ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Мацуцький /
Вірші
Не розмовляєш – не їси
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не розмовляєш – не їси
Приїхав москаль у Львів.
Прикинувсь українцем: мовчить,
з рота і язика не висуне свого російського
(бо мови не знає, звичайно ж, української,
а може і своєї – вони ж там усі на суржиках).
Мовчить – і все. Його штовхають,
тиснуть у транспорті,
палець на нозі розчавили, а він мовчить.
Просто мовчати, коли їсти не хочеш –
це не диво (і Президент мовчить, бо ситий),
а от коли на зубі другий день не було і крихти –
що тоді?
Так вже склалось у людей: їси – не розмовляєш,
розмовляєш – не їси. В Україні все навпаки:
не розмовляєш – не їси, розмовляєш – їси,
щоб було видно – чи український язик смакує
українське сало. Всі народи виборюють волю,
українці – мову. Та так виборюють, що аж
рідної її цураються.
Тож і мовчить москаль, а як мовчить –
то, звісно ж, і не їсть.
Але голод – не тітка. Попрямував до кафешки,
від якої російським носом учув струмок
смачних пахощів українських страв.
По дорозі купив синьо-жовтого прапорця
та ще й помаранчевого, приклав до грудей,
іде, як на дзот герої Вітчизняної.
Тільки-но він на поріг – до нього офіціант
у національному вбранні: “Добрий день!
Будь ласка, заходьте...” Москаль зніяковів:
“Так это же…»
– “Добрий день, будь ласка, заходьте”.
І він зайшов, сів до столу. “Їсти? Пити?” –
почув над головою, і все зрозумів.
“Пити – їсти!” – скоромовкою вигукнув
весело і вдячно.
І вже, як нагорода, на столі йому постали:
дві стрункі чарочки, кухоль пива,
пляшка патріотичної горілки “Петро Дорошенко –
Гетьман водка” і здоровенна миска
з патріотичним борщем “Полтавський”.
П’є москаль, не квапиться, борщем закушує,
навколо дивиться, людей розглядає.
Інтелігентні люди у кутку за столиком
тиху пісню співають. Аж ось – музики з’явились,
почали співати, та так гарно та солодко!
Не втримавсь і москаль, почав підспівувати:
“В кві-і-ітах гру-у-уші, яблуні та ви-и-ишні.
По-о-пливли тумани по воді. Катери-и-ина
в річці прати вийшла, за-а-аспівала пісню
в самоті. За-а-аспівала пісню, сумувала...”
Росіянин так заходивсь співати, що не помітив
як перейшов на рідну мову: “Ой, ты, песня,
песенка девичья, ты лети за ясным солнцем вслед
и бойцу-у-у на дальнем пограничье о-о-от
Катю-у-уши передай привет”.
”Привет” – це вже було занадто. Хтось у кутку –
як грюкне кухлем у підлогу: “Ти чого, кацап,
виєш тут забороненою мовою?!”,
аж скло полетіло вгору.
Та росіянину знову ж таки пощастило:
кремезний козак з оселедцем на блискучий макітрі
зрадів, що є кого захищати, і кинувсь на образників.
Москаль, поки його забули, поклав у кишеню
пляшку з “гетьманом”, схопив три скибки хліба
українського з українською ковбасою,
миску з борщем і навшпиньках – до дверей.
З’ясування стосунків вже дістало апогею:
пиво “Львівське“ разом з пляшкою
пропливло йому повз вухо і з силою відчинило
двері, крізь які він прудко і проскочив.
Сів москаль на лавочці поруч з гостинною
кафешкою, п’є “Гетьмана Дорошенка”,
борщем закушує і дивиться,
як українці один одного скальпують.
“И чого им неймется? Борщ и по-китайски –
борщ. А вкусный – только украинский.”
Постукав ложкою по волошковому півнику
на дні порожньої миски, засумував.
“Жаль, добавки не дадут:
некогда хохлам борщ варить”.
