ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Вірші
Чому у зайця довгI вуха?
Давним-давно в одному лісі жив Заєць куцохвостий ніби.
І мріяв він про хвіст розкішний, такий от довгий як у Лиса. Цей Заєць мав короткі вушка, такі кругленькі й маленькі дуже. Та зовсім це йому не заважало все чути, інколи підслухати... А справа була вся в тому, що цей знаний Заєць був дуже балакучий.
Навіть занадто, бо любив частенько через Сороку розпускати побрехеньки.
Ці побрехеньки розбрідалися по лісі. А Зайчик тільки і робив, що бігав від хатки та до хатки лісних друзів, і ту брехню “на власні вуха” слухав.
Одного разу вже дійшло до того, що Заєць, запросивши саме цю Сороку, їй “по секрету” розповів, що наче сам Лис свій хвіст на заячий та хоче обміняти.
Сорока цей «секрет», не в змозі потаїти, пішла його розносити по лісі.
Дійшла зухвала новина й до Лиса, що з Вовком-братом у хатиночці обідав. На дворі було красне літечко, й тому Лис двері залишив відкритими. І тут наш Заєць невідомо звідки взявся, навшпиньки до отих дверей підкрався...
А так, щоб краще йому було чути, просунув Заєць у ті двері вуха...
Вовк із господарем брехню Сорочу саме розглядали, дивуючись нахабству рідкому...
Тоді, як Заєць зухвало, стоячи отам, відмітив, що може дошкуляти навіть Лису.
Що сила Заяча теперечки в словах. Немає значення, чи правда то, чи то брехня.
І так розмовою тією Заєць захопився, що мимоволі у добрячій пастці очутився.
Бешкетний вітерець чимдуж оце подув... Захлопнув двері, й вушка круглі затиснув.
Та це було б ще, мабуть, півбіди, коли б не клямка на зворотній стороні. Від поштовху того вона ураз злетіла, підступні двері, ніби на гачечок, зачинила.
Як тільки Заєць наш не силкувався! Відштовхувався лапками, голівкою вертів, пручався...
Старався так, що ледь не надірвався!
А двері вуха і не думали звільняти!
Та ось, запеклу метушню почули Лис із Вовком-братом. Тихенько до дверей навшпиньках підійшли, відкрили... Ну, а Заєць тільки шмиг...
Побіг, аж вітер у тих вухах засвистів. Спинився тільки вдома. Зирк у дзеркало... Та, що це за стрічки повиснули додолу з голови?! Торкнувся них... Та, начебто, то вуха, які до цього були невеличкі й круглі.
Отак той Заєць замість довгого хвоста отримав довгі вуха. Це вже неспроста!
___________________________________________
Хто підслуховувати, отже, полюбляє - на вуха довгі себе, друже, наражає...
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому у зайця довгI вуха?
Давним-давно в одному лісі жив Заєць куцохвостий ніби.
І мріяв він про хвіст розкішний, такий от довгий як у Лиса. Цей Заєць мав короткі вушка, такі кругленькі й маленькі дуже. Та зовсім це йому не заважало все чути, інколи підслухати... А справа була вся в тому, що цей знаний Заєць був дуже балакучий.
Навіть занадто, бо любив частенько через Сороку розпускати побрехеньки.
Ці побрехеньки розбрідалися по лісі. А Зайчик тільки і робив, що бігав від хатки та до хатки лісних друзів, і ту брехню “на власні вуха” слухав.
Одного разу вже дійшло до того, що Заєць, запросивши саме цю Сороку, їй “по секрету” розповів, що наче сам Лис свій хвіст на заячий та хоче обміняти.
Сорока цей «секрет», не в змозі потаїти, пішла його розносити по лісі.
Дійшла зухвала новина й до Лиса, що з Вовком-братом у хатиночці обідав. На дворі було красне літечко, й тому Лис двері залишив відкритими. І тут наш Заєць невідомо звідки взявся, навшпиньки до отих дверей підкрався...
А так, щоб краще йому було чути, просунув Заєць у ті двері вуха...
Вовк із господарем брехню Сорочу саме розглядали, дивуючись нахабству рідкому...
Тоді, як Заєць зухвало, стоячи отам, відмітив, що може дошкуляти навіть Лису.
Що сила Заяча теперечки в словах. Немає значення, чи правда то, чи то брехня.
І так розмовою тією Заєць захопився, що мимоволі у добрячій пастці очутився.
Бешкетний вітерець чимдуж оце подув... Захлопнув двері, й вушка круглі затиснув.
Та це було б ще, мабуть, півбіди, коли б не клямка на зворотній стороні. Від поштовху того вона ураз злетіла, підступні двері, ніби на гачечок, зачинила.
Як тільки Заєць наш не силкувався! Відштовхувався лапками, голівкою вертів, пручався...
Старався так, що ледь не надірвався!
А двері вуха і не думали звільняти!
Та ось, запеклу метушню почули Лис із Вовком-братом. Тихенько до дверей навшпиньках підійшли, відкрили... Ну, а Заєць тільки шмиг...
Побіг, аж вітер у тих вухах засвистів. Спинився тільки вдома. Зирк у дзеркало... Та, що це за стрічки повиснули додолу з голови?! Торкнувся них... Та, начебто, то вуха, які до цього були невеличкі й круглі.
Отак той Заєць замість довгого хвоста отримав довгі вуха. Це вже неспроста!
___________________________________________
Хто підслуховувати, отже, полюбляє - на вуха довгі себе, друже, наражає...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію