Якось лісом, дітки, йшла дуже вже нудна Нудьга.
Тож ішла вона... Все йшла... За собою Сум вела. Блудить парочка по лісі, та не знає, де осісти.
Бачать, хатка біля річки. Хто там мешкає? Лисички!
- Треба, Суме, завітати, відпочити та й поспати. Ну, а там уже й пристати і собою всіх зайняти, - тут Нудьга сказала брату, поспішаючи до хати.
А в той час Лисичка мати вчила діточок співати про ялиночку, про Лиса, про зайча в зимовім лісі.
Та побачивши Нудьгу, що вела під руку Сум, закричала:
- Не підходь! Звідсіля мерщій уходь! Не потрібна нам Нудьга! Зайвий Сум, кажу вам я!
В нас родина працьовита. Ніколи в нудьзі сидіти. Любимо ми працювати, ніколи нам нудьгувати. Та й для Суму нема місця, коли лине дзвінка пісня.
Йдуть Нудьга із Сумом далі.
- Глянь, зайці ген на привалі. Саме те, що я шукала. Наші друзі! Упізнала! - так промовила Нудьга, та до гурту підійшла.
Сірі, як оце почули, навіть про привал забули. Кажуть:
- Геть ідіть, ледачі! Не такої ми всі вдачі! Лиш от трохи відпочили, та й повернемось до діла. Хмизу треба назбирати, взимку щоб не бідувати. Буде в хатці у нас тепло, ситно, затишно. А себто, ви нам зовсім непотрібні, бо несете лише злидні. Ми, сіренькі, працьовиті і веселі, коли ситі. Справу зробимо, й тоді відпочинемо в гурті.
Отже, облизня спіймавши, йде Нудьга та Сум той. Бачать, в сірій свитці Їжачок сів, втомившись, на пеньок. Сів на сонечку дрімає, так собі відпочиває.
Тут Нудьга, мов та змія, тишком-нишком підповзла... І улесливо говорить:
- Ти , мабуть, колючий, хворий. Нащо зараз працювати, гриби й ягоди збирати? Краще в дім іди, поспи, та нічого не роби. Байдики побий, а згодом сам забудеш про роботу. Нас до себе ти впусти, ще й добренько пригости. Будемо з тобою жити та нічого не робити.
Будемо всі нудьгувати та, звичайно, сумувати.
Їжачок, це як почув, свій ціпок схопив і пхнув цим ціпком Нудьгу в живіт:
- Забирайся! Кепський рід! Як улітку нудьгувати, вірно, що голодувати взимку будеш, бо проспиш ще, напевно, й воду! Лиш оце ледар не працює, все роботою ганьбує. А узимку і води не знайдеться у відрі.
Тут Нудьга від тумака покотилася з горбка. І котилася так доти, доки не лягла в болоті.
Сум за нею поспішив, та мурашник зачепив. Там мурахи, як зуміли, Суму гідно пояснили, що не вміють сумувати, коли треба працювати.
Йдуть Нудьга із Сумом далі:
- Справи наші щось невдалі! – каже Сумові Нудьга. - Є в нас друзі, чи нема? Може, нам сестриця Лінь допоможе знайти дім, де приймуть нас дуже радо, нададуть притулок... Навіть, як, нарешті, зрозуміють, що ми зайві, не зуміють нас позбутися одразу. Бо ми, як ота зараза, все навколо нас страждає, терпить крах, занепадає.
Йдуть так пройди розмовляють, та надію не лишають, що знайдеться хтось такий, хто віддасть їм розум свій.
Любі друзі, будьте пильні, бо ще бродять десь понині Сум, Нудьга та Лінь сестра.
Не призводять до добра.