Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Перехожий (1963) /
Публіцистика
Два забутих шедевра
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Два забутих шедевра
Доброго дня, наша весела самвидавівська громада! Хочу познайомити всіх з двома забутими шедеврами. На долю цих творів випала чи не найвища нагорода – стати народними. На жаль прізвища їхнів авторів зтерлися з людської пам”яті. Але вчитайтеся в ці рядки...
Раскинулось море широко
(Наводжу повний текст відомої пісні)
Раскинулось море широко,
И волны бушуют вдали.
Товарищ, мы едем далёко
Подальше от милой земли.
- Товарищ я вахты не в силах стоять! -
Сказал кочегар кочегару.
Огни в моих топках совсем не горят
В котлах не сдержать мне уж пару.
Пойди, заяви им, что я заболел
И вахту не кончив, бросаю.
Весь потом истек, от жары изнемог.
Работать нет сил, умираю!
Товарищ ушел, он лопату схватил,
Собравши последние силы.
Дверь топки привычным толчком отворил,
И пламя его озарило:
Лицо его, плечи, открытую грудь
И пот с них котившийся градом…
О если бы мог кто туда заглянуть
Назвал кочегарку бы – адом.
Котлы паровые зловеще гудят,
От силы паров содрогаясь,
Как тысячи змеев пары те шипят,
Из трубки порой пробиваясь.
Нет ветра сегодня, нет мочи стоять.
Согрелась вода душно жарко.
Термометр поднялся аж на 45
Без воздуха вся кочегарка.
Окончив кидать, он напился воды -
Воды опресненной нечистой.
С лица его падал пот… сажи следы…
Услышал он речь машиниста:
- Ты, вахту не кончив, не смеешь бросать.
Механик тобой недоволен.
Ты к доктору должен пойти и сказать.
Лекарство он даст, если болен.
Hа палубу вышел… сознанья уж нет.
В глазах у него помутилось.
Увидел на миг ослепительный свет,
Упал… сердце больше не билось
Всю ночь в лазарете покойник лежал,
В матросскую форму одетый,
В руках на груди крест из воска держал.
Воск таял жарою нагретый
Проститься с товарищем утром пришли
Матросы - друзья кочегара.
Последний подарок ему поднесли
Колосник обгорелый и ржавый.
К ногам привязали ему колосник,
Простынкою труп обернули.
Пришёл корабельный священник-старик,
И слёзы у многих сверкнули.
Был тих, неподвижен в тот миг океан.
Как зеркало воды блестели…
Явилось начальство, пришёл капитан
И вечную память пропели
Напрасно старушка ждет сына домой.
Ей скажут - она зарыдает.
А волны бегут от винта за кормой
И след их вдали пропадает.
Нажаль, ім”я оригінального російського поета, маріупольця Миколи Федоровича Щербини зараз майже невідоме широкому читацькому загалу. Та в середині XIX століття його вірші користувалися шаленою популярністю. Таланту Щербини вклонялися Тарас Шевченко, Федор Тютчев, Микола Некрасов, Яков Полонський, Микола Чернишевський, Петро В”яземський.
Щодо до „Раскинулось море...”, слід завважити, що ця пісня з”явилася на світ, так би мовити, „в співавторстві” з невідомими флотськими поетами, які переробили оригінальний текст Щербини. В нього про кочегарів не було і слова. А перша строфа звучала так:
Не слышно на палубе песен,
И волны бушуют вдали,
Товарищ, мы едем далеко –
Подальше от грешной земли.
На шахте «Крутая Мария»
Пісня сьогодні маловідома і теж вважається народною. Коли вперше почув, вирішив, що ці рядки народилися десь напочатку 20 століття (можливо, під час 1-ої Россійської революції). Та якось, копирсаючись в Інтернеті, натрапив на інформацію про можливого автора цього шедевра – редактора якоїсь шахтарьскої багатотиражки. Десь на початку
50-х „Мосфільм” оголосив конкурс на кращий сценарій фільму про шахтарів. Редактор надіслав до Москви і сценарій, і текст цієї пісні. Рукопис йому ніби-то повернули, розгромивши ідею вщент. А потім вийшов фільм „Случай на шахте № 8”. Точнісинько по розгромленому критиками сценарію. Пісню ж видали за народну. Режисер фільму отримав потім Сталінську премію, а обкрадений газетяр – спився. Так воно було чи ні – не знаю. Але текст гідний уваги.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
"Скажи мне, Мария Крутая,
Ужель это смерть настаёт?
Я молод, Мария другая
Меня на поверхности ждёт".
На помощь сбежались шахтёры,
Бросались в открытую клеть,
Но вышел приказ из конторы
"Под землю спускаться не сметь".
Сказал управляющий людям:
"Нет дела до этого мне,
Под землю спускаться не будем,
Я выдам полтинник жене".
Шахтёрская горькая доля,
Фитиль твоей лампы погас.
Мария Крутая, доколе
Ты будешь могилой для нас?
Терпеть мы не станем покорно
Проклятой этой судьбе,
Шахтёрам из темени чёрной
Пора выходить на борьбу.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
Раскинулось море широко
(Наводжу повний текст відомої пісні)
Раскинулось море широко,
И волны бушуют вдали.
Товарищ, мы едем далёко
Подальше от милой земли.
- Товарищ я вахты не в силах стоять! -
Сказал кочегар кочегару.
Огни в моих топках совсем не горят
В котлах не сдержать мне уж пару.
Пойди, заяви им, что я заболел
И вахту не кончив, бросаю.
Весь потом истек, от жары изнемог.
Работать нет сил, умираю!
Товарищ ушел, он лопату схватил,
Собравши последние силы.
Дверь топки привычным толчком отворил,
И пламя его озарило:
Лицо его, плечи, открытую грудь
И пот с них котившийся градом…
О если бы мог кто туда заглянуть
Назвал кочегарку бы – адом.
Котлы паровые зловеще гудят,
От силы паров содрогаясь,
Как тысячи змеев пары те шипят,
Из трубки порой пробиваясь.
Нет ветра сегодня, нет мочи стоять.
Согрелась вода душно жарко.
Термометр поднялся аж на 45
Без воздуха вся кочегарка.
Окончив кидать, он напился воды -
Воды опресненной нечистой.
С лица его падал пот… сажи следы…
Услышал он речь машиниста:
- Ты, вахту не кончив, не смеешь бросать.
Механик тобой недоволен.
Ты к доктору должен пойти и сказать.
Лекарство он даст, если болен.
Hа палубу вышел… сознанья уж нет.
В глазах у него помутилось.
Увидел на миг ослепительный свет,
Упал… сердце больше не билось
Всю ночь в лазарете покойник лежал,
В матросскую форму одетый,
В руках на груди крест из воска держал.
Воск таял жарою нагретый
Проститься с товарищем утром пришли
Матросы - друзья кочегара.
Последний подарок ему поднесли
Колосник обгорелый и ржавый.
К ногам привязали ему колосник,
Простынкою труп обернули.
Пришёл корабельный священник-старик,
И слёзы у многих сверкнули.
Был тих, неподвижен в тот миг океан.
Как зеркало воды блестели…
Явилось начальство, пришёл капитан
И вечную память пропели
Напрасно старушка ждет сына домой.
Ей скажут - она зарыдает.
А волны бегут от винта за кормой
И след их вдали пропадает.
Нажаль, ім”я оригінального російського поета, маріупольця Миколи Федоровича Щербини зараз майже невідоме широкому читацькому загалу. Та в середині XIX століття його вірші користувалися шаленою популярністю. Таланту Щербини вклонялися Тарас Шевченко, Федор Тютчев, Микола Некрасов, Яков Полонський, Микола Чернишевський, Петро В”яземський.
Щодо до „Раскинулось море...”, слід завважити, що ця пісня з”явилася на світ, так би мовити, „в співавторстві” з невідомими флотськими поетами, які переробили оригінальний текст Щербини. В нього про кочегарів не було і слова. А перша строфа звучала так:
Не слышно на палубе песен,
И волны бушуют вдали,
Товарищ, мы едем далеко –
Подальше от грешной земли.
На шахте «Крутая Мария»
Пісня сьогодні маловідома і теж вважається народною. Коли вперше почув, вирішив, що ці рядки народилися десь напочатку 20 століття (можливо, під час 1-ої Россійської революції). Та якось, копирсаючись в Інтернеті, натрапив на інформацію про можливого автора цього шедевра – редактора якоїсь шахтарьскої багатотиражки. Десь на початку
50-х „Мосфільм” оголосив конкурс на кращий сценарій фільму про шахтарів. Редактор надіслав до Москви і сценарій, і текст цієї пісні. Рукопис йому ніби-то повернули, розгромивши ідею вщент. А потім вийшов фільм „Случай на шахте № 8”. Точнісинько по розгромленому критиками сценарію. Пісню ж видали за народну. Режисер фільму отримав потім Сталінську премію, а обкрадений газетяр – спився. Так воно було чи ні – не знаю. Але текст гідний уваги.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
"Скажи мне, Мария Крутая,
Ужель это смерть настаёт?
Я молод, Мария другая
Меня на поверхности ждёт".
На помощь сбежались шахтёры,
Бросались в открытую клеть,
Но вышел приказ из конторы
"Под землю спускаться не сметь".
Сказал управляющий людям:
"Нет дела до этого мне,
Под землю спускаться не будем,
Я выдам полтинник жене".
Шахтёрская горькая доля,
Фитиль твоей лампы погас.
Мария Крутая, доколе
Ты будешь могилой для нас?
Терпеть мы не станем покорно
Проклятой этой судьбе,
Шахтёрам из темени чёрной
Пора выходить на борьбу.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
