Пора пору зміняла швидко,
Минула осінь дощова,
Зима без снігу, стало видко
Як гай листочки розкрива.
Весна натхненно виступала -
Несли по небу журавлі
Пісні на бистрому крилі.
Теплом погода забавляла,
Цвіли черемха i бузок.
Прощайте, тижнi холоднечі!
Зоря в небеснiй порожнечi
Запалить вогники сердець -
Готова Ольга вже до втечi
З коханим-любим під вінець.

Минули термiни чекання,
Пташок дзвінких весняний спiв
Розвiяв залишки вагання.
Юнак засмучений повiв
Сховати коней від пригоди,
На день у темному яру,
Бо, видно, втрутились у гру
Дрiбнi стороннi перешкоди.

А ополудні козачок
З наказом – до палацу спiшно
З’явитися – прибіг. Невтiшно
Тремтiв дитячий голосок:
"Скачiть, Касяне, мчаться коні -
Владики критий екіпаж.
Нiхто не ждав, носились соннi
Двiрськi, селяни. Пильний страж
Собак спустив, і канделябри
Всю нiч горiли нагорі.
У пана очi, наче зябри,
І погляд хижо так горів".

Ліпити здогадки похмурi
З почутих слiв нема часу!
Касян скакав – своєї шкури
Не шкода - невеликий сум -
він навіть не розтулить рота…
Лежить тривога на лиці -
За Ольгу страшно. Вже в кінці
Шляху - узорчасті ворота,
Алея далi, чистий плац.
При входi в мармурний палац,
Де глiд рясний в теплi буяє,
Його Дорота зустрiчає.
О що за диво - бо рука,
Її рука до вуст Касяна
Як цвiт городнього бур'яна -
Приємна з виду, та гірка.
Сама простягнена - чи сп'яну
Велична панi? Говiрка,
Щебече фрази нехолоднi,
Дзвінкі i гострі, мов стрiла.
Чом добра до слуги сьогоднi?
За стан схопила й повела
Його до зали. Нi людини,
В палацi світло, як в раю.
Скульптур жiночих голi спини,
Пузатi вази, інший крам -
Премудрi тюркськi серпантини
І сяйво сонця по краям
Картинних рам - єдинi свiдки
Палких жіночих хвилювань.
А на низькiм столі наїдки,
Мiцнi наливки i шампань -
Із цими ласими дарами
Мiж ананасових хвостiв
Присісти тягнуть руки дами.