ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.19
13:32
«Москву» як наші потопили,
Москальський скреп на дно пустили,
На болотах піднявся вий:
- Та як таке можливо було,
Щоб наша гордість потонула
Фактично не вступивши в бій?!
Хіба коли таке бувало,
Як «дєди» наші воювали?
Москальський скреп на дно пустили,
На болотах піднявся вий:
- Та як таке можливо було,
Щоб наша гордість потонула
Фактично не вступивши в бій?!
Хіба коли таке бувало,
Як «дєди» наші воювали?
2024.09.19
13:25
Макулатура, що гідна суспільних клозетів.
Де героїчне? Бодай мінімальний екстрим?
Всі біографії мають – лише у поетів
Лиш нескінченні переліки назв або рим.
Може, це правда… Про нас не складають легенди.
Що пригадати в житті, аби трилер чи шок?
Ал
Де героїчне? Бодай мінімальний екстрим?
Всі біографії мають – лише у поетів
Лиш нескінченні переліки назв або рим.
Може, це правда… Про нас не складають легенди.
Що пригадати в житті, аби трилер чи шок?
Ал
2024.09.19
11:33
Так хотіла підгледіти: хто ж літній день торочить?
Променисті пацьорки фарбує у чорне, та
Добавляє помалу та впевнено їх до ночі.
І радіють об тім сумота, пустота й німота.
Хто ж то? Може, той ворон, що каркає надто бридко?
Підлетів над сухою вербо
Променисті пацьорки фарбує у чорне, та
Добавляє помалу та впевнено їх до ночі.
І радіють об тім сумота, пустота й німота.
Хто ж то? Може, той ворон, що каркає надто бридко?
Підлетів над сухою вербо
2024.09.19
10:30
Перейтись би нам із тобою, до
Поля суниць
Скрізь нереальність
Ніщо не варте переймань
Поле суниць на безвік
Жити так легко, не зрячи
Нерозуміючи усіх
Поля суниць
Скрізь нереальність
Ніщо не варте переймань
Поле суниць на безвік
Жити так легко, не зрячи
Нерозуміючи усіх
2024.09.19
06:02
Який настрій, такий спіч…
***
Не завжди розумів себе чомусь
Коли пірнав в минуле з головою
Можливо, як усі, його боюсь
І нинішне з такого ж геморою…
Не завжди я воротами вертавсь
***
Не завжди розумів себе чомусь
Коли пірнав в минуле з головою
Можливо, як усі, його боюсь
І нинішне з такого ж геморою…
Не завжди я воротами вертавсь
2024.09.18
11:06
З тобою не запалювали свіч,
Не цілував мої ти ніжно руки.
Звучала пісня в горобину ніч,
Роїлися думки. Терпіння. Муки.
Лежали пелюстки сухих троянд
На клавішах холодних піаніно.
Нанизані роки і блиск гірлянд -
Не цілував мої ти ніжно руки.
Звучала пісня в горобину ніч,
Роїлися думки. Терпіння. Муки.
Лежали пелюстки сухих троянд
На клавішах холодних піаніно.
Нанизані роки і блиск гірлянд -
2024.09.18
07:21
Давно вже не боюся небезпек,
у сховище не мчуся по тривозі.
Лунає черговий загрози трек –
отак життя минає у облозі…
В повітрі то ракета, то «шахед»…
До вибухів уже настільки звикли,
що спокою позаздрить моджахед!
у сховище не мчуся по тривозі.
Лунає черговий загрози трек –
отак життя минає у облозі…
В повітрі то ракета, то «шахед»…
До вибухів уже настільки звикли,
що спокою позаздрить моджахед!
2024.09.18
05:56
Допоки ти була живою, –
Пряміше йшлося все-таки
І так, як нині, головою
Я не крутив на всі боки.
Завжди ставала у пригоді
Твоїх порад глибока суть,
І не скипав я аж до споду,
Бо знав куди і де звернуть.
Пряміше йшлося все-таки
І так, як нині, головою
Я не крутив на всі боки.
Завжди ставала у пригоді
Твоїх порад глибока суть,
І не скипав я аж до споду,
Бо знав куди і де звернуть.
2024.09.18
05:50
А ти мені просто розповіси
Про те, як чекала трамвая…
Як дощик всю ніч і день моросив
Як діток лякали бабаєм…
Про те, і про те… ще довго про те
Які були люди цікаві…
Про наш нерозривний світо-тотем
Про те, як чекала трамвая…
Як дощик всю ніч і день моросив
Як діток лякали бабаєм…
Про те, і про те… ще довго про те
Які були люди цікаві…
Про наш нерозривний світо-тотем
2024.09.18
04:43
Через пожухле листя сонця промінь
вдивляється у жовтня безпорадність,
немов питає: «Жовтню, друже, хто ми?
Нам Божий день тепла дарує радість,
а ще – тонку надію павутинки
на нескінченність бабиного літа,
присядемо з тобою на хвилинку,
поки борвій
вдивляється у жовтня безпорадність,
немов питає: «Жовтню, друже, хто ми?
Нам Божий день тепла дарує радість,
а ще – тонку надію павутинки
на нескінченність бабиного літа,
присядемо з тобою на хвилинку,
поки борвій
2024.09.17
23:14
Тим, хто розуміє мову жінки, неважко зрозуміти мову квітів, трави, води, вогню і зоряного неба.
Мало послухати жінку, треба її ще й почути.
Звісно, можна послухати жінку і зробити навпаки, але тільки так, аби вона ніколи про це не довідалась.
Про
2024.09.17
20:12
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
2024.09.17
18:17
Фрагмент історії у вірші
***
І знову перерва… поруч квітник
Вміру погода, без вітру
Цікаво би знати, хто садівник —
Всунув би в руки півлітру
А що тут такого, божий ґешефт:
Кожному мо по-заслузі…
***
І знову перерва… поруч квітник
Вміру погода, без вітру
Цікаво би знати, хто садівник —
Всунув би в руки півлітру
А що тут такого, божий ґешефт:
Кожному мо по-заслузі…
2024.09.17
17:23
Штурвале, обертайся. . . нікуди не сховатись
Катма й потреби. . .
Всіяно берег пологіший
Черепашками на піску
Що зморгують, мов очі сяйні
Через море
Катма й потреби. . .
Всіяно берег пологіший
Черепашками на піску
Що зморгують, мов очі сяйні
Через море
2024.09.17
12:11
Замок, який ти споруджував
багато років, остаточно
зруйнувався. Із нього падають
уламки цегли, перетворюючи
на сипучий пісок надії.
Така цеглина може впасти
комусь на голову, поставивши
крапку в недописаному романі.
багато років, остаточно
зруйнувався. Із нього падають
уламки цегли, перетворюючи
на сипучий пісок надії.
Така цеглина може впасти
комусь на голову, поставивши
крапку в недописаному романі.
2024.09.17
07:32
Отут тебе поцілував уперше,
під вітами розлогих ясенів.
Вони донині мою долю вершать,
а твій уже давно не чути спів…
У кожного лягла окремо доля
і нарізно світили нам зірки.
Осібно з’їли ми по пуду солі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...під вітами розлогих ясенів.
Вони донині мою долю вершать,
а твій уже давно не чути спів…
У кожного лягла окремо доля
і нарізно світили нам зірки.
Осібно з’їли ми по пуду солі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.09.16
2024.08.20
2024.08.17
2024.08.04
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКЕ ЛІТО—2003
Контекст : Із нових поезій («Друга спроба», 2005)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКЕ ЛІТО—2003
"В літо 2003-го од посухи на Середземномор’ї
почалися лісові пожежі. Для боротьби зі стихією уряди
Італії й Іспанії створили спеціальні фонди, і до кінця
року місцеве населення підтримувало пожежі вже штучно
— щоб зберегти робочі місця… "
З утраченого літопису
…А ти за шеломянем. І між нами
Дрижать легкі моря, посічені човнами,
Й пориті літаками небеса.
І кавкання чайок звістує ранок,
І юний воїн — з бомбою й Кораном —
Встає зі сходу, вбраний у багряне,
І страх зі снів на берег виповза, —
Де ніжних міст розсипані суцвіття,
Де, як борлак, здригається століття
В кільці чужих і рідних україн, —
І я встаю, зализуючи рани,
І знов горять комп’ютерні екрани
Твоїм листом і голосом твоїм.
Ти чуєш, як вітри біжать по водах?
І дух доби — тяжкий, несвіжий подих
Із гнилозубих електронних дір —
Женуть на мене в цифровім режимі,
Втискаючи мене, немов пружину,
Все глибше й глибше — в яму, у надір…
Серед земель, які вже нас не носять,
Здавивши скроні, я друкую: “досить!” —
Надбігле слово, водяний пузир:
На цій планеті, тяжко нами хворій,
Згубитися очима в небі й морі
Вже не виходить — не сягає зір!
І ці смагляві, чорнобриві гори
Течуть димами: скільки стане зору,
Горять ліси, підпалені людьми, —
І клаптями згорілого паперу
Летять птахи, і порють стратосферу
Гелікоптери чорними крильми…
І, перейшовши мертвим буреломом,
Не зачерпнути байкерським шоломом
Із моря, як із Дону — п’яний князь
(Розбитись на гірському повороті
В машині, де співає Паваротті, —
Найбільша пільга, що чекає нас).
Горять ліси, як книги, — і нікому
Не розказать, як пряжить рот оскома
На-всіх-язиках безпорадних слів!
А ти десь там — ти ждеш мене додому,
І суне галич хмарою з-за Дону,
Й поверх пожару гучно кличе див…
2003
почалися лісові пожежі. Для боротьби зі стихією уряди
Італії й Іспанії створили спеціальні фонди, і до кінця
року місцеве населення підтримувало пожежі вже штучно
— щоб зберегти робочі місця… "
…А ти за шеломянем. І між нами
Дрижать легкі моря, посічені човнами,
Й пориті літаками небеса.
І кавкання чайок звістує ранок,
І юний воїн — з бомбою й Кораном —
Встає зі сходу, вбраний у багряне,
І страх зі снів на берег виповза, —
Де ніжних міст розсипані суцвіття,
Де, як борлак, здригається століття
В кільці чужих і рідних україн, —
І я встаю, зализуючи рани,
І знов горять комп’ютерні екрани
Твоїм листом і голосом твоїм.
Ти чуєш, як вітри біжать по водах?
І дух доби — тяжкий, несвіжий подих
Із гнилозубих електронних дір —
Женуть на мене в цифровім режимі,
Втискаючи мене, немов пружину,
Все глибше й глибше — в яму, у надір…
Серед земель, які вже нас не носять,
Здавивши скроні, я друкую: “досить!” —
Надбігле слово, водяний пузир:
На цій планеті, тяжко нами хворій,
Згубитися очима в небі й морі
Вже не виходить — не сягає зір!
І ці смагляві, чорнобриві гори
Течуть димами: скільки стане зору,
Горять ліси, підпалені людьми, —
І клаптями згорілого паперу
Летять птахи, і порють стратосферу
Гелікоптери чорними крильми…
І, перейшовши мертвим буреломом,
Не зачерпнути байкерським шоломом
Із моря, як із Дону — п’яний князь
(Розбитись на гірському повороті
В машині, де співає Паваротті, —
Найбільша пільга, що чекає нас).
Горять ліси, як книги, — і нікому
Не розказать, як пряжить рот оскома
На-всіх-язиках безпорадних слів!
А ти десь там — ти ждеш мене додому,
І суне галич хмарою з-за Дону,
Й поверх пожару гучно кличе див…
2003
Контекст : Із нових поезій («Друга спроба», 2005)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію