Мовчить юнак, не має слiв,
Щоб подив звуком передати,
А панi в чарочку сама
Йому горiлки крадькома
Повiльно стала наливати.
I просить випити, на дно
У келих ллє собi вино,
Та ще не п'є, її велiння
Слузi набратися терпiння.
Що в тих карафках за зiлля
Кас'ян не може зрозумiти,
Здалось, предмети довкiлля,
Хитнулись, стали червонiти.
Немов Венери молока
Вiдпив вина шипучу пiнку,
Не бачить панi, бачить жiнку,
Знадливу жiнку, звисока.
Вона смiється, вся хiтлива,
Руками груди пiдвела,
Її волосся - iскор злива,
В її очах нi краплi зла,
У рухах певна i смiлива,
Подiбна водам джерела.
У неї пахне чиста шкiра,
Як перед грозами полин,
А голоском спiває лiра
Чи знаменитий клавiсин.
Вуста палають мов багаття,
Дихання часте мов вулкан,
Сповзає долу легке плаття
I оголяє щедрий стан.
Краси i форми без помарки,
Одна з одною заграють,
То поять, то зненацька п'ють
Струєю серце наче з чарки.
Нема опори, на диван
Упав юнак, скотивсь на килим,
Подобом сну хмiльний туман
Йому постав обличчям милим.
Нестало сили у плечах,
В легенях кисню надто мало,
Багряна куля у очах,
Зiрвалась, враз усе пропало.