немов у trojandи порізали серце
на пелюстки болю,
немов немовлятко за матінкою загублене
вило жалобним вовком,
немов у magmу пекельну занурювали
живого в домовині,
немов у долонях вийняте серце –
квітку дарував,
умившись кров’ю мук пекельних...
та ти побачить не схотіла
стукіт двох сердець...

без тебе
кожна мить, мов мильна булька, порожня була.
тинявся тривожно, наче воша труною,
безнадійно.
здригав всесвіт неспокоєм черв’яка,
розрубаного божою лопатою,
у пошуках половини невід’ємної.
моя planeta свідомість
приречено кружляла навколо тебе, сонечко.
мозок серцем бився.
запалене серце думи роїло.
мов могутня ріка,
ввіллятись потребував
у тебе...

якби загляну ́ла в мою глибину:
там серце – згусток муки болем бився,
і жива сердечна плоть коханням обгорала
до тебе
без тебе...

здавалося:
без тебе – не життя – лиш тління
десятків кілька років ще,
аж поки кості в гроб заторохтіли б...

як умирає на зиму природа –
так умерла наша любов,
покрита снігами байдужості,
кригою скована взаємовідвернення...

ти мене перестала любить,
мов старого кота у ліс віднесла в листопа ́ді.
у відчаї серце котяче
все шукало дорогу додому...

проходять повз скляними очима.
і я проходжу повз тебе.
проходи у нутра завішені...

у світі тіл мимоходячих
б’ється серце живе –
подушечка для голок амура.
з роками – болючий їжак...

завжди кохання золоте курча
зростає в курку?..