ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Перехожий (1963) /
Публіцистика
Два забутих шедевра
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Два забутих шедевра
Доброго дня, наша весела самвидавівська громада! Хочу познайомити всіх з двома забутими шедеврами. На долю цих творів випала чи не найвища нагорода – стати народними. На жаль прізвища їхнів авторів зтерлися з людської пам”яті. Але вчитайтеся в ці рядки...
Раскинулось море широко
(Наводжу повний текст відомої пісні)
Раскинулось море широко,
И волны бушуют вдали.
Товарищ, мы едем далёко
Подальше от милой земли.
- Товарищ я вахты не в силах стоять! -
Сказал кочегар кочегару.
Огни в моих топках совсем не горят
В котлах не сдержать мне уж пару.
Пойди, заяви им, что я заболел
И вахту не кончив, бросаю.
Весь потом истек, от жары изнемог.
Работать нет сил, умираю!
Товарищ ушел, он лопату схватил,
Собравши последние силы.
Дверь топки привычным толчком отворил,
И пламя его озарило:
Лицо его, плечи, открытую грудь
И пот с них котившийся градом…
О если бы мог кто туда заглянуть
Назвал кочегарку бы – адом.
Котлы паровые зловеще гудят,
От силы паров содрогаясь,
Как тысячи змеев пары те шипят,
Из трубки порой пробиваясь.
Нет ветра сегодня, нет мочи стоять.
Согрелась вода душно жарко.
Термометр поднялся аж на 45
Без воздуха вся кочегарка.
Окончив кидать, он напился воды -
Воды опресненной нечистой.
С лица его падал пот… сажи следы…
Услышал он речь машиниста:
- Ты, вахту не кончив, не смеешь бросать.
Механик тобой недоволен.
Ты к доктору должен пойти и сказать.
Лекарство он даст, если болен.
Hа палубу вышел… сознанья уж нет.
В глазах у него помутилось.
Увидел на миг ослепительный свет,
Упал… сердце больше не билось
Всю ночь в лазарете покойник лежал,
В матросскую форму одетый,
В руках на груди крест из воска держал.
Воск таял жарою нагретый
Проститься с товарищем утром пришли
Матросы - друзья кочегара.
Последний подарок ему поднесли
Колосник обгорелый и ржавый.
К ногам привязали ему колосник,
Простынкою труп обернули.
Пришёл корабельный священник-старик,
И слёзы у многих сверкнули.
Был тих, неподвижен в тот миг океан.
Как зеркало воды блестели…
Явилось начальство, пришёл капитан
И вечную память пропели
Напрасно старушка ждет сына домой.
Ей скажут - она зарыдает.
А волны бегут от винта за кормой
И след их вдали пропадает.
Нажаль, ім”я оригінального російського поета, маріупольця Миколи Федоровича Щербини зараз майже невідоме широкому читацькому загалу. Та в середині XIX століття його вірші користувалися шаленою популярністю. Таланту Щербини вклонялися Тарас Шевченко, Федор Тютчев, Микола Некрасов, Яков Полонський, Микола Чернишевський, Петро В”яземський.
Щодо до „Раскинулось море...”, слід завважити, що ця пісня з”явилася на світ, так би мовити, „в співавторстві” з невідомими флотськими поетами, які переробили оригінальний текст Щербини. В нього про кочегарів не було і слова. А перша строфа звучала так:
Не слышно на палубе песен,
И волны бушуют вдали,
Товарищ, мы едем далеко –
Подальше от грешной земли.
На шахте «Крутая Мария»
Пісня сьогодні маловідома і теж вважається народною. Коли вперше почув, вирішив, що ці рядки народилися десь напочатку 20 століття (можливо, під час 1-ої Россійської революції). Та якось, копирсаючись в Інтернеті, натрапив на інформацію про можливого автора цього шедевра – редактора якоїсь шахтарьскої багатотиражки. Десь на початку
50-х „Мосфільм” оголосив конкурс на кращий сценарій фільму про шахтарів. Редактор надіслав до Москви і сценарій, і текст цієї пісні. Рукопис йому ніби-то повернули, розгромивши ідею вщент. А потім вийшов фільм „Случай на шахте № 8”. Точнісинько по розгромленому критиками сценарію. Пісню ж видали за народну. Режисер фільму отримав потім Сталінську премію, а обкрадений газетяр – спився. Так воно було чи ні – не знаю. Але текст гідний уваги.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
"Скажи мне, Мария Крутая,
Ужель это смерть настаёт?
Я молод, Мария другая
Меня на поверхности ждёт".
На помощь сбежались шахтёры,
Бросались в открытую клеть,
Но вышел приказ из конторы
"Под землю спускаться не сметь".
Сказал управляющий людям:
"Нет дела до этого мне,
Под землю спускаться не будем,
Я выдам полтинник жене".
Шахтёрская горькая доля,
Фитиль твоей лампы погас.
Мария Крутая, доколе
Ты будешь могилой для нас?
