй коханiй дружинi: Богинi достатку Абунденції
збiльшувати врожайнiсть усього рослинного свiту, який необхiдний для нормального iснування смертних людей.
Все було добре : люди жили своїм життям, як i Боги, народжували i ростили своїх дiтей, а самi Боги допомагали їм у цьому. Ще зовсiм молодим та юним Богам, Зевс також доручив невеличкi завдання. Так, молодiй красунi Осенi було доручено у вiдведений в роцi перiод, а ми його сьогоднi називаємо “Осiнньою порою”, зафарбовувати у жовто-гарячий колiр листочки на деревах та кущах. В свою чергу одному з молодих Богiв-юнакiв — Вiтерцю, доручив зривати цi, наче золотi, листочки i кружляти їх у ритмi “осiннього вальсу”.
Бог Зевс строго-настрого заборонив своїм Богам эближуватися iз звичайними смертними людьми, обмеживши їхнi взаємовiдносини лише допомогою людям зi сторони Богiв в покращеннi умов їхнього повсякденного життя. Проте, неймовiрною вродою юної Богинi Осенi зачаровувалися як Боги-юнаки, так i юнаки серед людей.
Осiнь i гадки не мала, що юний Бог Вiтерець, син Бога Посейдона та Богинi Вiхоли, був таємно закоханий в неї. Можливо, якби вона знала про це, то мабуть i не сталося б того найстрашнiшого, що чекало попереду ще зовсiм юну красуню Богиню. А сталося те, що в неї закохався смертний!
Простий хлопчина iз звичайної селянсько сiм’ї був донестями закоханий в Осiнь. І своїм гарячим серцем, молодий хлопець все ж зумiв завоювати взаемнiсть почуттiв у своєї єдино красунi Осенi. Осiнь переступила закон Зевса i покохала смертного всiм своїм добрим золотим серцем.
Юнак зробив те, чого не встиг зробити молодий Бог Вiтерець: вiн зiзнався у своїх щирих та гарячих почуттях до Богинi, i цим самим отримав у винагороду рiвносильну любов Осенi до себе. Вiтерець же дуже ревнував та виношував у свой вiтрянiй головi страшний намiр — згубити життя смертного юнака. Проте, Вiтерець ще був надто юний та слабкий, щоб це зробити.
Богиня Осiнь настiльки сильно любила свого смертного, що готова була зректися звання Богинi... І з цим проханням попрямувала на саму вершину Олiмпу до Головного Бога Зевса. Зевс уважно вислухав Осiнь, i на Радi Всiх Старiйшин-Богiв, вирiшив задовiльнити прохання закоханої Осенi. Вiдiбравши у неї титул Богинi, вiн зiслав її з Гори Олiмп на Землю, прирiвняши її до звичайних смертних. Осiнь стала такою ж людиною, як її коханий.
Вiтерець же не переставав думати про свiй смертельний замах на життя молодого хлопця...
Закоханi Осiнь та юнак зажили щасливим земним життям пiд покровительством Олiмпiйських Богiв. Лише ревнiсть i чорнi намiри одного Бога Вiтерця, створювали, на перших порах, незначнi та все ж таки перешкоди у нормальному життi молодого хлопця. Невгамовний Вiтерець жбурляв у чоловiка своєї коханої Осенi рiзного роду речi, якi тiльки були йому пiд силу. А поскiльки сили його ще були надто малi, то i шкоди як такої вiн йому завдати не мiг.
Йшли роки. Осiнь народила своєму чоловiковi трьох гарненьких та здоровеньких синочкiв, яких воин назвали Вереснем, Жовтнем та Листопадом. Усi вони були дуже схожими на свою люблячу маму : такi ж красивi; та смiливi, як їх батько.
Проте за цi роки i Вiтерець набрався бiльшої сили i вже давно не був тим Вiтерцем, що лише зривав з дерев листочки, вiн став зовсiм могутнiм Буревiєм, пiд силу якому було викорiнення з землi дерев. Разом iз силою вiтерця виросла i його ненависть та ревнiсть до чоловiка красунi Осенi. І ось одного разу, коли молодий батько трьох синiв та люблячий чоловiк своєї дружини Осенi пiшов в лiс за дровами, сердитий на нього за своє втрачене кохання Вiтерець своєю потужною силою Буревiя, яку вiн набув за всi цi роки, - вирвав iз корiнням з землi велетня-дуба i, пiднявши його високо у повiтрi, з неймовiрною силою своєї ненавистi кинув його на чоловiка “своєї” Осенi, забивши його до смертi.
Вiтерець своїм жахливим вчинком зрадив довiру Зевса i за це був жорстоко покараний: роззлючений Бог Зевс ув’язнив його у пiдземеллi на вiки. Саме тому ми сьогоднi чуємо чимало про такi страхiтливi стихiйнi лиха, як землетруси: розгнiваний на весь свiт i на весь Олiмп Вiтерець, замiсть листочкiв та дерев змушений тепер штовхати пiдземнi плити, завдаючи цим самим руйнiвних збиткiв на Землi.
Красуня Осiнъ, дiзнавшись про страшну смерть свого коханого, день i нiч лила гiркi сльози, якi для її батька — ДащБога здавалися нескiнченним проливним дощем. І лише її рiднi синочки: Вересень, Жовтень та Листопад допомагали їй жити на цьому свiтi.
Зевс не мiг спокiйно дивитися , як страждає молода мати без свого чоловiка i вiн вирiшив повернути їй титул Богинi i разом з синами забрати назад на Гору всiх Богiв — Олiмп.
З того часу Осiнь знову почала фарбувати у жовто-гарячий колiр листочки дерев та кущiв, а її сини: Вересень, Жовтень i Листопад, - перетворилися у окремi мiсяцi, якi стали невiд’ємними часточками своєї матерi — красунi Осенi.
Осiнь та її сини перейняли вiд своїх рiдних Богів: Богинi достатку Абунденції - дарувати врожайнiсть та щедрiсть землi, i цим самим дарувати людям життя вiд вирощених пiд золотим сонцем та регулярно пiдлитих ДащБогом харчiв рослинного свiту. Фрукти та овочi дарованi Осiнню та її синами стали невiд’ємною часткою життя всього земного людства.
КІНЕЦЬ.
В одному чудовому мальовничому куточку Землi, який в тi часи вважався центром всього всесвiту, зустрiлися Богиня достатку Абунденція i Бог дощу ДащБог. Молодi, ще зовсiм юнi Боги закохалися один в одного, i, отримавши дозвiл вiд Головного Бога Зевса, з’єднали своє кохання i поселилися на Золотiй Горi. i народилася у них чарiвна, золотоволоса дiвчинка, яку вони назвали — Осiнь.
З кожним роком дiвчинка робилася все гарнiшою i гарнiшою. Її добротi дивувалися всi. Добре серце Осенi та її неймовiрна врода зачаровувала усiх Богiв-юнакiв. Проте, настав одного разу у всесвiтi переворот, який змусив Головного Бога Зевса переселити всiх Богiв з Землi на єдину Гору Олiмп, у зв’язку з тим, що Землю почали заселяти простi смертнi люди.
Поселивши своїх Богiв на Горi Олiмп, Зевс змушений був також створити зручнi умови для життя смертних, i назначив кожному зi своїх пiдопiчних Богiв вiдповiдне призначення. Так Боговi сонця — дарувати людям тепло, зiгрiвати Землю; Посейдону — панувати над усiма океанами й морями... Кожен Бог мав своє чiтке завдання. Батьки красунi Осенi також мали своє визначене призначення: ДащБог — мав завдання поливати дощем Землю i цим самим допомагати своїй коханiй дружинi: Богинi достатку Абунденції
збiльшувати врожайнiсть усього рослинного свiту, який необхiдний для нормального iснування смертних людей.
Все було добре : люди жили своїм життям, як i Боги, народжували i ростили своїх дiтей, а самi Боги допомагали їм у цьому. Ще зовсiм молодим та юним Богам, Зевс також доручив невеличкi завдання. Так, молодiй красунi Осенi було доручено у вiдведений в роцi перiод, а ми його сьогоднi називаємо “Осiнньою порою”, зафарбовувати у жовто-гарячий колiр листочки на деревах та кущах. В свою чергу одному з молодих Богiв-юнакiв — Вiтерцю, доручив зривати цi, наче золотi, листочки i кружляти їх у ритмi “осiннього вальсу”.
Бог Зевс строго-настрого заборонив своїм Богам эближуватися iз звичайними смертними людьми, обмеживши їхнi взаємовiдносини лише допомогою людям зi сторони Богiв в покращеннi умов їхнього повсякденного життя. Проте, неймовiрною вродою юної Богинi Осенi зачаровувалися як Боги-юнаки, так i юнаки серед людей.
Осiнь i гадки не мала, що юний Бог Вiтерець, син Бога Посейдона та Богинi Вiхоли, був таємно закоханий в неї. Можливо, якби вона знала про це, то мабуть i не сталося б того найстрашнiшого, що чекало попереду ще зовсiм юну красуню Богиню. А сталося те, що в неї закохався смертний!
Простий хлопчина iз звичайної селянсько сiм’ї був донестями закоханий в Осiнь. І своїм гарячим серцем, молодий хлопець все ж зумiв завоювати взаемнiсть почуттiв у своєї єдино красунi Осенi. Осiнь переступила закон Зевса i покохала смертного всiм своїм добрим золотим серцем.
Юнак зробив те, чого не встиг зробити молодий Бог Вiтерець: вiн зiзнався у своїх щирих та гарячих почуттях до Богинi, i цим самим отримав у винагороду рiвносильну любов Осенi до себе. Вiтерець же дуже ревнував та виношував у свой вiтрянiй головi страшний намiр — згубити життя смертного юнака. Проте, Вiтерець ще був надто юний та слабкий, щоб це зробити.
Богиня Осiнь настiльки сильно любила свого смертного, що готова була зректися звання Богинi... І з цим проханням попрямувала на саму вершину Олiмпу до Головного Бога Зевса. Зевс уважно вислухав Осiнь, i на Радi Всiх Старiйшин-Богiв, вирiшив задовiльнити прохання закоханої Осенi. Вiдiбравши у неї титул Богинi, вiн зiслав її з Гори Олiмп на Землю, прирiвняши її до звичайних смертних. Осiнь стала такою ж людиною, як її коханий.
Вiтерець же не переставав думати про свiй смертельний замах на життя молодого хлопця...
Закоханi Осiнь та юнак зажили щасливим земним життям пiд покровительством Олiмпiйських Богiв. Лише ревнiсть i чорнi намiри одного Бога Вiтерця, створювали, на перших порах, незначнi та все ж таки перешкоди у нормальному життi молодого хлопця. Невгамовний Вiтерець жбурляв у чоловiка своєї коханої Осенi рiзного роду речi, якi тiльки були йому пiд силу. А поскiльки сили його ще були надто малi, то i шкоди як такої вiн йому завдати не мiг.
Йшли роки. Осiнь народила своєму чоловiковi трьох гарненьких та здоровеньких синочкiв, яких воин назвали Вереснем, Жовтнем та Листопадом. Усi вони були дуже схожими на свою люблячу маму : такi ж красивi; та смiливi, як їх батько.
Проте за цi роки i Вiтерець набрався бiльшої сили i вже давно не був тим Вiтерцем, що лише зривав з дерев листочки, вiн став зовсiм могутнiм Буревiєм, пiд силу якому було викорiнення з землi дерев. Разом iз силою вiтерця виросла i його ненависть та ревнiсть до чоловiка красунi Осенi. І ось одного разу, коли молодий батько трьох синiв та люблячий чоловiк своєї дружини Осенi пiшов в лiс за дровами, сердитий на нього за своє втрачене кохання Вiтерець своєю потужною силою Буревiя, яку вiн набув за всi цi роки, - вирвав iз корiнням з землi велетня-дуба i, пiднявши його високо у повiтрi, з неймовiрною силою своєї ненавистi кинув його на чоловiка “своєї” Осенi, забивши його до смертi.
Вiтерець своїм жахливим вчинком зрадив довiру Зевса i за це був жорстоко покараний: роззлючений Бог Зевс ув’язнив його у пiдземеллi на вiки. Саме тому ми сьогоднi чуємо чимало про такi страхiтливi стихiйнi лиха, як землетруси: розгнiваний на весь свiт i на весь Олiмп Вiтерець, замiсть листочкiв та дерев змушений тепер штовхати пiдземнi плити, завдаючи цим самим руйнiвних збиткiв на Землi.
Красуня Осiнъ, дiзнавшись про страшну смерть свого коханого, день i нiч лила гiркi сльози, якi для її батька — ДащБога здавалися нескiнченним проливним дощем. І лише її рiднi синочки: Вересень, Жовтень та Листопад допомагали їй жити на цьому свiтi.
Зевс не мiг спокiйно дивитися , як страждає молода мати без свого чоловiка i вiн вирiшив повернути їй титул Богинi i разом з синами забрати назад на Гору всiх Богiв — Олiмп.
З того часу Осiнь знову почала фарбувати у жовто-гарячий колiр листочки дерев та кущiв, а її сини: Вересень, Жовтень i Листопад, - перетворилися у окремi мiсяцi, якi стали невiд’ємними часточками своєї матерi — красунi Осенi.
Осiнь та її сини перейняли вiд своїх рiдних Богів: Богинi достатку Абунденції - дарувати врожайнiсть та щедрiсть землi, i цим самим дарувати людям життя вiд вирощених пiд золотим сонцем та регулярно пiдлитих ДащБогом харчiв рослинного свiту. Фрукти та овочi дарованi Осiнню та її синами стали невiд’ємною часткою життя всього земного людства.
КІНЕЦЬ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
