Як я люблю абревіатури :)) Оріяно, може ви знаєте: СПУ це і Спілка письменників України і її ж Соціалістична партія? Або Селянська?

Тут питання філософське, я б сказала :) Судячи з того, як і кому вона присуджується, а кому не присуджується, то перші там не ночували :))

Ось прочитала тільки що: http://www.segodnya.ua/news/958650.html

ПАРАСКА: ЮЩЕНКО ЖЕНУ-ЮЛЮ ОТРУГАЛ, — И ДОБРЫЙ Ярким гостем на итоговой пресс-конференции Юлии Тимошенко была легенда Майдана Прасковья Королюк или попросту баба Параска. «Сегодня» пообщалась с замечательной бабой и услышала ее оценку работы 100 дней правительства и президента: «Вот говорят, яйца подорожали, а кто те яйца продает, что, Юля с яйцами ходит по базару или с мясом?».

Параска говорит, что на пресс-конференцию ее никто не приглашал. «Я прихожу на разные мероприятия, мне разницы нет, я патриот Украины. Меня Виктор Андреевич любит как маму, а я его уважаю, как своего сына, я хожу на могилу его матери, езжу к нему в село и считаю его отцом нашего народа. И так Юля. Я ее спросила: "Ты против Виктора Андреевича?" Потому что я этого не вынесу. Она мне сказала: «Бабуля, я вам сказала, что никогда ему палки в колеса ставить не буду». А то, что он палки ставит, то пусть ставит, он на то и президент. Он как в доме, жену отругал, а потом добрый. Без сварки нема господарства. Он на нее покричит, но она все равно его слушает и будет с ним работать».

Баба рассказала, что пишет книгу, в которой будут ее стихи, уже есть 40 страниц. Издавать будет один из БЮТовцев. "Книга почти готова, и они все удивляются, что я 7 классов окончила, а так пишу, что плакать хочется!». Cпециально для "Сегодня" она продекламировала свои первые стихи, всего написано три поэтических произведения. Одно из них: "Добрий день Кучма, Янукович, Кравчучок, Віддай зароблені гроші українським народом для їхніх діточок. Бо вже досить партії збирати І на Віктора Андрійовича Ющенко та на його сім’ю та "Нашу Україну" и на Юлію Тимошенко і її дітей наклепи писати... А народе український хоче жити, працювати і щось мати, то вони гади за Україну та український народ хотіли Віктора Андрійовича до смерті струїти, а Павла Лазаренко хотіли вбити. Павло Лазаренко для всього народу він був тоже мама, він був тато, но таких злодіїв у Верховній раді та по всій Україні дуже багато. Вже пора Павла Лазаренко звідти забрати, половину депутатів з Верховної ради до тюряги відіслати".

Не здивуюсь, як через деякий час ми узнаємо, що ця бабця за "видатні заслуги перед Україною" стане черговим лауреатом ШП...

Внесла деякі зміни до твору.

Що ж тут скажеш. А ніц не буду. Хто зміг, той зрозумів. Це не опис всього Розстріляного Відродження, це лише ймовірна думка, або лист якоїсь абстрактної людини. Просто привідкрила завісу. Хай поеми пишуть ВЕЛИКІ таланти.
З повагою, Варвара.

Слова, як і люди, мають не лише тіло, а і душу. "Заробляти на життя поезією" - не йдеться про гроші як засіб існування і не про життя як фізичну ознаку тіла, а твори поетів повинні продовжувати життя автора навіть після його фізичної смерті.
Оріяно, за кожним словом стоїть безмежність фантастичної уяви, як автора, так і читача. Сказати, щось на зразок того, що уяві ніде в цьому вірші розгулятися - сказати про свої можливості чи небажання. Слово до слова, то не лише думка автора, сформована у вірш, а і напрямок, і певні рамки для фантазії і сприйняття читача. Зовсім не хотіла нав'язувати Вам совї відчуття від читання, просто думала, що Вам може бути цікавою чиясь думка. Якщо помилилася, то даруйте - усміхніться і йдіть далі. Щасти!

Мирославо, доки Оріяни немає з нами, скажу від себе. У нашій країні справжніх поетів можна перелічити на пальцях рук. І саме їх вірші і залишаться як продовження їхньої особистості. Але не доведи Господь, щоб оте все, що пишуть всі, залишилося нащадкам :) Треба скромніше підходити до своєї ролі в мистецтві :)) І, даруйте, що це за пафос: "безмежність фантастичної уяви, як автора, так і читача"?

Н-да, Критусе... Розписали кому що писати. А мене записали в ряди...
Дякую, одним словом.

Шановні колеги, наші красуні про кохання і справді пишуть гарно, бо добре осягнули цей предмет, бо найважливіша пора в них для кохання. Але робити з того предмету довічний культ, займатися переважно ним навряд чи добре. Так чи інакше серйозні автори намагаються з віком гармонійно переносити акцент від чуттєвостей тілесних, до чуттєвостей інтелектуальних. І читачам це теж би, начебто, не зашкодило. :)

Отже, бачу певні спроби Варі йти цим шляхом. Потрохи осягати предмет інтелектуальної чуттєвості. Власне, був би сенс допомогти Варі (і всім нашим молодим авторкам) у цьому. Зосередитися на допомозі, бо якщо нічого конкретного нам у голову не приходить (як і чим можна допомогти), то це вже наші проблеми?

