ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Шинкарук (1983) /
Проза
«На добраніч, кучерява!»
Зранку покидаймося банальностями, щоб прокинутися…
Аби пошвидше, заздрісно, торкнутися губами тильного боку своєї правої долоні. На ній ще з учора залишилася легка тінь від його поцілунку… Сма-а-а-ч-но-о-о… Запах поцілунку нагадав приторну «барбариску», що я нею тоді його пригостила...
…«Не надто люблю…» - це він про цукерки… Потай у думках так лагідно називала його «Орле мій сизокрилий…», і це проступало смішинкою на моєму обличчі. В його очах маячіли тіні… Смугаста алея раптом зупинилася перед нами і посадовила на «бузкову» лавчину…
Теплі струмочки пробігають по «барбарисовому» поцілунку, по зціплених губах, по вранішній наготі… Змивають першу хіть із тіла, що якийсь десяток годин тому світилося – віддавало вечірнім сутінкам за день увібране сонце…
…Тиха подзвінь зір нагадала про північ. Тепле тіло бархатно шелестіло і просіювалось поміж пальцями повітряного Гольфстріму. Вже була десь там, зі скуйовдженим волоссям, на дні його спочатку несміливих очей. Слова м’яко падали поміж нас на асфальтову доріжку. Що впало – те пропало, та ніхто й не намагався повернути їх… «А можна тебе любити?..» - це я, наївняк. «Ні…» - це він, серйозними пошепками. Скроня відчула теплий струмінь його «барбарисового» подиху…
Спекотна кімната після лагідного літепла схиляє до сну. В дрімотних руках ніяковіє книжка. З-за пелюсток жовтої хризантеми вилетіла сльоза, пушком з тополі сіла на заснулу щічку і безцеремонно проходжувалась від вій до кутика губ, які ще мить по тому цілували інші, теплі солодкі «барбарисові» губи, крізь ніч і простір, крізь тильний бік правої долоні…
По зворохобленій сльозою кімнаті розкидані вранішні банальності. Вони справді дозволяють прокинутися… іноді… по таких вечірніх розмовах…
«А без Любові?..» «Без Любові не Люблять, без неї граються…» Човник «бузкової» лавчини відносив нас, притихлих, знічених, далі у сутінки… «На долоні є лінія розуму і лінія серця. Кажуть, якщо вони перетинаються, людина буде щасливою.» Він простягнув до мене свою вечірню розпашілу долоню: «Дай-но сюди свою руку.» Моя долоня квіткою розкрилася на його, лінії розрівнялися й подивилися в небо на вітром огранені зорини… «Ну, що? Перетинаються?..» Бузковий кущ перехилився йому через плече – заглянув і собі. «Таки перетинаються. Щасливою будеш, кучерява…» Світло місячної повні стікало лініями в маленький долоневий ківшик…
Стрілки поступово намацують одинадцяту, і будильник заходиться дзвоном…
…«Нащо тоді ти є, коли тебе не любити?..» - це я до нього, подумки. В його очах срібною рибкою скинувся місяць. «Я проведу, не бійся.» Наша тінь, що до тепер гойдалася на пружних гілках бузку, плавно ковзнула донизу. Спокійна алея пахла бузково-черемховою ніччю. «Ось, тримай.» Я взяла крихке дання. Носом уткнулася в ніжну квіточку черемухи, губи вкрадливо цілували запахущі бутончики…
Сліпа рука тягнеться до будильника. Клац! – і дзвін обривається, і летить в нетривку синяву моїх марень, разом з бузковим кущем і нашою тінню, разом із блимаючими зорями і краплинами літепла, що теж пахнуть «барбарисовим» поцілунком… Тепер дзвінке калатало не склеїти… Останній п’янкий аромат ще десь ховається в зів’ялій галузці черемхи межи сторінок «Лоліти», теплих від сонної долоні…
«Ти, може, зайдеш на гостину?..» - слова срібляниками зірвалися з губ, розбилися і крихтами скла залишилися лежати на порозі. Може, тому він так і не зважився переступити оту чіпку грань – аби не поранитися. «Я ще обов’язково колись прийду знов. На добраніч, кучерява!» Ніжний бархат «барбарисових» губ діткнувся до тильного боку моєї правої долоні, щоб покласти тихий солодкий поцілунок… «На добраніч, кучерява…»
Тремт повік сполохав сльозу. Ледь зведені брови обіймають перший промінець-зморщечку. Погляд з-поза туману сонних марень шукає зім’яту долоню, лягає на неї і починає прощупувати всі перехрестя ліній. Перехрестя «розуму й серця» ніяк не хоче знаходитися…
Якраз перед ранком бузковий кущ із вчорашньої алеї розійшовся росяним плачем на плечí лавчини, наче йому відкрилось те, чого не побачили ті двоє – він, коли крізь сутінки вдивлявся в долю на її долоні, вона – коли крізь лаштунки сну шукала «щасливого» перехрестя. …Назустріч бузковому розпачу алеєю йшла луна від їхнього вчорашнього прощання, дійшовши до вологої від сліз лавчини, присіла.
…Так і не дочекавшись першого сонячного променя, поміж квіток бузку розтало його «На добраніч, кучерява…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«На добраніч, кучерява!»
По зворохобленій сльозою кімнаті розкидані вранішні банальності. Вони справді дозволяють прокинутися… іноді… по таких вечірніх розмовах…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1013 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1013 seconds