Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.25
06:31
Знедавна не стало вже сили
Поводить рахунок утрат, -
Війна положила в могили
Число незлічиме солдат.
Щоденні салюти і співи
Спричинюють болісний щем, -
Я жаром душевного гніву
Готовий вщент знищити кремль.
Поводить рахунок утрат, -
Війна положила в могили
Число незлічиме солдат.
Щоденні салюти і співи
Спричинюють болісний щем, -
Я жаром душевного гніву
Готовий вщент знищити кремль.
2025.10.25
00:02
Хтось шукає позитиву,
Інший любить негатив
І довбе у хвіст і в гриву
Хто йому не догодив.
Хтось блаженство віднаходить, Копирсаючись в лайні
І на лихо всій природі
Напастить найкращі дні.
Інший любить негатив
І довбе у хвіст і в гриву
Хто йому не догодив.
Хтось блаженство віднаходить, Копирсаючись в лайні
І на лихо всій природі
Напастить найкращі дні.
2025.10.24
23:58
Так сумно часом на душі –
Нема тепла. Вітри, дощі.
А сум за мною, наче тінь,
Між люду , вулиць, днів і стін.
Та день світлішим враз стає,
Коли хтось рідний поруч є.
---------------
А час між пальці, мов пісок:
Нема тепла. Вітри, дощі.
А сум за мною, наче тінь,
Між люду , вулиць, днів і стін.
Та день світлішим враз стає,
Коли хтось рідний поруч є.
---------------
А час між пальці, мов пісок:
2025.10.24
23:50
Ми з тобою не публічні…
Не публічні до пори
І зусилля ці не вічні
То таке… не говори
Потребує хтось довіри
А комусь — Ве-Де-еН-Ха…
В певній мірі ми — як звіри…
Тільки так, щоб без ха-ха
Не публічні до пори
І зусилля ці не вічні
То таке… не говори
Потребує хтось довіри
А комусь — Ве-Де-еН-Ха…
В певній мірі ми — як звіри…
Тільки так, щоб без ха-ха
2025.10.24
22:00
Подих осені ледь уловимий
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.
Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.
Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона
2025.10.24
20:18
І хто придумав цей затяжний антракт?
Я ніби в душному стою фойє.
І серця стукіт годинникові в такт:
І тук, і тук, бо він десь є, десь є...
Заходжу вглиб глядацького партеру.
Нервую: знайти його не можу.
(Так схоже на трагедію Вольтера.)
Я ніби в душному стою фойє.
І серця стукіт годинникові в такт:
І тук, і тук, бо він десь є, десь є...
Заходжу вглиб глядацького партеру.
Нервую: знайти його не можу.
(Так схоже на трагедію Вольтера.)
2025.10.24
19:43
ПрянИть опалий лист, гірчить повітря,
Прогріте після заморозків перших.
І барбарису кущ, на тин зіпершись,
Мені плоди простягує привітно:
Як згадку безтурботного крюшону
Між осені, де все гіркаво-кисле.
Подякую. А гілка журно висне,
Прогріте після заморозків перших.
І барбарису кущ, на тин зіпершись,
Мені плоди простягує привітно:
Як згадку безтурботного крюшону
Між осені, де все гіркаво-кисле.
Подякую. А гілка журно висне,
2025.10.24
19:35
Київ незламно рахує години,
Стрілка повільно вистукує хід...
Десь в укритті ще дрімає дитина.
Мирну угоду влаштовує світ...
Знову ракети гримучий удар...
Київ незламно рахує години...
Ворог щоночі розпалює жар,
Стрілка повільно вистукує хід...
Десь в укритті ще дрімає дитина.
Мирну угоду влаштовує світ...
Знову ракети гримучий удар...
Київ незламно рахує години...
Ворог щоночі розпалює жар,
2025.10.24
19:06
Той день був пам’ятний для Яакова.
День, коли Аврагам помер.
Як і велять звичаї роду,
В час скорботи слід їсти щось округле.
То ж чечевицю на обід зварив онук.
Тільки-но намірився покуштувать,
Як на порозі зависочів Есав.
«Мабуть, ще віддалеки ви
День, коли Аврагам помер.
Як і велять звичаї роду,
В час скорботи слід їсти щось округле.
То ж чечевицю на обід зварив онук.
Тільки-но намірився покуштувать,
Як на порозі зависочів Есав.
«Мабуть, ще віддалеки ви
2025.10.24
16:33
Почувайся як удома.
Сядь, дружище, не спіши…
Зникнуть cумніви і втома,
Зникнуть порізі і шви…
Хочеш сонця? Прохолоди?
Хочеш вголос?.. Так — чи ні?
Все спитав, як у госпОди,
Тільки знову уві сні…
Сядь, дружище, не спіши…
Зникнуть cумніви і втома,
Зникнуть порізі і шви…
Хочеш сонця? Прохолоди?
Хочеш вголос?.. Так — чи ні?
Все спитав, як у госпОди,
Тільки знову уві сні…
2025.10.24
16:01
Чорнота невидюща вмостилась на плечі.
Не шелесне за вікнами бурий покров;
стелить доля ласкаво перини лелечі,
та не може знайти їх незряча любов.
Ти говориш, що світла немає в квартирі,
якось лячно наосліп шукати свічу?
Як проміння злетить у індиг
Не шелесне за вікнами бурий покров;
стелить доля ласкаво перини лелечі,
та не може знайти їх незряча любов.
Ти говориш, що світла немає в квартирі,
якось лячно наосліп шукати свічу?
Як проміння злетить у індиг
2025.10.24
14:18
«Рашизм».
Украинский поэт Владимир Мацуцкий
(лауреат фестиваля Авторской песни «Оскольская лира—91»
в номации поэзии[20])
в марте 2014 года этому явлению посвятил свой стих
«Ликует путинский рашизм»[21]. (Материал из Циклопедии)
Ликует путинск
Украинский поэт Владимир Мацуцкий
(лауреат фестиваля Авторской песни «Оскольская лира—91»
в номации поэзии[20])
в марте 2014 года этому явлению посвятил свой стих
«Ликует путинский рашизм»[21]. (Материал из Циклопедии)
Ликует путинск
2025.10.24
12:24
Мій любий, ти сидів на лаві в парку
і вітром дихав.
Ти шепотів: «Людиною не хочу бути,
я хочу деревом».
Ти хочеш деревом високим, любий?
«Так, і щоб на ньому – гроші замість листя».
І ти тоді, мабуть, нікому б грошей і не дав,
а високо від кожної
і вітром дихав.
Ти шепотів: «Людиною не хочу бути,
я хочу деревом».
Ти хочеш деревом високим, любий?
«Так, і щоб на ньому – гроші замість листя».
І ти тоді, мабуть, нікому б грошей і не дав,
а високо від кожної
2025.10.24
12:12
Дивлюсь на сплячі силуети крізь
Ранкового туману, окуляри.
Набридли хвилі повсякденних криз.
Крихкий руйную до реалій міст –
Здаються більш дотепними примари.
Верхівки сосен проштрикнули млу,
Густого неба чарівну безодню.
Ранкового туману, окуляри.
Набридли хвилі повсякденних криз.
Крихкий руйную до реалій міст –
Здаються більш дотепними примари.
Верхівки сосен проштрикнули млу,
Густого неба чарівну безодню.
2025.10.24
09:23
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
***
Над
***
Над
2025.10.24
07:32
У натовпі слухом уловлював: "смерть"
І серце наповнилось болем ущерть.
Це слово щоденно роками звучить,
Порушує спокій і мучить щомить.
Дарма намагаюся стати глухим,
Аби розлучитись зі словом лихим, -
Від мене воно не іде ні на крок,
Раз жалем за
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І серце наповнилось болем ущерть.
Це слово щоденно роками звучить,
Порушує спокій і мучить щомить.
Дарма намагаюся стати глухим,
Аби розлучитись зі словом лихим, -
Від мене воно не іде ні на крок,
Раз жалем за
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
ДЖАЗ ПО-ІТАЛІЙСЬКИ
Контекст : Із книжки «Новий закон Архімеда» (2000)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДЖАЗ ПО-ІТАЛІЙСЬКИ
В маленькім містечку, на березі озера Комо,
в готелі “Фйоренца”, в неділю увечері — джаз!
Я тут випадково (як, власне, я скрізь випадково) —
і вечір порожній, і ще від’їжджати не час…
Звичайно, не Армстронґ — та все ж, видуваючи з рота
сріблясту змію саксофона й тоски-ні-за-чим, —
good job, паруб’ята, їй-Богу, — хороша робота! —
і банда сміється — п’яненько, без жодних причин…
I — добрі литаври. I — добре прописані тавра
на лицях, уражених тліном хтозна-як давно…
А вже піаніст — то напевно походить з кентавра:
гойдаючись торсом на клубах старенького ф-но!
Коротка затяжка; ковток з попідручної склянки
(поки животом відбурмоче свій жаль контрабас) —
і можна ізнов в саксофон голосити до ранку
над тим, як минуле нещадно підточує нас! —
як люстро без ґлянсу, як пліснявий мур Ренесансу,
як мертві очниці, що бачили спалений Рим…
Із цього Белладжо, із цього крайсвіту і трансу
куди ж нам подітись, уже від рождіння старим?
Задайте нам тему, Ґарфункель, Сінатра і Преслі!
Туристи з Техасу, затупайте, входячи в раж! —
І ми стрепенемось, такі чарівливо воскреслі,
що вдарені струмом, — і ми вам покажемо джаз!
Під виляски сміху (як плюск світового потопу…) —
і схлипом, і скваком, і смішно пердючим звучком —
старайся, старайся!.. подобайсь, старенька Європо, —
неначе на конто собі заробляєш очко!
Остання поразка твоя — без стотисячних армій,
без ґвалту і крику, без сальв і чужих коругов
прийшов і сидить — добродушний, вгодований варвар —
і всі morituri “на струнко” вітають його!..
А й славно лабаєте, хлопці, були б-сте здорові! —
Розчулена в дим (і сама вже зникома, як дим),
куплю їм мартіні — я теж тої самої крові,
от тільки мій спадок давно просвистали діди…
“Як вечір?” — спитають мене по-англійськи. — “Приємний”:
усюди так само приємний, куди не піди…
В дванадцятій тридцять відходить пором на Варенну.
І хилить на сон. І гуде холодком од води.
до 2000
в готелі “Фйоренца”, в неділю увечері — джаз!
Я тут випадково (як, власне, я скрізь випадково) —
і вечір порожній, і ще від’їжджати не час…
Звичайно, не Армстронґ — та все ж, видуваючи з рота
сріблясту змію саксофона й тоски-ні-за-чим, —
good job, паруб’ята, їй-Богу, — хороша робота! —
і банда сміється — п’яненько, без жодних причин…
I — добрі литаври. I — добре прописані тавра
на лицях, уражених тліном хтозна-як давно…
А вже піаніст — то напевно походить з кентавра:
гойдаючись торсом на клубах старенького ф-но!
Коротка затяжка; ковток з попідручної склянки
(поки животом відбурмоче свій жаль контрабас) —
і можна ізнов в саксофон голосити до ранку
над тим, як минуле нещадно підточує нас! —
як люстро без ґлянсу, як пліснявий мур Ренесансу,
як мертві очниці, що бачили спалений Рим…
Із цього Белладжо, із цього крайсвіту і трансу
куди ж нам подітись, уже від рождіння старим?
Задайте нам тему, Ґарфункель, Сінатра і Преслі!
Туристи з Техасу, затупайте, входячи в раж! —
І ми стрепенемось, такі чарівливо воскреслі,
що вдарені струмом, — і ми вам покажемо джаз!
Під виляски сміху (як плюск світового потопу…) —
і схлипом, і скваком, і смішно пердючим звучком —
старайся, старайся!.. подобайсь, старенька Європо, —
неначе на конто собі заробляєш очко!
Остання поразка твоя — без стотисячних армій,
без ґвалту і крику, без сальв і чужих коругов
прийшов і сидить — добродушний, вгодований варвар —
і всі morituri “на струнко” вітають його!..
А й славно лабаєте, хлопці, були б-сте здорові! —
Розчулена в дим (і сама вже зникома, як дим),
куплю їм мартіні — я теж тої самої крові,
от тільки мій спадок давно просвистали діди…
“Як вечір?” — спитають мене по-англійськи. — “Приємний”:
усюди так само приємний, куди не піди…
В дванадцятій тридцять відходить пором на Варенну.
І хилить на сон. І гуде холодком од води.
до 2000
Контекст : Із книжки «Новий закон Архімеда» (2000)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
