ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.11
01:47
Можна вже не прибріхувати про вік,
а так голитись, щоб не виглядати старшим.
На четвертак неголеним не тягнеш, і з тобою
охоче знайомляться, гадаючи що ти при бабках,
і можеш зійти за папіка ще навіть не першої зрілості, а бутона. Тебе цим часом тільк
2026.05.10
23:12
«Час кохати» – шепотять світила,
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
2026.05.10
15:05
Москалі уже віддавна люблять похвалятись,
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
2026.05.10
13:30
Я жду новин, живильної води,
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
2026.05.10
10:40
Рясніла правда апріорі,
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
2026.05.10
09:59
поспівай
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
2026.05.10
07:45
Рахує годинник нестримні хвилини
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
2026.05.10
06:47
Пережив багато
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
2026.05.10
00:00
Дошкуляє запах димового нікотину,
який осів на шторах ще не твоєї квартири,
але ти знаєш, що багато чого є тимчасовим,
і кинеш палити, як тільки отримаєш запрошення –
ні, не до пульмонолога, а до берега зустрічей
і прогулянок - ні, не там, де тусуєть
2026.05.09
21:45
Атман танцює в TikTokсамсарі,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
2026.05.09
20:29
нумо вимкни світло геть
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Перехожий (1963) /
Публіцистика
Два забутих шедевра
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Два забутих шедевра
Доброго дня, наша весела самвидавівська громада! Хочу познайомити всіх з двома забутими шедеврами. На долю цих творів випала чи не найвища нагорода – стати народними. На жаль прізвища їхнів авторів зтерлися з людської пам”яті. Але вчитайтеся в ці рядки...
Раскинулось море широко
(Наводжу повний текст відомої пісні)
Раскинулось море широко,
И волны бушуют вдали.
Товарищ, мы едем далёко
Подальше от милой земли.
- Товарищ я вахты не в силах стоять! -
Сказал кочегар кочегару.
Огни в моих топках совсем не горят
В котлах не сдержать мне уж пару.
Пойди, заяви им, что я заболел
И вахту не кончив, бросаю.
Весь потом истек, от жары изнемог.
Работать нет сил, умираю!
Товарищ ушел, он лопату схватил,
Собравши последние силы.
Дверь топки привычным толчком отворил,
И пламя его озарило:
Лицо его, плечи, открытую грудь
И пот с них котившийся градом…
О если бы мог кто туда заглянуть
Назвал кочегарку бы – адом.
Котлы паровые зловеще гудят,
От силы паров содрогаясь,
Как тысячи змеев пары те шипят,
Из трубки порой пробиваясь.
Нет ветра сегодня, нет мочи стоять.
Согрелась вода душно жарко.
Термометр поднялся аж на 45
Без воздуха вся кочегарка.
Окончив кидать, он напился воды -
Воды опресненной нечистой.
С лица его падал пот… сажи следы…
Услышал он речь машиниста:
- Ты, вахту не кончив, не смеешь бросать.
Механик тобой недоволен.
Ты к доктору должен пойти и сказать.
Лекарство он даст, если болен.
Hа палубу вышел… сознанья уж нет.
В глазах у него помутилось.
Увидел на миг ослепительный свет,
Упал… сердце больше не билось
Всю ночь в лазарете покойник лежал,
В матросскую форму одетый,
В руках на груди крест из воска держал.
Воск таял жарою нагретый
Проститься с товарищем утром пришли
Матросы - друзья кочегара.
Последний подарок ему поднесли
Колосник обгорелый и ржавый.
К ногам привязали ему колосник,
Простынкою труп обернули.
Пришёл корабельный священник-старик,
И слёзы у многих сверкнули.
Был тих, неподвижен в тот миг океан.
Как зеркало воды блестели…
Явилось начальство, пришёл капитан
И вечную память пропели
Напрасно старушка ждет сына домой.
Ей скажут - она зарыдает.
А волны бегут от винта за кормой
И след их вдали пропадает.
Нажаль, ім”я оригінального російського поета, маріупольця Миколи Федоровича Щербини зараз майже невідоме широкому читацькому загалу. Та в середині XIX століття його вірші користувалися шаленою популярністю. Таланту Щербини вклонялися Тарас Шевченко, Федор Тютчев, Микола Некрасов, Яков Полонський, Микола Чернишевський, Петро В”яземський.
Щодо до „Раскинулось море...”, слід завважити, що ця пісня з”явилася на світ, так би мовити, „в співавторстві” з невідомими флотськими поетами, які переробили оригінальний текст Щербини. В нього про кочегарів не було і слова. А перша строфа звучала так:
Не слышно на палубе песен,
И волны бушуют вдали,
Товарищ, мы едем далеко –
Подальше от грешной земли.
На шахте «Крутая Мария»
Пісня сьогодні маловідома і теж вважається народною. Коли вперше почув, вирішив, що ці рядки народилися десь напочатку 20 століття (можливо, під час 1-ої Россійської революції). Та якось, копирсаючись в Інтернеті, натрапив на інформацію про можливого автора цього шедевра – редактора якоїсь шахтарьскої багатотиражки. Десь на початку
50-х „Мосфільм” оголосив конкурс на кращий сценарій фільму про шахтарів. Редактор надіслав до Москви і сценарій, і текст цієї пісні. Рукопис йому ніби-то повернули, розгромивши ідею вщент. А потім вийшов фільм „Случай на шахте № 8”. Точнісинько по розгромленому критиками сценарію. Пісню ж видали за народну. Режисер фільму отримав потім Сталінську премію, а обкрадений газетяр – спився. Так воно було чи ні – не знаю. Але текст гідний уваги.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
"Скажи мне, Мария Крутая,
Ужель это смерть настаёт?
Я молод, Мария другая
Меня на поверхности ждёт".
На помощь сбежались шахтёры,
Бросались в открытую клеть,
Но вышел приказ из конторы
"Под землю спускаться не сметь".
Сказал управляющий людям:
"Нет дела до этого мне,
Под землю спускаться не будем,
Я выдам полтинник жене".
Шахтёрская горькая доля,
Фитиль твоей лампы погас.
Мария Крутая, доколе
Ты будешь могилой для нас?
Терпеть мы не станем покорно
Проклятой этой судьбе,
Шахтёрам из темени чёрной
Пора выходить на борьбу.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
Раскинулось море широко
(Наводжу повний текст відомої пісні)
Раскинулось море широко,
И волны бушуют вдали.
Товарищ, мы едем далёко
Подальше от милой земли.
- Товарищ я вахты не в силах стоять! -
Сказал кочегар кочегару.
Огни в моих топках совсем не горят
В котлах не сдержать мне уж пару.
Пойди, заяви им, что я заболел
И вахту не кончив, бросаю.
Весь потом истек, от жары изнемог.
Работать нет сил, умираю!
Товарищ ушел, он лопату схватил,
Собравши последние силы.
Дверь топки привычным толчком отворил,
И пламя его озарило:
Лицо его, плечи, открытую грудь
И пот с них котившийся градом…
О если бы мог кто туда заглянуть
Назвал кочегарку бы – адом.
Котлы паровые зловеще гудят,
От силы паров содрогаясь,
Как тысячи змеев пары те шипят,
Из трубки порой пробиваясь.
Нет ветра сегодня, нет мочи стоять.
Согрелась вода душно жарко.
Термометр поднялся аж на 45
Без воздуха вся кочегарка.
Окончив кидать, он напился воды -
Воды опресненной нечистой.
С лица его падал пот… сажи следы…
Услышал он речь машиниста:
- Ты, вахту не кончив, не смеешь бросать.
Механик тобой недоволен.
Ты к доктору должен пойти и сказать.
Лекарство он даст, если болен.
Hа палубу вышел… сознанья уж нет.
В глазах у него помутилось.
Увидел на миг ослепительный свет,
Упал… сердце больше не билось
Всю ночь в лазарете покойник лежал,
В матросскую форму одетый,
В руках на груди крест из воска держал.
Воск таял жарою нагретый
Проститься с товарищем утром пришли
Матросы - друзья кочегара.
Последний подарок ему поднесли
Колосник обгорелый и ржавый.
К ногам привязали ему колосник,
Простынкою труп обернули.
Пришёл корабельный священник-старик,
И слёзы у многих сверкнули.
Был тих, неподвижен в тот миг океан.
Как зеркало воды блестели…
Явилось начальство, пришёл капитан
И вечную память пропели
Напрасно старушка ждет сына домой.
Ей скажут - она зарыдает.
А волны бегут от винта за кормой
И след их вдали пропадает.
Нажаль, ім”я оригінального російського поета, маріупольця Миколи Федоровича Щербини зараз майже невідоме широкому читацькому загалу. Та в середині XIX століття його вірші користувалися шаленою популярністю. Таланту Щербини вклонялися Тарас Шевченко, Федор Тютчев, Микола Некрасов, Яков Полонський, Микола Чернишевський, Петро В”яземський.
Щодо до „Раскинулось море...”, слід завважити, що ця пісня з”явилася на світ, так би мовити, „в співавторстві” з невідомими флотськими поетами, які переробили оригінальний текст Щербини. В нього про кочегарів не було і слова. А перша строфа звучала так:
Не слышно на палубе песен,
И волны бушуют вдали,
Товарищ, мы едем далеко –
Подальше от грешной земли.
На шахте «Крутая Мария»
Пісня сьогодні маловідома і теж вважається народною. Коли вперше почув, вирішив, що ці рядки народилися десь напочатку 20 століття (можливо, під час 1-ої Россійської революції). Та якось, копирсаючись в Інтернеті, натрапив на інформацію про можливого автора цього шедевра – редактора якоїсь шахтарьскої багатотиражки. Десь на початку
50-х „Мосфільм” оголосив конкурс на кращий сценарій фільму про шахтарів. Редактор надіслав до Москви і сценарій, і текст цієї пісні. Рукопис йому ніби-то повернули, розгромивши ідею вщент. А потім вийшов фільм „Случай на шахте № 8”. Точнісинько по розгромленому критиками сценарію. Пісню ж видали за народну. Режисер фільму отримав потім Сталінську премію, а обкрадений газетяр – спився. Так воно було чи ні – не знаю. Але текст гідний уваги.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
"Скажи мне, Мария Крутая,
Ужель это смерть настаёт?
Я молод, Мария другая
Меня на поверхности ждёт".
На помощь сбежались шахтёры,
Бросались в открытую клеть,
Но вышел приказ из конторы
"Под землю спускаться не сметь".
Сказал управляющий людям:
"Нет дела до этого мне,
Под землю спускаться не будем,
Я выдам полтинник жене".
Шахтёрская горькая доля,
Фитиль твоей лампы погас.
Мария Крутая, доколе
Ты будешь могилой для нас?
Терпеть мы не станем покорно
Проклятой этой судьбе,
Шахтёрам из темени чёрной
Пора выходить на борьбу.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2443 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2443 seconds