Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.16
23:54
Гріховна та недосконала
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
2026.08.16
23:10
Збирала в пригорщі слова,
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
2026.08.16
21:37
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Терен у полум”
2026.08.16
21:21
Нічого і я не читатиму —
Ні батькового, ні материнського.
Кажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
То будьмо й надалі тверезими
Ні батькового, ні материнського.
Кажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
То будьмо й надалі тверезими
2026.08.16
19:58
як ми сиділи на трибуні
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
2026.08.16
19:03
У Києві, москалів тим щоб подратувати,
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
2026.08.16
18:41
Розпалився конюх у кошарі,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
2026.08.16
13:52
Милий Харкове! Ти Україні - не пасинок! Син!
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
2026.08.16
13:46
Прийшла весна, і споконвічна втома
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
2026.08.16
11:06
ЕПІЛОГ: На хвилях Великої Ріки
(Минуло двадцять років.)
Рік 30-ий до нашої ери. 12 серпня. На вцілілих білих сходах, що колись вели до величних залів Головної Бібліотеки, сидів старий Філоксен. Його обличчя було помережане зморшками, а слід
2026.08.16
06:40
Пів ночі за серце тримаюсь рукою,
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
2026.08.15
23:28
Нам скоро з літечком прощатись,
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
2026.08.15
23:15
Втрапивши у вир у плині часу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
2026.08.15
21:58
Виступали за мир у Яркенді
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
2026.08.15
20:29
Зійде ніч, у млі розтане ліс
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
2026.08.15
19:03
у поетичній жилі
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Мороз (1944) /
Вірші
* * *
Контекст : "Обличчям до вогню" 2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
"Не плачу я біля Стіни Плачу
До себе ніби крізь віки кричу."
Записка до Стіни Плачу
О, Господи! Нарешті мир пошли
На Землю, що Тобою освятилась.
Аби повірилось,
а звістка щоб на крилах
В усі куточки світу полетіла,
Звідкіль прочани йдуть в Єрусалим.
Здається, непростимого гріха
Достойні ті, що бойню учинили,
Що через пуп землі межу творили.
Щоб через душі, віру і могили
Пройшла дикунська, з древності соха.
І невмируща ніби.
І сліпа.
А бій іде за що? Та не за славу,
Бо б'ються тут, їй - право, не держави,
Бо, видно, так караються Варави,
Що в нас сидять.
Їх совість не чіпа,
Ні кров, що капле зрідка зі скали,
Ані вогонь, що сходить на Великдень,
Ані сльоза з ікони, що не зникла
Через віки. А люди мовби звикли -
В собі свою Голгофу не взяли.
Не подолали, ні. А Ти молив,
У Батька нам вимолював спасіння,
І біль на себе брав, і мук терпіння,
А бачиш, так і є стовпотворіння, -
Пілатів більше, аніж Магдалин.
Пишу Тобі, і думаю: прости,
А, знаю сам, не стане в Тебе сили
Те зло, що люди (люди!) сотворили,
Здолати чудом!
Ми дарма просили, -
Це ми Тебе повинні захистить.
Одне хіба, -
Лукавство наше знищ.
Від нього і святеництво, і кров'ю
Полита правда, і полите Слово
Й земля обітована, та, котрої
Нема для житла. Є для кладовищ.
О, Господи! Нарешті мир пошли...
Травень, 2005 р.
Рамала
До себе ніби крізь віки кричу."
О, Господи! Нарешті мир пошли
На Землю, що Тобою освятилась.
Аби повірилось,
а звістка щоб на крилах
В усі куточки світу полетіла,
Звідкіль прочани йдуть в Єрусалим.
Здається, непростимого гріха
Достойні ті, що бойню учинили,
Що через пуп землі межу творили.
Щоб через душі, віру і могили
Пройшла дикунська, з древності соха.
І невмируща ніби.
І сліпа.
А бій іде за що? Та не за славу,
Бо б'ються тут, їй - право, не держави,
Бо, видно, так караються Варави,
Що в нас сидять.
Їх совість не чіпа,
Ні кров, що капле зрідка зі скали,
Ані вогонь, що сходить на Великдень,
Ані сльоза з ікони, що не зникла
Через віки. А люди мовби звикли -
В собі свою Голгофу не взяли.
Не подолали, ні. А Ти молив,
У Батька нам вимолював спасіння,
І біль на себе брав, і мук терпіння,
А бачиш, так і є стовпотворіння, -
Пілатів більше, аніж Магдалин.
Пишу Тобі, і думаю: прости,
А, знаю сам, не стане в Тебе сили
Те зло, що люди (люди!) сотворили,
Здолати чудом!
Ми дарма просили, -
Це ми Тебе повинні захистить.
Одне хіба, -
Лукавство наше знищ.
Від нього і святеництво, і кров'ю
Полита правда, і полите Слово
Й земля обітована, та, котрої
Нема для житла. Є для кладовищ.
О, Господи! Нарешті мир пошли...
Травень, 2005 р.
Рамала
Контекст : "Обличчям до вогню" 2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
