- Наташа! Не знала ти нiколи:
Тобою я марю ще з школи,
Вiзьму без зайвого виття
Своє у свiдки все життя.
Багато раз в короткi ночi
Вуста всмiхалися дiвочi
Перед лицем моїм сумним,
Iскрились виразом ясним.
I вуха нiжнi й очей зорi,
Як парус вiтер в синiм морi
Впiймавши кiлька палких слiв,
Хотiли, щоб я захотiв.
Iз ними зустрiчать свiтанки,
I зiгрiвать в росистi ранки.
Без сумнiву, нiхто не знав,
Як часто й довго я шукав,
Серед жiночих силуетiв
I риси й контури з портретiв
Твоїх ще з школи, та дарма,
Подiбних профiлiв нема.
Слова без хмурого докору
Такi лунали в пiзню пору,
Щоб фраз Наташиних кiнець
Звести рiшуче нанiвець
I сумнiвiв найменших тiнi
Розвiяти в нiчнiй пустинi.
А промовляв їх чоловiк
Чия упертiсть й юний вiк
Наташi був якраз пiд пару
I погляд, не позбутий жару,
I руки, що впiймали стан,
Казали щиро, про обман,
Про намiр злого розрахунку,
Присутнiсть лихих думок клунку,
Не свiдчив жоден його рух
I вся навкруга в гострий слух
Запала вiд такої сцени,
Смiялись лиш цукровi клени.

V
Свiтало. Сполохи зорi
Злилися з небом угорi,
I ось Наташа i Микола
Глядять як темноту довкола
Карає променiв крило
Пропав морок, все ожило.
- Прощай, кохана! В вечiр знову
Прийду почути твою мову,
Твоїм диханням щоб дихнуть,

Менi без цього не заснуть.
Наташа скромно промовчала,
Щоки торкнулася й помчала.
Пiшов Микола сам не свiй,
Враз довгий розпачу сувiй
Й недобре щось заполонило
Йому i душу i все тiло.
Непевним здався шлях життя
I страшним нинiшнє буття.
- Навiщо це, наскiльки долю
Змiнити можна, скiльки болю,
Незгоди буде кожен рiк?
А я почав свiй тiльки лiк.
Вона замiжня i багата
Машина є, є власна хата
I всякому потiшить зiр
Достатку повний, гарний двiр.
Вона сказала, правда, в шлюбi
До неї почуття не любi.
Не знаю можна на яку
Коханку помiнять, таку
Наташу милу i чарiвну,
Не згоджусь ввiки й на царiвну.
Ах, зрада, молодiсть моя
Тобi признаюсь зараз я
Лиш закликають цi незгоди
Скорiш здолати перешкоди.
Прийду додому i засну
Забуду й цю красу одну.

VI

Затихли кроки в перевулку,
Повiз фургон свiженьку булку,
Цистерна повна молока
Промчала гулко, знать така
На фермi праця i в пекарнi
Нiчнi години там не марнi.
I аж тодi з зелених вiт
З'явився двадцяти двох лiт
Веселий парубок й високий.
Паркан проскочив й рiв широкий,
Неясно мовив кiлька слiв,
I думку вслух таку провiв:
- Це ж треба так, Оленку милу
Я лиш облишив через силу
I щоб було все як в кiно
Заглянув з дерева в вiкно.
Обняв з темряви її очi
I вже збиравсь сховатись в ночi,
Та тут озвався хвiртки скрип

Ну я до стовбура прилип.
Дивлюся, горда, величава
Її сестра йде наче пава
Iскряться очi недарма,
Пiд кленом стала не сама,
Наталчин бувший однокласник
Тримає стан її як власник.

Менi б озватись з висоти
Поки не пiзно, щоб пiти.
Прогавив я слушну нагоду,
Знайшов на голову пригоду.
Якщо не сон це, не обман,
То бачив я шкiльний роман,
Який колись не закiнчився,
Чи надто пiзно народився.
А як тепер вчинить менi?
Сказать Оленцi? Мабуть нi.
Чи натякнути чоловiку?
Щоб совiсть мучила довiку?
Залишу все як нинi є
Йому - його, менi - моє.
Найкращий вихiд, то мовчати,
Щоб не прийшлося жалкувати,
Пройде короткий вiрю строк
Вони забудуть про свiй крок,
Все промине саме собою
Вже восени, або зимою.
Хоча слова були - краса,
Беру у свiдки небеса,
Та пiзно вже, я хочу спати
I повертаюся до хати.

VII

Як осiнь, золота пора,
Так променiв ранкових гра
Вселяється у серце й душу,
Появi їх радiти мушу.
Прогнавши легкi, лiтнi сни,
Миколу пiдняли вони,
Зiгнав усю вчорашню втому
Зарядкою вiн вранцi, з дому
Пiд струмiнь чистої води
Вiн поспiшає, вже лади
У нього з настроєм, скорботу
Як наш Гагарiн до польоту
Самим натхненням розiгнав
Чого i нам усiм бажав.

VIII

Був понедiлок день наступний,
Пiдбити результат сукупний
За два квартали владний люд
В райцентр з'їжджав з усiх-усюд.
Голiв колгоспiв близ УАЗу
Не змiг би розрiзнити зразу
Хiба чужинець чи слiпий.
На покарання не скупий
Йде секретар, це вiн на збори
Зiбрав начальства дружнi хори.
Ступають чуйно, хто портфель
Хто папку держить, з чистих стель
Звисає привид дисциплiни
Вiн хмурить навiть бiлi стiни.
Тодi послабив важкий гнiт
Того, хто прочитав свiй звiт.
Дiсталась кожному вiд пана
Подяка скромна чи догана.