ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі

Олександр Сушко
2025.07.13 12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.

А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,

Віктор Кучерук
2025.07.13 08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Перехожий (1963) / Проза

 Легенда про смiливого Кепа
На відміну від Києва, чи Львова, Луганськ – місто молоде. І йому вкрай не вистачає легенд. Тому одного спекотного дня я наважився їх вигадати.

ЛЕГЕНДА ПРО СМІЛИВОГО КЕПА
Був липень. Був вечір. І бармен літнього кафе, навпроти ресторану «Кришталевий» саме мудрував над роз’язанням теореми під назвою “Як дожити до зарплати», коли в його володіннях з’явилися перші клієнти. Молода чорнява жінка і кремезний чолов’яга середього віку пройшли до затишної альтанки. Офіціантка Женя миттю схопила меню.
Пара з вибором не барилася. Вже через п’ять хвилин дівчина повернулася до них з бокалом коньяку і склянкою соку. Поставила і зникла. Але не назавжди і недалеко. Підслухати чужі розмови було її улюбленою і нажаль єдиною доступною тут розвагою. Тож мишкою прослизнувши до сусідньої, добре замаскованої хмелем порожньої альтанки, Женя нашорошила свої цікаві вушка.
- Ти перейшла на джус, - зауважив чоловік.
Крізь листя дівчина добре бачила, як у відповідь жінка красномовно погладила животик.
- А ти, любий, якщо хочеш лакай свою гидоту!
І через кілька секунд не менш красномовно вимовила:
- Ну?
- Що ну? – здивувався він.
Судячи зі спантеличеної міни кавалера, це «ну» зненацька вивело його з астралу.
Шпигунський досвід підказував Жені, що за сусіднім столиком зараз почнеться шикарна сварка.
- Він ще питає! – пішла у наступ чорнявка. – Послухай Дубовий, після двох років розбором з твоєю колишньою, після кролячого сексу по закутках ми з тобою нарешті разом. Ра-зом! Розумієш?! Разом просинаємося, вечеряємо. Нарешті, я чекаю від тебе дитину! А ти… ти…
- Я тебе не розумію. Що сталося?
- В тому-то і справа, що нічого. Я хочу на море, до дядька! А ми торчимо тут вже другий день. Згодна, твоєї Трьохрубльовки було не оминути. Треба ж мені познайомитися з майбутньою свекрухою.
- Не Трьохрубльовки, Троьохізбенки. – поправив він.
- Трьохрубльовки!!! – топнула ніжкою вона. – Скільки ми щє будемо сидіти в цьому місті!
- Квитки в нас на четвер. Сьогодні вівторок. От і підрахуй. Доба з невеличким хвостиком. Маленьким, мов у поросяти, якого ти чесала за вухом!
Жінка пирснула сміхом.
- Дубовий! Ти нестерпний! Все робиш як тобі заманеться. Добре, підкоряюся і обіцяю не грати на нервах. Пробач. Але мені нудно. Тож давай терміново починай розважати свою капризну дівчинку! Мовчиш… Повторюю, ти нестерпний!
Клиєнтка озирнулася довкола.
- Непогана кафешка. Зелено, затишно…
- Це зараз. Коли років двадцять тому я закопував тут гранату, нічого цього не було.
- Гранату?! – стрепенулася чорнявка. – Дубовий, гранату?! От тільки не кажи що мені почулося.
Чолов’яга крекнув.
- Пізно, любий, пізно! Проговорився! А ну розказуй усе як на духу. Ну…, - заскиглила вона, - розкажи, будь ласка!
- Добре! – нарешті вимовив він, після добрячого ковтка коньяку, - Тільки слухай і не перебивай. За кілька кварталів звідси, стоїть будинок колишнього ПТУ (зараз якісь бізнес центр), и колись я вчився там на водія. Цікава була пора, весела…
- На водія! – не втрималася його подруга – Та ти… Ой, пробач. Мовчу, мовчу…
- От і добре! Весела була пора. Уяви собі п'ятнадцять молодих дурних шибайголов, яким воєнкомат перед тим, запроторити до Землі Франца Йосипа чи до Кушки, надав шанс вирватися з навколишніх сіл. Подалі від батьків, корів і буряків. І хоча усім через півроку світило «Прощання слов’янки», про це намагалися не думати. Головне, що можна було палити не ховаючись по кущах, вільно пити пиво і мацати розкутих, ласих до любощів міських дівчат. Єдине, що добряче псувало настрій – необхідність підкорятися тутешнім майтрам та вихователям. Хоча, яка там покора! Нас так і називали «сільська банда». І ця банда, не боялася нікого…крім Кепа.
