Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.10
07:19
Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
2026.08.10
06:45
Історія на вістрі сариса
Тишу попелястого ранку розірвав не звук сурми, а важкий, глухий тупіт сотень ніг і лютий, дикий крик, що долинав із боку південних кварталів.
– За Серапіса! За богоподібного царя Птолемея! – багатоголосий рев прокотивс
2026.08.10
01:58
Помаранчевий серпень у горло вчепився і душить.
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
2026.08.09
23:16
Солом’яного сонця капелюх
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
2026.08.09
22:20
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
2026.08.09
21:58
У бабусі на городі
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
2026.08.09
17:20
Старезний дід геть сивий помирав.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
2026.08.09
15:52
Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
2026.08.09
13:08
Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
2026.08.09
10:35
обіцяючи
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
2026.08.09
07:12
Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
2026.08.09
00:07
Перші кроки серед руїн
Посеред цього згарища, оточені щільним кільцем німецьких тілоохоронців Цезаря, з'явилися володарі доль. Юлій Цезар ішов першим. На ньому був похідний панцир, але поверх нього – пурпуровий плащ імператора. Його обличчя виглядало
2026.08.08
21:48
Серед річки — ну й дива! —
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
2026.08.08
20:10
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв
2026.08.08
19:31
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
2026.08.08
17:13
Не піду під щитом я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Мацуцький /
Вірші
Не розмовляєш – не їси
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не розмовляєш – не їси
Приїхав москаль у Львів.
Прикинувсь українцем: мовчить,
з рота і язика не висуне свого російського
(бо мови не знає, звичайно ж, української,
а може і своєї – вони ж там усі на суржиках).
Мовчить – і все. Його штовхають,
тиснуть у транспорті,
палець на нозі розчавили, а він мовчить.
Просто мовчати, коли їсти не хочеш –
це не диво (і Президент мовчить, бо ситий),
а от коли на зубі другий день не було і крихти –
що тоді?
Так вже склалось у людей: їси – не розмовляєш,
розмовляєш – не їси. В Україні все навпаки:
не розмовляєш – не їси, розмовляєш – їси,
щоб було видно – чи український язик смакує
українське сало. Всі народи виборюють волю,
українці – мову. Та так виборюють, що аж
рідної її цураються.
Тож і мовчить москаль, а як мовчить –
то, звісно ж, і не їсть.
Але голод – не тітка. Попрямував до кафешки,
від якої російським носом учув струмок
смачних пахощів українських страв.
По дорозі купив синьо-жовтого прапорця
та ще й помаранчевого, приклав до грудей,
іде, як на дзот герої Вітчизняної.
Тільки-но він на поріг – до нього офіціант
у національному вбранні: “Добрий день!
Будь ласка, заходьте...” Москаль зніяковів:
“Так это же…»
– “Добрий день, будь ласка, заходьте”.
І він зайшов, сів до столу. “Їсти? Пити?” –
почув над головою, і все зрозумів.
“Пити – їсти!” – скоромовкою вигукнув
весело і вдячно.
І вже, як нагорода, на столі йому постали:
дві стрункі чарочки, кухоль пива,
пляшка патріотичної горілки “Петро Дорошенко –
Гетьман водка” і здоровенна миска
з патріотичним борщем “Полтавський”.
П’є москаль, не квапиться, борщем закушує,
навколо дивиться, людей розглядає.
Інтелігентні люди у кутку за столиком
тиху пісню співають. Аж ось – музики з’явились,
почали співати, та так гарно та солодко!
Не втримавсь і москаль, почав підспівувати:
“В кві-і-ітах гру-у-уші, яблуні та ви-и-ишні.
По-о-пливли тумани по воді. Катери-и-ина
в річці прати вийшла, за-а-аспівала пісню
в самоті. За-а-аспівала пісню, сумувала...”
Росіянин так заходивсь співати, що не помітив
як перейшов на рідну мову: “Ой, ты, песня,
песенка девичья, ты лети за ясным солнцем вслед
и бойцу-у-у на дальнем пограничье о-о-от
Катю-у-уши передай привет”.
”Привет” – це вже було занадто. Хтось у кутку –
як грюкне кухлем у підлогу: “Ти чого, кацап,
виєш тут забороненою мовою?!”,
аж скло полетіло вгору.
Та росіянину знову ж таки пощастило:
кремезний козак з оселедцем на блискучий макітрі
зрадів, що є кого захищати, і кинувсь на образників.
Москаль, поки його забули, поклав у кишеню
пляшку з “гетьманом”, схопив три скибки хліба
українського з українською ковбасою,
миску з борщем і навшпиньках – до дверей.
З’ясування стосунків вже дістало апогею:
пиво “Львівське“ разом з пляшкою
пропливло йому повз вухо і з силою відчинило
двері, крізь які він прудко і проскочив.
Сів москаль на лавочці поруч з гостинною
кафешкою, п’є “Гетьмана Дорошенка”,
борщем закушує і дивиться,
як українці один одного скальпують.
“И чого им неймется? Борщ и по-китайски –
борщ. А вкусный – только украинский.”
Постукав ложкою по волошковому півнику
на дні порожньої миски, засумував.
“Жаль, добавки не дадут:
некогда хохлам борщ варить”.
15-27 липня 2000 року
Прикинувсь українцем: мовчить,
з рота і язика не висуне свого російського
(бо мови не знає, звичайно ж, української,
а може і своєї – вони ж там усі на суржиках).
Мовчить – і все. Його штовхають,
тиснуть у транспорті,
палець на нозі розчавили, а він мовчить.
Просто мовчати, коли їсти не хочеш –
це не диво (і Президент мовчить, бо ситий),
а от коли на зубі другий день не було і крихти –
що тоді?
Так вже склалось у людей: їси – не розмовляєш,
розмовляєш – не їси. В Україні все навпаки:
не розмовляєш – не їси, розмовляєш – їси,
щоб було видно – чи український язик смакує
українське сало. Всі народи виборюють волю,
українці – мову. Та так виборюють, що аж
рідної її цураються.
Тож і мовчить москаль, а як мовчить –
то, звісно ж, і не їсть.
Але голод – не тітка. Попрямував до кафешки,
від якої російським носом учув струмок
смачних пахощів українських страв.
По дорозі купив синьо-жовтого прапорця
та ще й помаранчевого, приклав до грудей,
іде, як на дзот герої Вітчизняної.
Тільки-но він на поріг – до нього офіціант
у національному вбранні: “Добрий день!
Будь ласка, заходьте...” Москаль зніяковів:
“Так это же…»
– “Добрий день, будь ласка, заходьте”.
І він зайшов, сів до столу. “Їсти? Пити?” –
почув над головою, і все зрозумів.
“Пити – їсти!” – скоромовкою вигукнув
весело і вдячно.
І вже, як нагорода, на столі йому постали:
дві стрункі чарочки, кухоль пива,
пляшка патріотичної горілки “Петро Дорошенко –
Гетьман водка” і здоровенна миска
з патріотичним борщем “Полтавський”.
П’є москаль, не квапиться, борщем закушує,
навколо дивиться, людей розглядає.
Інтелігентні люди у кутку за столиком
тиху пісню співають. Аж ось – музики з’явились,
почали співати, та так гарно та солодко!
Не втримавсь і москаль, почав підспівувати:
“В кві-і-ітах гру-у-уші, яблуні та ви-и-ишні.
По-о-пливли тумани по воді. Катери-и-ина
в річці прати вийшла, за-а-аспівала пісню
в самоті. За-а-аспівала пісню, сумувала...”
Росіянин так заходивсь співати, що не помітив
як перейшов на рідну мову: “Ой, ты, песня,
песенка девичья, ты лети за ясным солнцем вслед
и бойцу-у-у на дальнем пограничье о-о-от
Катю-у-уши передай привет”.
”Привет” – це вже було занадто. Хтось у кутку –
як грюкне кухлем у підлогу: “Ти чого, кацап,
виєш тут забороненою мовою?!”,
аж скло полетіло вгору.
Та росіянину знову ж таки пощастило:
кремезний козак з оселедцем на блискучий макітрі
зрадів, що є кого захищати, і кинувсь на образників.
Москаль, поки його забули, поклав у кишеню
пляшку з “гетьманом”, схопив три скибки хліба
українського з українською ковбасою,
миску з борщем і навшпиньках – до дверей.
З’ясування стосунків вже дістало апогею:
пиво “Львівське“ разом з пляшкою
пропливло йому повз вухо і з силою відчинило
двері, крізь які він прудко і проскочив.
Сів москаль на лавочці поруч з гостинною
кафешкою, п’є “Гетьмана Дорошенка”,
борщем закушує і дивиться,
як українці один одного скальпують.
“И чого им неймется? Борщ и по-китайски –
борщ. А вкусный – только украинский.”
Постукав ложкою по волошковому півнику
на дні порожньої миски, засумував.
“Жаль, добавки не дадут:
некогда хохлам борщ варить”.
15-27 липня 2000 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
