З тих пiр вiдчув Кас'ян вiдразу
До безтурботностi вiдразу.
Позбувсь мiцних обiймiв сну,
Мiцної випивки вiдраду,
Зiр напрягнувши мов струну,
Блукав посеред дня по саду
В надiї марнiй мiж дерев
Рухливий стан зустрiти знову,
Iскристий смiх почути, мову
Прихильнiсть рiдку королев.
Вiн догадавсь чиє купання
Так необачно обiрвав
I чим закiнчитись остання
З навитих юнiстю забав
Могла для нього, тiльки свiтом
Пройшовсь засвітла страшний чорт,
Постукав з реготом копитом,
А найпiдступнiша з когорт
Бiсiвських слуг - слiпа упертiсть
Зронила крихiтне зерно.
Якби не вдавана вiдвертiсть
Лягти на плiдний грунт воно
Ростком живучим не зумiло,
А так безпечнiсть, як вапно
Всi плями сумнiву набiло
Затерла чисто. Крiзь вiкно
Дiвоча усмiшка привiтна
Здаля встрiчає юнака,
Два рази в тиждень мов зблизька,
Чужому зору непомiтна.

Прийшла пора гарячих жнив,
Хлiбного колосу налив
Розсiяв в хазяїв увагу,
Щоб вдовольнити гiрку спрагу,
Кас'ян убравшись мов паяц,
Хвилину вичекав пригожу,
Знадвору обiйшов сторожу,
Проникнув вкрадливо в палац.
I затаївся, бо терпiнню
Довiрив потайки свiй шанс
Пройти по слизькому камiнню
Вдержать над прiрвою баланс.
Та стало вгодно провидiнню
Штовхнуть омрiяний романс
Йому назустрiч майже зразу,
Та так, що мимовiльний жах
З рук нiжних вирвав тонку вазу,
Кас'ян як тут, та на словах
Непросто виразити речi,
Якi смiливо сам собi
Сказав. На щастя, порожнечi,
Провали лексики грубi
Вiдвертий погляд надто вдало
По симпатичностi душi
Заповнить глибше за вiршi,
Ним серце серце напувало.

Любов! Любов? Полiський край,
Ранiше знав лиш по частинах
Це почуття. Хiба в хвилинах
Надiя змiнює вiдчай?

Коротшав день, але повiльно.
Для двох палаючих сердець
Пiд сонцем стрiтись недоцiльно
I все ж дивись, Кас'ян не жрець
Кохає Олю не спонтанно,
Її любов'ю дорожить
Шепоче вкотре "Мила, панно!
Не станем господа гнiвить,
Добуду конi я i грошi
I паспорти для нас хорошi.
В краї, де зрiє виноград
Помчим негайно, буду рад
Вдалi вiд рабства працювати,
З тобою в щастi будем там,
Нас не спинити злим панам
I ними посланi солдати
Нас не спiймають, панським псам
Я кинув кiстку, нижнi грати
Для духу твердого шаткi,
Гляди, ми в щастя на порозi,
Дарунки долi так близькi,
Ми обвiнчаємось в дорозi...
Люблю тебе, засвiдчиь бог,
Життя своє в замет льодовий
В червоний жар, в страшний острог
За тебе кинути готовий".

Даремно рiзали слова
Небес несходженiсть далечу,
Всерйоз чарiвна голова
Боялась й мрiяти про втечу.
Ставали губи крижанi,
Лице спотворила покiрнiсть,
Вуста тремтять постiйне "Нi,
Ми збережем душевну вiрнiсть,
Як разом, так i в сторонi,
Мiй милий, ти, твоя настирнiсть
Накличе кару i бiду,
Ми не уникнемо суду,
Пан дожене, всi одностайнi,
Найкращi конi в нього в стайнi.
Помститься рiдним вiн, батькам,
Здамось на милостi панам,
За вiрнiсть кривди нам не вчинять
Прощення вимолим в ногах,
Мiй милий! Правда ж нас не спинять
Нi панський гнiв, нi мiй же страх?"
Так повелось: iз вуст коханих
Сильнiша вiра за знання,
Кас'ян вiдчув, що навмання
Запалом вичавить поганих
Холопських звичок поколiнь
Iз серця милого, як з свого
Не скоро вдасться, що ж нiчого,
Достатньо часу є i вмiнь.
В книжках Руссо набрався сили,
Руссо! Руссо! Чого навчили
Твої думки, твої рядки?
Втiм Оля теж, як всi жiнки
Щоразу опиратись рада,
Все менш i менш, як тiльки знов
Звучала в серцi серенада,
Що зробиш, ось така любов.