- Хто такий?
- Наш воєнрук. Був тоді такий предмет «Початкова військова підготовка». От цю науку і вбивав у наші голови Кеп. Звісно, у нього були ім’я, але ніхто його не знав і навіть не намагався дізнатися. На заняттях вистачало «товарищу капітан», а позаочі – Кеп. Незвичайний був чоловічок. Метр з капелюхом, лисий, з черевцем, говорив тихо. Таких начеб-то і боятися не слід. Проте саме він мав над нами незрозумілу владу. І користувався єю на всі сто. Ганяв за розтебнутий гудзик, за нечищені туфли, за незданий на перевірку конспект. І все розказував, розказував нам про армію. Був у нього і улюблений вислів: «А як на війні опинишся». Одного разу Сашко Ковальов не витримав: «Яка там війна! Тут війська з Афгану вже виводять! З ким воювати!»
- І той розгнівався…
- Не перебивай. А Кеп подивився на нього, помовчав і каже «З Афгану нас вигнали, та війн, хлопці на ваш вік вистачить». Ніхто йому не повірив. Як би ж ми знали, що пройде час і двох з нашої групи забере Чечня, а третій завербується до французького Іноземного легіону, щоб зникнути десь в африканських джунглях. Не знали, не вірили…а тихо ненавиділи Кепа, чекаючи слушної нагоди помститися йому за все. І помстилися. Жорстоко, підло, з вигадкою, як вміють мститися лише дурні підлітки.
Ідею «бойового хрещення» подав Льоха…прізвища вже не згадаю. Він же і приніс на заняття муляж кумулятивної гранати. Де роздобув, не казав. Але від справжньої цю штуку біло не відрізнити. Помста припала на 23 лютого. А як же, День Радянської армії!
В клас Кеп ввійшов блискучий, мов нова копійка. При повному параді та усіх війскових регаліях. Привітав нас зі святом і як завше, завів стару пластинку. І тут сталося!
Граната покотилася класом і завмерла біля дошки. Уяви собі, навіть в нас кретинів тоді все похололо всередині.
А Кеп… крикнув «Живіть хлопці!»…І впав на ту штуку…
Чолов’яга за столиком замовк щоб в один ковток вилити у себе рештки кон'яку.
- Отак Світланко! «Живіть хлопці!»… «Живіть!»… От і живем… Замість гранати вибухнув Льоха. Той від сміху мало на стіну не ліз. Усі інші мочали.
- А Кеп?
- Знаєш, краще він повбивав нас на місці. Не вбив. Просто піднявся і не дивлячись ні на кого тихо вийшов з класу. Ніхто не кинувся за ним, ніхто не благав простити… До дзвінка на перерву сиділи не пари з вуст. Чекали, що зараз увірветься розлючений директор і всіх гамузом попруть з ПТУ до рідних батьків корів і буряків. Але нічого не сталося. Ввечері з’ясувалося, що Кепа прямо з викладацької забрала «швидка». Його повернення ми не застали - через два місяці всі вже тягнули солдатську лямку.
- Стривай, якщо усе зробив отой ваш Льоха, то до чого тут ти з гранатою? – незрозуміла чорнявка.
- Треба ж було комусь першому заметати сліди нашого злочину. Гранату я підібрав і того ж дня закопав десь тут, в цьому скверику. Ти зараз спитаєш, чи шукав я потім нашого Кепа? Ні, Світланко, бо й зараз не наважився глянути йому в вічі. Боюся! А щє, люба, мені й через двадцять років не дає спокою одна думка: а що як та кумулятивна зараза була справжньою?!
Жінка мовчала.
- Бармене! – знов подав голос її супутник, - Повторіть! І покличте вашу дівчину з меню!
І за хвильку нахилився до чорнявки.
- Тихо, чуєш? Хтось поруч з нами плаче.
В замаскованій хмелем засідці схлипувала розчулена Женя.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-08-04 16:43:53
Переглядів сторінки твору 5627
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.875 / 5.5  (4.630 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 4.863 / 5.5  (4.610 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.758
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2012.02.17 13:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2008-08-13 18:09:17 ]
Шановний Юрію! Розповідь Дубового про вчинок воєнрука – досить захоплює. Але попередня розмова пари (до цієї розповіді) видається трішки затягнутою. :) Успіхів!