15-27 липня 2000 року
Прикинувсь українцем: мовчить,
з рота і язика не висуне свого російського
(бо мови не знає, звичайно ж, української,
а може і своєї – вони ж там усі на суржиках).
Мовчить – і все. Його штовхають,
тиснуть у транспорті,
палець на нозі розчавили, а він мовчить.
Просто мовчати, коли їсти не хочеш –
це не диво (і Президент мовчить, бо ситий),
а от коли на зубі другий день не було і крихти –
що тоді?
Так вже склалось у людей: їси – не розмовляєш,
розмовляєш – не їси. В Україні все навпаки:
не розмовляєш – не їси, розмовляєш – їси,
щоб було видно – чи український язик смакує
українське сало. Всі народи виборюють волю,
українці – мову. Та так виборюють, що аж
рідної її цураються.
Тож і мовчить москаль, а як мовчить –
то, звісно ж, і не їсть.
Але голод – не тітка. Попрямував до кафешки,
від якої російським носом учув струмок
смачних пахощів українських страв.
По дорозі купив синьо-жовтого прапорця
та ще й помаранчевого, приклав до грудей,
іде, як на дзот герої Вітчизняної.
Тільки-но він на поріг – до нього офіціант
у національному вбранні: “Добрий день!
Будь ласка, заходьте...” Москаль зніяковів:
“Так это же…»
– “Добрий день, будь ласка, заходьте”.
І він зайшов, сів до столу. “Їсти? Пити?” –
почув над головою, і все зрозумів.
“Пити – їсти!” – скоромовкою вигукнув
весело і вдячно.
І вже, як нагорода, на столі йому постали:
дві стрункі чарочки, кухоль пива,
пляшка патріотичної горілки “Петро Дорошенко –
Гетьман водка” і здоровенна миска
з патріотичним борщем “Полтавський”.
П’є москаль, не квапиться, борщем закушує,
навколо дивиться, людей розглядає.
Інтелігентні люди у кутку за столиком
тиху пісню співають. Аж ось – музики з’явились,
почали співати, та так гарно та солодко!
Не втримавсь і москаль, почав підспівувати:
“В кві-і-ітах гру-у-уші, яблуні та ви-и-ишні.
По-о-пливли тумани по воді. Катери-и-ина
в річці прати вийшла, за-а-аспівала пісню
в самоті. За-а-аспівала пісню, сумувала...”
Росіянин так заходивсь співати, що не помітив
як перейшов на рідну мову: “Ой, ты, песня,
песенка девичья, ты лети за ясным солнцем вслед
и бойцу-у-у на дальнем пограничье о-о-от
Катю-у-уши передай привет”.
”Привет” – це вже було занадто. Хтось у кутку –
як грюкне кухлем у підлогу: “Ти чого, кацап,
виєш тут забороненою мовою?!”,
аж скло полетіло вгору.
Та росіянину знову ж таки пощастило:
кремезний козак з оселедцем на блискучий макітрі
зрадів, що є кого захищати, і кинувсь на образників.
Москаль, поки його забули, поклав у кишеню
пляшку з “гетьманом”, схопив три скибки хліба
українського з українською ковбасою,
миску з борщем і навшпиньках – до дверей.
З’ясування стосунків вже дістало апогею:
пиво “Львівське“ разом з пляшкою
пропливло йому повз вухо і з силою відчинило
двері, крізь які він прудко і проскочив.
Сів москаль на лавочці поруч з гостинною
кафешкою, п’є “Гетьмана Дорошенка”,
борщем закушує і дивиться,
як українці один одного скальпують.
“И чого им неймется? Борщ и по-китайски –
борщ. А вкусный – только украинский.”
Постукав ложкою по волошковому півнику
на дні порожньої миски, засумував.
“Жаль, добавки не дадут:
некогда хохлам борщ варить”.
15-27 липня 2000 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію