Зреклись? Мої сини - Іуди? Звірі?
Вітаю, пане Іване! Чи не треба тут тире?
цей – займенник

відмінок однина множина
чол. р. жін. р. сер. р.
називний цей ця це ці
родовий цього́ ціє́ї цього́ цих
давальний цьому́ цій цьому́ цим
знахідний цей, цього́ цю це ці, цих
орудний цим ціє́ю цим ци́ми
місцевий на/у цьо́му, цім на/у цій на/у цьому́, цім на/у цих
І ще з цим дати раду та й буде відмінно!

Дякую, Валентине. А тепер як?

З захопленням прочитала, але кінець насторожив. Чому ви готові все продати? Діти беруть приклад з батьків, а за наші гріхи діти також відповідають.
"Я все продам - Вітчизну, віру, душу," - поганий приклад.

Можливо, Любо. Я не оцінюю "ліричного героя". Але я батько. Я його можу зрозуміти. Я справді не знаю, як його треба оцінити. І не хочу оцінювати.

Цікавий вірш, перечитала кілька разів, викликає суперечливі емоції, але однозначно подобається.
З теплом, Варця;)

Чудово, пане Іване, чудово. Настрій - "один в один" переданий, я навіть відчув, як би його прочитав, приміром, Богдан Ступка.

Не зважайте, Іване, я дійсно з захопленням прочитала Ваш вірш. Просто ті три поняття "Вітчизна, віра, душа" вважаю святими.
Можливо, такою дорогою ціною Ваш герой вимолює майбутнє своїм дітям? Мабуть в тому і полягає сила Вашого твору.

Варваро, дуже дякую тобі. :) За відгук і за тепло. :)

Дякую, Любо. Тут є ще один момент. Він полягає у відмінностях між католицизмом і православ'ям. Я не надто глибоко знаюсь на питаннях віри, але щось я таке чув, що для католиків вирішальною є турбота про власну душу, а для православних може бути більш важливою турбота про душу ближнього, а не власну. Але я можу й помилятись. Ще раз дякую Вам!

Володимире, а чий настрій переданий? :) Я свій передавав. Навіть не знаю, чи вдалось. Дякую Вам за відгук.

Вадиме, дякую Вам. А що, вірш справді патріотичний? :) Бо якось я не про те писав. :) От, чорт візьми, знов не вийшло...
Олександре, не переймайтесь. Раз хочуть продати, значить, це чогось варте!

Іване, вибачте, що не відразу відповів. Відмінна робота. Нагадує Шевченкове: Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю!

Щиро дякую, Валентине. Насправді, я люблячий син України і люблячий батько своїх дітей. І часом доводиться чимось, хай у дрібницях, але зраджувати чи дітям, чи Україні, чи переконанням (вірі). Страшний вибір був у Гонти...

Гоголю
За думою дума роєм вилітає,
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й бог не побачить.

Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли -- похилились
В кайданах... байдуже...
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова, брате...
Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже -- викохає
Та й продасть і різницю
Москалеві. Це б то, бачиш,
Лепта удовиці
Престолові-отечеству
Та німоті плата.
Нехай, брате. А ми будем
Сміяться та плакать.

Це, Іване, замість коментаря до останньої відповіді.

Та... Якщо чесно, від неуцтва. От може Ви, Таню, мене навчите? От скажімо, покажіть мені поганий верлібр і гарний верлібр. Щоб я міг порівняти.