Світ від А до Я. Хрестоматія світової літератури для початкової школи. У 3-х кн.: Кн.1.Австралія-Ірландія; Кн.2.Ісландія-Португалія; Кн.3.Росія-Японія/ Упоряд. Г.Кирпа, Д.Чередниченко. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 368с.+368с.+448с.
Це трикнижжя – подія в українській перекладній літературі. І не лише в перекладній. І не лише в літературі. І не лише в нашій. Але розпочнемо від початку.
Атож, «Хрестоматія світової літератури для початкової школи». Саме таке визначення виданню надали упорядники й видавець. У кожного викладача зарубіжної літератури, власне, в кожної людини, обізнаної із сьогочасним освітнім процесом, виникне природна «професійна» підозра – у початковій школі курсу «Зарубіжна література» не вивчають, програми під міністерським грифом для неї не існує, тож до чого такий колосальний труд – незрозуміло. Все те правда, але не вся… Придивімося пильніше до структури видання, і може, саме вона відкриє завісу над концептуальним баченням упорядників навчального процесу в початковій школі, покаже хибність категоричних висновків, нібито «перше враження – завжди вірне».
Отже, хрестоматія ділиться на три книги. Такий поділ матеріалу зумовлений передусім його обсягом. Подаємо перелік літератур повністю для того, аби потенційний читач мав уявлення про авторів-репрезентантів і масштаби проведеної роботи. До першої книги увійшли переклади українською іноземних авторів із австралійської, австрійської, азербайджанської, албанської, англійської, афганської, африканських, бельгійської, білоруської, бірманської, болгарської, в’єтнамської, вірменської, грецької, грузинської, данської, естонської, єврейської, індійської, індонезійської, іранської та ірландської літератур. До другої – з ісландської, іспанської, італійської, казахської, канадської, киргизької, китайської, колумбійської, корейської, кубинської, латвійської, литовської, македонської, мексиканської, молдовської, монгольської, німецької, норвезької, польської, португальської. Нарешті – до третьої – з російської (і країн Далекого Сходу в складі Російської Федерації), румунської, сербської, сирійської, словацької, словенської, США, таджицької, турецької, туркменської, угорської, узбецької, уругвайської, фінської, французької, хорватської, чеської, чилійської, шведської, японської. Впадає в око намір упорядників охопити щомога більший географічний контекст, як зазначається в анотації, прочинити «віконце в розмаїтий широкий світ, багатий на чудову літературу». Ідея охоплення світової літератури для дітей у повному обширі (хай це й утопія) виступає своєрідним організуючим центром видання, інтегрує у загальнокультурний контекст «менші» й «більші» літератури, завдяки чому досягається ефект культурної поліфонії, незалежний від європоцентричних чи іншого типу ідейних векторів.
Глобальність як одна з провідних характеристик цього видання має інше спрямування – сформувати в учня початкової школи фундамент гуманітарної культури, культури правдиво демократичної, себто такої, що долає географічні й історичні (як згодом побачимо) межі, виводить його на розуміння й осягнення загальнолюдських цінностей – констант духовної культури. Це ніяким чином не має перерости в ігнорування національних особливостей поданих літератур, кожна з яких інтегрує в автентичному певний арсенал неперебутніх, класичних текстів, що є над-національними за найвищим рівнем узагальнення порушених Ідей.
На мою думку, алфавітне структурування літератур є виправданим, а застосування хронологічного критерію до подання текстів у межах кожної літератури також відповідає загальній практиці укладання хрестоматій. Історичний критерій звичайно представляє твори у такій послідовності: спершу – анонімні фольклорні тексти, потому – авторські, із зазначенням років життя та часто інформації про авторів – якийсь цікавий факт із життя, відгук-узагальнення творчого методу чи відомості про жанр поданого тексту. Зауважмо, що стилістика цих коментарів здебільшого витримана у відповідності до норм текстів для початкової школи, але іноді є фахово-науковою. У такому випадку коментар має спонукати учнів і вчителів (батьків, методистів) до більш творчого підходу з пояснення матеріалу, віднаходження відповідних засобів подачі матеріалу. Відзначимо натомість надзвичайну увагу укладачів з добору коментаторів творів. Серед них – імена Андрія Білецького, Вадима Пащенка, Валерія Шевчука, Олеся Гончара, Станіслава Семчинського, Михайлини Коцюбинської, Івана Драча та багатьох інших видатних письменників, літературознавців, навіть Посла Королівства Норвегії в Україні Андреса Гельсета...
Подекуди упорядники слушно подають у примітках пояснення слів, що могли б викликати труднощі в читача (і не тільки в юного). Відзначимо, що в цьому разі приміток варто було подати більше, зокрема, щодо вживання діалектних і архаїчних конструкцій, пов’язаних зі стилізацією в перекладі (як-от у випадку з перекладом Миколи Лукаша Роберта Бернса) чи культурно-історичним контекстом відтворення оригіналу (переклад Марії Конопніцької Богдана Лепкого). Але і цей недолік може виправити читач, звернувшись до довідкових видань. Майже кожна література після авторських текстів містить також рубрики «Усміхнімося!» чи «Мудрість народна» (а чи обидві). Ця знахідка упорядників суттєво урізноманітнює добір матеріалу і додає морально-етичного спрямування. Водночас більш виправданим було б, як на мене, ввести рубрику «Мудрість народна» до анонімного фольклорного блоку, що передує авторському.
Така структура видання сприяє введенню поданого літературного тексту в контекст національної літератури, і водночас позиціонує його в діахронії (завдяки можливості читача зіставити твори різного періоду в межах однієї літератури) та синхронії (це досягається завдяки зазначенню у коментарях мистецьких впливів, жанрових особливостей і формальних новацій автора). Система приміток і коментарів суттєво полегшує рецепцію відтвореного тексту, і він надається на нові інтерпретації. Варто висловити проте певні застереження щодо кількаразових похибок у коментарях, а також недосконалого редагування верстки. Відзначимо тут, що ці недоліки не заважають комплексному сприйняттю текстів, легко виявляються в контекстуальному прочитанні твору, і, зважаючи на величезний обшир матеріалу, не викликають читацького супротиву.
Цікавим є підхід щодо зіставлення української духовної культури з культурою зарубіжних країн. Цей аспект, що відповідає сучасним концепціям комунікативного методу в методиці викладання зарубіжної літератури увиразнюється інтегрованим вивченням української літератури в початковій школі. Власне, і ця хрестоматія визначається упорядниками як збірка текстів для класного та позакласного читання на уроках курсу «Читання» (а не для уроків зарубіжної літератури, що їх не передбачено). Тому вмотивованими, і навіть необхідними є інтенції щодо виявлення глибинних взаємозв’язків і взаємовпливів між нашою та чужоземними культурами. Коментарі Лань Маня, тлумача китайською творів Тараса Шевченка, поезії перекладачів із української француза Ежена Ґільвіка, литовки Біруте Балтрушайтіте, молдованина Лівіу Деляну, фрагмент поеми чеха Рудольфа Майєра «Україна» чи повісті француза Проспера Меріме «Богдан Хмельницький», і чимало інших фактів, що засвідчують інтеграцію України до світового культурного простору, – сприймаються органічно і виводять видання на новий рівень сприйняття. Дитина, всотуючи найвищі надбання літератури зарубіжної, переймається повагою до своєї, української. Справді, плекання національної ідентичності й універсальності мистецтва, що підносить вітчизняне до загальнолюдського морально-етичного, символічного, архетипового сенсу – один із наріжних каменів формування багатогранної особистості, homo ukrainus ХХІ століття.
