Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
ДЖАЗ ПО-ІТАЛІЙСЬКИ
Контекст : Із книжки «Новий закон Архімеда» (2000)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДЖАЗ ПО-ІТАЛІЙСЬКИ
В маленькім містечку, на березі озера Комо,
в готелі “Фйоренца”, в неділю увечері — джаз!
Я тут випадково (як, власне, я скрізь випадково) —
і вечір порожній, і ще від’їжджати не час…
Звичайно, не Армстронґ — та все ж, видуваючи з рота
сріблясту змію саксофона й тоски-ні-за-чим, —
good job, паруб’ята, їй-Богу, — хороша робота! —
і банда сміється — п’яненько, без жодних причин…
I — добрі литаври. I — добре прописані тавра
на лицях, уражених тліном хтозна-як давно…
А вже піаніст — то напевно походить з кентавра:
гойдаючись торсом на клубах старенького ф-но!
Коротка затяжка; ковток з попідручної склянки
(поки животом відбурмоче свій жаль контрабас) —
і можна ізнов в саксофон голосити до ранку
над тим, як минуле нещадно підточує нас! —
як люстро без ґлянсу, як пліснявий мур Ренесансу,
як мертві очниці, що бачили спалений Рим…
Із цього Белладжо, із цього крайсвіту і трансу
куди ж нам подітись, уже від рождіння старим?
Задайте нам тему, Ґарфункель, Сінатра і Преслі!
Туристи з Техасу, затупайте, входячи в раж! —
І ми стрепенемось, такі чарівливо воскреслі,
що вдарені струмом, — і ми вам покажемо джаз!
Під виляски сміху (як плюск світового потопу…) —
і схлипом, і скваком, і смішно пердючим звучком —
старайся, старайся!.. подобайсь, старенька Європо, —
неначе на конто собі заробляєш очко!
Остання поразка твоя — без стотисячних армій,
без ґвалту і крику, без сальв і чужих коругов
прийшов і сидить — добродушний, вгодований варвар —
і всі morituri “на струнко” вітають його!..
А й славно лабаєте, хлопці, були б-сте здорові! —
Розчулена в дим (і сама вже зникома, як дим),
куплю їм мартіні — я теж тої самої крові,
от тільки мій спадок давно просвистали діди…
“Як вечір?” — спитають мене по-англійськи. — “Приємний”:
усюди так само приємний, куди не піди…
В дванадцятій тридцять відходить пором на Варенну.
І хилить на сон. І гуде холодком од води.
до 2000
в готелі “Фйоренца”, в неділю увечері — джаз!
Я тут випадково (як, власне, я скрізь випадково) —
і вечір порожній, і ще від’їжджати не час…
Звичайно, не Армстронґ — та все ж, видуваючи з рота
сріблясту змію саксофона й тоски-ні-за-чим, —
good job, паруб’ята, їй-Богу, — хороша робота! —
і банда сміється — п’яненько, без жодних причин…
I — добрі литаври. I — добре прописані тавра
на лицях, уражених тліном хтозна-як давно…
А вже піаніст — то напевно походить з кентавра:
гойдаючись торсом на клубах старенького ф-но!
Коротка затяжка; ковток з попідручної склянки
(поки животом відбурмоче свій жаль контрабас) —
і можна ізнов в саксофон голосити до ранку
над тим, як минуле нещадно підточує нас! —
як люстро без ґлянсу, як пліснявий мур Ренесансу,
як мертві очниці, що бачили спалений Рим…
Із цього Белладжо, із цього крайсвіту і трансу
куди ж нам подітись, уже від рождіння старим?
Задайте нам тему, Ґарфункель, Сінатра і Преслі!
Туристи з Техасу, затупайте, входячи в раж! —
І ми стрепенемось, такі чарівливо воскреслі,
що вдарені струмом, — і ми вам покажемо джаз!
Під виляски сміху (як плюск світового потопу…) —
і схлипом, і скваком, і смішно пердючим звучком —
старайся, старайся!.. подобайсь, старенька Європо, —
неначе на конто собі заробляєш очко!
Остання поразка твоя — без стотисячних армій,
без ґвалту і крику, без сальв і чужих коругов
прийшов і сидить — добродушний, вгодований варвар —
і всі morituri “на струнко” вітають його!..
А й славно лабаєте, хлопці, були б-сте здорові! —
Розчулена в дим (і сама вже зникома, як дим),
куплю їм мартіні — я теж тої самої крові,
от тільки мій спадок давно просвистали діди…
“Як вечір?” — спитають мене по-англійськи. — “Приємний”:
усюди так само приємний, куди не піди…
В дванадцятій тридцять відходить пором на Варенну.
І хилить на сон. І гуде холодком од води.
до 2000
Контекст : Із книжки «Новий закон Архімеда» (2000)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
