Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Критика | Аналітика
/
Дискурси
Шевченківський офорт. Г.А. Клодт «Повість про моїх предків»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шевченківський офорт. Г.А. Клодт «Повість про моїх предків»
Так вже сталося, що перечитуючи книжку Г.А. Клодта "Повість про моїх предків" - про знаменитого Петербурзького скульптора барона Петра Карловича Клодта фон Юргенсбурга (автора багатьох геніальних робіт, одна із яких "Володимир Хреститель" у Києві) і його нащадків - з легкої руки моєї дружини Марії, яка належить до його рідні, надибав я на цікавий розділ "Офорт Шевченка". І так, як все написане там видалося з багатьох причин цікавим, то я набрався терпіння і переніс зазначені матеріали на електронні поля "Укранету", прошу пані та панове Вашої уваги.
Г.А. Клодт "Повість про моїх предків"
(Фрагмент)
V. ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ОФОРТ.
"... В кінці липня 1857 року в Новопетровський форт надійшов папір із наказом відпустити на волю Тараса Шевченка. До цієї події добру свою руку приклав граф Федір Петрович Толстой - можна сказати витягнув Шевченка з кайданів, вибив дозвіл на його проживання спочатку в Нижньому Новгороді, а, пізніше, і в Петербурзі. Офіційно віце-президент Академії мистецтв клопотався не за великого поета - за художника, викупленого свого часу у поміщика Енгельгарда не ким-небудь, а художниками. Хоча і мав до тієї святої справи відношення Жуковський, та все ж головну роль тут зіграв Карл Брюллов, чиїм учнем став молодий Шевченко.
Тарас Григорович повернувся із заслання знаменитістю. Багато хто шукав зустрічі з ним. Земляки, що проживали в столиці, вшановували його і нахвалювали. І закрутився він у Петербурзькому вихорі. Щодня кудись поспішав, жадав усіх бачити, зі всіма обідав і вечеряв, і багато, з такої причини, пив. Знаючи про це, Петро Карлович (Клодт) хитав головою: "Ну хоча би хто-небудь зупинив. Бо ж пропаде." Навіть якось при нагоді виказав віце-президенту (Академії):
- Ти, Федоре Петровичу, зайняв би Тараса ділом. Йому пусті люди голову морочать.
А той, мудрий дідуган, йому у відповідь:
- Ех, не відаємо ми, що то таке тюрма і солдатчина. І не відаємо тому, що є воля. Перебіситься... Проте я його Йордану (Йордан Федір Іванович – художник -гравер, професор викладав в Академії різьбову гравюру і офорт) довірю. Ти правий, звичайно, правий.
- Кланяйтеся від мене графинюшці. Вона, здається, влаштовує на честь вільного Тараса бенкети.
- Які там бенкети! Тебе ж бо кликали, не йдеш.
- А я дифірамбів не вмію співати.
- А він (Тарас Григорович) сам до тебе не заходив?
- Тільки кроки його відлунюють та й всілякі там шу-шу-шу.
- Я йому скажу, що хочеш бачити.
- Як знаєш.
Ця розмова відбувалася в кінці квітня 1858 року. Через декілька днів Шевченко дійсно завітав до Петра Карловича і застав його за сніданком.
- Пробачте Тарасе Григоровичу, а я би вас, зустрівши, і не впізнав. Сідайте чаювати. Казали мені, що ви в дуже гарній бороді повернулися.
- Та ось і наказали збрити - наглядове начальство бородатим не довіряє. А козацькі вуса залишив для гарного фасону.
- Ну що ж, я радий вас бачити. Що поробляєте?
- Збираюся брати у Йордана уроки.
- Ви ж бо раніше офортом займалися, і не без успіху.
- Нині до смаку аквантина... А у вас що новенького, Петре Карловичу? Кажуть, пам'ятник "Незручнозабутньому" ставите ("Неудобозабываемый Тормоз" - прозвисько Миколи I, яке дав йому Герцен).
- Я би вам показав, але боюся, неприємно буде.
- О! Мене отакою символікою нині не візьмеш. Показуйте. Вони зайшли до майстерні. Шевченко деякий час постояв, заклавши руки за спину, побіля моделі пам'ятника Миколі I.
Затим весело мовив:
- Прекрасна лошадяка!.. З "тормозом"...
І відразу почав збиратися. Напевно пригадав, що кудись йому потрібно ще бігти і з кимось побачитися...
Нарешті петербурзькі пристрасті довкола Шевченка стихли і він зайнявся любою справою. Петро Карлович бачив виконані ним, впевнені за штрихом, офортні портрети Бруні та Толстого, але особливо йому припав до смаку офортний автопортрет. В академії, швидкій на гучну прозву, вже називали його Руським Рембрандтом, а потім дали звання академіка-гравера.
Минув рік із дня смерті Юліани Іванівни (дружини Петра Карловича Клодта). Листопад (1860 року), як і зазвичай, видався сирим і холодним. Петро Карлович самотньо сидів у своїй величезній неопалюваній майстерні. Раптом там, нагорі, рипнули двері. І ось уже біжить сходами донизу крилата людина. Здалося навіть, що розвіваються і його вуса.
- Добридень, пане бароне Петре Карловичу!
- Здрастуйте, Тарасе Григоровичу! Як завжди все поспішаєте кудись?
- Ще й як поспішаю! Поспішаю жити, працювати поспішаю.
Шевченко присів на табурет і важко віддихувався, чіпаючи на груди свою крилатку.
- Що з вами?
- Болить. Я ж бо гадав, залишилося все там, по той бік, а ні, із собою своє тягну... Ось папір приніс, буду вас малювати.
- Вибрали час! Який ж бо я зараз...
- Я вас, Петре Карловичу, утішити в горі вашому не зумію. Та і вам це без потреби. Одначе лик ваш нинішній мені подобається своєю духовністю. У нім усе ваше життя, точно так, як на обличчі графа Федора Петровича є апостольство. Ви сидіть, будь-ласка, не звертайте на мене уваги.
Він почав малювати, спершу на одному листі, затим на іншому, потім на третьому, і все розповідав:
- Я, Петре Карловичу, прошу пробачення за одкровення, коли до столиці приїхав, ніби з ланцюга зірвався. До Літнього саду ходив на вашого Крилова дивитися, і ох як він мені не сподобався! Я очікував величчя того старого побачити і сварив вас бідним бароном, який тої величності не зрозумів. Спробуйте посидіти у Мангишлаку хоча би п’ять років, іще не те заспіваєте...
А нині каюся перед вами, бо мудрість вища за величність, а ваш робочий сюртук красивіший світського жупана. Мені небагато часу було потрібно, щоби це осягнути не тільки у відношенні до вас, Петре Карловичу, а й взагалі, так, у повному, можна сказати, обсязі. Я вас забавляю, а відгуку в очах ваших не бачу. Ні образи, ні задоволення. Ви мене не бачите і не чуєте...
- Я вас бачу і чую, (а порожнеча) бо змучився бути самотнім. Я від усього, здається, втомився, люб’язний Тарасе Григоровичу.
- Якщо ви в мене таким вийдете, то це буде моїм досягненням. Я витравлю хороший портрет і вам подарую перший відтиск із благоговінням...
Він ухопився рукою за серце, похитав головою і сказав:
- Не можу... Рука чужа. Нахвалився, а зробити нічого не зробив. Певно іншим разом.
- Може Тарасе Григоровичу, я вам допоможу?
- Чим же?
- Ідемо ж бо тихенько-легенько до мене нагору. Я вам дещо покажу.
Вони зачали підійматися, відпочиваючи через дві сходинки на третій. Підйом був крутий і вів прямо до кабінету.
Коли нарешті дійшли барон сказав:
- Сідайте, Тарасе Григоровичу, віддихайтеся, а я вам зараз покажу, що обіцяв.
Він витяг із комоду, що прислуговував йому замість секретера, достатньо великого розміру фотографію і вручив її Шевченку.
- Прошу. Нещодавно мене таким чином зобразив племінник, за допомогою ящика, який зветься світловою камерою чи чимось в цьому дусі. Одначе схожий і дуже. Якщо ви поєднаєте те, що робили сьогодні з цим, у вас вийде.
- Я вам вдячний, пане бароне, Петре Карловичу. Це і справді мені допоможе. Але ось про що я думаю: як би цей, як ви мовили, ящик, не забрав у нас, художників, останній кусень хліба. Чув, що в Італії з-за цього самого світлопису багато портретистів залишилися без роботи.
- Можливо. Але живу руку, проте нічим замінити не вдасться. Залишайтеся обідати Тарасе Григоровичу!
Не їм, не п’ю. Прощавайте, Петре Карловичу!
Шевченко довго не з'являвся. І тільки в кінці січня наступного року (1961 від Р.Х.) приніс офортний відтиск. Петро Карлович, як сліпий, провів по ньому пальцями і відчув шорстку поверхню засохлої фарби. Примітив дзеркально перевернутий підпис "Т. Шевченко. 1861" і потім тільки зауважив себе.
- Це і справді ваша удача, Тарасе Григоровичу. І відтиск чудовий. Я вам щиро вдячний. Минулого разу ви справедливо підмітили: правда - вона вище за все. Бажаю вам на майбутнє завжди залишатися самим собою.
