ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Шинкарук (1983) /
Проза
«На добраніч, кучерява!»
Зранку покидаймося банальностями, щоб прокинутися…
Аби пошвидше, заздрісно, торкнутися губами тильного боку своєї правої долоні. На ній ще з учора залишилася легка тінь від його поцілунку… Сма-а-а-ч-но-о-о… Запах поцілунку нагадав приторну «барбариску», що я нею тоді його пригостила...
…«Не надто люблю…» - це він про цукерки… Потай у думках так лагідно називала його «Орле мій сизокрилий…», і це проступало смішинкою на моєму обличчі. В його очах маячіли тіні… Смугаста алея раптом зупинилася перед нами і посадовила на «бузкову» лавчину…
Теплі струмочки пробігають по «барбарисовому» поцілунку, по зціплених губах, по вранішній наготі… Змивають першу хіть із тіла, що якийсь десяток годин тому світилося – віддавало вечірнім сутінкам за день увібране сонце…
…Тиха подзвінь зір нагадала про північ. Тепле тіло бархатно шелестіло і просіювалось поміж пальцями повітряного Гольфстріму. Вже була десь там, зі скуйовдженим волоссям, на дні його спочатку несміливих очей. Слова м’яко падали поміж нас на асфальтову доріжку. Що впало – те пропало, та ніхто й не намагався повернути їх… «А можна тебе любити?..» - це я, наївняк. «Ні…» - це він, серйозними пошепками. Скроня відчула теплий струмінь його «барбарисового» подиху…
Спекотна кімната після лагідного літепла схиляє до сну. В дрімотних руках ніяковіє книжка. З-за пелюсток жовтої хризантеми вилетіла сльоза, пушком з тополі сіла на заснулу щічку і безцеремонно проходжувалась від вій до кутика губ, які ще мить по тому цілували інші, теплі солодкі «барбарисові» губи, крізь ніч і простір, крізь тильний бік правої долоні…
По зворохобленій сльозою кімнаті розкидані вранішні банальності. Вони справді дозволяють прокинутися… іноді… по таких вечірніх розмовах…
«А без Любові?..» «Без Любові не Люблять, без неї граються…» Човник «бузкової» лавчини відносив нас, притихлих, знічених, далі у сутінки… «На долоні є лінія розуму і лінія серця. Кажуть, якщо вони перетинаються, людина буде щасливою.» Він простягнув до мене свою вечірню розпашілу долоню: «Дай-но сюди свою руку.» Моя долоня квіткою розкрилася на його, лінії розрівнялися й подивилися в небо на вітром огранені зорини… «Ну, що? Перетинаються?..» Бузковий кущ перехилився йому через плече – заглянув і собі. «Таки перетинаються. Щасливою будеш, кучерява…» Світло місячної повні стікало лініями в маленький долоневий ківшик…
Стрілки поступово намацують одинадцяту, і будильник заходиться дзвоном…
…«Нащо тоді ти є, коли тебе не любити?..» - це я до нього, подумки. В його очах срібною рибкою скинувся місяць. «Я проведу, не бійся.» Наша тінь, що до тепер гойдалася на пружних гілках бузку, плавно ковзнула донизу. Спокійна алея пахла бузково-черемховою ніччю. «Ось, тримай.» Я взяла крихке дання. Носом уткнулася в ніжну квіточку черемухи, губи вкрадливо цілували запахущі бутончики…
Сліпа рука тягнеться до будильника. Клац! – і дзвін обривається, і летить в нетривку синяву моїх марень, разом з бузковим кущем і нашою тінню, разом із блимаючими зорями і краплинами літепла, що теж пахнуть «барбарисовим» поцілунком… Тепер дзвінке калатало не склеїти… Останній п’янкий аромат ще десь ховається в зів’ялій галузці черемхи межи сторінок «Лоліти», теплих від сонної долоні…
«Ти, може, зайдеш на гостину?..» - слова срібляниками зірвалися з губ, розбилися і крихтами скла залишилися лежати на порозі. Може, тому він так і не зважився переступити оту чіпку грань – аби не поранитися. «Я ще обов’язково колись прийду знов. На добраніч, кучерява!» Ніжний бархат «барбарисових» губ діткнувся до тильного боку моєї правої долоні, щоб покласти тихий солодкий поцілунок… «На добраніч, кучерява…»
Тремт повік сполохав сльозу. Ледь зведені брови обіймають перший промінець-зморщечку. Погляд з-поза туману сонних марень шукає зім’яту долоню, лягає на неї і починає прощупувати всі перехрестя ліній. Перехрестя «розуму й серця» ніяк не хоче знаходитися…
Якраз перед ранком бузковий кущ із вчорашньої алеї розійшовся росяним плачем на плечí лавчини, наче йому відкрилось те, чого не побачили ті двоє – він, коли крізь сутінки вдивлявся в долю на її долоні, вона – коли крізь лаштунки сну шукала «щасливого» перехрестя. …Назустріч бузковому розпачу алеєю йшла луна від їхнього вчорашнього прощання, дійшовши до вологої від сліз лавчини, присіла.
…Так і не дочекавшись першого сонячного променя, поміж квіток бузку розтало його «На добраніч, кучерява…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«На добраніч, кучерява!»
По зворохобленій сльозою кімнаті розкидані вранішні банальності. Вони справді дозволяють прокинутися… іноді… по таких вечірніх розмовах…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2726 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2726 seconds