Окремої уваги вартує питання про тематичний відбір поданих до Хрестоматії творів і їх інтерпретацію українським перекладацтвом. Зважаючи на широченний спектр матеріалу, у поданні мають проглядатися певні критерії. Основним критерієм, на мій погляд, має бути вікове спрямування літературних зразків. Справді, якщо в підзаголовку фігурує «хрестоматія для початкової школи», то відбір має здійснюватись для дітей 6-10 років, які лише опановують процес читання. Тому текст має бути невеликого обсягу, милозвучний, для читання вголос, не переобтяжений синтаксисом, для читачів 2-3 класів важливий захопливий сюжет, різке позиціонування конфлікту, моральних колізій, яскраві риси персонажів, авантюрність. Упорядники здебільшого впоралися з добором саме таких текстів, однак подекуди зринають твори зовсім іншого типу. Приміром, поезії Поля Верлена (уведеного до шкільної програми з курсу «Зарубіжна література» аж у 9-ому класі) «Обрій і не мріє…» і «Голубіє понад дахом…» у майстерному перекладі Юрія Клена та Михайла Драй-Хмари, або «Хвора осінь» Гійома Аполлінера (11-й клас у програмі) у зразковому відтворенні Григорія Кочура помітно випадають із парадигми «Хрестоматії для початкової школи» й навряд чи адекватно сприйматимуться учнями.
Такі кроки пов'язані з концептуальною спрямованістю видання на відповідність діючим програмам для пропедевтичного (5-8 класи) та систематичного (9-12 класи) етапів навчання у середній школі за редакцією Д.Затонського, К.Шахової і Є.Волощук (К.: «Шкільний світ», 2001) та за редакцією Д.Наливайка (К.-Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005) Безперечною перевагою є введення до Хрестоматії фрагментів творів, що вивчаються згодом у програмах: 5 клас – Марк Твен, уривок із повісті «Пригоди Тома Сойєра», 6 клас – Жан де Лафонтен, Іван Крилов – байки, Даніель Дефо – уривки з повісті «Робінзон Крузо», Антуан де Сент-Екзюпері – уривки з повісті «Маленький принц». До того ж у Хрестоматії подибуємо інші, не «програмні» твори запроваджених до вивчення авторів (5 клас – Брати Грімм, Олександр Пушкін, Шарль Перро, Ганс Крістіан Андерсен, Самуїл Маршак, Йоганн Вольфганг Гете, Михайло Лермонтов, Мацуо Басьо, Роберт Бернс; 6 клас – Чарльз Діккенс, Джек Лондон; 7 клас – Фрідріх Шиллер, Адам Міцкевич, Райнер-Марія Рільке, Редьярд Кіплінг; 8 клас – Лі Бо, Ду Фу; 9 клас – Віктор Гюго, Поль Верлен, Оскар Вайльд, Джордж Бернард Шоу, 11 клас – Іван Бунін, Гійом Аполлінер, Олександр Блок). Великий перелік творів, рекомендованих для позакласного читання, також фігурує у виданні. Таким чином, Хрестоматія послугує читачам і в подальшій роботі з курсу «Зарубіжна література» протягом усього навчання в середній школі, а подеколи навіть у вищій. Водночас у її укладанні дотримано антропологічного, репрезентативного принципів методики викладання зарубіжної літератури, а також взаємозв’язку аксіологічного, естетичного і культурологічного підходів, внаслідок чого забезпечується координація викладання зарубіжної літератури з іншими шкільними дисциплінами гуманітарного й естетичного циклів, як-от «Українська література», «Історія України», «Всесвітня історія», «Музичне мистецтво», «Художня культура» та ін.
