
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.21
19:16
Були у селі три парубки, страшенно ледачі.
Сидять було попід дубом та уголос мріють,
Що вони робити будуть, як розбагатіють
Та, при тому, щоб нічого не робити, значить.
Якось ввечері вже двоє під тим дубом сіли,
Коли третій прибігає, захекався, наві
Сидять було попід дубом та уголос мріють,
Що вони робити будуть, як розбагатіють
Та, при тому, щоб нічого не робити, значить.
Якось ввечері вже двоє під тим дубом сіли,
Коли третій прибігає, захекався, наві
2025.08.21
14:46
Із Бориса Заходера
Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.
І скарги йдуть навперебій:
Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.
І скарги йдуть навперебій:
2025.08.21
09:57
Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег.
От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапи
2025.08.21
06:10
Які грузькі дороги,
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
2025.08.20
21:49
Скелети дерев - як легіон,
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
2025.08.20
18:16
У кожному дереві –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
2025.08.20
10:34
як морський штиль узявся до зброї
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
2025.08.20
09:32
серпня - День народження письменника світового рівня, одного з останніх могікан-шістдесятників,
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
2025.08.20
05:55
Я вірю не кожному слову,
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
2025.08.20
05:02
Я тебе не зустрів, і не треба красивих метафор,
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
2025.08.19
22:24
Цвіте сонях,
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
2025.08.19
21:27
Природа виявила геніальність
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
2025.08.19
14:42
Не думай люба і кохана,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
2025.08.19
13:45
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ассоль
М
Ассоль
М
2025.08.19
13:10
Із Бориса Заходера
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
2025.08.19
13:02
Лідери думки... оті, що вгорі –
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.20
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
Сізіф
I
Знову камінь зірвавсь. Я стою на вершині гори.
Десь в підніжжі Камю — зачаївся, небіжчик, і стежить,
Як він котиться схилом, криву полишаючи стежку
(Віднедавна Камю — повноправним учасником гри).
От зашпортнувсь об щось! Підстрибнув. Вихилясом пішов.
Легко збурена ним, крейдяна кушпела осідає
На сіріючий кущ (ще, ще мить — і, здається, згадаю
Імена цих кущів! — ні, зірвалось…): лисніє, мов шовк,
Проти сонця. Пора
і собі вирушати в долину:
Якщо йти помаленьку, тимчасом і спека спаде,
І в-очу-затікаюче-потом бескеття руде
Дозолятиме менш, ніж обдерте об камінь коліно.
Ех, паскудна робота!.. Тут сплюнуть би — тільки ж в устах
Суш така, що ще трохи — і репне, як ґрунт, піднебіння!
Там є нижче криничка — замулена, правда, дробинням
Перелітним — нап’юсь і в баклажку візьму, бо пуста.
Цілу пику занурю! Ні, голову!.. (Потім цівками
Лоскотатиме плечі покрап із волосся…) Вже йду,
Вже приспішую (дідько б узяв це коліно!) ходу —
Й дозволяю собі на часинку забути про камінь.
II
(Дорогою вниз)
Ні, Альбере. Пробач мені, хлопче, — в цім щастя нема,
Ні побіди нема (про надію, то годі й казати):
Якби думати так, я б давно вже рішився ума.
Це скоріше — як звичка на власний не морщитись запах,
Розумієш? Шкода, бо тлумачитись я не мастак.
Хіба так: є реальність підйому і спуску, є речі,
Про які мушу дбати, — як ця-ось баклажка пуста
Чи полуденним сонцем на струп’я засмалені плечі
(Дрібку б вітру — ото би полегкість! — чи жменьку роси…).
Небагато, вважаєш? Потіха, вважаєш, нужденна?
Але те, що я роблю, я роблю найкраще з усіх —
З-поміж мертвих, живих, і в потомні віки нарожденних!
Я ж цим каменем виховзав гору, що тулуб яйцем,
З найкрутіших сторін — до печер, до проораних ходів!
Я ж здійматись навчився всіляко — повзком і тюпцем,
І котити його, й завдавати на плечі зісподу!
Он, до речі, вже й він — ич, як гримнувся: майже нора,
По кущах тільки й знати… Ану, вилізай-но зі схову!
Він належить — до мене: так само, як вся ця гора.
І ось цього мені не однімуть ніякі богове.
до 2000
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сізіф
Замість епіграфа: “Сізіф, безсилий і збунтований,
знає сповна всю нікчемність людського приділу;
саме про це він думає дорогою вниз.
Ясність ума… забезпечує йому перемогу.
Треба уявляти Сізіфа щасливим”
А.Камю. “Міф про Сізіфа”
I
Знову камінь зірвавсь. Я стою на вершині гори.
Десь в підніжжі Камю — зачаївся, небіжчик, і стежить,
Як він котиться схилом, криву полишаючи стежку
(Віднедавна Камю — повноправним учасником гри).
От зашпортнувсь об щось! Підстрибнув. Вихилясом пішов.
Легко збурена ним, крейдяна кушпела осідає
На сіріючий кущ (ще, ще мить — і, здається, згадаю
Імена цих кущів! — ні, зірвалось…): лисніє, мов шовк,
Проти сонця. Пора
і собі вирушати в долину:
Якщо йти помаленьку, тимчасом і спека спаде,
І в-очу-затікаюче-потом бескеття руде
Дозолятиме менш, ніж обдерте об камінь коліно.
Ех, паскудна робота!.. Тут сплюнуть би — тільки ж в устах
Суш така, що ще трохи — і репне, як ґрунт, піднебіння!
Там є нижче криничка — замулена, правда, дробинням
Перелітним — нап’юсь і в баклажку візьму, бо пуста.
Цілу пику занурю! Ні, голову!.. (Потім цівками
Лоскотатиме плечі покрап із волосся…) Вже йду,
Вже приспішую (дідько б узяв це коліно!) ходу —
Й дозволяю собі на часинку забути про камінь.
II
(Дорогою вниз)
Ні, Альбере. Пробач мені, хлопче, — в цім щастя нема,
Ні побіди нема (про надію, то годі й казати):
Якби думати так, я б давно вже рішився ума.
Це скоріше — як звичка на власний не морщитись запах,
Розумієш? Шкода, бо тлумачитись я не мастак.
Хіба так: є реальність підйому і спуску, є речі,
Про які мушу дбати, — як ця-ось баклажка пуста
Чи полуденним сонцем на струп’я засмалені плечі
(Дрібку б вітру — ото би полегкість! — чи жменьку роси…).
Небагато, вважаєш? Потіха, вважаєш, нужденна?
Але те, що я роблю, я роблю найкраще з усіх —
З-поміж мертвих, живих, і в потомні віки нарожденних!
Я ж цим каменем виховзав гору, що тулуб яйцем,
З найкрутіших сторін — до печер, до проораних ходів!
Я ж здійматись навчився всіляко — повзком і тюпцем,
І котити його, й завдавати на плечі зісподу!
Он, до речі, вже й він — ич, як гримнувся: майже нора,
По кущах тільки й знати… Ану, вилізай-но зі схову!
Він належить — до мене: так само, як вся ця гора.
І ось цього мені не однімуть ніякі богове.
до 2000
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Із книжки «Новий закон Архімеда» (2000)Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію