Кожен день, коли я прокидаюсь від того, що мене пестить промінчик сонця, до мене приходиш Ти. Ти приходиш до мене і ввечері, з першою зіркою, і осінню з першим опалим листочком, і зимою з першим снігом, навіть весною і літом – Ти з’являєшся разом з розквітлими квітами і перелітними птахами. Ти зі мною всюди і Тебе нема….
Ти не такий як інші, Ти далекий від мого ідеалу і у натовпі я б ніколи не подивилась на Тебе. Ти потрапив у моє серце випадково, залишив там глибокий слід і пішов, не залишивши нічого, крім гіркого присмаку втраченого щастя…
В Тобі поєдналися тепло сонця і холод морозів, лагідність весняного вітру і безжальність буревію, в Тобі всі демони пекла і Ти посланець раю, з Тобою відчуваєш блаженство, але ніколи не знаєш, коли отримаєш ляпаса. Ти складаєшся з протилежностей і ми з Тобою теж протилежності, може саме тому нас так притягує невідома сила, так сильно б’ється серце і Ти так жадібно шукав мої губи. Може….
Ти став сенсом мого життя, але з Твоїм останнім «Прощай…» в моєму житті нічого не змінилось. Тепер я живу, щоб бачити Тебе у перших промінчиках сонця, у перших зірках, у опалому листі, адже ти повернешся, обов’язково повернешся з перелітними птахами чи з першими весняними струмочками і ми знову будемо разом… Назавжди…