ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ольга Ілюк /
Проза
Як живе Селінджер?
Контекст : Із життя Селінджреа, точніше його відсутністю серед суспільства...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як живе Селінджер?
Боги спускаються на землю дуже рідко. Вони не хочуть бувати частіше, ніж один раз на все життя. При цьому вони відразу стають на ноги і біжать...
Мають два шляхи: жовтий і синій або червоний і чорний. Та вихід мають завжди лише один – короткий: просто взяти – і вийти.
Вибирають кожен в свій час. Цікаво, що саме кожен у той час, коли прийде для нього час: жовтий у дитинстві - до просвітлення, синій – після просвітлення.
Чорний тоді, коли ще немає червоного. Червоний, коли вже немає чорного.
Робиться це так: перший крок завжди важкий... Не міцні, щойно народжені ноги ступають ще без усвідомлення. Другий крок навпаки дуже легкий – ти вже знаєш, що таке ІТИ!
Іти навіть легше, ніж встояти... Особливо перед спокусою. Зі спокусами ігри сумніші – точніше сумно саме іграм, що програють в нерівному двобої. Боги ж бо – непросто люди!
Вони вміють радувати життя навколо своєю посмішкою, такою ніжною, як сон дитини і такою ж вірною, як почуття Слова до хорошої Думки.
Вони мають сміливі задуми. Дають по носі нерозумним щеням. Вертять хвости бикам. Випускають стрілу за тридевять земель. Стають навколішки перед своєю совістю. При цьому люблять пити час з чашки ароматного чаю і ображають недругів чарівною байдужістю.
Купаються в прозорих озерах.
Геніїв важко не помітити, хоч всі намагаються їх не помічати, - вважають вони.
До просвітлення живуть тихо, нікого особливо не дивуючи, не мурдуючи і не вимагаючи того, що їм дати не можуть. Але приходить момент і жовте стає синім, а чорне – червоним, тому що так буває лише в богів.
До просвітлення вони про себе знають не більше, ніж після просвітлення, але ніколи не забувають, що насправді їх тут немає. Вони є там, де їхня присутність важить більше, ніж їхня відсутність...
Життєві позиції богів – бути смішними і добрими. Їх милосердя спрямоване на тишу і на тих, хто її прагне. Їхня радість приносять щастя всім, хто це помічає. Їхня мудрість обнадіює життя творити нових богів.
Їхнє слово – вміле, як стріла, пущена в ніч народження таємниць.
Вони мають дивне вбрання, яке потім роками не тліє. Складають його на бильці ліжка в маленькому екстазі здивованості: що це?
Вбрання – що це? - думають вони... Це бажання побачити всі можливі кольори і стати в їхньому орелі птахами віри?
Боги не мають відповіді, залишаючи відбитки своїх ран та зцілень на білому полотні посмертної слави...
Їхнє волосся коротке і акуратно зачесане на правий чи лівий бік, здебільшого – правий, але ймовірно навіть на лівий... Залежить від настрою...
Вони бувають хорошими художниками і чутливими співаками. Рідше – гарними танцюристами, частіше – вмілими поетами.
Сплять рідко і не так як інші. Сплять по-божому неспокійно, думаючи про всіх і про все, або про ніщо і про те, чи наразі повертатися туди, чи пізніше повертатися туди, де все не так, як тут, де все трішки вразливіше, бо без тіла.
Боги народжуються без тіла.
Коли це стає очевидно, вони опускаються навколішки перед людством і молять: іди вірно! Іди вірно! Іди вірно!
Воно не вірить.
Це не засмучує богів. Схопивши людство в коло перероджень та своєї вічності, боги полегшено зітхають... Тепер воно у безпеці. Тепер йому залишиться лише коло... з маленькими дірочками для нових богів...
Тих, які мають лише один шлях-вихід: істинний!
Селінджер не чекав від себе такого монологу. Але такий монолог довго чекав на Селінджера.
Мають два шляхи: жовтий і синій або червоний і чорний. Та вихід мають завжди лише один – короткий: просто взяти – і вийти.
Вибирають кожен в свій час. Цікаво, що саме кожен у той час, коли прийде для нього час: жовтий у дитинстві - до просвітлення, синій – після просвітлення.
Чорний тоді, коли ще немає червоного. Червоний, коли вже немає чорного.
Робиться це так: перший крок завжди важкий... Не міцні, щойно народжені ноги ступають ще без усвідомлення. Другий крок навпаки дуже легкий – ти вже знаєш, що таке ІТИ!
Іти навіть легше, ніж встояти... Особливо перед спокусою. Зі спокусами ігри сумніші – точніше сумно саме іграм, що програють в нерівному двобої. Боги ж бо – непросто люди!
Вони вміють радувати життя навколо своєю посмішкою, такою ніжною, як сон дитини і такою ж вірною, як почуття Слова до хорошої Думки.
Вони мають сміливі задуми. Дають по носі нерозумним щеням. Вертять хвости бикам. Випускають стрілу за тридевять земель. Стають навколішки перед своєю совістю. При цьому люблять пити час з чашки ароматного чаю і ображають недругів чарівною байдужістю.
Купаються в прозорих озерах.
Геніїв важко не помітити, хоч всі намагаються їх не помічати, - вважають вони.
До просвітлення живуть тихо, нікого особливо не дивуючи, не мурдуючи і не вимагаючи того, що їм дати не можуть. Але приходить момент і жовте стає синім, а чорне – червоним, тому що так буває лише в богів.
До просвітлення вони про себе знають не більше, ніж після просвітлення, але ніколи не забувають, що насправді їх тут немає. Вони є там, де їхня присутність важить більше, ніж їхня відсутність...
Життєві позиції богів – бути смішними і добрими. Їх милосердя спрямоване на тишу і на тих, хто її прагне. Їхня радість приносять щастя всім, хто це помічає. Їхня мудрість обнадіює життя творити нових богів.
Їхнє слово – вміле, як стріла, пущена в ніч народження таємниць.
Вони мають дивне вбрання, яке потім роками не тліє. Складають його на бильці ліжка в маленькому екстазі здивованості: що це?
Вбрання – що це? - думають вони... Це бажання побачити всі можливі кольори і стати в їхньому орелі птахами віри?
Боги не мають відповіді, залишаючи відбитки своїх ран та зцілень на білому полотні посмертної слави...
Їхнє волосся коротке і акуратно зачесане на правий чи лівий бік, здебільшого – правий, але ймовірно навіть на лівий... Залежить від настрою...
Вони бувають хорошими художниками і чутливими співаками. Рідше – гарними танцюристами, частіше – вмілими поетами.
Сплять рідко і не так як інші. Сплять по-божому неспокійно, думаючи про всіх і про все, або про ніщо і про те, чи наразі повертатися туди, чи пізніше повертатися туди, де все не так, як тут, де все трішки вразливіше, бо без тіла.
Боги народжуються без тіла.
Коли це стає очевидно, вони опускаються навколішки перед людством і молять: іди вірно! Іди вірно! Іди вірно!
Воно не вірить.
Це не засмучує богів. Схопивши людство в коло перероджень та своєї вічності, боги полегшено зітхають... Тепер воно у безпеці. Тепер йому залишиться лише коло... з маленькими дірочками для нових богів...
Тих, які мають лише один шлях-вихід: істинний!
Селінджер не чекав від себе такого монологу. Але такий монолог довго чекав на Селінджера.
Контекст : Із життя Селінджреа, точніше його відсутністю серед суспільства...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію