Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Перехожий (1963) /
Публіцистика
Два забутих шедевра
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Два забутих шедевра
Доброго дня, наша весела самвидавівська громада! Хочу познайомити всіх з двома забутими шедеврами. На долю цих творів випала чи не найвища нагорода – стати народними. На жаль прізвища їхнів авторів зтерлися з людської пам”яті. Але вчитайтеся в ці рядки...
Раскинулось море широко
(Наводжу повний текст відомої пісні)
Раскинулось море широко,
И волны бушуют вдали.
Товарищ, мы едем далёко
Подальше от милой земли.
- Товарищ я вахты не в силах стоять! -
Сказал кочегар кочегару.
Огни в моих топках совсем не горят
В котлах не сдержать мне уж пару.
Пойди, заяви им, что я заболел
И вахту не кончив, бросаю.
Весь потом истек, от жары изнемог.
Работать нет сил, умираю!
Товарищ ушел, он лопату схватил,
Собравши последние силы.
Дверь топки привычным толчком отворил,
И пламя его озарило:
Лицо его, плечи, открытую грудь
И пот с них котившийся градом…
О если бы мог кто туда заглянуть
Назвал кочегарку бы – адом.
Котлы паровые зловеще гудят,
От силы паров содрогаясь,
Как тысячи змеев пары те шипят,
Из трубки порой пробиваясь.
Нет ветра сегодня, нет мочи стоять.
Согрелась вода душно жарко.
Термометр поднялся аж на 45
Без воздуха вся кочегарка.
Окончив кидать, он напился воды -
Воды опресненной нечистой.
С лица его падал пот… сажи следы…
Услышал он речь машиниста:
- Ты, вахту не кончив, не смеешь бросать.
Механик тобой недоволен.
Ты к доктору должен пойти и сказать.
Лекарство он даст, если болен.
Hа палубу вышел… сознанья уж нет.
В глазах у него помутилось.
Увидел на миг ослепительный свет,
Упал… сердце больше не билось
Всю ночь в лазарете покойник лежал,
В матросскую форму одетый,
В руках на груди крест из воска держал.
Воск таял жарою нагретый
Проститься с товарищем утром пришли
Матросы - друзья кочегара.
Последний подарок ему поднесли
Колосник обгорелый и ржавый.
К ногам привязали ему колосник,
Простынкою труп обернули.
Пришёл корабельный священник-старик,
И слёзы у многих сверкнули.
Был тих, неподвижен в тот миг океан.
Как зеркало воды блестели…
Явилось начальство, пришёл капитан
И вечную память пропели
Напрасно старушка ждет сына домой.
Ей скажут - она зарыдает.
А волны бегут от винта за кормой
И след их вдали пропадает.
Нажаль, ім”я оригінального російського поета, маріупольця Миколи Федоровича Щербини зараз майже невідоме широкому читацькому загалу. Та в середині XIX століття його вірші користувалися шаленою популярністю. Таланту Щербини вклонялися Тарас Шевченко, Федор Тютчев, Микола Некрасов, Яков Полонський, Микола Чернишевський, Петро В”яземський.
Щодо до „Раскинулось море...”, слід завважити, що ця пісня з”явилася на світ, так би мовити, „в співавторстві” з невідомими флотськими поетами, які переробили оригінальний текст Щербини. В нього про кочегарів не було і слова. А перша строфа звучала так:
Не слышно на палубе песен,
И волны бушуют вдали,
Товарищ, мы едем далеко –
Подальше от грешной земли.
На шахте «Крутая Мария»
Пісня сьогодні маловідома і теж вважається народною. Коли вперше почув, вирішив, що ці рядки народилися десь напочатку 20 століття (можливо, під час 1-ої Россійської революції). Та якось, копирсаючись в Інтернеті, натрапив на інформацію про можливого автора цього шедевра – редактора якоїсь шахтарьскої багатотиражки. Десь на початку
50-х „Мосфільм” оголосив конкурс на кращий сценарій фільму про шахтарів. Редактор надіслав до Москви і сценарій, і текст цієї пісні. Рукопис йому ніби-то повернули, розгромивши ідею вщент. А потім вийшов фільм „Случай на шахте № 8”. Точнісинько по розгромленому критиками сценарію. Пісню ж видали за народну. Режисер фільму отримав потім Сталінську премію, а обкрадений газетяр – спився. Так воно було чи ні – не знаю. Але текст гідний уваги.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
"Скажи мне, Мария Крутая,
Ужель это смерть настаёт?
Я молод, Мария другая
Меня на поверхности ждёт".
На помощь сбежались шахтёры,
Бросались в открытую клеть,
Но вышел приказ из конторы
"Под землю спускаться не сметь".
Сказал управляющий людям:
"Нет дела до этого мне,
Под землю спускаться не будем,
Я выдам полтинник жене".
Шахтёрская горькая доля,
Фитиль твоей лампы погас.
Мария Крутая, доколе
Ты будешь могилой для нас?
Терпеть мы не станем покорно
Проклятой этой судьбе,
Шахтёрам из темени чёрной
Пора выходить на борьбу.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
Раскинулось море широко
(Наводжу повний текст відомої пісні)
Раскинулось море широко,
И волны бушуют вдали.
Товарищ, мы едем далёко
Подальше от милой земли.
- Товарищ я вахты не в силах стоять! -
Сказал кочегар кочегару.
Огни в моих топках совсем не горят
В котлах не сдержать мне уж пару.
Пойди, заяви им, что я заболел
И вахту не кончив, бросаю.
Весь потом истек, от жары изнемог.
Работать нет сил, умираю!
Товарищ ушел, он лопату схватил,
Собравши последние силы.
Дверь топки привычным толчком отворил,
И пламя его озарило:
Лицо его, плечи, открытую грудь
И пот с них котившийся градом…
О если бы мог кто туда заглянуть
Назвал кочегарку бы – адом.
Котлы паровые зловеще гудят,
От силы паров содрогаясь,
Как тысячи змеев пары те шипят,
Из трубки порой пробиваясь.
Нет ветра сегодня, нет мочи стоять.
Согрелась вода душно жарко.
Термометр поднялся аж на 45
Без воздуха вся кочегарка.
Окончив кидать, он напился воды -
Воды опресненной нечистой.
С лица его падал пот… сажи следы…
Услышал он речь машиниста:
- Ты, вахту не кончив, не смеешь бросать.
Механик тобой недоволен.
Ты к доктору должен пойти и сказать.
Лекарство он даст, если болен.
Hа палубу вышел… сознанья уж нет.
В глазах у него помутилось.
Увидел на миг ослепительный свет,
Упал… сердце больше не билось
Всю ночь в лазарете покойник лежал,
В матросскую форму одетый,
В руках на груди крест из воска держал.
Воск таял жарою нагретый
Проститься с товарищем утром пришли
Матросы - друзья кочегара.
Последний подарок ему поднесли
Колосник обгорелый и ржавый.
К ногам привязали ему колосник,
Простынкою труп обернули.
Пришёл корабельный священник-старик,
И слёзы у многих сверкнули.
Был тих, неподвижен в тот миг океан.
Как зеркало воды блестели…
Явилось начальство, пришёл капитан
И вечную память пропели
Напрасно старушка ждет сына домой.
Ей скажут - она зарыдает.
А волны бегут от винта за кормой
И след их вдали пропадает.
Нажаль, ім”я оригінального російського поета, маріупольця Миколи Федоровича Щербини зараз майже невідоме широкому читацькому загалу. Та в середині XIX століття його вірші користувалися шаленою популярністю. Таланту Щербини вклонялися Тарас Шевченко, Федор Тютчев, Микола Некрасов, Яков Полонський, Микола Чернишевський, Петро В”яземський.
Щодо до „Раскинулось море...”, слід завважити, що ця пісня з”явилася на світ, так би мовити, „в співавторстві” з невідомими флотськими поетами, які переробили оригінальний текст Щербини. В нього про кочегарів не було і слова. А перша строфа звучала так:
Не слышно на палубе песен,
И волны бушуют вдали,
Товарищ, мы едем далеко –
Подальше от грешной земли.
На шахте «Крутая Мария»
Пісня сьогодні маловідома і теж вважається народною. Коли вперше почув, вирішив, що ці рядки народилися десь напочатку 20 століття (можливо, під час 1-ої Россійської революції). Та якось, копирсаючись в Інтернеті, натрапив на інформацію про можливого автора цього шедевра – редактора якоїсь шахтарьскої багатотиражки. Десь на початку
50-х „Мосфільм” оголосив конкурс на кращий сценарій фільму про шахтарів. Редактор надіслав до Москви і сценарій, і текст цієї пісні. Рукопис йому ніби-то повернули, розгромивши ідею вщент. А потім вийшов фільм „Случай на шахте № 8”. Точнісинько по розгромленому критиками сценарію. Пісню ж видали за народну. Режисер фільму отримав потім Сталінську премію, а обкрадений газетяр – спився. Так воно було чи ні – не знаю. Але текст гідний уваги.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
"Скажи мне, Мария Крутая,
Ужель это смерть настаёт?
Я молод, Мария другая
Меня на поверхности ждёт".
На помощь сбежались шахтёры,
Бросались в открытую клеть,
Но вышел приказ из конторы
"Под землю спускаться не сметь".
Сказал управляющий людям:
"Нет дела до этого мне,
Под землю спускаться не будем,
Я выдам полтинник жене".
Шахтёрская горькая доля,
Фитиль твоей лампы погас.
Мария Крутая, доколе
Ты будешь могилой для нас?
Терпеть мы не станем покорно
Проклятой этой судьбе,
Шахтёрам из темени чёрной
Пора выходить на борьбу.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
