ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.20
00:03
На її повіках чорна сажа,
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
2025.11.19
22:21
Я йду вночі під дощем
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
2025.11.19
18:50
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
2025.11.19
17:30
Над прірвою я балансую, а ти
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
2025.11.19
13:12
День похмурий. Дощ іде.
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
2025.11.19
13:01
А пацієнти шостої палати
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
2025.11.19
12:24
А ми теляті довіряли мало,
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
2025.11.19
01:27
Не в своїй, не в Палестині,
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
2025.11.18
22:11
Ти - ніжна квітка орхідеї.
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
2025.11.18
18:38
Вавилон пітьми горобиної ночі зруйновано,
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Шинкарук (1983) /
Проза
«На добраніч, кучерява!»
Зранку покидаймося банальностями, щоб прокинутися…
Аби пошвидше, заздрісно, торкнутися губами тильного боку своєї правої долоні. На ній ще з учора залишилася легка тінь від його поцілунку… Сма-а-а-ч-но-о-о… Запах поцілунку нагадав приторну «барбариску», що я нею тоді його пригостила...
…«Не надто люблю…» - це він про цукерки… Потай у думках так лагідно називала його «Орле мій сизокрилий…», і це проступало смішинкою на моєму обличчі. В його очах маячіли тіні… Смугаста алея раптом зупинилася перед нами і посадовила на «бузкову» лавчину…
Теплі струмочки пробігають по «барбарисовому» поцілунку, по зціплених губах, по вранішній наготі… Змивають першу хіть із тіла, що якийсь десяток годин тому світилося – віддавало вечірнім сутінкам за день увібране сонце…
…Тиха подзвінь зір нагадала про північ. Тепле тіло бархатно шелестіло і просіювалось поміж пальцями повітряного Гольфстріму. Вже була десь там, зі скуйовдженим волоссям, на дні його спочатку несміливих очей. Слова м’яко падали поміж нас на асфальтову доріжку. Що впало – те пропало, та ніхто й не намагався повернути їх… «А можна тебе любити?..» - це я, наївняк. «Ні…» - це він, серйозними пошепками. Скроня відчула теплий струмінь його «барбарисового» подиху…
Спекотна кімната після лагідного літепла схиляє до сну. В дрімотних руках ніяковіє книжка. З-за пелюсток жовтої хризантеми вилетіла сльоза, пушком з тополі сіла на заснулу щічку і безцеремонно проходжувалась від вій до кутика губ, які ще мить по тому цілували інші, теплі солодкі «барбарисові» губи, крізь ніч і простір, крізь тильний бік правої долоні…
По зворохобленій сльозою кімнаті розкидані вранішні банальності. Вони справді дозволяють прокинутися… іноді… по таких вечірніх розмовах…
«А без Любові?..» «Без Любові не Люблять, без неї граються…» Човник «бузкової» лавчини відносив нас, притихлих, знічених, далі у сутінки… «На долоні є лінія розуму і лінія серця. Кажуть, якщо вони перетинаються, людина буде щасливою.» Він простягнув до мене свою вечірню розпашілу долоню: «Дай-но сюди свою руку.» Моя долоня квіткою розкрилася на його, лінії розрівнялися й подивилися в небо на вітром огранені зорини… «Ну, що? Перетинаються?..» Бузковий кущ перехилився йому через плече – заглянув і собі. «Таки перетинаються. Щасливою будеш, кучерява…» Світло місячної повні стікало лініями в маленький долоневий ківшик…
Стрілки поступово намацують одинадцяту, і будильник заходиться дзвоном…
…«Нащо тоді ти є, коли тебе не любити?..» - це я до нього, подумки. В його очах срібною рибкою скинувся місяць. «Я проведу, не бійся.» Наша тінь, що до тепер гойдалася на пружних гілках бузку, плавно ковзнула донизу. Спокійна алея пахла бузково-черемховою ніччю. «Ось, тримай.» Я взяла крихке дання. Носом уткнулася в ніжну квіточку черемухи, губи вкрадливо цілували запахущі бутончики…
Сліпа рука тягнеться до будильника. Клац! – і дзвін обривається, і летить в нетривку синяву моїх марень, разом з бузковим кущем і нашою тінню, разом із блимаючими зорями і краплинами літепла, що теж пахнуть «барбарисовим» поцілунком… Тепер дзвінке калатало не склеїти… Останній п’янкий аромат ще десь ховається в зів’ялій галузці черемхи межи сторінок «Лоліти», теплих від сонної долоні…
«Ти, може, зайдеш на гостину?..» - слова срібляниками зірвалися з губ, розбилися і крихтами скла залишилися лежати на порозі. Може, тому він так і не зважився переступити оту чіпку грань – аби не поранитися. «Я ще обов’язково колись прийду знов. На добраніч, кучерява!» Ніжний бархат «барбарисових» губ діткнувся до тильного боку моєї правої долоні, щоб покласти тихий солодкий поцілунок… «На добраніч, кучерява…»
Тремт повік сполохав сльозу. Ледь зведені брови обіймають перший промінець-зморщечку. Погляд з-поза туману сонних марень шукає зім’яту долоню, лягає на неї і починає прощупувати всі перехрестя ліній. Перехрестя «розуму й серця» ніяк не хоче знаходитися…
Якраз перед ранком бузковий кущ із вчорашньої алеї розійшовся росяним плачем на плечí лавчини, наче йому відкрилось те, чого не побачили ті двоє – він, коли крізь сутінки вдивлявся в долю на її долоні, вона – коли крізь лаштунки сну шукала «щасливого» перехрестя. …Назустріч бузковому розпачу алеєю йшла луна від їхнього вчорашнього прощання, дійшовши до вологої від сліз лавчини, присіла.
…Так і не дочекавшись першого сонячного променя, поміж квіток бузку розтало його «На добраніч, кучерява…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«На добраніч, кучерява!»
По зворохобленій сльозою кімнаті розкидані вранішні банальності. Вони справді дозволяють прокинутися… іноді… по таких вечірніх розмовах…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.176 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.176 seconds