Майстерно вальсуєте, Варваро! Цікавий ритм, хоча, як на мене, наприкінці вірш трохи "полегшений" - може, так і задумано? Зі святом: дихати і не плакати! Лише - якщо від радості...

....Падало небо – а ти – золота – не падала,
В руки летіло і листя, і щось іще,
Важко любити між сльозо- і каменепадами,
Важко чекати, накрившись рудим плащем.

Бо за плечима – дві гілки, два сни, два потяги,
Сірі вокзали і сірі, як миш, вогні…
Варто любити… Та серце судомить…Протяги
Протягом року. І кроку. І крику. І…
........
О-сінь, Варцю, о-сінь. І вона буде - о-соб-лива. Повір мені!!!

:) Суб'єктивні враження: в порівнянні з кількома попередніми віршами тут менше особистого. І це на користь. Але як на мене, якби ще трохи менше особистого, було б краще. Особисте не в "ми", "нас", а в якійсь конкретизації.
Видається, що не зайвим було втручання в третій згоди і третій знизу рядки (конкретика і ритм відповідно). Ритм в кінці - не знаю, що там не так. Формально нормально, але туди не тулиться.
"Дихаєш, плачеш?" - може замість "дихаєш" щось більш синонімічне до "плачеш"?
Загалом гарно.

Нус, рада тебе тутечки бачити. Менше особистого? То так складно, коли щаслива, але ж тра пробувати у увіршовувати різні свої стани, еге ж?)))
Я подумаю.
З теплом, Варя))))