Куди можна втекти від своїх ніг? Куди ведуть мене власні руки, я навчився переживати. Мене болить, мене дуже болить коли бачу як бьють по своїм. Чайки Джонатана вже немає, з кожним роком ста чіткішим та дзвінкішим командний голос. Три акорди, і удар по бас-бочці. Рви струни, удар по словам, удар по рукам, потисни мою руку, і зроби оберт по спіралі -- ти все це бачив. Дезертир з невідомих до цих пір воєн. Чи може ти партизан, признайся що краще втікати з ешафоту, чи сидіти за стіною і натискати кнопку. А вона все мовчки клинить. Отака-от історія світу.

Нема літератури, нема слів, від яких би не було... Боже чому, скажи за що, за що у двадцять років має вона доказувати світу те що вона все, ще людина? Кафка, чому я тебе згадую саме зараз. Перевтілення слів чи перевтілення совісті. Єдине що не піддається перевтіленню -- це вчинки людські. Список гріхів він не поновлювався вже багато років. Люди прагнуть до світла, люди прагнуть. Кафка і крапка. Знову три акорди і удар по бас-бочці. Терези. Ти ставиш на шальку своє життя, на другу свої вчинки. Якщо ти власне життя цінуєш більше за те вічне що живе у тобі. Таргани одним словом.

Ти, що пишеш у дзеркалі, ти за все відповіси і за те, що я злий.

Ти, що пишеш удзеркалі, відповіси за мою багряну літеру, що завершить строфу.

Ти, що пишеш у дзеркалі і дивишся на мене без боязні.

Ти, що не боїшся возу власних думок.

Дзеркало рядків, дзеркало злості

Перекреслена на сторони світу амальгама,

Десь на сході трясуться руки

А на заході з півднем випадає волосся

Північ твердить телефонну ганьбу

Якщо ти все це чуєш на тверезу голову, значить ти живий. Ще пара крапок.

Ти навіть не знаєш дати свого народження. Ти ще живий. Поки у твоїх жилах тече совість, поки ти віриш у ненадрізану шкіру, поки твоя рука тримає перо, поки ти вмієш прощати... І Не буде мерзлоти на твоїй дорозі.