Терпеть мы не станем покорно
Проклятой этой судьбе,
Шахтёрам из темени чёрной
Пора выходить на борьбу.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
Раскинулось море широко
(Наводжу повний текст відомої пісні)
Раскинулось море широко,
И волны бушуют вдали.
Товарищ, мы едем далёко
Подальше от милой земли.
- Товарищ я вахты не в силах стоять! -
Сказал кочегар кочегару.
Огни в моих топках совсем не горят
В котлах не сдержать мне уж пару.
Пойди, заяви им, что я заболел
И вахту не кончив, бросаю.
Весь потом истек, от жары изнемог.
Работать нет сил, умираю!
Товарищ ушел, он лопату схватил,
Собравши последние силы.
Дверь топки привычным толчком отворил,
И пламя его озарило:
Лицо его, плечи, открытую грудь
И пот с них котившийся градом…
О если бы мог кто туда заглянуть
Назвал кочегарку бы – адом.
Котлы паровые зловеще гудят,
От силы паров содрогаясь,
Как тысячи змеев пары те шипят,
Из трубки порой пробиваясь.
Нет ветра сегодня, нет мочи стоять.
Согрелась вода душно жарко.
Термометр поднялся аж на 45
Без воздуха вся кочегарка.
Окончив кидать, он напился воды -
Воды опресненной нечистой.
С лица его падал пот… сажи следы…
Услышал он речь машиниста:
- Ты, вахту не кончив, не смеешь бросать.
Механик тобой недоволен.
Ты к доктору должен пойти и сказать.
Лекарство он даст, если болен.
Hа палубу вышел… сознанья уж нет.
В глазах у него помутилось.
Увидел на миг ослепительный свет,
Упал… сердце больше не билось
Всю ночь в лазарете покойник лежал,
В матросскую форму одетый,
В руках на груди крест из воска держал.
Воск таял жарою нагретый
Проститься с товарищем утром пришли
Матросы - друзья кочегара.
Последний подарок ему поднесли
Колосник обгорелый и ржавый.
К ногам привязали ему колосник,
Простынкою труп обернули.
Пришёл корабельный священник-старик,
И слёзы у многих сверкнули.
Был тих, неподвижен в тот миг океан.
Как зеркало воды блестели…
Явилось начальство, пришёл капитан
И вечную память пропели
Напрасно старушка ждет сына домой.
Ей скажут - она зарыдает.
А волны бегут от винта за кормой
И след их вдали пропадает.
Нажаль, ім”я оригінального російського поета, маріупольця Миколи Федоровича Щербини зараз майже невідоме широкому читацькому загалу. Та в середині XIX століття його вірші користувалися шаленою популярністю. Таланту Щербини вклонялися Тарас Шевченко, Федор Тютчев, Микола Некрасов, Яков Полонський, Микола Чернишевський, Петро В”яземський.
Щодо до „Раскинулось море...”, слід завважити, що ця пісня з”явилася на світ, так би мовити, „в співавторстві” з невідомими флотськими поетами, які переробили оригінальний текст Щербини. В нього про кочегарів не було і слова. А перша строфа звучала так:
Не слышно на палубе песен,
И волны бушуют вдали,
Товарищ, мы едем далеко –
Подальше от грешной земли.
На шахте «Крутая Мария»
Пісня сьогодні маловідома і теж вважається народною. Коли вперше почув, вирішив, що ці рядки народилися десь напочатку 20 століття (можливо, під час 1-ої Россійської революції). Та якось, копирсаючись в Інтернеті, натрапив на інформацію про можливого автора цього шедевра – редактора якоїсь шахтарьскої багатотиражки. Десь на початку
50-х „Мосфільм” оголосив конкурс на кращий сценарій фільму про шахтарів. Редактор надіслав до Москви і сценарій, і текст цієї пісні. Рукопис йому ніби-то повернули, розгромивши ідею вщент. А потім вийшов фільм „Случай на шахте № 8”. Точнісинько по розгромленому критиками сценарію. Пісню ж видали за народну. Режисер фільму отримав потім Сталінську премію, а обкрадений газетяр – спився. Так воно було чи ні – не знаю. Але текст гідний уваги.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
"Скажи мне, Мария Крутая,
Ужель это смерть настаёт?
Я молод, Мария другая
Меня на поверхности ждёт".
На помощь сбежались шахтёры,
Бросались в открытую клеть,
Но вышел приказ из конторы
"Под землю спускаться не сметь".
Сказал управляющий людям:
"Нет дела до этого мне,
Под землю спускаться не будем,
Я выдам полтинник жене".
Шахтёрская горькая доля,
Фитиль твоей лампы погас.
Мария Крутая, доколе
Ты будешь могилой для нас?
Терпеть мы не станем покорно
Проклятой этой судьбе,
Шахтёрам из темени чёрной
Пора выходить на борьбу.
На шахте "Крутая Мария"
Однажды случился обвал,
На уголь, на камни сырые
Мой верный товарищ упал.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію