Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.11
10:47
Як би я хотів відродити книжку,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
2026.03.10
18:53
А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
2026.03.10
14:38
От і дочекалася!))
Вийшла в світ моя нова книжка. Ювілейне перевидання переспіву польської духовної драми "МАРІЯ з МАГДАЛИ" (до тридцятиліття першого видання). -- Львів: Сполом, 2026.
Передслово про автора оригіналу:
Антоній Шандлєровський (1878 —
Вийшла в світ моя нова книжка. Ювілейне перевидання переспіву польської духовної драми "МАРІЯ з МАГДАЛИ" (до тридцятиліття першого видання). -- Львів: Сполом, 2026.
Передслово про автора оригіналу:
Антоній Шандлєровський (1878 —
2026.03.10
13:03
Дивує березень хурмою…
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
2026.03.10
10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
2026.03.10
06:15
Весна несе не лиш турботи,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Вірші
Чому у зайця довгI вуха?
Давним-давно в одному лісі жив Заєць куцохвостий ніби.
І мріяв він про хвіст розкішний, такий от довгий як у Лиса. Цей Заєць мав короткі вушка, такі кругленькі й маленькі дуже. Та зовсім це йому не заважало все чути, інколи підслухати... А справа була вся в тому, що цей знаний Заєць був дуже балакучий.
Навіть занадто, бо любив частенько через Сороку розпускати побрехеньки.
Ці побрехеньки розбрідалися по лісі. А Зайчик тільки і робив, що бігав від хатки та до хатки лісних друзів, і ту брехню “на власні вуха” слухав.
Одного разу вже дійшло до того, що Заєць, запросивши саме цю Сороку, їй “по секрету” розповів, що наче сам Лис свій хвіст на заячий та хоче обміняти.
Сорока цей «секрет», не в змозі потаїти, пішла його розносити по лісі.
Дійшла зухвала новина й до Лиса, що з Вовком-братом у хатиночці обідав. На дворі було красне літечко, й тому Лис двері залишив відкритими. І тут наш Заєць невідомо звідки взявся, навшпиньки до отих дверей підкрався...
А так, щоб краще йому було чути, просунув Заєць у ті двері вуха...
Вовк із господарем брехню Сорочу саме розглядали, дивуючись нахабству рідкому...
Тоді, як Заєць зухвало, стоячи отам, відмітив, що може дошкуляти навіть Лису.
Що сила Заяча теперечки в словах. Немає значення, чи правда то, чи то брехня.
І так розмовою тією Заєць захопився, що мимоволі у добрячій пастці очутився.
Бешкетний вітерець чимдуж оце подув... Захлопнув двері, й вушка круглі затиснув.
Та це було б ще, мабуть, півбіди, коли б не клямка на зворотній стороні. Від поштовху того вона ураз злетіла, підступні двері, ніби на гачечок, зачинила.
Як тільки Заєць наш не силкувався! Відштовхувався лапками, голівкою вертів, пручався...
Старався так, що ледь не надірвався!
А двері вуха і не думали звільняти!
Та ось, запеклу метушню почули Лис із Вовком-братом. Тихенько до дверей навшпиньках підійшли, відкрили... Ну, а Заєць тільки шмиг...
Побіг, аж вітер у тих вухах засвистів. Спинився тільки вдома. Зирк у дзеркало... Та, що це за стрічки повиснули додолу з голови?! Торкнувся них... Та, начебто, то вуха, які до цього були невеличкі й круглі.
Отак той Заєць замість довгого хвоста отримав довгі вуха. Це вже неспроста!
___________________________________________
Хто підслуховувати, отже, полюбляє - на вуха довгі себе, друже, наражає...
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому у зайця довгI вуха?
Давним-давно в одному лісі жив Заєць куцохвостий ніби.
І мріяв він про хвіст розкішний, такий от довгий як у Лиса. Цей Заєць мав короткі вушка, такі кругленькі й маленькі дуже. Та зовсім це йому не заважало все чути, інколи підслухати... А справа була вся в тому, що цей знаний Заєць був дуже балакучий.
Навіть занадто, бо любив частенько через Сороку розпускати побрехеньки.
Ці побрехеньки розбрідалися по лісі. А Зайчик тільки і робив, що бігав від хатки та до хатки лісних друзів, і ту брехню “на власні вуха” слухав.
Одного разу вже дійшло до того, що Заєць, запросивши саме цю Сороку, їй “по секрету” розповів, що наче сам Лис свій хвіст на заячий та хоче обміняти.
Сорока цей «секрет», не в змозі потаїти, пішла його розносити по лісі.
Дійшла зухвала новина й до Лиса, що з Вовком-братом у хатиночці обідав. На дворі було красне літечко, й тому Лис двері залишив відкритими. І тут наш Заєць невідомо звідки взявся, навшпиньки до отих дверей підкрався...
А так, щоб краще йому було чути, просунув Заєць у ті двері вуха...
Вовк із господарем брехню Сорочу саме розглядали, дивуючись нахабству рідкому...
Тоді, як Заєць зухвало, стоячи отам, відмітив, що може дошкуляти навіть Лису.
Що сила Заяча теперечки в словах. Немає значення, чи правда то, чи то брехня.
І так розмовою тією Заєць захопився, що мимоволі у добрячій пастці очутився.
Бешкетний вітерець чимдуж оце подув... Захлопнув двері, й вушка круглі затиснув.
Та це було б ще, мабуть, півбіди, коли б не клямка на зворотній стороні. Від поштовху того вона ураз злетіла, підступні двері, ніби на гачечок, зачинила.
Як тільки Заєць наш не силкувався! Відштовхувався лапками, голівкою вертів, пручався...
Старався так, що ледь не надірвався!
А двері вуха і не думали звільняти!
Та ось, запеклу метушню почули Лис із Вовком-братом. Тихенько до дверей навшпиньках підійшли, відкрили... Ну, а Заєць тільки шмиг...
Побіг, аж вітер у тих вухах засвистів. Спинився тільки вдома. Зирк у дзеркало... Та, що це за стрічки повиснули додолу з голови?! Торкнувся них... Та, начебто, то вуха, які до цього були невеличкі й круглі.
Отак той Заєць замість довгого хвоста отримав довгі вуха. Це вже неспроста!
___________________________________________
Хто підслуховувати, отже, полюбляє - на вуха довгі себе, друже, наражає...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
