1.
Хлюпотить стрімка водичка,
В’ється, ллється річка Стрічка.

Веселенька та гарненька,
Ще, як небо, голубенька.

Ось біжить та річка Стрічка.
Бачить, Човник край водички.

На піску собі дрімає,
Попід сонцем загоряє.

- Човнику, - питає річка,
Чом дрімаєш край водички?

Чом не плаваєш, рідненький?
Човник каже: Я маленький.

Ще не плавав я ніколи.
Не пройшов цієї школи.

Та й боюся я водички,
Бо стрімка ти річка, Стрічко.

- І хоча стрімка я річка, -
Каже Човнику та Стрічка. –

Та човни - то мої друзі,
Величенькі і недуже.

Простягай своє весельце,
Попливеш, немов по скельцю,

Повз барвисті береги,
Повз ліси, гаї, сади...


2.
Човник, дітки, хоч дрімає,
Втім весельце простягає.

І побігли отже річка,
З нею Човник невеличкий.

Сонце в небі синім сяє,
Пташка весело співає.

Гілочками ліс шумить,
В полі колос шепотить.

Човника все забавляє,
Він уже й не уявляє,

Як міг жити без водички,
Без тієї річки Стрічки.


3.
Та аж раптом чує він:
- Човнику, тобі уклін!

Колосків ось назбирав,
Та вже трішечки й пристав.

До містка ще йти далеко.
А для тебе, бачу, легко

Річку Стрічку перетнути,
Того берега сягнути.

На тім боці моя хатка.
Бачить Човник – Мишенятко.

- Що ж, стрибай хутчіш до мене!
Підсоблю тобі, я певен, -

Каже Човник Мишенятку.
Ген видніється вже й хатка...


4.
Підпливають. Чують: Може,
Човник й Білці допоможе?

Назбирала я горішків,
Утомилася втім трішки.

Та ще треба завітати
Ховраха ось привітати.

Бо цієї, знаю, днини
Він святкує іменини.

- Не журися, тітко Білко,
Довезу тебе я швидко, -

Човник їй відповідає.
П’ять хвилин лише спливає,

І ось Білку зустрічають
У Ховраха, пригощають…


5.
А наш Човник пливе далі
Повз лісок, квітучі трави,

Повз хати, сади, городи.
Раптом чує. - Цей добродій

Неодмінно допоможе.
Човне, підпливи, як можеш! –

Хтось до Човника гукає.
Бачить Човник, так то Заєць

Із Зайчихою стоїть.
Та йому оце кричить.

Біля Зайця - Зайченятко,
Вередливе немовлятко.

Підпливає до них Човник.
Каже Заєць: Кошик повний

Моркви ми от назбирали,
Дім далеко, але з нами

Це маленьке зайченятко,
Все жаліється на лапки.

Цілий день собі стрибало,
От і силоньки не стало.

Самостійно йти не хоче.
Не повернемось й до ночі

Ми додому. Бо в лісок
Шлях веде через місток.

- Не хвилюйся так, сіренький.
Човен, бачиш, я швиденький.

Тож, усю твою родину
Переправлю за хвилину.

Зайця Човник заспокоїв.
Й слово стримав. А навколо

Літо барвами рясніє,
Річка Стрічка голубіє.

Бабки жваво скрізь літають,
На ніс Човнику сідають...



6.
Але, що це? Дядько Заєць,
Звів угору раптом палець.

Бачить Човник – Пташенятко!
Долетіло голуб’ятко

До середини аж річки,
Та втомилось невеличке.

Крильцями усе тріпоче,
І от-от у воду вскочить.

Вже не стало сил летіти,
Десь на гілці відпочити.

Човник швидко підпливає,
Та весельце підставляє.

Пташенятко тут зраділо,
На весельце, звісно, сіло.

Закурликало від щастя,
Що минуло те нещастя,

Що вернеться до матусі,
Бо ота сидить у тузі.

Вдячна Човнику Пташина,
Врятував бо її сина.

Звірі Човника вітають,
Дійсним другом величають.

Дружбу вірну пропонують,
Всім, що мають, тим частують...

Ось і сонечко сідає.
День ясненький догоряє.

Час додому повертати,
Там до ранку спочивати.

Човник друзям обіцяє,
Що до них знов завітає,

У хазяйстві підсобити,
Діток плавати навчити...


7.
Темно-синю відкриває
нічка парасольку.

Золотавий місяць сяє
в небі замість сонця.

Сни чарівні скрізь кружляють,
Зірочки вогнями грають.

Лісових малят матусі
У колисочках гойдають...

Спить і Човник край водички.
Не дрімає тільки Стрічка.

Струни хвиль перебирає,
Колискову всім співає:

- Віченька стуляй.
Люлі-бай...