ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
17:11
а десь та колись так було легко
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє
десь та колись де будівлі зітхали
обважніло здіймаючи пледи тіней
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє
десь та колись де будівлі зітхали
обважніло здіймаючи пледи тіней
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
17:51
Погодьтеся, що у більшої частини з нас чи наших родичів є захований старий сервіз «для особливого випадку», який так ніколи й не настав. Це одне з багатьох відлуннь величезної імперської машини, яка десятиліттями перетворювала живих, амбітних людей на зру
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
16:27
Вечір суботи — мій найулюбленіший час. Буквально декілька годин, але таких цінних. Перш за все в цей час ти вільний від своїх ролей і можеш згадати, ким є насправді. Можна зайнятися чим завгодно, але без крайнощів. Колись читав багато художньої літератури
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Гончар /
Вірші
/
2003-2004 - Нейтральні Сфери
БРУД І СЛЬОЗИ
Мої маневри – твої нерви, мої пробачення – твій жах.
Я люблю день і ніч (перерву), а також, ранок (її крах).
Люблю години і хвилини, люблю секунди і момент,
Не клей “Момент” – він сильно липне... люблю нестриманість комет.
Люблю зірки на небі й в морі, люблю тебе і гори теж.
Я – романтично-трохи-хворий, але ж любов... вона без меж!
Вона – союз, вона – розлука, вона – нірвана, вона ж – біль.
Стріла вже вирвалась із лука, щоб знайти в серці свою ціль.
Мішень, розграфлена для тиру, благає й б’ється, наче птах;
Але ворона не з’їсть сиру, штовхне її в безодню дах.
М’яка смола, теплі антени, на місто повний краєвид –
Все у минулому... й проблеми, й цей Урбанізму Сталактит.
Тінь-монумент – мурашник з цегли, що перекладена піском;
Їх сотні тут, та вони вмерли – й фундамент тріснув від оском.
Осколки рамок фотодруку... шматки розірваних бажань...
Подай мені тремтячу руку! Я все зроблю – лиш забажай!
Довгі неділі... повтор “Мрії”… програма задом наперед...
Наскільки ж зайві наші дії!.. Місто аж чорне від карет.
Стукіт копит і свист нагайок, шкіряний холод батогів
Серед гвинтів й нашийних гайок, серед машин у грі богів.
Свій протигаз... чужий намордник... спільна ідея боротьби
З жилавим глуздом й хіттю гордих (“все було б так, якщо б..., якби...”)
Загнані коні іподрому, згаяні гроші й суїцид.
Як повернутися додому? Хто ще подасть мій вірний щит?
Моя прихованість, мій сором, моя невпевненість в собі...
Я – мандрівник з поганим зором, та з неба зірку зб’ю тобі.
Я когось вб’ю – як ти попросиш, чи полюблю... скажи лиш “Фас!”
Піду по склу і цвяхах босим, аби лиш зблизило це нас.
Я вже втомився від трамваїв, де, як завжди, тебе нема.
Скажи, де ти! Невже, в тій зграї чорних ворон?... біла зима.
Зламаний світ, несправне сонце, безформний простір, як і час.
А де є я? Де ти? І хто це: якщо не я й не ти?... каркас?
Домкрат, драбина, пара милиць й чиясь підтримка “все мине!”…
І ми згадаєм, як бісились, як цілувались, але не ...
Неважно вже, вже неважливо; все буде ще (хоч вже, хоч тут),
Хмари пройдуть й затихне злива, раз сльози змили із снів бруд.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БРУД І СЛЬОЗИ
Мої маневри – твої нерви, мої пробачення – твій жах.
Я люблю день і ніч (перерву), а також, ранок (її крах).
Люблю години і хвилини, люблю секунди і момент,
Не клей “Момент” – він сильно липне... люблю нестриманість комет.
Люблю зірки на небі й в морі, люблю тебе і гори теж.
Я – романтично-трохи-хворий, але ж любов... вона без меж!
Вона – союз, вона – розлука, вона – нірвана, вона ж – біль.
Стріла вже вирвалась із лука, щоб знайти в серці свою ціль.
Мішень, розграфлена для тиру, благає й б’ється, наче птах;
Але ворона не з’їсть сиру, штовхне її в безодню дах.
М’яка смола, теплі антени, на місто повний краєвид –
Все у минулому... й проблеми, й цей Урбанізму Сталактит.
Тінь-монумент – мурашник з цегли, що перекладена піском;
Їх сотні тут, та вони вмерли – й фундамент тріснув від оском.
Осколки рамок фотодруку... шматки розірваних бажань...
Подай мені тремтячу руку! Я все зроблю – лиш забажай!
Довгі неділі... повтор “Мрії”… програма задом наперед...
Наскільки ж зайві наші дії!.. Місто аж чорне від карет.
Стукіт копит і свист нагайок, шкіряний холод батогів
Серед гвинтів й нашийних гайок, серед машин у грі богів.
Свій протигаз... чужий намордник... спільна ідея боротьби
З жилавим глуздом й хіттю гордих (“все було б так, якщо б..., якби...”)
Загнані коні іподрому, згаяні гроші й суїцид.
Як повернутися додому? Хто ще подасть мій вірний щит?
Моя прихованість, мій сором, моя невпевненість в собі...
Я – мандрівник з поганим зором, та з неба зірку зб’ю тобі.
Я когось вб’ю – як ти попросиш, чи полюблю... скажи лиш “Фас!”
Піду по склу і цвяхах босим, аби лиш зблизило це нас.
Я вже втомився від трамваїв, де, як завжди, тебе нема.
Скажи, де ти! Невже, в тій зграї чорних ворон?... біла зима.
Зламаний світ, несправне сонце, безформний простір, як і час.
А де є я? Де ти? І хто це: якщо не я й не ти?... каркас?
Домкрат, драбина, пара милиць й чиясь підтримка “все мине!”…
І ми згадаєм, як бісились, як цілувались, але не ...
Неважно вже, вже неважливо; все буде ще (хоч вже, хоч тут),
Хмари пройдуть й затихне злива, раз сльози змили із снів бруд.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0794 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0794 seconds