- Дайте я вас обійму, бароне Петре Карловичу, якщо дозволите.
Живіть довго!...
Коли Шевченко пішов, Петро Карлович деякий час роздумував, - "До чого він це сказав? Навіщо?"
Не проминуло і двох місяців, як Тарас Григорович Шевченко помер...
(Матеріал перекладений і опубл. у 2000 р)
Г.А. Клодт "Повість про моїх предків"
(Фрагмент)
V. ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ОФОРТ. "... В кінці липня 1857 року в Новопетровський форт надійшов папір із наказом відпустити на волю Тараса Шевченка. До цієї події добру свою руку приклав граф Федір Петрович Толстой - можна сказати витягнув Шевченка з кайданів, вибив дозвіл на його проживання спочатку в Нижньому Новгороді, а, пізніше, і в Петербурзі. Офіційно віце-президент Академії мистецтв клопотався не за великого поета - за художника, викупленого свого часу у поміщика Енгельгарда не ким-небудь, а художниками. Хоча і мав до тієї святої справи відношення Жуковський, та все ж головну роль тут зіграв Карл Брюллов, чиїм учнем став молодий Шевченко.
Тарас Григорович повернувся із заслання знаменитістю. Багато хто шукав зустрічі з ним. Земляки, що проживали в столиці, вшановували його і нахвалювали. І закрутився він у Петербурзькому вихорі. Щодня кудись поспішав, жадав усіх бачити, зі всіма обідав і вечеряв, і багато, з такої причини, пив. Знаючи про це, Петро Карлович (Клодт) хитав головою: "Ну хоча би хто-небудь зупинив. Бо ж пропаде." Навіть якось при нагоді виказав віце-президенту (Академії):
- Ти, Федоре Петровичу, зайняв би Тараса ділом. Йому пусті люди голову морочать.
А той, мудрий дідуган, йому у відповідь:
- Ех, не відаємо ми, що то таке тюрма і солдатчина. І не відаємо тому, що є воля. Перебіситься... Проте я його Йордану (Йордан Федір Іванович – художник -гравер, професор викладав в Академії різьбову гравюру і офорт) довірю. Ти правий, звичайно, правий.
- Кланяйтеся від мене графинюшці. Вона, здається, влаштовує на честь вільного Тараса бенкети.
- Які там бенкети! Тебе ж бо кликали, не йдеш.
- А я дифірамбів не вмію співати.
- А він (Тарас Григорович) сам до тебе не заходив?
- Тільки кроки його відлунюють та й всілякі там шу-шу-шу.
- Я йому скажу, що хочеш бачити.
- Як знаєш.
Ця розмова відбувалася в кінці квітня 1858 року. Через декілька днів Шевченко дійсно завітав до Петра Карловича і застав його за сніданком.
- Пробачте Тарасе Григоровичу, а я би вас, зустрівши, і не впізнав. Сідайте чаювати. Казали мені, що ви в дуже гарній бороді повернулися.
- Та ось і наказали збрити - наглядове начальство бородатим не довіряє. А козацькі вуса залишив для гарного фасону.
- Ну що ж, я радий вас бачити. Що поробляєте?
- Збираюся брати у Йордана уроки.
- Ви ж бо раніше офортом займалися, і не без успіху.
- Нині до смаку аквантина... А у вас що новенького, Петре Карловичу? Кажуть, пам'ятник "Незручнозабутньому" ставите ("Неудобозабываемый Тормоз" - прозвисько Миколи I, яке дав йому Герцен).
- Я би вам показав, але боюся, неприємно буде.
- О! Мене отакою символікою нині не візьмеш. Показуйте. Вони зайшли до майстерні. Шевченко деякий час постояв, заклавши руки за спину, побіля моделі пам'ятника Миколі I.
Затим весело мовив:
- Прекрасна лошадяка!.. З "тормозом"...
І відразу почав збиратися. Напевно пригадав, що кудись йому потрібно ще бігти і з кимось побачитися...
Нарешті петербурзькі пристрасті довкола Шевченка стихли і він зайнявся любою справою. Петро Карлович бачив виконані ним, впевнені за штрихом, офортні портрети Бруні та Толстого, але особливо йому припав до смаку офортний автопортрет. В академії, швидкій на гучну прозву, вже називали його Руським Рембрандтом, а потім дали звання академіка-гравера.
Минув рік із дня смерті Юліани Іванівни (дружини Петра Карловича Клодта). Листопад (1860 року), як і зазвичай, видався сирим і холодним. Петро Карлович самотньо сидів у своїй величезній неопалюваній майстерні. Раптом там, нагорі, рипнули двері. І ось уже біжить сходами донизу крилата людина. Здалося навіть, що розвіваються і його вуса.
- Добридень, пане бароне Петре Карловичу!
- Здрастуйте, Тарасе Григоровичу! Як завжди все поспішаєте кудись?
- Ще й як поспішаю! Поспішаю жити, працювати поспішаю.
Шевченко присів на табурет і важко віддихувався, чіпаючи на груди свою крилатку.
- Що з вами?
- Болить. Я ж бо гадав, залишилося все там, по той бік, а ні, із собою своє тягну... Ось папір приніс, буду вас малювати.
- Вибрали час! Який ж бо я зараз...
- Я вас, Петре Карловичу, утішити в горі вашому не зумію. Та і вам це без потреби. Одначе лик ваш нинішній мені подобається своєю духовністю. У нім усе ваше життя, точно так, як на обличчі графа Федора Петровича є апостольство. Ви сидіть, будь-ласка, не звертайте на мене уваги.
Він почав малювати, спершу на одному листі, затим на іншому, потім на третьому, і все розповідав:
- Я, Петре Карловичу, прошу пробачення за одкровення, коли до столиці приїхав, ніби з ланцюга зірвався. До Літнього саду ходив на вашого Крилова дивитися, і ох як він мені не сподобався! Я очікував величчя того старого побачити і сварив вас бідним бароном, який тої величності не зрозумів. Спробуйте посидіти у Мангишлаку хоча би п’ять років, іще не те заспіваєте...
А нині каюся перед вами, бо мудрість вища за величність, а ваш робочий сюртук красивіший світського жупана. Мені небагато часу було потрібно, щоби це осягнути не тільки у відношенні до вас, Петре Карловичу, а й взагалі, так, у повному, можна сказати, обсязі. Я вас забавляю, а відгуку в очах ваших не бачу. Ні образи, ні задоволення. Ви мене не бачите і не чуєте...
- Я вас бачу і чую, (а порожнеча) бо змучився бути самотнім. Я від усього, здається, втомився, люб’язний Тарасе Григоровичу.
- Якщо ви в мене таким вийдете, то це буде моїм досягненням. Я витравлю хороший портрет і вам подарую перший відтиск із благоговінням...
Він ухопився рукою за серце, похитав головою і сказав:
- Не можу... Рука чужа. Нахвалився, а зробити нічого не зробив. Певно іншим разом.
- Може Тарасе Григоровичу, я вам допоможу?
- Чим же?
- Ідемо ж бо тихенько-легенько до мене нагору. Я вам дещо покажу.
Вони зачали підійматися, відпочиваючи через дві сходинки на третій. Підйом був крутий і вів прямо до кабінету.
Коли нарешті дійшли барон сказав:
- Сідайте, Тарасе Григоровичу, віддихайтеся, а я вам зараз покажу, що обіцяв.
Він витяг із комоду, що прислуговував йому замість секретера, достатньо великого розміру фотографію і вручив її Шевченку.
- Прошу. Нещодавно мене таким чином зобразив племінник, за допомогою ящика, який зветься світловою камерою чи чимось в цьому дусі. Одначе схожий і дуже. Якщо ви поєднаєте те, що робили сьогодні з цим, у вас вийде.
- Я вам вдячний, пане бароне, Петре Карловичу. Це і справді мені допоможе. Але ось про що я думаю: як би цей, як ви мовили, ящик, не забрав у нас, художників, останній кусень хліба. Чув, що в Італії з-за цього самого світлопису багато портретистів залишилися без роботи.
- Можливо. Але живу руку, проте нічим замінити не вдасться. Залишайтеся обідати Тарасе Григоровичу!
Не їм, не п’ю. Прощавайте, Петре Карловичу!
Шевченко довго не з'являвся. І тільки в кінці січня наступного року (1961 від Р.Х.) приніс офортний відтиск. Петро Карлович, як сліпий, провів по ньому пальцями і відчув шорстку поверхню засохлої фарби. Примітив дзеркально перевернутий підпис "Т. Шевченко. 1861" і потім тільки зауважив себе.
- Це і справді ваша удача, Тарасе Григоровичу. І відтиск чудовий. Я вам щиро вдячний. Минулого разу ви справедливо підмітили: правда - вона вище за все. Бажаю вам на майбутнє завжди залишатися самим собою.
- Дайте я вас обійму, бароне Петре Карловичу, якщо дозволите.
Живіть довго!...
Коли Шевченко пішов, Петро Карлович деякий час роздумував, - "До чого він це сказав? Навіщо?"
Не проминуло і двох місяців, як Тарас Григорович Шевченко помер...
(Матеріал перекладений і опубл. у 2000 р)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
