Забуло серце вiсть прихильну
Задачу розв'язати тильну -
Дорожчу цiну треба дать,
Щоб з серця власного прогнать
Красу жiночу, ситну вроду,
Яка i в спеку i в негоду
В душi одна, в очах одна
Завжди вона i все вона.
В горiлки вартiсть невелика
Любов з уяви чоловiка
Вона не витравить тихцем,
Та й я з нестертим олiвцем
Уже лишився б без роботи,
Ну нi, дружок, твої турботи
Тобi так просто не звести
До склянки, слiз i самоти.
Гнiтючiсть духу в гнiтi тiла,
Щоб думка вбогiстю не скнiла
Микола заходiв комплект
Намiтив зразу. Вiв конспект
Чи то щоденник вчинкiв власних,
В обiйми хвиль озер прекрасних
В росистi ранки й вечори
Ввiрявся з шумом, кольори
Нудьги, журби в їх пiнi бiлiй
Змивав, сприяв витiвцi вмiлiй
Сусiдських, славних хлопчакiв,
Коли тих крейдою плюсiв
Вставляли пальцi нетримтячi
Мiж iмена свої й дiвчачi.
Робота - другий доктор-час
Страждання зменшує запас
I мiж людей, в людському вирi
Гiркого шкодування гирi
Вiдчутно втрачують вагу.
Як пристрасть вiрного слугу
Закличе в розум божевiлля
Вiд бунтiвливого свавiлля
Пiднятих вiдчаєм iдей
Йому як древнiй Прометей
Рядок чужих трудiв рятунок
Приносив мов живильний трунок.
Бадьорив тiло жвавий склад:
"Любов - зелений виноград,
Його ти не зiрвав навмисне,
Хоч вiн над головою висне
Родзинки кислi, смакоти
З їх соком не вiдчуєш ти".
Йому б на мiсце iдеала
Промiнчик iншого кристала
Крiзь призму часу пропустить,
Забуть минуле, захистить
Майбутнє новим силуетом
I перед звабливим портретом
Радiти сонцю в тьмi ночей,
Що сяє з люблячих очей.
Кого манила врода жiнки,
Той розум свiй на мудрi вчинки
Навряд коли застосував.
В тi днi мiй Коля прочитав
Постiйний в пошуках розради
Десяткiв з два книжок, розсади
Думок достойних авторiв
I мiж обгорнутих томiв
Листки паперу пожовтiлi
Мiсцями порванi, в чорнилi
Дiстав, здивований проте.
Столiття лаврами пусте
Дихнуло згiрклим ароматом,
Там лист, вiдiсланий солдатом,
У рiк п'ятнадцятий, з вiйни,
Банкнота царської казни,
Вiд влади зниклої остаток,
З червоним кольором печаток
Чотири польськi паспорти
Й газетних вирiзок пласти,
Докупи збитi, неприм'ятi,
Пасочком щiльно перетятi.
Все переглянув, все вiдклав,
До рук останнiй стосик взяв
Нерiвних почерком записок,
Вiн довго iз дужок i рисок
Збирав склади, з складiв слова,
Яснiла в Колi голова
Вiд слiв старої таємницi,
Яка мiж книжок на полицi
Була невидна всiй рiднi,
Хоч пролежала довгi днi.
Кiнцем минулого столiття,
Ним датувалось розмаїття
Росiйських, польських й наших слiв,
Спочатку сам я не хотiв
В подiбну вiрить випадковiсть,
Пiзнiше напiвстерту повiсть
Реальним втомлений життям
Читав з заразним почуттям
Любовi до краси i вроди:
Частинку власної свободи
У нiй прапрадiд приховав.
Про кров насичених забав,
Про лють, зневагу, страшнi стони,
Про грiх, кайдани, перепони
З свого життя, чи з вуст чужих
На склонi лiт, пiзнавши лих,
Вiн написав. Не знаю, й нинi
Їх страшно прочитать дитинi.
Та в літо це мiй органiзм
Бажає скритий романтизм
На волю випустити з тiла
I я, тиняючись без дiла
Пiд сонцем й тінню, як в раю
На суд ваш скромно вiддаю
Переказ стислий документа,
Маловiдомого фрагмента
З iсторiй нашої землi
Яких не знали ми малi.