Без прелюдій – одразу полон:
губ-очей непроціджений збовтень.
Всотуй порами, тілом заковтуй,
не зітхай за минулим alone!

Все, що можна, тобі вже-було:
і шістнадцять і вісім-надціть,
не потрібно об’єданих націй –
не спинить буревію Гуно.

Без ілюзій – початок кінця,
нерозраджені гинуть миті:
хвилі вітру нуртують в житі,
між порепаних п’ят гінця.

Що тіла? – як душа в синцях!
Що слова? – в підсвідомім світі
(ще не роджені – та зужиті)
ледве чутні думки живця.

Він не знає, куди біжить:
пам’ять стерто буйком рекламним
(нікотинові зайві грами...
саморобні якісь ножі...).

Все реальніші міражі,
балансуєш життям уявним:
на сітківці і ранком-раннім
відбиваються віражі!