Безперечно, така відповідність нормам Міністерських програм із зарубіжної літератури засвідчує широку філологічну культуру та перекладну ерудицію упорядників. І це не випадково. Адже укладачі Хрестоматії, творче подружжя Галина Кирпа – Дмитро Чередниченко – відомі письменники – поети, прозаїки, педагоги, мистецтвознавці, зрештою – перекладачі, лауреати премії ім.М.Рильського та низки інших відзнак (зокрема й іноземних), подружжя, в якому залюбленість у балтійські й скандинавські літератури щасливо поєдналася із самовідданим служінням українству. І «самовіддане» тут – не високохмарний епітет. Адже вивершити на світанні Незалежності буквар для шкільництва «Материнка», а тоді – читанки «Ластівка», «Біла хата», «Писанка» і «Зелена неділя» (я не згадую тут про інші грані таланту цих обдарованих доброю любов'ю людей), і от тепер нову ґрунтовну працю, дано не кожному…
Мабуть, саме багаторічна перекладацька робота Дмитра Чередниченка (зокрема на чолі Комісії художнього перекладу Національної спілки письменників України) й Галини Кирпи посприяла добиранню часто-густо унікальних перекладів. По перекладних, поетичних, прозових збірках, по періодичних виданнях різних років, у ході тривалої роботи над численними спільними проектами, їм вдалося повизбирувати по пелюсточці цвіт українського перекладацтва. І то з різних історичних епох, із материкової України та з еміграції. Тут і найперші наші перекладачі – Павло Грабовський, Олександр Олесь, Борис Грінченко, Богдан Лепкий, Микола Вороний, і неокласики Михайло Драй-Хмара та Максим Рильський, і класики перекладу Микола Лукаш, Василь Мисик, Григорій Кочур, Борис Тен, Микола Бажан, талановиті старші письменники-перекладачі Павло Тичина, Наталя Забіла, Марія Пригара, Микола Терещенко, Абрам Кацнельсон, Андрій Малишко, Дмитро Білоус, Юрій Лісняк, і шістдесятники Анатолій Перепадя, Євген Попович, Іван Світличний, Ольга Сенюк, Ростислав Доценко, Ірина Стешенко, Іван Драч, Олег Микитенко, Тамара Коломієць, Олесь Лупій, Петро Засенко, і навіть Василь Симоненко та Григір Тютюнник, молодші, талановиті Олександр Мокровольський, Максим Стріха, Олег Жупанський, Рауль Чілачава, Наталка Поклад, Марія Венгренівська, Микола Мірошниченко, навіть Василь Герасим’юк і Григорій Чубай. А ще ж видатні діаспоряни Юрій Клен, Михайло Орест, Борис Олександрів, Ігор Качуровський, Світлана Кузьменко, Оксана Лятуринська, Олег Зуєвський. А ще ж зовсім молоді, намогливі, свіжі лави – Ярослава Шекера, Оляна Рута, Ярина Черняк, Ярослава Бабич, Катерина Міщук. І ще, і ще, і ще… Гадаю, це непересічне видання матиме винятковий інтерес для фахівців із теорії та практики перекладу, зокрема з дослідження такої маловивченої галузі як перекладна література для дітей.
Майбутнім дослідникам Хрестоматії варто буде звернути увагу на виявлення перекладів із оригіналу, а також відтворення з інтерлінеаріїв, чи за посередництвом іншої мови (здебільшого російської чи англійської). Звісно, в завдання упорядників не входило таке розмежування, але зауважимо, що в сучасній практиці «сліпі» чи подвійні переклади не використовуються (надто ж коли мова йде про літературу для дітей)…
Водночас це трикнижжя – не лише небуденна з'ява на обріях нашої перекладної літератури. У контексті поступового відживлення (чи ж відродження?) українського мистецтва слова для дітей, контексті подеколи тривожному, воно має постати дороговказом нашому письменству, взірцем для звіряння творчості літераторів за зразками світовими. І в цьому, поза сумнівом, його величезна користь.
Ще раз гортаючи сторінки «Світу від А до Я», дивуєшся безпрецедентності цього видання, що забрало в упорядників не один рік (і навіть не двійко-трійко років). Адже не лише в українській літературі воно стало першою ластівкою. У багатьох інших країнах, де немає курсу «Зарубіжна література» ані в середній, ані у вищій школі, і навіть у тих країнах, яким пощастило мати такий курс, схожі видання – поодинокі (коли є взагалі). І тоді постає на повну силу оригінальна освітня концепція подружжя Кирпа-Чередниченко, концепція виховання обдарованої гуманітарним духом світової культури особистості. І відчуваєш, яким хибним може бути перше враження…
І згадується мініатюра із книги поем Дмитра Чередниченка «Родень»: «Хто посадив дерево – ще один вік прожив. Посади ліс». Гомонить із вітрами світовими виплеканий дбайливими руками упорядників і перекладачів високий ліс чужомовної літератури українською. Гомонить, аби виростити й наснажити нові деревця українства. Дай Боже!

Дмитро ЧИСТЯК
Київський національний
університет ім. Тараса Шевченка