Я бачу, що Варя дещо змінила початковий текст, значить певна робота відбулась. Можливо навіть є сенс опублікувати і початковий варіант вірша, аби зрозуміти де плюси, де мінуси, чи не загубилися початкові емоції?

Варцю, не бери до голови, кожен читає по-своєму.
Дозволю собі погодитися з нашою Чорнявою щодо того, що поетів таки дуже мало. І знаєш що, Чорю, кого б зараз кожен із нас не назвав - ну, начебто най-най-най. неодмінно знайдеться хмара заперечень. Буквально проти всіх найхрестоматійніших класиків, кого б ти, Критус, я чи будь-хто інший не назвали. Така дивна особливість оцих переліків.
А нащадки якось розберуться, кого їм читати, а кого викинути на звалище літератури ще за життя. Так воно і буває - автор весь у медалях, а книжок ніхто й до рук не бере.
До своєї ролі та права оцінювати варто підходити таки скромніше, знову погоджуюся. Але всім, всім скромніше. І залишити таки за автором право писати так і про те, що йому в цю хвилину близьке, а не перекреслювати отак одним махом. Вже кого-кого, а Варцю... Вона у нас таке світле сонечко.

Лесю, так ніхто не перекреслює. Йде обговорення. І вже сам факт цього свідчить про те, що зачепило. Як саме - то вже інша справа.
Тепер по суті. На мою скромну думку, зміна тексту не пішла на користь. У першому варіанті було зрозуміло, що це погляд того, про кого йдеться. А тут, з вуст молодої дівчини, яка пише вже від свого імені, оте "щоб не впала я на коліна, і собі не потяла вени" звучить і справді дещо істерично. Тим паче, далі продовжується аналогія з тими часами "за цигарку і кусень хліба". "Все смешалось в доме Облонских" :)

І ще. Рядок "Вік не бачила б цю картину", як на мене, звучить дещо легковажно ("Век воли не видать), якщо вже витримувати загальний настрій тексту.

Можливо, але певна легковажність (юності) характерна образу ліричної героїні? Вона справедливо боїться впливу на себе певних чинників, перерізані вени - це таки юнацтво теж? І воно природне?

А потім - ми говоримо про істеричність, а як інакше може чуттєва молода особа сприймати певні криваві світобудови?
Можливо, найголовніше аби вірш був цілісним, і мав більш-менш рівне звучання? Більш-менш рівну вагу рядків?

А щодо вбивства чи продажу "за цигарку", "за кусень хліба" - то хіба нині цього вже не має? На жаль, є. :(

Не знаю, чи природне перерізання вен для юнацтва (дуже сумніваюсь:). Володимире, впливу яких чинників боїться лірична героїня у наші часи? Табори, політув’язнення... Що? А вбивства "за цигарку і кусень хліба" є, безумовно, але це вже не про поетів, погодьтесь.
Я кажу про еклектику часу і сприйняття, яку породила ця зміна тексту. А ви - про рівність звучання...

Поясню свою позицію. Дехто з шанованих тут авторів виступає під різними ніками. Наприклад, Юрій Лазірко, Леся Романчук, Олександр Дяченко та й інші. І вони цього насправді не приховують. І вони й творять під різними своїми ніками. Така гра в мене не викликає ні краплі осуду. Мені це навіть подобається. В ній є щирість. Але бути приторно люб'язним під одним ніком, а потім перереєструватись (Хе! Навіть місто в реєстраційній формі вказане інше:)) і поливати брудом - це погано пахне. Це пахне заздрістю, пахне цькуванням, пахне ностальгією за тими часами, коли в ціні були анонімки. Хоча Ви тоді ще під стіл пішки ходили. Та й я, власне, тоді ще був юним.
Якби Ви були тут тільки Оріяною, це було б нормально. Це була б щира прискіпливість, здорова агресивність.
І не треба говорити, що тут більшість людей ховається за ніками. Це дитяча "відмазка". Я теж не Іван. Але не тому, що я хочу приховати своє ім'я. Просто моя основна діяльність не має ніякого стосунку до літератури, тому й розмежовую ось таким чином. Але Іван Гонта ніколи не казав такого, що боявся б сказати Олег Вілігурський.
А ще питання рейтингу. Воно доволі дитинне. Але все ж декому це суттєво. Тому ми з Варцею ніколи не оцінюємо вірші одне одного. Просто щоб зменшити суб'єктивний фактор. Хоч можна було б наоцінювати "в межах правил коментування". Нам здається, що так ми граємо по-чесному.

Так, Любо, про цю еклектику звучання дійсно цікаво і корисно поговорити, зауважувати її, хоча б.

Пані Леся Романчук справедливо говорить про хмару заперечень. Але ж, Лесю, чи ці хмари справжні?
Чи можемо ми слухати будь-кого? Чи це для нас корисно?
Так чи інакше ми звертаємо увагу на те, що для нас явив наш час, і взагалі часи.
А ще варто дослуховуватися до авторитетних фахівців. Тільки хто на наших руїнах тоталітаризму може вважатися авторитетним фахівцем у царині поезії?
Відразу відкидаємо тих, хто не вміє писати вірші, залишається досить вузьке коло - тих, хто має право голосу.
Думаю, що роки розмови і диспутів саме цих людей - і висвітлять картину сучасної поетичної ситуації.