
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
2025.10.14
19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Заставна (1985) /
Проза
Кольори
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кольори
Все у світі має свої барви: і люди, і відносини, і почуття… Головне – це вміти побачити те внутрішнє сяйво, яке вдихає життя і кольори у все на світі. Вправний митець лише за допомогою кольорів може передати найскладнішу гаму людських відносин і почуттів.
Очі людини, яка щаслива, світяться золотими і жовтими барвами; очі нещасливої людини втрачають блиск і дивляться на світ темно-болотним кольором. Саме тому щасливі люди не помічають всього неприємного для них – золото засліплює; і саме тому так легко «втонути» у співчутті нещасній людині – болото засмоктує.
Добра людина, яка хоче всім лише хорошого, світиться з середини ніжно-рожевим світлом, яке здатне зігріти все навкруги і розтопити лід у найжорстокіших серцях. Людина, яка не бачить нікого, крім себе, носить темно-синій ореол – колір вічної мерзлоти, помножений на темно-сіру черствість душі.
Колір дружби – світло-блакитний, як весняне небо, на якому немає жодної хмаринки і в якому літає сніжно-білий голуб.
Колір ніжності – зелений, колір дерев і кущів навесні, колір оновлення, колір молодих пагінців і бруньок, які тільки з’явилися на світ і такі беззахисні, що хочеться огородити їх від всього світу…
Людина, яка ревнує, поєднує в собі цілу гаму кольорів, причому у кожного індивіда вони є у різній пропорції: фіолетовий колір недовіри, малиновий колір почуття власності, гірчичний колір образи і червоний колір кохання.
Серце людини, яка ненавидить, вкрито чорним шаром злоби, який не пропускає нічого в середину, а все, що виходить з серця, проходячи через цей шар, також забарвлюється в чорний колір.
Колір заздрості – це колір іржі, яка повільно, але впевнено руйнує людину з середини, з’їдає все хороше, примножує все погане.
І найприємнішим є яскраво-багряний, червоногарячий, густий, блискучий колір серця людини, що кохає. Цей колір задаровує і притягує до себе, він світиться таким яскравим світлом, що слабкі люди мружаться, щоб не осліпнути. Цей колір випромінює тепло і надію, але водночас він співпадає з кольором крові, крові тих, хто не зміг прийняти кохання таким, яким воно є, захотів щось змінити і обпікся. Червоний колір застерігає нас – дорога складна, але гра варта ставки, бо ставка – біль від рани, а гра – саме життя. Той, хто програв, буде заліковувати рани, а переможець приречений на вічне щастя…
А ти готовий до гри?!...
Очі людини, яка щаслива, світяться золотими і жовтими барвами; очі нещасливої людини втрачають блиск і дивляться на світ темно-болотним кольором. Саме тому щасливі люди не помічають всього неприємного для них – золото засліплює; і саме тому так легко «втонути» у співчутті нещасній людині – болото засмоктує.
Добра людина, яка хоче всім лише хорошого, світиться з середини ніжно-рожевим світлом, яке здатне зігріти все навкруги і розтопити лід у найжорстокіших серцях. Людина, яка не бачить нікого, крім себе, носить темно-синій ореол – колір вічної мерзлоти, помножений на темно-сіру черствість душі.
Колір дружби – світло-блакитний, як весняне небо, на якому немає жодної хмаринки і в якому літає сніжно-білий голуб.
Колір ніжності – зелений, колір дерев і кущів навесні, колір оновлення, колір молодих пагінців і бруньок, які тільки з’явилися на світ і такі беззахисні, що хочеться огородити їх від всього світу…
Людина, яка ревнує, поєднує в собі цілу гаму кольорів, причому у кожного індивіда вони є у різній пропорції: фіолетовий колір недовіри, малиновий колір почуття власності, гірчичний колір образи і червоний колір кохання.
Серце людини, яка ненавидить, вкрито чорним шаром злоби, який не пропускає нічого в середину, а все, що виходить з серця, проходячи через цей шар, також забарвлюється в чорний колір.
Колір заздрості – це колір іржі, яка повільно, але впевнено руйнує людину з середини, з’їдає все хороше, примножує все погане.
І найприємнішим є яскраво-багряний, червоногарячий, густий, блискучий колір серця людини, що кохає. Цей колір задаровує і притягує до себе, він світиться таким яскравим світлом, що слабкі люди мружаться, щоб не осліпнути. Цей колір випромінює тепло і надію, але водночас він співпадає з кольором крові, крові тих, хто не зміг прийняти кохання таким, яким воно є, захотів щось змінити і обпікся. Червоний колір застерігає нас – дорога складна, але гра варта ставки, бо ставка – біль від рани, а гра – саме життя. Той, хто програв, буде заліковувати рани, а переможець приречений на вічне щастя…
А ти готовий до гри?!...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію