Крутись, крутись, лiхтар осiннiй,
Промiнням тусклим перший iнiй
На гiлках яблунь освiти,
В солодку пору дрiмоти
Перемiщай моїх героїв.
Як вдало правило засвоїв
Про пiдмет, розтановку ком,
Школяр, що iнодi тайком
Прогулював уроки мови
Наташа судить, супить брови,
Коли торкаються полiв
Стержнi червоних олiвцiв.
Останнiй зошит прогортала,
Рука спочинку вимагала,
Схиляє плечi, гнучкий стан,
Лягає на м'який диван.
Лице затисла мiж долонi,
Розсиплись завитки по скронi,
Вiд свiтла чи переживань,
Та не вiд втомливих навчань
Яскравше снiв моїх iскриться
Блищить Наташина зiниця,
Двi краплi помiж густих вiй
Стiкають по щоцi пружнiй.
Колiнця вкупi, п'ятка в п'ятку
Вдаряють жваво, межу шатку
Руйнує пара струнких нiг
Їх досвiд стримати не змiг.
Ах, ножки, ножки, свiжу рану
Топтать, не колючки бур'яну,
Так звично, так солодко вам,
Як примiрять заморський крам.
Який нещасний не змiняє
Вщемлену гордiсть як засяє
Веселка сонячних колiн
На дотик їх, на їм уклiн.
Таких от нiжок струнких пара,
Як найвитонченiша кара
Тривожить часто мої сни
З приходом теплої весни.
Та досить зваби, справжню цiну
Я знаю круглому колiну.
Згубивши розум, не одну
Сплатив жорстоку данину.
За помилки, за опiр долi
Я вже покараний доволi,
З тим примирившись, дав зарок
В полон до нiжок нi на крок.
До бiса слово, слухи, сором,
Лиш бiсикiв запустять хором
Очей травневi кольори,
В запасi в них є номери
Достатнi, щоб забути зразу
Бiль, осуд, смiх, хибну образу.
Вдихаю легко, серце знов
По плотi розганяє кров,
Розтанув слiд минулих мук,
Я не позбувсь твоїх порук,
Ступаю на поверхню слизьку,
Хмiльну хвилину чую близьку
I нагорода непроста -
В злорадствi скривленi вуста.
Нехай минуле в нас не спiльне,
Майбутнє теж, та завжди вiльне
Для тебе мiсце близ мене,
Так термiн мiй i промине.
Забувсь я, винуватi нiжки
Моїй душi надiйнi вiжки.
Перлина по щоцi в пiтьму
Скотилась, знаю я чому:
Переживання нi до чого
Настiльна лампа свiтить строго
Од того i сльоза бiжить,
Вагання не родилась мить.