ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.08
22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
2025.08.08
16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
2025.08.08
14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
2025.08.08
11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
2025.08.07
19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
2025.08.07
19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
2025.08.07
16:29
Із Бориса Заходера
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
2025.08.07
02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
2025.08.06
22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
2025.08.06
21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися.
Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють.
На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші.
Колиш
2025.08.06
11:19
Із Бориса Заходера
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
2025.08.06
00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
2025.08.05
23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
2025.08.05
21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
2025.08.05
20:32
На Ярославовім Валу
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Шинкарук (1983) /
Проза
«На добраніч, кучерява!»
Зранку покидаймося банальностями, щоб прокинутися…
Аби пошвидше, заздрісно, торкнутися губами тильного боку своєї правої долоні. На ній ще з учора залишилася легка тінь від його поцілунку… Сма-а-а-ч-но-о-о… Запах поцілунку нагадав приторну «барбариску», що я нею тоді його пригостила...
…«Не надто люблю…» - це він про цукерки… Потай у думках так лагідно називала його «Орле мій сизокрилий…», і це проступало смішинкою на моєму обличчі. В його очах маячіли тіні… Смугаста алея раптом зупинилася перед нами і посадовила на «бузкову» лавчину…
Теплі струмочки пробігають по «барбарисовому» поцілунку, по зціплених губах, по вранішній наготі… Змивають першу хіть із тіла, що якийсь десяток годин тому світилося – віддавало вечірнім сутінкам за день увібране сонце…
…Тиха подзвінь зір нагадала про північ. Тепле тіло бархатно шелестіло і просіювалось поміж пальцями повітряного Гольфстріму. Вже була десь там, зі скуйовдженим волоссям, на дні його спочатку несміливих очей. Слова м’яко падали поміж нас на асфальтову доріжку. Що впало – те пропало, та ніхто й не намагався повернути їх… «А можна тебе любити?..» - це я, наївняк. «Ні…» - це він, серйозними пошепками. Скроня відчула теплий струмінь його «барбарисового» подиху…
Спекотна кімната після лагідного літепла схиляє до сну. В дрімотних руках ніяковіє книжка. З-за пелюсток жовтої хризантеми вилетіла сльоза, пушком з тополі сіла на заснулу щічку і безцеремонно проходжувалась від вій до кутика губ, які ще мить по тому цілували інші, теплі солодкі «барбарисові» губи, крізь ніч і простір, крізь тильний бік правої долоні…
По зворохобленій сльозою кімнаті розкидані вранішні банальності. Вони справді дозволяють прокинутися… іноді… по таких вечірніх розмовах…
«А без Любові?..» «Без Любові не Люблять, без неї граються…» Човник «бузкової» лавчини відносив нас, притихлих, знічених, далі у сутінки… «На долоні є лінія розуму і лінія серця. Кажуть, якщо вони перетинаються, людина буде щасливою.» Він простягнув до мене свою вечірню розпашілу долоню: «Дай-но сюди свою руку.» Моя долоня квіткою розкрилася на його, лінії розрівнялися й подивилися в небо на вітром огранені зорини… «Ну, що? Перетинаються?..» Бузковий кущ перехилився йому через плече – заглянув і собі. «Таки перетинаються. Щасливою будеш, кучерява…» Світло місячної повні стікало лініями в маленький долоневий ківшик…
Стрілки поступово намацують одинадцяту, і будильник заходиться дзвоном…
…«Нащо тоді ти є, коли тебе не любити?..» - це я до нього, подумки. В його очах срібною рибкою скинувся місяць. «Я проведу, не бійся.» Наша тінь, що до тепер гойдалася на пружних гілках бузку, плавно ковзнула донизу. Спокійна алея пахла бузково-черемховою ніччю. «Ось, тримай.» Я взяла крихке дання. Носом уткнулася в ніжну квіточку черемухи, губи вкрадливо цілували запахущі бутончики…
Сліпа рука тягнеться до будильника. Клац! – і дзвін обривається, і летить в нетривку синяву моїх марень, разом з бузковим кущем і нашою тінню, разом із блимаючими зорями і краплинами літепла, що теж пахнуть «барбарисовим» поцілунком… Тепер дзвінке калатало не склеїти… Останній п’янкий аромат ще десь ховається в зів’ялій галузці черемхи межи сторінок «Лоліти», теплих від сонної долоні…
«Ти, може, зайдеш на гостину?..» - слова срібляниками зірвалися з губ, розбилися і крихтами скла залишилися лежати на порозі. Може, тому він так і не зважився переступити оту чіпку грань – аби не поранитися. «Я ще обов’язково колись прийду знов. На добраніч, кучерява!» Ніжний бархат «барбарисових» губ діткнувся до тильного боку моєї правої долоні, щоб покласти тихий солодкий поцілунок… «На добраніч, кучерява…»
Тремт повік сполохав сльозу. Ледь зведені брови обіймають перший промінець-зморщечку. Погляд з-поза туману сонних марень шукає зім’яту долоню, лягає на неї і починає прощупувати всі перехрестя ліній. Перехрестя «розуму й серця» ніяк не хоче знаходитися…
Якраз перед ранком бузковий кущ із вчорашньої алеї розійшовся росяним плачем на плечí лавчини, наче йому відкрилось те, чого не побачили ті двоє – він, коли крізь сутінки вдивлявся в долю на її долоні, вона – коли крізь лаштунки сну шукала «щасливого» перехрестя. …Назустріч бузковому розпачу алеєю йшла луна від їхнього вчорашнього прощання, дійшовши до вологої від сліз лавчини, присіла.
…Так і не дочекавшись першого сонячного променя, поміж квіток бузку розтало його «На добраніч, кучерява…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«На добраніч, кучерява!»
По зворохобленій сльозою кімнаті розкидані вранішні банальності. Вони справді дозволяють прокинутися… іноді… по таких вечірніх розмовах…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4866 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4866 seconds