Iсторiї моїй фiнал
Прискорив значно вiртуал
Сей славний, я свою повагу
Йому змiняю на увагу.
Що звище долею дано
Не обминув вiн вже давно,
Без розрахунку без любовi,
Впiймавсь на сказаному словi,
Пiдкинув тему для роззяв,
Одразу за дружину взяв
На танцях стрiнуту дiваху.
Пред ней не вiдаючи страху
Тепер неспiшно пив пивце,
Доречно ставлячи слiвце
Слушне всяк раз в розмовi дружнiй
Жiночим вушкам осоружнiй.
На слух жiнок iм'я Iван
I торс могутнiй мов таран
Впливали надто неполярно
I натякали популярно.
Сягнув за обрiй жовтий круг
Як зупинив Миколу друг.
- Куди ти йдеш? Не так ще пiзно,
Я не тримаю тебе слiзно,
Та часто вже нечасто ми
Збираємсь з старими друзьми,
Щоб випить разом кухоль пива,
А завтра свято, є щаслива
Нагода довше погулять,
"Ячмiнний колос" покружлять.
Скрiзь заслужив Йван схвальнiсть крупну
Та вже в хвилиночку наступну
З лиця Миколи зайва тiнь
Вагання зникла й розумiнь
Вiн не знайшов на лицях друзiв,
Тягучу паузу конфузiв
Некрихким голосом, як сталь
Порушив коротко:
- На жаль.
Не довго в пам'ятi образу
Зберiг приятель, котрий зразу
Сердито кинув кiлька слiв
Тому, хто з ним не захотiв
Ще просидiти три години
Й пiшов, не мовивши причини.
Клубами знявся сизий дим,
Сирiли стiни знов вiд "прим",
Нiкого бiльш не турбувала
Прихiд чийсь чи вiдсутнiсть стала.
- Уперше, - розсудив Iван,
Залишив ти наш дружнiй стан
В розпалi сперечань вiдвертих
Та спогадiв достатньо стертих.
Я помилитись не боюсь,
Oсоба, на її не злюсь,
Другої половини роду
Людського, у тебе свободу
Умкне, як в мене забрал.,
Я рад, твоя пора прийшла,
Щоб розбудити тему вiчну,
Зустрiть красу непересiчну.